2015-05-18
416А 26 листопада 2008 р. ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА впровадження цифрового телерадіомовлення. Орієнтовний обсяг фінансування Програми становить 4300,8 млн. гривень, з них за рахунок коштів державного бюджету 8,95 млн., інвестицій та інших джерел - 4291,85 млн. гривень. Строк виконання: 2008-2015 роки. Однак 26 грудня 2008 р. Президент Ющенко зупинив дію постанови Кабміну, яким була затверджена держпрограма впровадження цифрового телерадіомовлення. Також він дав ряд доручень щодо забезпечення виконання зазначеної програми. В указі, зокрема, зазначається, що програмою серед шляхів і способів вирішення проблем впровадження цифрового телерадіомовлення передбачено здійснення переходу телерадіоорганізацій на цифровий формат мовлення з одночасним рішенням, зокрема, питання забезпечення населення засобами прийняття сигналів цифрового телерадіомовлення. Однак певні програмою завдання та заходи щодо її виконання містять лише заходи організаційного та технологічного характеру, які не враховують соціальну складову процесу впровадження цифрового телерадіомовлення.
|
|
|
«В таких умовах прояв обмеження свободи слова визначені серед основних реальних та потенційних загроз національної безпеки. Програма, про яку йде мова, не відповідає Конституції, згідно з якою забезпечення інформаційної безпеки є однією з найважливіших функцій держави», - йдеться в указі глави держави.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО скасував свій указ від 26 грудня 2008 року №1215 про зупинення урядової програми розвитку цифрового телерадіомовлення в Україні. Про це сказано в указі Президента від 22 квітня 2009 року №259, текст якого має в своєму розпорядженні УНІАН.
затвердити:
· Державну програму формування позитивного іміджу України;
Розпорядження КМУ від 6 червня 2007 р. Про схвалення Концепції Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008-2011 роки.
Постановою № 554 від 3 червня 2009 р. Кабінет Міністрів України затвердив „ Державну цільову програму формування позитивного міжнародного іміджу України на період до 2011 року”. Державним замовником-координатором визначається Міністерство закордонних справ України. Загалом, Програма вигідно відрізняється від своєї попередниці концептуальною ясністю, докладністю, чіткістю плану дій. Щоправда, ці переваги зводяться нанівець мізерним фінансуванням. Сукупні асигнування з державного та місцевого бюджетів на її реалізацію заплановані у розмірі близько 232 млн гривень. В тому числі на виконання положень Програми протягом 2010 р. передбачається сума приблизно у 70 млн грн., що складає 8,75 млн дол. США. Для порівняння: Російська Федерація у 2008 р. витратила на аналогічні потреби понад 300 млн дол. США, США – 1,5 млрд доларів. Китай на формування свого позитивного іміджу у 2009 р. запланував 6 млрд дол. США.
|
|
|
· Внести в установленому порядку пропозиції щодо ратифікації Європейської конвенції про транскордонне телебачення, розробити та затвердити невідкладні заходи щодо припинення ввезення на митну територію України та виробництва в Україні телеприймачів, нездатних приймати телевізійний сигнал у стандарті «DVB-Т/МРЕG-4»;
17 Грудня 2008 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про ратифікацію Європейської конвенції про транскордонне телебачення»., «за» проголосувало 260 з 409 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі. Дана конвенція була підписана від імені України 14 червня 1996 року у Страсбурзі. Крім того, за період приєднання України до конвенції набув чинності Протокол про внесення змін до конвенції, який був укладений 9 вересня 1998 року у Страсбурзі. В основу як конвенції, так і протоколу покладено принципи свободи слова та інформації, а також незалежності виробників телевізійної продукції.
Метою конвенції є сприяння транскордонній трансляції та ретрансляції, які відповідають вимогам щодо поваги людської гідності та дотримання основних прав людини у країнах – членах Ради Європи, надання широкого вибору телепередач для населення. Президент підписав закон.
· Розробити і внести у шестимісячний строк на розгляд Верховної Ради України проект Концепції національної інформаційної політики, яка визначатиме основні напрями, засади і принципи національної політики та механізми її реалізації, а також пріоритети розвитку інформаційної сфери, буде спрямована на створення умов для побудови в Україні розвинутого інформаційного суспільства, забезпечення пріоритетного розвитку інформаційних ресурсів та інфраструктури, впровадження новітніх інформаційних технологій, захист національних моральних і культурних цінностей, забезпечення конституційних прав людини і громадянина на свободу слова та вільний доступ до інформації;
· підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України у двомісячний строк після схвалення Радою національної безпеки і оборони України концепції створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України законопроект про внесення змін до Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 1997 р. (нова редакція), розроблений на основі зазначеної концепції та з урахуванням досвіду європейських держав, і забезпечити його супроводження у парламенті;
Цей факт закріплює тенденцію у просуванні України до інформаційного суспільства. Також, відповідно до зазначеного рішення, розпочато роботу над створенням проекту Доктрини інформаційної безпеки України, яка має визначити засади інформаційної безпеки України, сутність, форми та методи вирішення проблем захисту держави в інформаційній сфері.
