Загальна характеристика творчості

Тема 1.3. Панас Мирний (П.Рудченко).

Визначальні риси реалізму

Ø раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

Ø правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

Ø принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

Ø характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

Ø конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

Ø вільна побудова творів;

Ø превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

Ø розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Лекція №

План

1. Життєвий, творчий шлях письменника.

2. Творча історія роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

3. Джерела твору, проблематика, жанр.

4. Основні сюжетні лінії роману.

Література:

1. Українська література: підруч. для 10 кл. загальноосв. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень)/ Г. Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, О.В. Слоньовська; за заг. ред. Г.Ф. Семенюка. – К.: Освіта, 2010. – С. 33-60.

2. Хропко П. Українська література: Підручник для 10 кл. – К.: Освіта, 1998 с. 49-80.

3. Білецький О. Панас Мирний // Білецький О. Зібрання праць: У 5 т.— К., 1965.— Т. 2.

4. Горленко В. “Повія”, роман П. Мирного // Історія української літературної критики та літературознавства: Хрестоматія: У 3 кн.— К., 1998.— Кн. 2.

5. Міщук Р. Реалізм Панаса Мирного і проблема художньої розповіді // Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ — початку ХХ ст.— К., 1991.

В історії української літератури другої половини XIX століття творчість Панаса Мирного посідає визначне місце. Літературу Панас Мирний розцінював як могутній засіб боротьби проти соціального гноблення. Письменник вважав, що літературні твори повинні активно втручатися у життя, викривати ворожі, підступні дії панівних класів, нести світлий ідеал майбутнього. Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Незначною була освіта Панаса Рудченка, бо після Кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Галицькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хло; пець йде на власний хліб.

Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 році в Галицькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, обіймає цю саму посаду в Миргородському казначействі. Так минули перші вісім років служби в невеликих містах Полтавщини.

На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, обіймаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його зовсім не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлінне, ретельне виконання службових обов 'язків і дозволило досягти високого чину дійсного статського радника). І. П. Рудченко починає пробувати свої сили в літературі. Прикладом для нього був старший брат Іван, що вже з початку 60-х років публікував свої фольклорні матеріали в «Пол-тавских губернских ведомостях», друкувався в «Основі», а пізніше видав окремі збірники казок і пісень, перекладав оповідання Тургенєва, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.
Панас Мирний почав писати хуДожні твори в середині 60-х років, коли селянство після скасування кріпаччини одержало «голодну волю». Чотири пореформених десятиріччя'— суцільний процес повільного болісного вмирання. Селяни постійно недоїдали і під час неврожаїв десятками тисяч умирали від голоду та епідемій. Ці жахливі Події знайшли свій відбиток у творах П. Я. Рудченка. Перші твори письменника (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані ім'ям Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» в 1872 році.

У цьому журналі 1874 року побачили світ нарис «Подорож од Полтави до Гадячого» та оповідання «П'яниця», а в 1877 році в Женеві з'являється повість «Лихі люди», яка стала помітним явищем у літературному процесі. У повісті вперше було показане розмежування в середовищі інтелігенції. Письменник сміливо наголошував, що «лихі люди» то не революціонери, а ті, хто намагається врятувати занепадаючу систему.

Ще 1876 року в співавторстві з братом Іваном Біликом Панас Мирний закінчив роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Того ж року твір подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876 року цей твір не був опублікований і теж вперше з'явився в Женеві у 1880 році. У другій половині XIX ст. болючі проблеми, що бентежили царську Росію, знайшли своє відбиття в творах російських письменників («Що робити?» М. Чернишевського, «Кому на Русі жити добре?» М. Некрасова та інші). Ці твори порушували життєво важливі теми, викривали експлуататорський характер класового суспільства дореформеного і особливо пореформеного періоду, закликали до боротьби і пошуку виходу із тяжкого становища, намагаючись дати відповідь на одвічні питання: хто винен у цьому становищі? і що робити?
Свій найвизначніший роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» автор задумав ще 1872 року під час подорожі від Полтави до Гадяча. Тогожроку він написав повість «Чіпка». Пізніше вона була доопрацьована у співавторстві з Іваном Біликом і переросла у багатоплановий роман «Хіба ревуть воли, Як ясла повні?». Тоді ж письменник займається зібранням фольклорних матеріалів. Частина зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована його братом Іваном Біликом у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та «Чумацкие народные песни» (1874).

