Рекомендована література

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996, №30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України №435 – IV від 16.01.2003 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2003, №40–44. – Ст. 356.

3. Господарський кодекс України №436 – IV від 16.01.2003 / Відомості Верховної Ради України. – 2003, №18, №19–20, №21–22. – Ст. 144.

4. Про окремі питання застосування строків позовної давності: Лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 № 10-70/0/4-13

5. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів: Постанова Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 № 10

6. Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин: Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5

Наукові та навчально-методичні джерела:

1. Цивільне право України: підруч.: у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, Т.І.Бєгова [та ін.]; за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К.: Право, 2011. – Т.1. – 656 с.

2. Харитонов Є. О., Харитонова О. І., Старцев О. В. Цивільне право України: Підручник. – Вид. 3, перероб. і доп. – К.: Істина, 2011. – 808 с.

3. Гуйван П.Д. Позовна давність: монографія /П.Д. Гуйван. – Х.: Право, 2012. – 448 с.

4. Луць В.В. Строки і терміни у цивільному праві: монографія / В.В.Луць. –К.: Юрінком Інтер, 2013. – 320с.

1. Поняття та класифікація строків у цивільному праві

Цивільні правовідносини не існують абстрактно: вони виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміжки часу, які називаються строками. Стаття 251 ЦК України розрізняє строки та терміни.

Під строком у цивільному праві розуміють період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей проміжок часу (три роки) і є строком. Під терміном у цивільному праві розуміють певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За своєю правовою природою строки належать до юридичних фактів, а саме – до подій, оскільки перебіг чи настання строку має об’єктивний характер і не залежить від волі суб’єктів цивільних правовідносин. Цю думку поділяють більшість цивілістів. Але в юридичній літературі висловлювалися й інші точки зору. Наприклад, що в системі юридичних фактів строки займають особливе положення, вони не належать ні до категорії подій, ні до категорії дій. Цю позицію поділяє і професор В. В. Луць, додаючи, що строки породжують юридичні наслідки лише у зв’язку з діями і подіями. Вони не належать ні до дій, ні до подій, не займають самостійного місця в загальній системі юридичних фактів, а є часовою формою протікання подій або здійснення дій, оскільки строки породжують юридичні наслідки лише у зв’язку з діями чи подіями.

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації. Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються на:

– правовстановлюючі або правостворюючі – це строки, з якими пов’язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов’язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов’язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права (ст. 34 ЦК);

– правозмінюючі – по закінченню цих строків припиняються одні права та обов’язки і виникають інші. Наприклад, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту подання заяви про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої права на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

2. Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

3. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання Національній поліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації.

Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, Національна поліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб (ст. 338 ЦК).

– правоприпиняючі – це строки, з перебігом яких законодавець пов’язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов’язків. Наприклад, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя; Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (ст. 559);

II. За підставами встановлення строки розрізняють:

– законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні переважного права купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік (ст. 362 ЦК);

– судові – це строки, тривалість яких визначається судом чи господарським судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в засіданні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, господарський суд може зобов’язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

– договірні - це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.

III. За ступенем самостійності сторін у установленні строків:

– імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

– диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов’язання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов’язання (ст. 530 ЦК).

IV. За призначенням:

– строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого власник суб’єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб’єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Це - строки придатності, зберігання, гарантійні строки;

– строки виконання зобов’язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

– строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

V. За способами визначення, а саме - строки, які визначаються:

– календарною датою (строк повернення боргу);

– певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна);

– вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації[1] - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

VI. За ступенем визначеності:

– визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

– невизначені строки, якщо це пов’язано з певною подією, яка обов’язково настане, або з бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»).