Але, попри всі сподівання, на нашу думку, праця над даним законопроектом, зважаючи на теперішню глибоку не тільки економічну, а й політичну кризу в нашій державі, буде дуже повільною і неплідною. Тому завершену Доктрину інформаційної безпеки України ми ще скоро не побачимо. Та все ж таки, це лише припущення, і цілком можливо, що цей процес виявиться набагато простішим.
6. С тан присутності України в європейському інформаційному просторі
Необхідною складовою забезпечення ефективності процесу євроінтеграції є формування позитивного зовнішньополітичного іміджу нашої країни та забезпечення інформаційної присутності України в світі. А така інтеграція, як відомо, передбачає двосторонній рух, тобто залежить не лише від нашого прагнення стати складовою частиною цивілізованої Європи, а й бажання європейських структур бачити Україну у своєму складі.
|
|
|
Слід зазначити, що формування позитивного іміджу країни неможливе без наявності спеціалізованого інформаційного ресурсу. Саме з метою виконання цього завдання в Україні діють такі установи, як державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення”, Всесвітня служба іномовлення Національної радіокомпанії України, Українське національне агентство Укрінформ”.
Державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба „УТР ” – перша національна супутникова телерадіоорганізація, створена згідно з Указом і дорученнями Президента України та рішеннями Ради Національної Безпеки і Оборони України для поширення інформації про Україну за кордоном. „Всесвітня служба „УТР” розпочала розміщувати в ефірі перші експериментальні передачі на супутниковому каналі „Експрес” першого березня 2003 р. (початковий обсяг – 4 години на добу, за технічного сприяння Державного підприємства „Укркосмос”. А в листопаді того ж року року Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення про видачу УТР ліцензії на супутникове мовлення. Головною метою створення Національного каналу супутникового телерадіомовлення є забезпечення входження України у світовий інформаційний простір та вирішення завдань входження національної інформаційної інфраструктури до європейської інформаційної інфраструктури, та глобальної інформаційної інфраструктури; розповсюдження як в Україні, так і за кордоном, технічними і технологічними засобами об’єктивної інформації про процеси, що відбуваються в нашій державі та у світі. З першого січня 2004 року розпочалися регулярні передачі УТР обсягом 18 годин на добу. З першого липня 2007 року обсяг мовлення доведено до 24 годин на добу з титруванням програм англійською мовою. У планах є спеціальні програми англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською та арабською мовами. На сьогодні обсяг мовлення складає 72 години на добу (24 годин на Євразію, 24 годин на Північну Америку, 24 годин Інтернет-мовлення). 82 країни підтвердили якісний прийом телесигналу[13].
|
|
|
При Національній радіокомпаній України діє „Всесвітня служба „Радіо Україна”, яка є єдиним державним цілодобовим джерелом радіоінформації у світовому просторі про розмаїттям політичного, соціально-економічного та культурного життя України. Вона виходить в ефір українською, англійською, німецькою та румунською мовами[14].
НРКУ також активно співпрацює з багатьма телерадіомовними організаціями світу в різних сферах. Міжнародна діяльність Українського радіо здійснюється в межах підписаних угод про технічне та творче співробітництво із зарубіжними фірмами і радіоорганізаціями, а також членства НРКУ в Європейській Мовній Спілці. Європейська Мовна Спілка (ЄМС) – найбільша асоціація національних мовників у світі. Спілка налічує 71 члена у 52 країнах. НРКУ є активним членом ЄМС з травня 1995 р[15].
