2021-12-25
87Глосарій
Абіотичний фактор – це фактор неживої природи (кліматичний, едафічний (грунтовий), орографічний).
Агробіотоп - комплекс ґрунтового покриву, у межах якого поширений певний агробіоценоз.
Агробіоценоз – сукупність біотичних угруповань агроекоекосистеми, обмежена границею поширення певного культурного виду-едифікатора.
Агроекологічний моніторинг – загальнодержавна система спостережень, оцінки та прогнозу стану агроекосистем різних ієрархічних рангів (від окремою агроекосистеми до агросфери в цілому).
Агроекологічний стан ґрунтового покриву – інтегральний показник екологічної стійкості, рівня родючості та санітарно-гігієнічного стану грунту.
Агроекологія (сільськогосподарська екологія) – комплексна наукова дисципліна, яка вивчає взаємодію людини та навколишнього середовища в процесі сільськогосподарського виробництва, вплив сільського господарства на природні комплекси та їх компоненти, умови та фактори функціонування агроекосистем.
Агроекосистема - це штучна або змішана система угруповань живих організмів, ціллю якої є стабільне, екологічно безпечне виробництво сільськогосподарської продукції, а характерною ознакою - невиражений або відсутній механізм саморегулювання, внаслідок порушення трофічних зв’язків, колообігів речовини та енергії за рахунок періодичного вилучення товарної частини продукції.
Агрокліматичне районування – це процес поділу території за ознаками подібності та відмінності агрокліматичних умов за певними показниками, які вказують на доцільність того чи іншого напряму спеціалізації сільського господарства.
Агрофізична деградація ґрунтів – функціонально-морфологічний тип деградації грунту, який виявляється у порушенні оптимальних для розвитку і росту культурних рослин фізичних властивостей кореневмісного шару: ущільненні, зменшенні загальної пористості, втраті структури, підвищенні твердості, утворенні ґрунтової кірки, зменшенні водопроникності, вологоємності, тощо.
Агрофітоценоз – штучне або змішане рослинне угруповання, створене та (або) підтримуване людиною задля отримання первинної корисної продукції рослинництва.
Адаптація – це сукупність пристосувань, реакцій живої системи (організму, популяції, виду, біоценозу), спрямованих на підтримання її функціональної стабільності за умов зміни факторів зовнішнього середовища,.
Адаптивне рослинництво – це новий перспективний етап розвитку рослинництва, у якому використано адаптивний потенціал усіх біологічних компонентів агроекосистем для забезпечення високого рівня утилізації сонячної енергії та інших відновлюваних ресурсів природного середовища в інтересах людини.
Актуальна (ефективна) родючість – категорія родючості, яка виявляється величиною врожайності сільськогосподарських культур та сильно варіює залежно від різних умов (метеорологічних, агротехнічних тощо); характеризує як окультурені, антропогенно перетворені, еродовані ґрунти, так і цілинні.
Алелопатія – явище взаємного хімічного впливу сумісно існуючих організмів шляхом виділення ними в навколишнє середовище продуктів своєї життєдіяльності (фітонциди, ефірні олії тощо). Явище алелопатії враховують при вирощуванні сільськогосподарських культур (сівозміни, повторні посіви культур-санітарів, добір культур для змішаних посівів тощо).
Амоніфікація – біохімічні процеси розкладання органічних речовин в ґрунті під впливом різних мікроорганізмів (бактерій, актиноміцетів, плісеневих грибів) до аміаку.
Антропогенна дегуміфікація - однин із найбільш поширених процесів деградації ґрунтового покриву, який виявляється у зменшенні вмісту і запасів гумусу в ґрунті. Цей процес є одним із найбільш небезпечних, тому що може мати суттєві негативні наслідки і веде за собою розвиток інших процесів деградації та погіршення усіх режимів грунту.
