Аналіз новели «Дитинство»

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Творча біографія митця Ю. Яновського.

2. Романтичність світовідчуття і стилю в ранній творчості.

3. Роман у новелах “Вершники”. Умовність зображення («Подвійне коло»), ідея протиставлення загальнолюдських вартостей класовим. Проблема розпаду роду, родини як трагедія народу.

4. Ідея нетлінної вартості національних основ буття, спадковості поколінь, духовної пам’яті («Дитинство»).

5. Утвердження високих загальнолюдських ідеалів вірності й кохання, відданості громадянському обов’язку («Шаланда в морі»).

Практичне заняття

1. Переказ окремих епізодів.

2. Аналіз текстів. Пояснити художні засоби (відшукати реалістичне й умовне зображення, елементи фольклору, поетичні прийоми в епічному описі), “відкритість” фіналу (новели).

3. Висловити своє ставлення до проблеми збереження своїх коренів, небезпеки їхньої втрати (за новелою «Подвійне коло»).

НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ ДО ЗАНЯТТЯ

Складний і важкий, іноді й суперечливий творчий шлях пройшов Юрій Яновський, шлях, будні якого були сповнені пристрасної творчості й горіння. Девізом його стали крилаті слова Еміля Золя: «Ні дня без рядка».

Ключ до справжнього розуміння і злетів, і протиріч, та й деяких творчих невдач Яновського — у сумлінному вивченні його спадщини.

Біографія Яновського

1902 року, 27 серпня у селі Майєрове Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Компаніївський район Кіровоградської області) у хліборобській родині Івана Миколайовича та Марії Мусіївни Яновських народився син Григорій, якого згодом стали називати Юрієм.

1909 р.— вступив до церковно-приходської школи в с. Майєровому, через рік — до земської в селі Нечаївці.

1911 р., серпень — зарахований до Єлисаветградського реального училища.

1918-1919 рр. — боєць добровільної санітарної дружини в місті Єлисаветграді, бере активну участь у боях проти банди Никифорової.

1920 р.— інструктор Єлисаветградсього повітового статистичного бюро та інспектор карткової системи продовольчого комітету.

1921 р.— інспектор Елисаветградської повітової робітничо-селянської інспекції.

1922 р.— завідуючий відділом адмінсектора при Елисаветградському міськвиконкомі; 4 червня — у київській газеті «Пролетарська правда» з’являється перша публікація — вірш російською мовою «Море» під псевдонімом Ней.

1922-1925 рр.— студент Київського політехнічного інституту.

1924 р., 17 лютого — у київській газеті «Більшовик» з’являється перша публікація українською мовою — вірш «Дзвін» під псевдонімом Юрій Ней.

1924 р., 2 березня — у тій же газеті друкується перше оповідання «А потім німці тікали».

1925 р.— у Харкові (видавництво «Книгоспілка») виходить перша книга — збірка оповідань «Мамутові бивні»; жовтень — переїзд до Харкова, знайомство з В. Блакитним, О. Довженком, Остапом Вишнею, П. Тичиною, М. Кулішем.

1925-1927 рр. — редактор ВУФКУ, головний редактор Одеської кінофабрики.

1927 р.— у журналі «Вапліте» (№ 3) друкується повість «Байгород».

1928 р.— виходить книга поезій «Прекрасна Ут» і роман «Майстер корабля».

1930 р.— виходить роман «Чотири шаблі».

1932 р.— з’являється друком перша п’єса «Завойовники».

1935 р.— друкується роман «Вершники» спочатку в перекладі російською мовою в журналі «Знамя» та «Роман-газеті» (Москва), потім у Держлітвидаві України.

1937 р.— у театрах Москви, Ленінграда, Харкова та інших міст з успіхом іде п’єса «Дума про Британку».

1939 р.— переїзд на постійне проживання до Києва; 31 січня — нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

1941 р., 3 вересня — у газеті «За Радянську Україну» друкується перша новела воєнного часу «Коваль».

1941-1946 рр. - відповідальний редактор журналу «Українська література» (з січня 1946 р.— «Вітчизна»).

1942 р.— виходять збірки оповідань: в Уфі — «Американський кум» та «Генерал Макодзьба», у Саратові — «Новели».