Незважаючи на те що в 70-80-х роках письменник продовжує інтенсивно працювати, його твори, у зв'язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкуються переважно за кордоном. Тільки в середині 80-х років твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», виданого М. Старицьким у 1883-1884 рр., публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». 1886 року в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Одночасно твори Панаса Мирного продовжують з'являтись і в західноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Л имерівна», переспів «Дума Про військо Ігореве». Літературна творчість Панаса Мирного тісно поєднувалася з його громадською діяльністю. Ще з 1875 року він брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», утвореного у Полтаві; під час обшуку в нього було знайдено заборонену політичну літературу.

Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з закликами до єднання всіх прогресивних сил у боротьбі за свободу й рівноправність жінок, співпрацює з журналом «Рідний край», що 1905 року почав видаватися в Полтаві. У ряді своїх творів («До сучасної музи», «Сон», «До братів-аасланців») письменник відгукується на революційні події.

Міцними були зв'язки Панаса Мирного з діячами української культури — Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Українкою, Заньковецькою. Як член комісії міської думи він взяв активну участь у спорудженні пам'ятника І. Котляревському в Полтаві. Панас Мирний висловив глибокий протест проти заборони вшанування пам'яті Шевченка в 1914 році. Це дивно, що в 1915 р. поліція розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного.

Не бажаючи ускладнювати свої службові стосунки, письменник весь час конспірувався, його особа для широких кіл читачів та, як бачимо, і для офіційних властей була таємницею. До того ж Панас Мирний був людиною виключної скромності і вважав,що треба дбати не про власну популярність, а про працю на користь народові. Вже незадовго до смерті в листі до знайомого І. Зубковського він просить не розкривати його псевдоніма.

Після встановлення Радянської влади на Україні Мирний, незважаючи на свій похилий вік, іде працювати в Полтавський губфінвідділ. Помер Панас Мирний 28 січня 1920 року. Поховано його в Полтаві. Згідно з постановою уряду Української PCP в будинку, де жив письменник з 1903 року, створено літературно-меморіальний музей. У 1951 році в Полтаві письменникові було відкрито пам'ятник.

Історія написання роману

В основу роману покладено факти живої дійсності. У 1872р. Панас Мирний після поїздок по селах України, аналізуючи народне життя, створив повість під назвою «Чіпка». Прочитавши цей твір Іван Рудченко зробив ряд зауважень і подав змістовні поради. Панас Мирний змінив назву на «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». У співавторстві з братом роман було закінчено в 1875р. і подано до цензури. Цензура викреслила окремі місця, але роман і після цього не був надрукований, бо вийшов царський указ 1876р. про заборону друкувати книжки українською мовою. Тільки у 1880р. роман уперше був надрукований у Женеві.

Історію створення роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» можна розкрити в бесіді, використовуючи такі запитання:

• Що стало поштовхом для роботи над великим епічним полотном?

• Скільки років було тоді Панасові Мирному? Який внесок у роман зробив Іван Білик? Що ви знаєте про цього співавтора твору?
• Скільки редакцій мав роман і про що це свідчить?
• Де й коли було опубліковано твір, під якою назвою?

Складність, багатоплановість роману.

Студенти визначають основні проблеми, порушені у творі, насиченість змісту подіями і героями, переказують епізоди, які найбільше вразили і схвилювали їх: ставлення дітей до малого Чіпки; у Варениченка забирають землю; селянський бунт і його наслідки; розмова Галі з Чіпкою про одруження; прагнення Нечипора послужити громаді і нова несправедливість; стосунки Чіпчиної матері з невісткою; дружба Галі і Христі; чудові пейзажі.

Деякі особливості композиційної будови твору.

Яку з чотирьох частин ви назвали б екскурсом у минуле? Які події з історії України відкрилися вам на сторінках другої частини роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

У другій частині автори повертають нас у часи руйнування Запорозької Січі Катериною II і поступового закріпачення України.

Довгий час у шкільному літературознавстві побутувала думка про те, що друга частина роману порушує композиційну цілісність твору, що вона ніби штучно прив'язана до загального змісту і майже не пов'язана з лінією головного героя. Академік О.Білецький взагалі вважав, що композиція роману схожа «на будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом».