Антропогенна родючість – категорія родючості грунту, яка характеризує його здатності забезпечувати необхідні для росту і розвитку рослин умови, зумовлені виключно властивостями, набутими в процесі антропогенного перетворення (меліорацій, обробітку, застосування добрив і т.п.). У чистому вигляді антропогенна родючість не існує, але в найбільшій мірі виявляється у штучно створених ґрунтових субстратах, тобто сумішах матеріалів, що набули ознак грунту під впливом діяльності людини.
Антропогенний фактор – це фактор впливудіяльності людини на навколишнє середовище.
Атмосферне явище - фізичний процес, який супроводжується різкою (якісною) зміною стану атмосфери (туман, ожеледь, роса, опади, пилова буря, хуртовина тощо).
Біогаз – це суміш горючих газів, яка отримується в результаті ферментованого розкладу органіки анаеробними мікроорганізмами, у складі якої переважає метан (>60%), а також наявні сірководень і водень. Нині розроблено технологію його виробництва із тваринницьких та рослинницьких відходів у так званих метантенках. При дотриманні технології (температура 35-40°С чи 50-55°С, рН=6,5-8,0, відсутність у сировині токсичних речовин та антибіотиків) вихід біогазу високий.
Біогеохімічний колообіг речовин - планетарний колообіг води, газів та хімічних елементів, який відбувається одночасно за участю живих організмів і води.
Біологічна активність – це максимальний вияв організмом важливих біологічних функцій у межах свого діапазону толерантності до основних лімітуючих чинників середовища. Кількісно показник біологічної активності грунту оцінюється за видовим різноманіттям і загальною чисельністю (або ферментативною активністю) мікроорганізмів різних фізіолого-біохімічних груп.
Біологічна деградаціяґрунту – тип функціональної деградації грунту, який виявляється у процесах пониження біологічної активності, зменшення сезонної циклічності біохімічних процесів. Наслідками є зменшення коефіцієнтів гуміфікації органіки та натомість збільшення коефіцієнтів її мінералізації та як результат – дегуміфікація ґрунтів.
Біомоніторинг – система спостережень, оцінки і прогнозу змін стану навколишнього середовища, виявлених за допомогою біологічних систем (методом біотестування або біоіндикації).
Біонідикатор – група особин одного виду чи угруповання, яка живе в умовах досліджуваного середовища, за наявністю, станом чи поведінкою яких роблять висновки про зміни у навколишньому середовищі, у тому числі і про присутність чи концентрацію забруднювачів.
Біотестування – метод оцінки стану навколишнього середовища за допомогою живих тест-об’єктів, які поміщають у досліджуване середовище, щоб за їхньою реакцією визначити рівень антропогенного навантаження (забруднення, деградації навколишнього середовища).
Біотичний (малий) колообіг речовин – це процес утворення живої речовини та її подальшої трансформації і деградації, результатом якого є акумуляція біогенних елементів у ґрунті та підтримання процесу грунтотворення.
Біотичний чинник – чинник сукупного впливу живих організмів на життєдіяльність іншого (інших) живого організму, а також на неживе середовище його існування.
Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їхніми основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур.
Бур'яни – це супутники культурних рослин, які самостійно з'являються у посівах чи насадженнях сільськогосподарських культур, на орних землях, у садових, лісових, декоративних та інших насадженнях та угіддях. Крім того, до бур'янів належать отруйні та неїстівні рослини природних лук, пасовищ, а також види, що ростуть на неорних землях, звідки вони можуть поширюватися на сільськогосподарські угіддя.
Буферність ґрунту – здатність ґрунту протидіяти зовнішнім навантаженням і зберігати свої основні функції.
Вапнування грунту – процес хімічної меліорації грунту, який передбачає внесення і заробляння у меліорований шар грунту вапна або каліціє- чи магнієвмісного матеріалу з метою нейтралізації надлишкової кислотності ґрунтового розчину шляхом заміщення вільних іонів водню на кальцій чи магній.
Відновлювальна система землеробства – така система використання землі для виробництва сільгосппродукції, яка передбачає повне відтворення природного потенціалу агроекосистеми за рахунок максимальної адаптації усіх технологічних процесів до природних умов.