1945 р., листопад — 1946 р., березень — спеціальний кореспондент газети «Правда України» на Нюрнберзькому процесі.

1947 р.— у журналі «Дніпро» (№ 4-5) друкується роман «Жива вода».

1948 р., квітень — за цикл «Київські оповідання», опублікований у журналі «Знамя», присуджено Державну премію СРСР.

1954 р., 16 лютого — прем’єра п’єси «Дочка прокурора» на сцені Київського драматичного театру ім. Лесі Українки.

1954 р., 25 лютого — помер Ю. І. Яновський. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Портфоліо письменника

При народженні: Яновський Юрій Іванович.

Псевдоніми, криптоніми: Юрій Ней, Юрі Юрченко.

Дата народження: 27 серпня 1902 р.

Місце народження: хутір Майєрове, Кіровоградська область.

Дата смерті: 25 лютого 1954 р. (51 рік).

Місце смерті: Київ.

Національність: українець.

Громадянство: СРСР.

Мова творів: українська, російська.

Рід діяльності: прозаїк, поет.

Роки активності: 1922-1954 рр.

Напрям: неоромантизм, соціалістичний реалізм.

Жанр: новела, роман, оповідання, повість, вірш.

 Висловлювання відомих людей про Юрія Яновського:

• «лицар культури нації» (г. Костюк);

• «поет людської чистоти»;

• «український Гомер» (Луї Арагон).

• «Яка ж то була напрочуд приваблива людина!.. Стриманий і м’який, надзвичайно простий і привітливий у стосунках з людьми, з товаришами, скромний і вдумливий…» (Наталя Забіла).

Творчий доробок митця

Ю. Яновський залишив нам багатожанрову спадщину: 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п’єс (деякі успішно ставилися театрами), а ще кіносценарії, публіцистика.

Його справедливо називають сміливим новатором в українській літературі XX ст. Він — один із найяскравіших представників неоромантичної течії в ній. Письменник започаткував в українській літературі новий різновид роману — роман у новелах.

Теорія літератури

Роман (фр. roman — романський) — літературний жанр, найбільш поширений у ХVІІІ-ХХ ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Новела (іт. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

ЗАПИСАТИ У ЗОШИТИ

ü Роман у новелах — складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи; складається з окремих новел, об’єднаних спільним задумом.

ü Умовність зображення - події поза конкретним часом і простором.

ü Художній час і художній простір — часопростір, або хроното́п (від грецьких слів «час» і «місце»), — взаємозв'язок часових і просторових відносин в художньому творі. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом.

Робота над романом «Вершники»

Після появи 1935 р. роману в новелах «Вершники» письменник став досить відомим. Цей твір узагалі протягом довгого часу вважався вершинним здобутком митця. «В цій невеликій книжці закладено три роки роботи, три роки всіляких думок і самовідчувань, усяких життєвих умов»,— читаємо в записниках автора. У ньому розповідається про братовбивчу війну в Україні 1919 р.

Ю. Яновський — романтик за світовідчуттям і стилем, його приваблювали яскраві характери, небуденні, екстремальні ситуації, у яких найвиразніше розкривалися людські риси.

 «Вершники» — перлина творчості Ю. Яновського. П. Г. Тичина сказав, що саме цим романом новітня українська література склала екзамен на атестат зрілості. Тема громадянської війни постає у творі по-справжньому героїчною й романтичною. Автор правдиво показує трагедію цілої родини Половців, яких революція розкидала по різні ідеологічні фронти.

Особливо яскраво виявилася в цьому творі композиційна майстерність Яновського. Роман складається із восьми сюжетно завершених новел («Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі», «Батальйон Шведа», «Лист у вічність», «Чубенко, командир полку», «Шлях армій», «Адаменко»), які в сукупності передають панораму періоду громадянської війни.

«Вершники» — роман у новелах.

Особливості роману

• Роман «Вершники» складається з восьми композиційно й сюжетно пов’язаних новел.

• Відсутність хронологічної послідовності в розгортанні подій.

• Використання кінематографічного прийому монтажу «кадрів».

• Має ознаки народної думи, героїчної поеми,новели.

• Виняткових героїв автор показує у виняткових обставинах.

• Головний мотив — розпад людського роду, що почався з революцією.