Серед цих організацій важливе місце займає Українське національне інформаційне агентство „Укрінформ” – потужне інформагентство, широко відоме в Україні і за кордоном. Сьогодні „Укрінформ” співпрацює з багатьма зарубіжними інформаційними інституціями, у тому числі і світовими, на основі двосторонніх угод. „Укрінформ” – єдиний від України член Європейського Альянсу інформаційних агентств, а також член Асоціації національних інформаційних агентств країн Причорномор’я, який упродовж 2007 року головував у ній. Зарубіжні кореспонденти агентства оперативно інформують про події з Німеччини, Китаю, Польщі, Росії, Сербії, Румунії, Угорщини, Узбекистану, країн Балтії та інших. „Укрінформ” надає близько 500 повідомлень українською, російською, англійською і німецькою мовами, майже 200 фотознімків щодня. Агентство широко представлене своїми інформпродуктами у світовій мережі Інтернет. Одержувачами інформації „Укрінформ” у є владні структури, газети різних рівнів і телерадіокомпанії України, підприємства, організації, комерційні фірми, зарубіжні споживачі. Стрічки „Укрінформ”у отримують за угодами 26 зарубіжних агентств, серед яких, зокрема: ІТАР–ТАСС (Росія), МТІ (Угорщина), ТАSR (Словаччина), ТАНЮГ (Сербія), БТА (Болгарія), Сіньхуа (Китай), БілТА (Білорусь), ЕЛЬТА (Литва), АзерТадж (Азербайджан), КАБАР (Киргизія); зарубіжні посольства в Україні, передплатники у США, Канаді, ФРН, Королівстві Бельгія, Республіці Болгарія, Республіці Польща, Австралії. „Укрінформ” також пропонує інші види послуг, а саме: розміщення банерів та веб-сторінок на серверах агентства; організацію прес-конференцій, інтернет-конференцій, „круглих столів” та проведення презентацій Всеукраїнським прес-центром „Укрінформ” у, а також аудіо- та відеозвіти про них[16].
На вирішення питань, пов’язаних з розширенням інформаційної присутності України за кордоном на державному рівні було прийнято Державну цільову Програму формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008-2011 роки. Метою Програми є забезпечення створення у світі інформаційного простору, сприятливого для політичного та соціально-економічного розвитку України, її сприйняття міжнародним співтовариством як надійного, передбачуваного партнера, що неухильно дотримується принципів зміцнення демократичних засад суспільного життя і подальшої лібералізації економіки, має розвинуту індустріальну базу, висококваліфіковані трудові ресурси, значний інноваційний, науково-технічний, промисловий, сільськогосподарський і туристичний потенціал, культурні та історичні традиції. Основними шляхами здійснення Програми є розроблення стратегії інформаційної діяльності, що передбачає чітке визначення специфіки іноземних держав, їх населення та розширеного відображення позитивних відомостей про Україну в інформаційному просторі цих держав, шляхом створення необхідної для цього інфраструктури, налагодження співпраці з неурядовими міжнародними та громадськими організаціями, зацікавленими у формуванні позитивного міжнародного іміджу України, активізації інформаційно-роз’яснювальної роботи на території України, спрямованої на покращення розуміння громадянами її стратегічних зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних напрямів діяльності[17].
Позитивним зрушенням в цьому контексті є також проведення в Києві Міжнародного медіафоруму „Україна на інформаційній карті світу” 15 листопада 2006 р. Метою Медіафоруму стала необхідність сприяти налагодженню механізмів об’єктивного інформування світової громадськості про соціально-економічні та суспільно-політичні процеси в Україні, інтеграції нашої держави у світовий інформаційний простір. У Медіафорумі взяли участь представники провідних світових та європейських ЗМІ, медіа-експерти, представники законодавчої та виконавчої влади України, міжнародних неурядових та громадських організацій. Медіофорум посприяв налагодженню механізмів об’єктивного інформування світової громадськості про соціально-економічні то суспільно-політичні процеси в Україні, утвердженню демократичних цінностей, становленню громадянського суспільства, інтеграції нашої держави у світовий Інформаційний простір. За мету було поставлено об’єднати світову громадську думку у прагненні захищати та утверджувати основні права і свободи людини, її вільний життєвий вибір, забезпечувати реальну, а не декларовану свободу слова[18].
Протягом двох днів, за участю більш як півтисячі журналістів та медіаекспертів з 25 країн світу та регіонів нашої держави, йшлося про шляхи забезпечення більш помітної присутності України в світовому інформаційному просторі, про формування європейського іміджу нашої держави. Особливої ваги, при цьому, набули виступи Президента і Прем’єр – міністра України, які підтвердили прагнення нашої держави інтегруватись у світове інформаційне поле. Так, Віктор Ющенко, зокрема, зазначив, що „поміж сучасних глобалізованих загроз і можливостей Україна бачить свій шлях у площині стабільності і демократії. Саме це Україна і пропонує сьогодні Європі і всьому світові. Такий підхід, на думку Президента, визначає системне бачення наших зовнішніх орієнтирів, серед яких чотири – найголовніші:
- формування навколо України безпечного і сприятливого міжнародного середовища;
- повномасштабна інтеграція України до європейських і євроатлантичних структур, структур безпеки, економічного співробітництва і культурної взаємодії;
- активна і конструктивна регіональна присутність України”[19].