Геологічний (великий) колообіг – колообіг речовини та енергії між земним суходолом і Світовим океаном. У геологічному колообігу відбувається циркуляція води з розчиненими у ній речовинами (атмосферні опади, поверхневий і підземний стік, інфільтрація, випаровування, перенесення водяної пари в атмосфері, конденсація, повторне випадання атмосферних опадів). Розчинені у воді речовини виносяться поверхневими водами в океан і осідають на дні у вигляді делювіальних відкладів, тому вода є гігантською силою перетворення літосфери.
Гіпсування грунту – процес хімічної меліорації грунту, який передбачає внесення і заробляння у меліорований шар грунту гіпсу або гіпсовмісного матеріалу з метою витіснення натрію із ґрунтового вбирного комплексу (ґрунтового колоїдного комплексу) у ґрунтовий розчин.
Ґрунт – продукуючий (родючий) шар поверхні Землі, який утворився і змінюється у результаті вивітрювання гірських порід і безпосереднього впливу фізико-хімічних, біологічних процесів та діяльності людини. В процесі свого розвитку ґрунт набув відмінної від гірської породи властивості - родючості.
Гумус – комплекс специфічних органічних сполук грунту, які утворюється в ґрунті внаслідок процесів гуміфікації органічних решток – ланцюгу біохімічних перетворень відмерлих рослинних, тваринних, мікробних решток на гумус.
Денітрифікація - біохімічні процеси відновлення нітратного азоту в ґрунті до молекулярного N2 або до оксидів NО, N2О під впливом денітрифікуючих бактерій.
Державний земельний кадастр (ДЗК) – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей та документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їхню оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед землевласників та землекористувачів.
Детрит – передгумусова фракція органічної речовини грунту, яка є напіврозкладенихми органічними рештками, що втратили свою анатомічну будову.
Дигресія – це явище погіршення стану біотичних угруповань (екосистем) через зовнішні чи внутрішні причини.
Динамічна рівновага екосистеми – такий стан екосистеми, за якого рівновага між надходженням та акумуляцією енергії забезпечує утворення максимальної кількості біомаси та симбіотичних зв’язків між організмами на одиницю потоку зовнішньої енергії. Ці фундаментальні ознаки розвитку екосистем слід враховувати в процесах управління агро екосистемами та ін природно-антропогенними системами.
Діоксини – це високотоксичні речовини складної хімічної структури, суперотрути, ксенобіотики, що мають техногенне походження, пов'язане, головним чином, з виробництвом і використанням хлорорганічних сполук та їх утилізацією. Джерелами діоксину є також нафтопереробка, металургійна промисловість, сталеливарне виробництво, переправлення металобрухту, виробництво алюмінію, викиди автотранспорту, пестициди, хлорована вода та ін.
Доза добрива – кількість добрива, яка вноситься під культуру за один прийом.
Еврибіонти - в иди із високою екологічною валентністю, які займають різні екотипи або місця з дуже мінливими умовами; ці організми здатні жити в різних умовах навколишнього середовища або при значних їх змінах, їм властиві широкі ареали.
Едифікатори –культурні рослини полів, городів і садів, які є домінантними у агрофітоценозі.
Екологічна експертиза – це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і функціонування яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього середовища, здоров'я людей і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, регіонального використання, відтворення природних ресурсів, гарантування екологічної безпеки.
Екологічна конверсія – сукупність методів перетворення відходів у корисні для суспільства речі або їх утилізації без негативних наслідків для навколишнього природного середовища.Екологічна надійність агроекосистеми - її здатність виконувати енергопродукційну роботу упродовж усього еволюційногоперіоду її існування.
Екологічна стійкість грунту – це здатність ґрунту протистояти змінам під дією різноманітних зовнішніх факторів (В. В. Медведєв, 1997).