• Правдивість і типовість у відтворенні історичних подій та змалюванні дійових осіб.

Проблеми, порушені в романі

• Трагедія роду й народу.

• Розпад родини заради ідеї.

• Революція і народ.

• Політичні платформи різних партій і політичних сил.

• Відданість справі.

• Творча праця та духовні цінності.

• Проблема братовбивчої громадянської війни.

 

Висловлювання відомих людей про роман у новелах Юрія Яновського:

• «У «Вершниках» творилась нова образність, нова барвами, ритмікою, мелодикою. Образність, що була б неможлива раніш. Тільки співець нового часу міг побачити й розгледіти їх, оті небесні споруди, оті неймовірні й невловні, з самого повітря лиш зіткані, з блакиті неба змуровані вежі, на тлі яких безстрашні витязі революції схрестили шаблі у двобої з минулим» (Олесь Гончар).

• «Вершники» — потрясли. Вражав кожний образ, кожна фраза, кожне так вдало й точно вжите слово. Творчість Яновського для мене стала яскравим і привабливим маяком» (Юрій Збанацький).

• «У «Вершниках» точність підмінялась картинністю. Усе тут було мальовниче і гарне: степ, море, села і люди. Власне кажучи, це були не люди, а богатирі, викувані на зразок перуанської троянди з одного куска металу» (Микола Ушаков).

 

Аналіз новели «Подвійне коло».

Роман розпочинається новелою «Подвійне коло». Автор зразу вводить нас у шквал гарячих подій літа 1919 року. На степових просторах ллється кров чотирьох братів, обдурених, осліплених ворожими проповідями шовіністів і монархістів, націоналістів і анархістів.

Новела «Подвійне коло» (коло інтересів класових і родинних) — класичний зразок художнього втілення болючих роздумів митця про непростий час в історії свого народу, коли брат убиває брата. Той «умовний» бій у степу під Компановкою символізує собою всю складну ситуацію в Україні під час громадянської війни. І хоча врешті-решт перемагає інтернаціональний загін Івана Половця, але емоційний акцент зовсім на іншому — автор не підтримує цю криваву різню, хоча вона й задля нового життя.

· Чому новела має назву «Подвійне коло»?

Серед літературознавців не існує одностайності в тлумаченні цього заголовку. Одні вважають, що «подвійне коло» означає подвійне коло подій — на фронті і в тилу, у степу й у підпіллі (дії Мусія Половця й Чубенка). На думку С. Шаховського: «Подвійне коло» — це коло правди й неправди, які письменник дає можливість розрізнити за допомогою наскрізного образу Івана Половця».

Ідейна спрямованість новели в словах старого Мусія: «Тому роду не буде переводу, в якому браття милують згоду». Та з кожною смертю зміст цієї тези заперечується, набуває інших форм і завершується Івановим: «Рід розпадається, а клас стоїть». Підсумки трагедії підводить комісар Герт: на його думку, брати Івана загинули тому, що були одного роду, та не одного класу.

Ці слова, можливо, є ключем до розуміння назви новели. Може, клас і рід — це те подвійне коло, у якому замкнуте життя п’ятьох братів. Вихід із цього кола диктується суворими законами класової боротьби. Якщо це так, то тоді правильною буде й така думка: почуття класової непримиренності вище за почуття родової приналежності. У криваве коло громадянської війни загнали себе брати Половці. Знехтувавши батьковим заповітом, вони стали братовбивцями, зрадниками, злочинцями, жертвами розмаїття ідеологій. Така історія, такий закономірний її розвиток по спіралі.

Існують й інші думки щодо назви новели. Дехто вважає, що це боротьба правди й кривди, добра і зла, правди багатих і правди бідних.

Та як би ми не тлумачили назву новели, закономірним є одне: не буде міцного роду — не буде держави. Рід — це частина держави. І хочеться вірити в те, що в майбутньому люди стануть братами й по крові, і по духу. Маленький промінчик цієї надії світиться в кінці новели: Іван не вбиває Сашка, пояснюючи його приналежність до проклятих махновців молодістю. Можливо, від цієї гілки відродиться рід Половців?!

 

Аналіз новели «Дитинство»

У «Дитинстві» Ю. Яновський змальовує дореволюційну дійсність. Новела сповнена описів степових просторів, народних звичаїв, пісень і дихає красою життя.