Не можна не відмітити також Міжнародний щорічний саміт „Дні PR в Україні” „Іміджеві технології та інвестиції”, який відбувся 23–24 жовтня 2008 року в Києві. Саміт пройшов при підтримці членів Міжнародної асоціації по зв’язкам з громадськістю (IPRA), при підтримці Міністерства закордонних справ України та за сприянням Української PR Ліги. Цей захід пройшов в міжнародному форматі за участю спеціалістів у галузі PR з ведучих країн світу і дав можливість вітчизняним фахівцям зі зв’язків з громадськістю познайомитися із сучасними тенденціями розвитку, стандартами та можливостями паблік рілейшнз в світі.[20] Основний висновок, зроблений на саміті - імідж держави повинен ґрунтуватися, насамперед, на реальних позитивних фактах, що висвітлюються таким чином, щоб у сукупності вони створювали неповторну, характерну тільки для нашої держави комбінацію, що і стає основою для формування позитивного подання про неї[21].
Серед позитивних зрушень слід відмітити також кампанію, яка розпочалась 10 листопада і тривала 7 тижнів, присвячена туристичному потенціалу України і передбачала 300 виходів в ефір CNN International рекламного відеоролику „Україна. З красою, ваша”. Завдяки цьому, інформацію про сучасну Україну, про її можливості, красу та самобутність побачили жителі більш ніж 150 мільйонів осель в цілому світі. В коментарі для прес-служби CNN International, міністр культури і туризму України Василь Вовкун заявив, що „Україна – це справжній прихований скарб спільної Європейської культурної спадщини. Україна – це краса тисячолітньої історії, краса унікальної природи, краса справжньої щирості і гостинності нашого народу. Нашим спільним з CNN проектом, ми б хотіли від усього серця щиро запросити весь світ до нас у гості і збагатити своє відчуття краси”. Як заявив Геннадій Курочка, керівний партнер компанії CFC Consulting, ексклюзивного представника CNN International в Україні, дана інформаційна кампанія відкриває нову еру присутності України в глобальному інформаційному просторі. З цієї миті Україна буде самостійна і цілеспрямовано формувати свій імідж в світі за допомогою такого могутнього інформаційного ресурсу як CNN International. В майбутньому також плануються розміщення подібних матеріалів, які будуть присвячені різностороннім аспектам сучасної України, а також її історії, повідомили у прес-службі телеканалу[22].
Для більш конкретного аналізу іміджу необхідно проаналізувати фактори, які впливають на його складові. Фактори іміджу країни можна розділити умовно на внутрішні й зовнішні. Зовнішніми можна назвати: зовнішню політику України, національні інтереси й пріоритети, членство в міжнародних організаціях, розвиток відносин зі стратегічними партнерами, інвестиційний клімат і т.п.. Внутрішні фактори, це: добробут населення, дотримання конституційних прав кожного громадянина, рівень корупції, рівень злочинності, рівень тіньового сектора економіки, соціальне самопочуття тощо.Також важливими є психологічні аспекти сприйняття позитивного іміджу України, такі як: гордість за країну, бажання в ній жити, захищати, щастя, комфорт і проекція свого майбутнього із країною. Зовнішні проявляються як: цікавість країною, бажання приїхати в неї, робити в ній бізнес і вкладати кошти, комфорт і безпека, пов’язані з Україною[23]. Але, на жаль, багато із цих показників працюють не на користь нашому іміджу.
Мабуть саме тому уявлення про Україну у країнах світу залишається досить поверхневим та фрагментарним, а інколи — негативним. Так, згідно досліджень, елементи іміджу України це: Чорнобиль, „Помаранчева” революція 2004, прізвища – Шевченко, Кличко, Ющенко, Тимошенко, Руслана, Вєрка Сердючка, корупція, проблеми з Росією. Дослідники при цьому наголошують,що причиною цьому, певною мірою, є як небажання політиків займатися інформаційною сферою, так і „хвороби” української журналістики, зокрема безвідповідальність та непрофесіоналізм у міжнародній тематиці. В результаті цього Україна в очах Європи виглядає надзвичайно непривабливо. Не останню роль в цьому також відіграє незначна присутність корпунктів західних ЗМІ в Україні[24].