Екологічна сукцесія – це упорядкований розвиток екосистеми, пов'язаний зі зміною в часі її видової структури, процесів, що в ній відбуваються. Він має певну спрямованість, і тому є передбачуваним, прогнозованим.
Екологічний прорахунок – це непередбачений шкідливий наслідок антропогенної зміни навколишнього середовища, який зводить нанівець заплановану вигоду або породжує багато нових проблем,, які призводять до формування екологічної кризи.
Екологічні чинники – це елементи (компоненти), процеси (явища) зовнішнього середовища, які впливають на біологічну систему (організм, популяцію, біоценоз). Вони діють на організм не ізольовано, а сумісно, у поєднанні один з одним.
Еколого-технологічна група земель – група, яка об’єднує землі із подібними орографічними та агроґрунтовими умовами, ґрунтовий покрив яких має певний рівень стабільності до розвитку ерозійних процесів.
Ерозійна деградаціяґрунтів – тип деградації ґрунтового покриву, який виявляється у прискореному розвитку процесів водної та вітрової ерозії (дефляції), швидкість яких перевищує норму ерозії.
Єдності закон – екологічний закон, який засвідчує, що між живим організмом і середовищем існують тісні взаємовідносини, взаємозалежність, взаємовплив, що зумовлюють їх діалектичну єдність.
Жива речовина ґрунту – це сукупність живих організмів грунту, що характеризується масою, хімічним складом та певною енергією. Рослинна складова живої речовини ґрунту утворюється в процесі фотосинтезу.
Збалансована сівозміна – такий тип сівозміни, у якій вдається підтримувати позитивні, бездефіцитні або мінімально дефіцитні баланси біогенних елементів та гумусу, при цьому між окремими полями амплітуда коливань балансів – мінімальна, а кожен попередник є добрим.
Землевпорядкування – система послідовних дій у складі землеустрою, спрямованих на організацію раціонального використання та всебічної охорони земель.
Землеустрій – це система заходів обліку, оцінки земель, їх розподілу між землекористувачами, складання господарських територіальних планів тощо.
Зоогенний чинник – це вплив тварин на навколишнє середовище (поїдання, витоптування, запилення, поширення насіння тощо); його можна використовувати для біологічного захисту рослин.
Інтегрований захист рослин – це комплекс методів довгострокового регулювання розвитку й поширення шкідливих організмів на основі прогнозу економічного порогу шкодочинності, який передбачає найбільш оптимальне поєднання біологічних та хімічних методів захисту рослин, енергозберігаючих і природоохоронних технологій, які забезпечують екологічну рівновагу довкілля.
Інтенсивність фотосинтезу – кількість вуглекислого газу, що засвоюється одиницею листкової поверхні за одиницю часу.
І нформаційний чинник - зовнішній сигнал, який діє на організми набагато сильніше, ніж потік речовини та енергії. Деяка життєво важлива для рослин і тварин інформація надходить без будь-яких затрат енергії (наприклад, інформація про періодичні зміни тривалості дня і ночі).
Клімат – це багаторічний режим погоди, характерний для даної місцевості, зумовлений кількістю сонячної радіації, її перетвореннями у верхньому шарі земної поверхні та пов'язаних із ними процесів циркуляцій атмосфери над поверхнею материків та океанів.
Коефіцієнт гуміфікації – та кількість органічної речовини (% її надходження у ґрунт (або частка від одиниці)), яка залишається у ґрунті у вигляді гумусу (гуміфікується).
Коефіцієнт енергетичного еквівалента ( Кее.) – безрозмірний показник, який є відношенням акумульованої енергії врожаю до величини витрат непоновлюваної антропогенної енергії, затраченої на вирощування цього врожаю; Кее вказує на енергоефективність агротехнології, якщо Кее >1.
Контурно-меліоративна організація території – такий тип організації території сільгоспугідь в межах водозбору (басейну річки), який забезпечує диференційоване використання території для сільгоспвиробництва в залежності від її грунтово-ландшафтних умов та ґрунтозахисної здатності сільськогосподарських культур.