Навальність дій, гострота, динамічність, які характеризують першу новелу, змінюються в другій спокійним екскурсом у дитинство Данила Чабана, життя якого уособлює шлях українського народу, роду «затятого і непосидючого», який «козакував і землю обробляв». Новела сповнена глибоких роздумів про життя дореволюційного українського села. У творі немає ні банальних сцен, ні гострих соціальних конфліктів, ні напружених ситуацій. Не стикаються тут у смертельному герці люди, не ллється кров, але дух волелюбства і нескореності народу оживає зі сторінок цієї новели.

Провідна думка твору підкреслюється розповіддю старого Данила про повстання в селі Турбаях 1789 року. Прадід навчає правнука не коритися долі, виховує в малому Данилові одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще життя. «І ми з роду турбаїв, не були кріпаками з роду-віку, і Данило хай не буде» — так закінчує свою розповідь про турбаївців прадід Данило. Його велична постать нагадує героїв українських дум та казок, у яких узагальнюється віковий життєвий досвід народу, утверджується його невичерпна мудрість і оптимізм.

Глибоко емоційна й лірична оповідь про дитячі літа героя надає цьому розділові особливої поетичності й пісенності, суворої урочистості й ніжної мрійливості. Як своєрідний гімн «незайманому степові», гімн народові — саме так сприймається новела «Дитинство».

«Степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!). І скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти і потім приблукати до батька, що пасе ватагу панських овець… І жайворонок, що загубився в небі, співаючи жайворонисі, і орел, що повис на вітрі, ледве воруше кінчиками крил, виглядає здобич, чорногуз бродить по траві, як землемір, ящірка перебігла обніжок — зелена, мов цибулиння, дикі бджоли гудуть за небом, ховрашок свистить, цвіркунці — одно пиляють у свої скриньки, наче сільський швець на весіллі». І все це переплітається з легким гумором і дитячою безпосередністю бачення світу.

Слухові й зорові образи творять справжню симфонію українського степу. І той степ чи не найбільша радість у житті Данила, бо дитинство його вщерть сповнене гіркоти злиднів, горя й смутку: «Його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ». Але холод, голод, злидні не такі страшні, коли поруч добрі й лагідні люди. Ось і мати, від якої часто перепадало малому хлопцеві. Усе село її запрошувало, щоб до свят розмалювала піч або хату. Навіть батько, який щодня заливає горілкою свої злидні, чарував людей співом.

А поруч із Данилком мудрий прадід Данило, який знав усе: і коли риба краще ловиться, і коли бджоли більше меду кладуть, де ластівки зимують, що треба робити, коли перший грім ударить, коли з’явиться голубий ряст, і яка квітка на яку користь. Бути спостережливим, людяним, добрим навчається малий Данилко у прадіда. Западають у його душу гайдамацькі й козацькі пісні, казки й легенди. І росте хлопець розумним і допитливим. Волелюбність, життєстверджуючий оптимізм народу живив юне серце, і воно згодом повстало проти кривди.

Усе дитинство Данилка переплелося з чарівними обрядами й звичаями, прошуміло серед казок та пісень, убираючи незламний дух і стійкість трудового народу, віру в краще майбутнє.

Сюжетна лінія новели.

Новела «Дитинство» не має єдиної наскрізної сюжетної лінії. Розділ складається з окремих пейзажних і побутових епізодів. Письменник щедро використав багаті фольклорні джерела, майстерно відтворив народні звичаї, побут, нужденне й злидарське життя закріпаченого трудового люду України, його велич і незламну духовну силу. Філософське кредо новели — у ствердженні невмирущості й волелюбності людської гідності. Мандрівка прадіда з правнуком у степ, до моря символізує шукання світлої долі: вони «ішли великий день і все панською землею», і прадід по дорозі розкриває перед малим Данилкою могутність народу, пророчить йому чудове майбутнє.

Несподівана смерть прадіда серед квітучого степу дає Данилкові відчути себе самотнім, але не зупиняє його спраги до життя. «Топчи землю, синок»,— такими були останні слова мудрого старого, звернені до нащадка його роду. Оспівування міцних родових традицій, гуманістичного сприйняття буття, здорового існування людини на землі стає провідним для письменника.