Окрім цього, існує значна проблема з інформаційною присутністю в європейських ЗМІ і в Інтернеті, зокрема. Так, наприклад, дослідження, опубліковане у журналі польського інституту міжнародних справ „Позиція України в європейському інформаційному просторі: кількісне дослідження”, яке мало на меті розглянути місце України в міжнародному й, зокрема, у європейському культурно-інформаційному просторі з позицій кількісних методів дослідження, заснованих на застосуванні нових технологій, у першу чергу – Інтернету. Матеріалом для аналізу сприйняття України в західних країнах стали: інтернет-енциклопедія „Вікіпедія”, каталог книжкового інтернет-магазину „Амазон”, зібрання національних бібліотек обраних держав, а також інтернет-архіви провідних європейських газет. Україна користується незначним інтересом з боку європейських журналістів, публіцистів, видавців і користувачів Інтернету. Україна займає 23 місце серед європейських країн по частоті згадування, що звісно ж погано, якщо врахувати такі показники, як величина її території та демографічний потенціал. Найбільше уваги приділяють Україні поляки, що цілком зрозуміло, особливо якщо врахувати багаторівневі зв’язки, що поєднують обидві держави. В англосаксонських країнах, публікується відносно велика кількість книг, присвячених Україні. Цей факт можна пояснити, очевидно, впливом трьох основних факторів: потенціал місцевих наукових й аналітичних центрів, позиції української діаспори (Канада) і діяльності українських дослідницьких центрів у цих країнах. Сильна позиція публікацій, присвячених Україні, на видавничому ринку не відбивається в матеріалах найбільш впливових британських газет, що приділяють цій країні порівняно мало уваги; це стосується, в першу чергу, до газети Fіnancіal Tіmes, найбільш впливової в масштабах континенту. Позиція України у Франції й Німеччині є самою слабкою в порівнянні із двома попередніми країнами. Хоча позиція України поступово еволюціонує, цей процес розвивається нерівномірно. Із часів „Помаранчевої революції” (2004 р.) західноєвропейські журналісти присвячують Україні набагато більше уваги, ніж раніше, що частково пов’язано з нестабільною політичною ситуацією в країні[25].
Отже, формування негативного іміджу України є результатом не лише дій, безпосередньо спрямованих на її дискредитацію, а й недостатнього поширення інформації про позитивні зрушення в її внутрішньому розвитку та зовнішній політиці. З огляду на це, дослідники виділяють ряд заходів, спрямованих на формування позитивного іміджу України, серед яких, окрім вже зазначених:
- використання сучасних інформаційних технологій, зокрема мережі Інтернет;
- встановлення постійних контактів із впливовими політиками, політологами, представниками ЗМІ в країнах світу;
- забезпечення внутрішньої стабільності в державі;
- створення відповідної установи, наприклад, координаційного центру на базі МЗС або спеціалізованого інституту – як для досліджень у цій області, так і з метою формування рекомендацій для різних галузей влади по висвітленню тих або інших подій;
- формування консолідованої позиції з різних питань, які висвітлюються зовні;
- активне пропагування досягнень і можливостей України, підтримка українських інформаційних центрів в різних країнах, просування українських ЗМІ в різних мережах у світі, проведення віщання на різних мовах;
- забезпечення належного фінансування політики формування позитивного іміджу[26].
Окрім цього, експерти закликають не впустити той шанс для формування міжнародного іміджу, який надано Украйні у зв’язку з проведенням на її території Євро 2012. Адже саме цей захід залучить в нашу країну притік не лише іноземних інвестиції, а й розвиток туристичних пропозицій для жителів європейських країн[27].
SWOT-аналіз як метод структурування та оцінки інформації на стадії розробки стратегії, що дозволяє виділити її слабкі чи сильні сторони, а також можливі «побічні ефекти» [5], виник у 1963 році в Гарварді на конференції з проблем бізнес-політики, коли професор К. Ендрю вперше публічно промовив акронім SWOT (Strengths, Weaknesses, Opportunities, Threats) [1]. З 60-х років і до сьогодні SWOT-аналіз широко застосовується в процесі стратегічного планування. Використання методу SWOT-аналізу є досить актуальним під час створення та розробки галузевих політичних стратегій.