Лімітуючий чинник – такий чинник навколишнього середовища, який перебуває або в гострому дефіциті (нижче критичного рівня), або в надлишку (вище межі витривалості організму), тому виявляється першочерговим чинником погіршення стану організму.
Макроелементи живлення рослин - хімічні елементи, що містяться в рослинах у значній кількості - від сотих часток до цілих відсотків: С, О, Н, N, Р, К;
Метеорологічні величини – це кількісні характеристики стану атмосфери (температура, вологість повітря, швидкість і напрямок вітру, кількість і товщина хмар, інтенсивність опадів, потік радіації і тепла та ін.).
Мікотоксини – це отрути, що продукуються грибами. Гриби – усюдисущі організми, вони витримують високий тиск, володіють дуже могутнім ферментативним апаратом, який дозволяє їм адаптуватися в навколишньому середовищі. Продукуванню мікотоксинів сприяє тривале застосування хімічних засобів захисту, монокультура та ін.
Мікробогенний чинник –це чинник впливу мікроорганізмів і грибів (наприклад, паразитизм) на організм чи середовище. Мікроорганізми (бактерії і гриби) впливають на ризосферу й патогенні організми. Зміна мікробонаселення ризосфери відбивається на живленні рослин, на їхній стійкості до бактеріальних або інфекційних уражень.
Мікроелементи живлення рослин - хімічні елементи, що містяться в рослинах кількості - від тисячних до сотих часток відсотка:Са, Mg, Nа, S, Cl;
Мінливість агроекосистеми – це властивість організмів агроекосистеми набувати нових ознак або втрачати попередні під впливом різних чинників. Розрізняють мінливості окремих організмів, популяційну і зональну.
Моніторинг ґрунтового покриву (ґрунтів) – система спостережень, оцінки і прогнозу стану ґрунтів з метою ефективного управління їхнім станом та відтворення родючості.
Монокультура - агротехнологія, за якої на одному і тому ж полі кілька років підряд вирощується одна і та ж культура.
Морфологічні процеси деградації ґрунтового покриву – чітко виражені зміни в будові і структурі ґрунтового профілю, які погіршують властивості грунту.
Нітрифікація – біохімічні процеси окислення аміаку до азотної кислоти та її солей.
Норма добрива – загальна кількість добрива, яка застосовується під сільськогосподарську культуру за весь період її вегетації (кг (т)/га).
Норма ерозії – така величина річних втрат грунту внаслідок ерозійних процесів, яка компенсується процесами грунтотворення.
Озимі проміжні культури – вид проміжних посівів, які висівають у рік збирання основної культури, а урожай на корм збирають навесні наступного року. Озимі є проміжними тому, що ростуть і розвиваються у проміжні осінній і ранньовесняний періоди та займають проміжне місце між двома основними культурами сівозміни.
Пестициди – узагальнююча назва групи токсичних речовини хімічного походження, які призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких уражуються рослини, тварини, люди, завдається шкода матеріальним цінностям.
Підживлення – це прийом застосування добрив під час вегетації рослин з метою посилення їх живлення в певні періоди розвитку і формування окремих органів рослин, сприяння відтоку поживних речовин, підвищення якості продукції. Підживлення за часом проведення поділяють на ранні (ранньовесняні) і пізні, за призначенням – на кореневі та позакореневі.
Післяжнивні культури – проміжні сільськогосподарські культури, які вирощують після збирання основних культур (здебільшого на зерно) у поточному році. Якщо вегетаційний період післяукісних культур становить до 140-150 днів, то в післяжнивних посівах він набагато коротший (70-100 днів), а умови забезпечення вологою і теплом дещо гірші.
Післяукісні проміжні культури – це сільськогосподарські культури, які вирощують після зібраних на зелений корм, силос або сіно культур у поточному році і використовують меншу частину періоду можливої вегетації.