Але, зауважмо, твір витримав шість редакцій! Якщо згадати, якими прискіпливими були до змісту й форми самі автори, то одразу починаєш сумніватися, що вони нехтували композиційною стрункістю твору. Можливо, критики просто не зрозуміли, в чому логіка подій у романі, або свідомо перекручували очевидне?

Давайте візьмемо на себе роль дослідників-літературознавців і з'ясуємо місце і значення другої частини роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» До речі, до шкільних хрестоматій донедавна не включали навіть уривків з цієї частини, а тільки передавали зміст коротким абзацом. Чи не тому, що будь-яка згадка про козацтво та Запорозьку Січ, тим паче жалкування за козацькою вольницею, називалося однозначно — буржуазним українським націоналізмом? А саме в другій частині, свідомо чи несвідомо, брати Рудченки художньо переконливо довели, що московська неволя стала руїною не лише для державності України, цього багатого, освіченого колись краю, а й руїною для моралі і психіки нашого народу. Саме тут розкрито, як нищився вільний козацький дух, як з українця-козака робили українця-вола, німого раба, в душі якого жили не лише покора, а й протест — неусвідомлений і грізний, немов ревіння вола. Той протест часто був потворний і приречений у темноті своїй. Давайте звернемося до тексту.

• Як реєстрові козаки і просто вільні хлібороби зустріли звістку про неволю?
• Кому було подаровано село Піски, за які заслуги?
• У яких епізодах показано зверхність до українського населення новоявлених господарів, приниження і знущання над селянами?
• Прочитайте цитати, що свідчать про презирливе, зневажливе ставлення українців і прокоментуйте їх.
• Чому генеральша не хотіла видати меншої дочки заміж за сотниченка Саєнка?
• Прокоментуйте уривок:

Минав час. Чимало піщан тікало на Дон, але більшість корилася, байдужіла.

...Розпились, розледачіли. Забули навіть у мандри бігати. Як було хто втече, то це таке диво — на півроку розмови! Неволя, як той чад, задурманила людям голови. Уже вони й не сумували — наче так тому й треба! Стали тільки по шинках киснути... Коли не на панщині, то в корчмі... Зубожіло село... Обшарпане, обтіпане...

Тільки козачі хатки й біліють. Стали прокидатись де-де й злодіячки — новина в Пісках) Перше колись ніколи ні в кого й двері не запиралися, а тепер — і на засуві страшно...

Отже, найстрашніші наслідки поневолення — руйнування моралі, етики, деформація психіки народу. З епізодів роману вибудовується такий логічний ряд: неволя — приниження — пияцтво —• злочинство.

Рабська психологія породжує і перевертнів, і панських холуїв. Пригадаймо прикажчика Карпа Дровиченка, «свого чоловіка», який підбив пана «на шостий день і поле назад одібрав».

З історичних джерел, з художньої літератури ми знаємо про різні способи русифікації. Тут, у другій частині, показано, як українців русифікували через військо. Чіпчин батько, втікач від пана, був то Хрущем, то Притикою, то Вареником, залежно від обставин. Але коли йому заголили лоба, забрали в рекрути, то записали Хрущовим. Штрих не випадковий. Сьогодні немає статистики, скільки тих «ових» за багато століть з'явилося в Україні.

А який вплив мала служба в царській армії на Максима Гудзя, жорстокого і неприкаяного козацького нащадка? Чи зробила вона цього «махамеда» кращим? Чого навчила?

Отже, друга частина, яка, на перший погляд, немов штучно приєднана до стрижневої лінії твору, виявляється дуже потрібною для усвідомлення головної ідеї
— «українці в ярмі». Саме з тих, уярмлених, українців пішов у жорстоке, «воляче» життя майбутній розбійник

— Чіпка Варениченко. Зміст розглянутої частини знаходить своє логічне продовження у XXVII розділі під назвою «Новий вік» (четверта частина). Перший абзац його нагадує публіцистичний коментар подій: «Час не стояв. Промайнула воля, поламала ланцюги віковічні...» (Абзац варто прочитати в класі повністю).

Тема та ідея

Проблема. У романі автори розкрили трагедію правдошукача, Криву стежку» його бунтарства. Це широка панорама суспільного життя України впродовж десятиліть: до реформи 1861р. і після неї.

Головна тема – розкриття всієї складності соціальних причин, що породили стихійного протестанта, визначили характер гнівного бунтаря і месника за кривди, які терпить народ від зграї гнобителів.