Загальна модель SWOT-аналізу складається з чотирьох головних компонентів, які відображені в самій назві: внутрішні – сильні та слабкі сторони, зовнішні – можливості та загрози. Відповідна загальна методика цього аналізу складається з таких етапів:
1.ситуаційний аналіз (або аналіз контексту);
2.аналіз внутрішніх факторів (сильних та слабких сторін) та зовнішніх факторів (можливостей та загроз);
3.виявлення головних внутрішніх факторів (сильних та слабких сторін) та зовнішніх факторів (можливостей та загроз);
4.створення SWOT-матриці (профілю) [10];
5. вибір стратегічного вектора [9].
Починаючи SWOT-аналіз з метою вибору вектора іміджевої політики сучасної України або створення певної іміджевої стратегії.
Аналіз внутрішніх факторів допоміг виокремити такі слабкі сторони:
• відсутність досвіду створення та реалізації власної іміджевої політики України на міжнародній арені;
• переважно декларативний характер державних іміджевих програм та відсутність довгострокової іміджевої стратегії;
• відсутність спеціалізованого державного органу, на який має бути покладена проблема формування іміджу держави (стратегічне державне управління іміджевим позиціонуванням держави);
• обмежене фінансування іміджевих заходів;
• внутрішня нестабільність в усіх сферах (політичній, економічній, соціальній, правовій тощо).
Українська влада вперше зацікавилася необхідністю займатися іміджем України лише в 2002 році, коли він вже був негативно сформований зовнішнім оточенням як уявлення про колишню країну Радянського Союзу, візитними картками якої є Чорнобиль та політичні скандали. У серпні 2002 року Кабінет Міністрів України ухвалює державну програму «Інвестиційний імідж України», яка мала на меті «поліпшення іміджу України у сфері залучення інвестицій шляхом здійснення заходів щодо широкомасштабного висвітлення здобутків у формуванні сприятливого інвестиційного клімату та активізації інвестиційної діяльності в Україні».
В 2003 році Кабмін на чолі з В. Януковичем ухвалює Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 рр., контроль та виконання якої покладається на Міністерство закордонних справ України. В програмі зазначається, що «державна іміджева політика повинна забезпечити узгоджені дії органів державної влади та громадських організацій на цьому напрямі на основі використання економічного, інтелектуального та культурного потенціалу українського суспільства».
Наступна державна програма була ухвалена 2009 року та в своєму додатку мала кількісне визначення необхідних заходів (розповсюдження рекламних матеріалів, участь у виставках тощо) та прораховані результати. Отримати публічний звіт про виконання цих програм, на жаль, неможливо з огляду чи то на секретність, чи то на відсутність такого звіту.
Однак станом на 1 січня 2010 загальна законодавча база України нараховує 152 343 документи згідно з даними офіційного сайту Верховної Ради України, і тільки 7 документів у своїй назві мають слово «імідж» і стосуються проблеми формування іміджу держави. Лише 3 з них – цільові урядові програми формування привабливого іміджу України у світі й жодного закону. Державні документи з цієї проблеми, прийняті в Україні за роки її незалежності, носять переважно декларативний та непослідовний характер. Найбільш суттєва проблема, що стоїть на заваді виконанню навіть таких декларативних програм, – дуже низький рівень фінансування. В таблиці 1 наведено дані фінансування українських іміджевих заходів протягом останніх 5 років згідно з офіційними даними законів про Державний бюджет на 2005-2009 рр. У цій таблиці також проаналізована іміджева доля в загальнодержавному бюджеті України.
Таблиця 1. Фінансування іміджевих заходів України з коштів державного бюджету (2005-2009 рр.)
| Рік | Фінансування статей бюджету щодо покращення іміджу (тис. грн) | Загальний обсяг фінансування державного бюджету (тис. грн) | Іміджева частка від загальнодержавного бюджету, % |
| 22 800 | 11 128 858,3 | 0,2 | |
| 14 600 | 13 245 666,9 | 0,1 | |
| 27 500 | 19 066 000,1 | 0,14 | |
| 17 300 | 25 020 179,1 | 0,07 | |
| 2 400 | 31 563 026,1 | 0,008 |
Ще одним вагомим фактором, що послаблює позиції України в сфері формування власного привабливого іміджу, є відсутність спеціальної державної структури, на яку було б покладене завдання формування та реалізації іміджевої політики держави. Звичайно, це також вимагає виділення бюджетних коштів, яких сьогодні в умовах фінансової кризи не вистачає на інші важливі сфери.
В Україні завдання формування іміджу кожного року покладається на різні міністерства: декілька років – це Міністерство закордонних справ, потім один рік цією проблемою займалося Міністерство освіти та науки України, деякі заходи проводилися в рамках діяльності Міністерства культури та туризму.