Планування збалансованої структури земельних угідь - це комплексний процес розподілу земель басейну на різні угіддя, який об'єднує фізичні, соціальні та економічні аспекти землекористування з урахуванням потенційних майбутніх потреб суспільства, метою якого є забезпечення стабільного функціонування басейну річки як цілісного біогеохімічного комплексу.
Погода - фізичний стан атмосфери в певний момент або інтервал часу, який характеризується сукупністю метеорологічних елементів (величин) і атмосферних явищ.
Потенціальна родючість – максимальна родючість, що може виявлятися за поєднання оптимальних метеорологічних та агротехнічних умов. У природі таких умов досягти практично неможливо, тому прийнято оцінювати потенціальну родючість за сталими критеріями родючості за відносною шкалою (відносно певного еталонного грунту із максимальною потенціальною родючістю).
Припосівне внесення добрив – прийом застосування добрив, якийпередбачає заробляння їх під час сівби біля рядків або гнізд на 2-3 см глибше і збоку від насіння. Відхилення за рядкового внесення від встановленої глибини не повинно перевищувати ±1,5 см.
Природна родючість – родючість грунту, зумовлена виключно його властивостями, набутими в процесі природної еволюції без втручання людини), виявляється у всіх ґрунтах, але у чистому вигляді природна родючість реалізується і оцінюється у цілинних ґрунтах.
Проміжні посіви – посіви сільськогосподарських культур,які вирощуються на полі у вільний від головної культури проміжок часу та служать важливим джерелом кормів.
Процеси деградації ґрунтового покриву – процеси, викликані дією антропогенних і природних факторів, які спрямовують грунтотворення у бік погіршення якості ґрунтового покриву, що супроводжується зменшенням вмісту гумусу, руйнуванням структури, зменшенням родючості грунту тощо.
Родючість ґрунту – здатність забезпечувати певний рівень зв’язування ФАР рослинами за рахунок задоволення їхніх потреб у елементах живлення та воді, забезпечення їхніх кореневих систем повітрям, теплом та іншими ґрунтовими умовами.
С ередньоедифікатори – рослини суцільного посіву та рядкового весняного посіву, досить високорослі - до 1,5 м, проективне покриття яких становить 75 - 80 %; зазвичай швидко ростуть після появи сходів – ярі зернові, в тім числі рис, гречка, просо, соя;
С ильноедифікатори – культури суцільного посіву, які формують густий травостій (проективне покриття близько 100 %), високорослий (до 3 м) або середньорослий, зазвичай швидко розвивається після посіву, рано відростає навесні – жито, ріпак, соняшник на силос.
С имбіоз – форма тривалого співжиття організмів різних видів, за якого обидва партнери (симбіонти) мають від цього певну вигоду. Форми симбіозу різняться безпосередніми трофічними зв'язками учасників симбіозу (бобові рослини і бульбочкові бактерії; рослини і мікоризні гриби).
Система застосування добрив – це багаторічний план застосування добрив з урахуванням родючості ґрунту, біологічних особливостей рослин, складу і властивостей добрив, який складений за законами функціонування екосистем та покликаний забезпечувати збалансоване живлення сільськогосподарських культур та відтворення родючості грунту.
Сівозміна – це агробіоценоз, у якому здійснюється чергування сільськогосподарських культур і парів у часі і просторі або тільки у часі з метою збереження і відтворення родючості грунту, отримання високих і сталих доброякісних врожаїв, економії енергетичних і трудових ресурсів, охорони НПС.
С лабкоедифікатори – рослини рядкового посіву з широкими або неширокими міжряддями, культури суцільного посіву, низькорослі, що повільно розвиваються після появи сходів (проективне покриття менше 40 %) — баштанні, більшість овочевих (морква, капуста, цибуля та ін.), горох, цукровий буряк, льон.
Стабільність агроекосистеми – здатність агроекосистеми безмежно тривалий час зберігати стійкість за існуючих умов (Тараріко Ю.О., 2001).