Звучить ідея гибелі людей (кращих), які гинуть як жертви соціальної несправедливості – стають «пропащою силою» (друга назва роману). В романі викрито залишки кріпацтва, показано цілковиту безправність селянства та тяжке життя бідноти в місті.
Композиція. Сюжет:

Сюжет роману розгортається у двох напрямках. Перший – зображення картин життя і боротьби головного героя – Чіпки. Другий – змалювання життя Максима, солдатчини, морального занепаду героя.

Центральна проблема – проблема «пропащої сили».

Роман має 4 частини та підрозділи.
План І частини «Польова царівна»:

1. Зустріч Чіпки з Галею
2. Батьки Чіпки
3. Дитячі роки у наймах
4. Грицько – хазяїн

Це експозиція. Тут ще немає боротьби, загострення конфліктів. Письменник лише знайомить нас з енергійним юнаком, не називаючи його імені. Юнак зустрічає «польову царівну». Потім виявляється, що юнак – Чіпка, а «польова царівна» - Галя. Тут чудові пейзажі. У наступних розділах – розповідь про батьків та дитячі роки героя. Розділ «Двужон» - про кріпака Івана Вареника, який під чужим прізвищем (Хрущ) з'явився у селі Піски, одружився з бідною дівчиною Мотрею і знову кудись помандрував, залишивши «байстрюка» Чіпку на тяжке бідування. Також змальовані дитячі та юнацькі роки Чіпки та його однолітка Грицька.

У ІІ частині розповідається про історію с.Пісок за півтораста років: як було засноване село, як попало в кріпацьку неволю; знущання панів Польських з народу (Уляна – кошеня на шиї). Згодом Уляна народила сина Івана Вареника («Двужон»). Зображено дитинство, юнацтво Максима Гудзя – батька Галі.

План ІІІ частини:

1. Нема землі!
2. Зміни у житті Чіпки
3. Бунт кріпаків
4. Чіпка мириться з матір'ю.

У ІІІ частині зображено складні конфлікти в житті Чіпки, причини його трагедії. Тут розповідь про реформу 1861р., показано настрій селяе, їхнє ставлення до реформи (розділ «На волі»). Виявилося, що поміщики їх обдурюють. Розповідається про одруження Чіпки з Галею, про обрання його земським «гласним» та про ту боротьбу, яка розгорнулась навколо цоього.

ІУ розділ. Арешт і заслання Чіпки в Сибір - розв'язка твору.

Отже, композиція відзначається багатоплановістю, тривалістю часу зображуваних подій, багатством матеріалу.

Хочеться згадати одну українську мудрість: «Життя прожити — не поле перейти». Справді, прокласти рівну стежку через поле — і то нелегко, хоч межі його можна осягнути зором. А життя — річ складніша: не знаєш, де натрапиш на камінь, а де — на вибоїну, зустрінеш в дорозі добро чи зло... Тільки сильна і добра людина може пройти свій життєвий шлях гідно, не розгубившись, не розтративши духовних скарбів, доброти й любові, гідності й честі. У прислів'ях та приказках наш народ відтворив свій моральний кодекс: «Все добре переймай, а зла уникай», «З ким поведешся, в того й наберешся», «Добро довго пам'ятається, а лихо ще довше», «Шануй батька і неньку, буде тобі скрізь гладенько», «Добре ім'я — найкраще багатство»...

Чи сповідував у своєму житті ці святі моральні принципи головний герой роману Чіпка Варениченко? Ні, не сповідував. Можливо, те, що він час від часу був надто свавільним, робив переступи прадідівських законів, і призвело його до морального падіння. Правда, на те були й інші причини, зовнішнього характеру, що ускладнювали шлях Чіпки. Тому його доля викликає у нас неоднозначні думки. Які саме?

Студенти дають кожен свою оцінку вчинкам персонажа. В них і жаль, і співчуття, і багатозначне «якби не обставини...» Усе переплелося в юному серці, і це добре. Отже, з одного боку, симпатія до скривдженого, обдарованого від природи і розумного Варениченка, з іншого— осуд його злодіянь і переступів. Головний герой роману — психологічно складна, вразлива натура. Добре і зле в ньому живе водночас. Тому глибокий аналіз цього образу викликає в нас так багато різних міркувань, спонукає замислитися над суттю людського буття.