До іміджевого потенціалу України можна віднести такі компоненти:
• природні: вигідне геополітичне розташування, сприятливий клімат, багата сировинна база;
• економічні: висока ефективність транспортних шляхів, високотехнологічні галузі промисловості, науковий потенціал, перспективна туристична сфера;
• політичні: демократичний вибір, миротворча діяльність, спрощення візового режиму;
• культурні: високий рівень культурних, наукових та спортивних досягнень України у світі (проведення Євробачення, майбутнє Євро-2012, відомі українські актори, спортсмени, науковці тощо).
Аналізуючи зовнішні чинники, що впливають позитивно чи негативно на формування іміджу України у світі, варто зазначити такі. До позитивних слід віднести збільшення рівня зацікавленості Україною як незалежною державою з боку світової спільноти. У 90-х рр. переважна більшість світової спільноти, що не відноситься до політичного соціуму, або нічого не знала про Україну, або вважала її незначною частиною Росії – тією, де трапилася Чорнобильська аварія. Велику роль у визнанні України відіграли саме культурні компоненти її потенціалу та деякі політичні кроки і події (які не обов’язково мали позитивний характер). Сьогодні у світі заговорили про Україну як про незалежну державу з великими політичними та економічними проблемами, але красиву та цікаву культурно. Світова спільнота на сучасному етапі історичного розвитку зацікавлена в пошуку нових партнерів у політичному, економічному, культурному, науковому, ідеологічному плані. Україна, використавши ефективно свій потенціал, могла б отримати багато користі від цієї зацікавленості.
Серед зовнішніх негативних факторів – високий рівень негативної поінформованості світової спільноти про Україну та незначна медіа-присутність України в інформаційному просторі. Все це ускладнюється швидкими темпами світової інформатизації та глобалізації.
Таким чином, імідж держави в сучасних умовах розвитку світової спільноти є важливим стратегічним ресурсом, вміле та ефективне використання якого відкриває багато можливостей та переваг. На нашу думку, цікавою є спроба аналізу та формування іміджевої політики в рамках сучасних підходів стратегічного управління та планування.
Вивчення теоретичної та практичної сторони проблеми формування міжнародного іміджу України демонструє, що він не відповідає її національним інтересам, а також створює загрозу національній безпеці. З цим погоджується переважна більшість вітчизняних дослідників та експертів іміджевої проблематики. Так, експерт Інституту практичної політології О. Жуган у своїй статті «Україна: держава без іміджу» наголошує: «Захід та Росія стрімко втрачають інтерес до України та починають говорити про якусь територію, якій притаманне визначення «країни, що не відбулася». Такі держави є джерелом всіляких лих – від екологічного забруднення до загострення демографічних проблем. Основна загроза в тому, що «країни, що не відбулися» є головним джерелом нестабільності, розповсюдження тероризму та зброї масового знищення. Для таких держав застосовується ще інший термін: «гуманітарна інтервенція», «повніше управління», «перебування в зоні відповідальності» світових лідерів. Інакше кажучи, проблема з іміджем дуже швидко може конвертуватися в проблему з серйозними наслідками для національної безпеки».
В аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень, підготовленій С. Гнатюком у грудні 2009 року, йдеться: «Україна залишається здебільшого беззахисним об’єктом численних інформаційних агресій ззовні, які здійснюються з різних причин: боротьба за вплив на Україну між іншими державами, намагання дестабілізувати її внутрішнє становище, завдати шкоди її міжнародному авторитету, конкуренція на зовнішніх ринках, політичні, територіальні суперечки тощо. З іншого боку, величезна кількість внутрішніх проблем давали й дають безліч інформаційних приводів для негативних повідомлень про Україну в світових медіа. В результаті нині склалася ситуація, в якій зарубіжні та більшість вітчизняних експертів суголосно називають міжнародний імідж України „катастрофічним”».
Експертна оцінка як метод політичного аналізу широко застосовується в контексті моніторингу усталеного іміджу держави в світовому досвіді. Одне з перших опитувань експертів щодо іміджу України було проведене в 2002 році Всеукраїнською громадською місією «Україна Відома» («Ukraine Cognita»), результатами якого стали наступні висновки: «На думку закордонних експертів, Україна є в цілому невідомою країною. Загальний результат опитування демонструє характерні риси іміджу України та виглядає так: невідома країна – 67,77 %; культурна нація – 38,02 %; ринок надій – 37,19 %; спортивна нація – 19,01 %; військова міць – 15,7 %; надійний партнер – 5,79 %».