Стадо - група свійських тварин зазвичай одного виду, породи, статі, близького віку, підібраних для окремого утримання, відгодівлі, нагулу і т.д. Синонімами терміну «стадо» у вівчарстві є «отара», в молочному і м'ясному скотарстві – «череда».
Стенобіонти - види із низькою екологічною валентністю, які здатні витримувати обмежені варіації екологічних чинників.
Стійкість агроекосистеми – здатність агроекосистеми відновлювати запрограмовану еволюцією продуктивність на одиницю сукупного енергоресурсу (Тараріко Ю.О., 2001).
Стійкість агроландшафту – його здатність зберігати свою структуру та біогеохімічні функції та протистояти тиску змін умов середовища чи сільськогосподарського виробництва.
Стійкість агрофітоценозу – стабільний розвиток посіву сільськогосподарської культури, що виявляється у здатності агрофітоценозу протистояти комплексу зовнішніх і внутрішніх несприятливих умов росту й розвитку, забезпечувати отримання сталого врожаю рослинницької продукції.
Структура посівних площ – склад посівних площ у відсотках, який займають культури кожної агробіологічної групи в загальній площі посівів (ріллі).
Сума біокліматичних температур - така кількість тепла, яке забезпечує щорічне достигання рослин або настання господарсько цінних фаз розвитку. Чисельно суми біокліматичних температур дорівнюють сумам біологічних температур за кліматичної теп-лозабезпеченості цієї суми на 80-90 %, щов умовах основних сільськогосподарських районів відповідає збільшенню суми біологічних температур на 200-300°С (длягарантії настання певної фази розвитку).
Сума біологічних температур – величина потреби рослин у теплі, яка розрахунково є сумою середніх добових температур за період вегетації рослини даного виду і сорту.
Сума кліматичних температур - величина загальних ресурсів тепла у певній місцевості, яка розрахунково складаються із середніх добових температур повітря за період з температурами, які не гальмують розвиток рослин (понад 10 °С).
Толерантність – це здатність організмів витримувати відхилення чинників середовища від оптимального для рослинного організму рівня. Толерантність характеризується конкретною ділянкою толерантності – діапазоном дії екологічного чинника, у межах якого можливе існування організму, популяції, ценозу. Ця ділянка обмежена граничними мінімальними та максимальними значеннями чинника.
Ультрамікроелементи живлення рослин - хімічні елементи, що містяться в рослинах у кількості, що не перевищує тисячних часток відсотку в розрахунку на суху речовину: Fе, Zn, І, В, Сu, Мо, Со.
Фізико-хімічна деградація ґрунту – комплекс деградацій ґрунтового покриву, який виявляється у процесах погіршення фізико-хімічних властивостей грунту (підвищення мобільності гумусу і (або) зменшення частки детриту у гумусовому комплексі, декальціювання орного шару, його підкислення або, навпаки, підлуження, зменшенні величини буферності, а також забруднення ксенобіотиками тощо).
Фітогенний чинник – це чинник впливу рослин (як прямий, так і побічний) на організм чи середовище його життя. Прямим виливом є механічні контакти, симбіоз, паразитизм, оселення епіфітів, тощо. Наприклад, у агроценозах повитиця польова паразитує на конюшині, люцерні, виці та інших рослинах.
Фотосинтез – це процес утворення зеленими рослинами органічної речовини із СО2 і Н2О за участю енергії сонячного світла, в результаті якого в якості побічного продукту виділяється кисень.
Функціональні процеси деградації ґрунтового покриву – група процесів деградації, яка об’єднує такі типи деградацій, які виражаються зміною однієї чи кількох функціональних властивостей ґрунту або ґрунтового режиму в цілому, що в результаті зменшує родючість грунту і погіршує умови розвитку рослин.
Хімічна меліорація грунту – це система заходів із застосування хімічних речовин для поліпшення фізико-хімічних та фізичних властивостей ґрунтів, їхнього хімічного складу та підвищення врожайності сільськогосподарських культур.
