Аналіз вірша «Київ – традиція»

Рід: лірика.

Жанр: сонет.

Тема: оспівування «золотоголового» вічного міста Києва — як свідчення високої культури народу.

Ідея: утвердження незнищенності стародавнього Києва, культури, духовного життя народу, тощо.

Головна думка — нездоланність міста перед напасниками (Данпарштадт – готське місто ІV ст. над Дніпром; Болеслав Хоробрий – польський король, який «щербив меча об Золоті ворота»); возвеличення краси золотоглавого Києва.

Образ Києва поет інтерпретував як модель буття в історіософському вимірі (осмислення історії Києва від найдавніших часів до сьогодення).

Віршовий розмір: ямб.

Художні засоби

- персоніфікація: персоніфікується образ Києва,

- іронія: і в наші дні зберіг ти чар-отруту; в тобі розбили табір аспанфути; кують, і мелють, і дивують світ,

- епітети: войовничі готи, голосний і юний Тичина, давній міт, сонячні комуни,

- метафори: животворив душею, «Плуга» вів, лядський Болеслав щербив меча об Золоті ворота,

- фразеологізми: теревені плів, байки складав.

Основна особливість — сонет позбавлений суспільного змісту.

Сонет увійшов до циклу «Київ» збірки «Сонети і елегії».

Максим Тадейович Рильський – відомий український майстер поетичного слова, публіцист, громадський діяч, науковець. Максим Золоте Серце (так поета називали друзі).

«Один із «найбільш справжніх, органічних поетів нашого століття» (Є. Маланюк).

Був народжений 19 березня 1895 року в м. Київ в родині етнографа. Матір’ю була та проста селянка Меланія з с. Романівки колишнього Сквирського повіту (тепер Попільнянського району Житомирської області). Народився хлопець у Києві, але його дитинство промайнуло в с. Романівці.

У семирічному віці хлопець втратив батька, тож питання виховання та надання освіти цілком лягли на плечі його матері. Спочатку юнак перебував на домашньому навчанні, а згодом був відданий до приватної гімназії відомого київського педагога Володимира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке культурне середовище, у якому з повагою ставилися до всього українського, сприяло виробленню в нього відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить книжка його лірики «На білих островах».

У 1915 р. Максим став студентом Київського університету, де спочатку два роки вивчав медицину, потім навчався на історико-філологічному факультеті.

Громадянська війна, голод і холод змусили юнака перервати навчання й покинути місто. Цю прогалину в знаннях він заповнював самотужки, безперервно займаючись самоосвітою. Багато читає, студіює наукові праці з проблем філософії, естетики, літературознавства, історіософії, стає високо ерудованою людиною в царині мистецтва та гуманітарних наук.

Він учителює в школах на Житомирщині (1917–1923).

Першою збіркою, яка пророкувала йому, як автору, справжню славу, стала книга «Під осінніми зорями». Яскравий представник «неокласицизму», в своїй поезії він відривався від соціалістичної дійсності, що тривалий час нав’язувалася владою, та концентрував свою увагу на ліричних нотах душі героїв. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін» (1926), «Де сходяться дороги» (1929) та декілька книжок поетичних перекладів з російської, польської та французької літератур..

Як більшість митців-сучасників, М. Рильський став жертвою репресій інтелігенції: у 1931 р., у день народження, був заарештований та майже рік був в’язнем Лук’янівської тюрми. Після ув’язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості.

Тяжкі часи настали для М. Рильського. Щоб вижити, доводилося говорити не своїм голосом. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера плакатні вірші-заклики.

У роки боротьби проти фашистських заброд на хвилі загальнонародного патріотичного піднесення знову щиро зазвучало й слово М. Рильського, який перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді поетичні книжки — «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942), «Світова зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година» (1943), «Неопалима купина» (1944) — є художнім літописом роздумів і переживань патріота в той трагічний час.

За видатні заслуги в розвитку науки й культури М. Рильського було обрано академіком АН УРСР (1943), а згодом і академіком АН СРСР (1958).

Він очолював Спілку письменників України (1943–1946), був директором академічного інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії (1944–1964).

Серед кращих поетичних книжок повоєнного часу — «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959), «Зимові записи» (1964).

Був представлений до Ленінської премії та Державної премії СРСР. Пішов з життя літератор 24 липня 1964 року. Поховано його на Байковому кладовищі в Києві.

Риси творчості М. Рильського:

- лаконізм і ліризм вислову;

- гнучкість образів;

- яскравість епітетів;

- досконалість поетичної форми;

- витонченість почуттів;

- універсалізм художнього мислення, культурологічна масштабність;

- ключові теми: взаємин людини і природи, культурологічні мотиви, мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, патріотична лірика;

- вітаїзм;

- сповідальність;

- розмаїття строф і художніх форм: дистихи, терцети, катрени, секстини, нони, децими, класичний сонет, олександрійський вірш тощо.

Періоди творчості - «Три цвітіння»: