2014-02-02
2885Для встановлення тотожності сировини в різаному, подрібненому і порошкованому стані, а також у брикетах та гранулах основним методом аналізу є, безперечно, мікроскопічний метод, але застосовують також мікрохімічні та гістохімічні реакції.
Розглядаючи препарати у мікроскопі, треба зосередити увагу на тих ознаках, які відрізняють певний орган однієї рослини від того самого органа іншої рослини. Такі ознаки називають діагностичними, а мікроскопічний метод аналізу зводиться до їх виявлення.
Мікроскопічний аналіз грунтується на знанні анатомічної будови рослин і полягає в тому, щоб в загальній картині анатомічно ї будови різних органів і тканин сировини знайти характерні діагностичні ознаки.
Б у д о в а т к а н и н і о р г а н і в р о с л и н. Клітини, що входять до складу органів рослин, не розкидані безладно, а мають певну будову і спеціалізовані функції. Такі групи клітин і складають тканину. Тканиною називається сукупність клітин, однакових за будовою, походженням і функціями. Кожна тканина має відповідні анатомо-фізіологічні ознаки. Залежно від функцій розрізняють такі типи рослинних тканин: твірні; покривні; механічні; основні — паренхімні; провідні; видільні.
В тілі ряду рослин містяться молочники. Їх розглядають у складі однієї із тканин (основної, видільної, провідної) або самостійно.
Твірні тканини (меристеми) - (від грецьк. слова meristos — ділимий) розміщені у місцях, де відбувається ріст. Залежно від походження меристеми бувають первинними й вторинними, а за розміщенням в органах рослин вони діляться на верхівкові (апікальні), бічні (латеральні), вставні (інтерколярні) та раневі.
Верхівкові меристеми знаходяться на кінчиках коренів на верхівках пагонів і обумовлюють їх ріст у довжину.
Вставні меристеми, як і верхівкові, обумовлюють ріст пагонів у довжину. Вони зустрічаються в основах меживузлів стебел і листків. За рахунок вставних меристем, крім пагонів, ростуть і листки.
Бічні меристеми за походженням можуть бути первинними (прокамбій та перицикл) і вторинними (камбій та фелоген). Із прокамбію формуються первинні елементи флоеми і ксилеми, а також механічної тканини. Камбій обумовлює ріст стебла й кореня у товщину, а фелоген формує вторинні покривні тканини — перидерму і кірку.
Раневі (травматичні) меристеми утворюються в місцях пошкодження рослин. Живі клітини, розміщені навколо пошкодженої ділянки, починають ділитися і розростатися. Утворюється однорідна недиференційована біомаса - калюс.
Покривні тканини. Усі частини рослин відокремлюються від зовнішнього середовища за допомогою покривних тканин, які зберігаються протягом усього життя рослини. Комплекс клітин, які розміщуються на поверхні всіх органів рослин, відносять до покривних тканин. Залежно від часу, місця утворення і будови розрізняють первинні (епідерма) і вторинні (перидерма й кірка) покривні тканини.
Епідерма (шкірка) утворюється вже у зародку насіння і функціонує один вегетаційний період (іноді декілька років), а потім змінюється перидермою. Епідерма - жива паренхімна, щільна тканина, клітини якої мають целюлозні нерівномірно потовщені оболонки.
Форма клітин епідерми дуже різноманітна, але постійна для кожного виду, тому є важливою діагностичною ознакою. У видів двосім’ядольних рослин клітини звичайно паренхімні, з хвилястими оболонками, що забезпечує міцніше зчеплення.
Покривні тканини коренів (епіблема, або ризодерма) відрізняються від епідерми надземних частин рослин наявністю кореневих волосків.
Всі частини епідерми, які межують із зовнішнім середовищем, просочуються кутином, який утворює плівку на поверхні епідерми - кутикулу, що запобігає випаровуванню вологи і проходженню газів.
Кутикула може бути ледь помітною або досить товстою, гладенькою, зморшкуватою або зі складочками.
На епідермі бувають, крім воскового нальоту, різні вирости - волоски (трихоми). Вони зменшують випаровування вологи і захищають рослину від різких коливань температури.
Звичайно волоски відокремлюються перетинкою від тієї епідермальної клітини, на якій вони утворилися; але є такі волоски, що не відділилися спеціальною перетинкою. Якщо такі вирости дуже короткі, їх називають сосочками (чебрець).
За будовою розрізняють декілька видів волосків: прості, що можуть бути одно- і багатоклітинними (іноді з бородавчастою кутикулою). Деякі одноклітинні волоски мають галузисту форму (грицики, жовтушник). Зустрічаються також великі одноклітинні з кулеподібною верхівкою і розширеною основою, зануреною в епідермальний виріст-підставку, - жалкі волоски (кропива). Вони дуже ламкі, бо просоченікремнеземом. Коли волосок ламається, його гострі кінці пошкоджують шкіру, мурашина кислота, що міститься у порожнині волоска, виливається і подразнює рану.
Іноді одноклітинні щільно притиснуті волоски утворюють пучковий волосок (гірчак перцевий і почечуйний).
Деякі багатоклітинні волоски за формою нагадують літеру Т, а тому їх називають Т-подібними волосками (полин гіркий).
Головчасті волоски складаються з ніжки й головки, можуть бути одно- і багатоклітинними. Головчасті волоски, у яких під кутикулою накопичуються продукти життєдіяльності рослин, називають залозистими волосками. Їх розділяють на клейкі залозисті волоски (блекота, дурман) та ефіроолійні залозисті волоски, або ефіроолійні залозки (характерні для рослин ясноткових, айстрових). Залозки та жалкі волоски за розміщенням відносять до покривних тканин, а за функціями – до видільних.
Волоски та залозки різних типів, як правило, служать діагностичною ознакою виду.
В епідермі розміщуються продихи, за допомогою яких рослинний організм зв’язується із зовнішнім середовищем. Крізь продихи відбувається газообмін у процесах фотосинтезу та дихання і виділяється вода в пароподібному стані. Продих - це щілина між двома замикаючими клітинами. Кожний продих
складається із двох замикаючих клітин і продихової щілини, яка являє собою міжклітинник. Замикаючі клітини відрізняються від звичайних епідермальних ниркоподібною формою, потовщенням целюлозних оболонок і наявністю хлоропластів. Навколо замикаючих розташовані побічні клітини, дві або більше.
Продих разом із побічними клітинами називається продиховим апаратом, або продиховим комплексом. Залежно від кількості, розмірів і розміщення побічних клітин між собою і по відношенню до замикаючих клітин розрізняють не менше 14 типів продихових апаратів
Характерні типи продихових комплексів для двосім’ядольних:
аномоцитний (від грецьк.anomos - безладний)
продих оточений невизначеною кількістю клітин, які не відрізняються від епідермальних;
анізоцитний (від грецьк. anisos — неоднаковий) — продих оточений трьома побічними клітинами, одна з яких менша або більша від трьох інших;
парацитний (від грецьк. para — поруч, поряд) — кожна із замикаючих клітин продиху супроводжується однією або більшою кількістю побічних клітин, розміщених з ними паралельно;
діацитний (від грецьк. dia — поодинці, нарізно) — продих оточений двома побічними клітинами, розміщеними перпендикулярно до продихової щілини;
актиноцитний (від грецьк. aktis — промінь) — продих оточують п’ять або більше побічних клітин, радіально розміщених відносно замикаючих клітин.
Найбільш поширеним типом продихового апарату в односім’ядольних є тетрацитний (від грецьк. tetra — чотири) — замикаючі клітини оточені чотирма побічними клітинами, з яких дві латеральні, а дві полярні.
Замикаючі клітини продихів містять хлоропласти, де відбувається процес фотосинтезу. Решта клітин епідерми безбарвна, крізь них добре проникає сонячне світло.
У багатьох видів рослин є водяні продихи — гідатоди, крізь які виділяються краплини води.
Перидерма вторинна покривна тканина, що утворюється на багаторічних рослинах у кінці першого року життя внаслідок діяльності корковогокамбію, або фелогену і покриває стебла, корені, плоди та ін. Це багатошарова тканина, що складається із корка, фелогену і фелодерми (ма
Для здійснення газообміну в частині рослин, вкритих перидермою, є спеціальні пристосування — сочевичк, які утворюються також внаслідок діяльност і фелогену. Сочевички мають різну форму, розміри, забарвлення, що може служити діагностичною ознакою при характеристиці лікарської сировини, наприклад, кори крушини.
У деяких дерев (вільха) перидерма зберігається протягом усього життя. Поверхня їх стебел залишається гладенькою. В інших дерев перидерма замінюється над ійнішою покривною тканиною — кіркою
Кірка виникає завдяки діяльності фелогену, який утворюється із клітин корової паренхіми. Вперше утворений фелоген за кілька років перестає функціонувати, а новий з’являється між клітинами корової паренхіми і знову утворює перидерму. Тканини, що знаходяться між першою (зовнішньою) і другою (внутрішньою) перидермами, поступово відмирають, стискуються новими клітинами, тріскаються, утворюючи мертвий прошарок між перидермами. Така складна тканина назива ється кіркою.
Механічні тканини. В своїй сукупності складають каркас (скелет), який підтриму є органи рослин, протидіючи їх ламанню або розриву. Механічні тканини розташован і щільно — без міжклітинників (виняток — пухка коленхіма). Клітини механічних тканин, крім коленхіми, мертві, з потовщеними оболонками, іноді просочені лігніном.
До механічних тканин належать коленхіма (первинного походження) і склеренх
іма (первинного і вторинного походження).
Коленхіма — залежно від характеру потовщення клітинних оболонок і розміщення клітин буває кутова, пластинчаста і пухка (мал. 23).
Коленхіма розміщена в частинах первинної кори стебел, у черешках і жилках листків.
Склеренхіма — це мертва тканина з потовщеними здерев’янілими оболонками і нечисленними галузистими порами. За розміщенням клітин і за хімічним складом їх оболонок склеренхіму поділяють на склереїди (кам’янисті клітини) і волокна (стереїди).
Склереїди, як правило, паренхімні клітини з рівномірно потовщеними оболонками, які мають значну кількість щілиноподібних пор. Форма склереїд може бути паличкоподібною, зірчастою, ниткоподібною, розгалуженою тощо.
Волокна — це прозенхімні клітини з потовщеними оболонками по всій довжині. В рослинах вони знаходяться у вигляді тяжів, циліндрів, обкладок, окремих груп у корі (корові волокна), у флоемі (луб’яні волокна) та ксилемі (деревинні волокна, або лібриформ).
Корові волокна бувають первинного і вторинного походження. Вони утворюються в коровій частині рослини у вигляді циліндрів і розміщуються під епідермою.
Луб’яні, або флоемні волокна — дуже видовжені клітини з потовщеними, частково здерев’янілими оболонками і численними косими порами.
Ксилемні, або деревинні волокна мають потовщені оболонки, завжди просочені лігніном. Вони діляться на волокнисті трахеїди і волокна лібриформу.
Видільні тканини. Сукупність клітинних структур, у яких накопичуються кінцеві продукти метаболізму (ефірні олії, бальзами, смоли тощо) або за допомогою яких ці продукти виводяться із рослини, називаються видільними тканинами. Вони бувають двох основних видів: зовнішньої і внутрішньої секреції
До видільних тканин зовнішньої секреції належать залозисті клейкі волоски, ефіроолійні залозки, жалкі волоски, гідатоди тощо.Залозисті волоски і залозки виділяють секрет у порожнину між оболонкою і кутикулою. Жалкі волоски виливають свій секрет після того, як обламується їхня головка.
Гідатоди виводять воду крізь щілину між двома замикаючими клітинами. Вони розташовані на кінчиках зубчиків, на верхівці та по краю листків.
Видільні тканини внутрішньої секреції представлені секреторними клітина ми — ідіобластами, секреторними вмістилищами, канальцями, смоляними ходами,
молочниками тощо
Секреторні клітини зустрічаються у всіх органах рослин і відрізняються від інших клітин великими розмірами. У секреторних клітинах, крім запасу продуктів, накопичуються й інші включення — кінцеві продукти життєдіяльності речовин: ефірні олії, смоли, бальзами, слиз, кристали оксалату і карбонату кальцію тощо. В залежності від форми кристали бувають різних типів - поодинокі призматичні або у вигляді кристалоносної обкладки навколо волокон і жилок листка; зірчасті — друзи; у вигляді голок, що розміщуються поодиноко або пучками в клітині — рафіди; видовжено-призматичні, паличкоподібні — стилоїди; дрібні кристали, що заповнюють всю клітину, — кристалічний пісок. Зустрічаються кристали карбонату кальцію — цистоліти.
Секреторні вмістилища і канальці — це порожнини або канали, утворені схізогенним або лізигенним способами.
Схізогенні вмістилища формуються у міжклітинниках різних органів. Їх оточують секреторні клітини, які здатні ділитись і збільшувати вмістилище (евкаліпт, оман тощо).
Лізигенні вмістилища утворюються при нагромадженні секрету в одній клітині, яка відмирає; також відмирають клітини, що знаходяться поруч, внаслідок чого вмістилище збільшується.
Канальці утворюються у міжклітинниках. У них накопичуються ефірні олії та кумарини (у плодах селерових), смоли (сосна, ялиця та ін.) Існують також смоляні й слизові канальці.
Молочники — це утворення, де міститься молочний сік — латекс (видозмінений клітинний сік). До складу молочного соку можуть входити терпеноїди (кульбаба), алкалоїди (мак, чистотіл), білки, ферменти (динне дерево). Постійної структури молочників у видів однієї родини немає. Для кожного виду рослин характерна своя структура молочників.
Основні, або паренхімні тканини — це тканини, що складаються із живих клітин з різноманітними функціями. Форма клітин цих тканин буває округлою, багатогранною, лопатевою, витягненою, але завжди паренхімною, за що вони й отримали назву паренхімних. Ця тканина складає основу первинної кори та серцевини
стебел, первинної кори коренів, мезофілу листків тощо.
Паренхімні тканини виконують різноманітні функції. Особливість клітин основно
ї паренхіми полягає в тому, що вони можуть змінювати свою функцію, а також набувати меристематичної активності. Клітинна оболонка паренхімних тканин тонкостінна, целюлозна. У деревині й серцевині дерев вона просочується лігніном.
Залежно від структури, функцій і розміщення в органах розрізняють такі основні групи паренхімних тканин: асиміляційну, запасаючу, вбираючу і аеренхімну.
Асиміляційна паренхіма характерна для листків, зелених стебел та інших зелених частин рослин, що виконують асиміляційну функцію і містять багато хлоропластів. Головною їх функцією є фотосинтез. Залежно від форми, будови, особливостей розміщення клітин виділяють палісадну (стовпчасту), губчасту і складчасту тканини.
У клітинах запасаючої паренхіми накопичуються продукти запасу. Запасаюча тканина може знаходитися в коровій частині, деревині, серцевині, насінні, підземних видозмінах стебел і коренів, кореневищах, бульбах, коренеплодах тощо.
Практичне значення запасаючої тканини полягає в тому, що вона є джерелом сировини для різних галузей промисловості.
Своєрідною запасаючою тканиною є водонакопичуюча тканина. Вона притаманна сукулентним рослинам (алое, агава).
Вбираюча тканина, або поглинальна паренхіма, складається з тонкостінних клітин із целюлозними оболонками. Основна її функція — усмоктування води й розчинів мінеральних речовин із грунту. Найбільш характерною вбираючою тканиною є епіблема, або ризодерма — зона усмоктування кореня.
Аеренхіма, або провітрююча паренхіма, характерна наявністю в ній великих міжклітинників. Найкраще розвинена аеренхіма у водяних і болотних рослин. Система міжклітинників у цих рослин тягнеться від листків до коренів і забезпечує їх клітини повітрям.
Провідні тканини — тканини, які допомагають пересуватися поживним речовинам між підземними органами рослин та надземними. Вони забезпечують дві протилежні течії — висхідну і низхідну. Висхідна течія несе воду з розчиненими в ній мінеральними речовинами від кореня до всіх надземних частин рослини по судинах і трахеїдах.
Судини, або трахеї — це мертві видовжені трубки. Залежно від характеру потовщення і пористості оболонок судини поділяють на такі види: кільчасті, спіральні - у вигляді спіралі, кільчасто-спіральні, драбинчасті, пористі, або крапчасті (у потовщеній оболонці залишаються непотовщені місця у вигляді округлих крапок), сітчасті (на судинах залишаються непотовщеними місця у вигляді неправильної сітки)
Трахеїди — це також мертві прозенхімні клітини із здерев’янілими оболонками і облямованими порами. Трахеїди виконують не лише провідну, а й механічну функцію. Низхідна течія несе органічні речовини, що утворюються в асиміляційній тканин і (переважно у листках) до всіх частин рослини по ситоподібних трубках.
Ситоподібні трубки — це живі видовжені клітини, які мають на поперечних оболонках перфорації, схожі на сита. До ситоподібних трубок щільно притиснуті і об’єднані з ними живі клітини-супутниці.
Судини, трахеїди, ситоподібні трубки об’єднуються з механічною і основною тканинами і утворюють комплексні тканини — ксилему і флоему.
Використанна література:
1. Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І. Фармакогнозія з основами біохімії рослин. – Харків: “Прапор” Видавництво НФАУ, 2000.
2. СолодовніченкоН.М., Журавльов М.С., Ковальов В.М. Лікарська рослинна сировина та фітопрепарати: Навч. посіб. з фармакогнозії з основами біохімії лікар. рослин для студ. вищих фарм. навч. закладів ІІІ-ІV рівнів акрид. (2-е вид.). – Ч.: Вид-во НфаУ; МТК-книга, 2003. – 408.
3. Державна Фармакопея України / МОЗ України. ― 1 вид., ― Х.: РІРЕГ, ― 2001. ― 556 с.
4. Державна Фармакопея України / Державне підприємство “Науково-експертний фармакопейний центр. ― 1 вид., ― Доповн. 2. ― Х.: Державне підприємство “Науково-експертний фармакопейний центр, ― 2008. ― 620 с.
5. Державна Фармакопея України / Державне підприємство «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів». – 1-е вид. – Доповнення 3. – Харків: Державне підприємство «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів», 2009. – 280 с.
6. Бобкова І.А. Фармакогнозія: підручник / І.А. Бобкова, Л.В. Варлахова, М.М. Маньковська. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Медицина, 2010. – 512 с.
7. Бобкова І.А. Фармакогнозія. Посібник для практичних занять: Навч. посібник. – К.: Медицина, 2006. – 271 с.
8. Муравьева Д.А., Самылина И.А., Яковлева Г.П. Фармакогнозия: Учебник. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Медицина, 2002. – 656 с.: ил.
9. Практикум по фармакогнозии: учеб. пособие для студ. вузов / [Ковалев В. Н, Попова Н. В., Кисличенко В. С. и др.]; под общ. ред. В. Н. Ковалева. ― Харьков: Изд-во НФаУ; Золотые страницы, 2003. ― 512 с.
10. Государственная фармакопея СССР. – 11-е изд. – М.: Медицина, 1987. – Вып.1; 1990. – Вып.2.
11. Долгова А.А., Ладыгина Е.Я. Руководство к практическим занятиям по фармакогнозии. – М.: Медицина, 1997.
12. Лекарственное растительное сырье. – М.: Изд-во стандартов, 1980.
13. Фармакогнозия. Атлас /под ред. Н.И. Гринкевич, Е.Я. Ладыгиной. - М.: Медицина, 1989.