Експертне дослідження міжнародного іміджу України було проведене в 2000 році недержавним Українським центром імені О. Разумкова (УЦЕПД). У ролі експертів виступили І. Осташ (голова комітету у закордонних справах і зв’язках з СНД Верховної Ради України), Д. Катай (президент Російського Кредитімпекс Банку), Д. Шерр (провідний співробітник Британського центру дослідження конфліктів), Д. Видрін (директор Європейського інституту інтеграції і розвитку, Україна) та М. Едмондс (директор Британського центру дослідження оборони і міжнародної безпеки). Вибір саме цих експертів був обумовлений, на думку директора УЦЕПД В. Чалого, тим, що «вони мають високий фаховий рівень, добре знають ситуацію в Україні та навколо неї. Оцінки цих людей особливо важливі, оскільки завдяки своїй роботі у державних, дослідницьких і бізнесових структурах вони впливають на формування позиції як політичного керівництва своїх держав, так і громадськості.
Експертне дослідження УЦЕПД засвідчило, що основними позитивними рисами України є: врівноваженість національного характеру; високий рівень етнічної терпимості; відсутність шовінізму і великодержавних амбіцій; перспективи розвитку туризму; високий потенціал агропромислового комплексу; талановиті спортсмени; геополітичне положення держави. Негативними рисами іміджу України були визначені: корумпованість, безвідповідальність, некомпетентність урядовців; закритість органів влади; нестабільне законодавство; затримки з проведенням реформ, їх непослідовність; несприятливий інвестиційний клімат; перевага декларацій над практичними діями; відсутність власної політики щодо формування міжнародного іміджу; недостатньо розвинутий сервіс [6]. В 2008 році директор УЦЕПД В. Чалий на прес-конференції зазначив, що за вісім років ці риси кардинально не змінилися.
29 квітня 2009 року відбувся круглий стіл «Чи можна створити імідж України у світі за 5 тисяч доларів?». Ініціатором та організатором заходу виступило інформаційне агентство «Українські новини». В ході роботи круглого столу експерти в галузі зв’язків із громадськістю, політичні експерти і представники державних органів висловили своє бачення шляхів покращення іміджу України в світі. Результатом роботи круглого столу стало прийняття наступних рішень:
• необхідно створити орган (державний чи недержавний), який би займався створенням іміджу України у світі;
• потрібно залучати професіоналів у сфері PR до створення іміджу України у світі;
• слід створити сам бренд «Україна» і визначити його вартість;
Одним з найбільш поширених засобів моніторингу іміджу держави є моніторинг висвітлення державної тематики у закордонних мас-медіа. В контексті формування іміджу держави в умовах інформаційного суспільства, ЗМІ (електронні, друковані, телебачення) виступають основним каналом трансляції іміджу до реципієнта. Виходячи з цього, більшість країн вважають медіа-менеджмент головним засобом формування привабливого іміджу.
Один з останніх моніторингів іміджу України в іноземних ЗМІ був проведений компанією Bohush Communications. У рамках дослідження було проаналізовано близько 100 статей у впливових міжнародних медіа про результати виборів в Україні з 7 до 20 лютого 2010 року. У підсумку було визначено кілька тенденцій. По-перше, всі впливові міжнародні ЗМІ відзначили те, що вибори відбулися і були чесними, В. Януковича було обрано демократичним шляхом. Тобто здобутки «Помаранчевої революції» перейшли в практичну площину. Україна виглядає демократичною країною, яка змогла забезпечити вільні і прозорі вибори, що є безперечно позитивним фактом. По-друге, переважна більшість медіа згадали кримінальне минуле В. Януковича, що не вдалося приховати від міжнародних ЗМІ. По-третє, було відзначено невизначеність зовнішньої політики України та її пріоритетів. Усі очікують перших дій нового глави держави для актуалізації курсу України в майбутньому та зрозумілих кроків у реформах.
Таким чином, усі представлені моніторинги демонструють переважно негативне висвітлення української тематики в іноземних ЗМІ. З огляду на ці обставини, іноземні мас-медіа формують негативний імідж нашої країни в очах світової аудиторії. Ситуація погіршується неспроможністю України відповідати на інформаційні загрози.
Ще одним вагомим аргументом на користь наукової гіпотези, що імідж України загрожує її національним інтересам, є вивчення оцінки, наданої міжнародною експертною спільнотою в світових рейтингах. Аналіз позицій України був проведений за такими напрямками: економічні показники (конкурентоспроможність, інвестиційна привабливість, боротьба з фінансовою кризою, відкритість економіки тощо), політика (рівень демократії, свободи преси), соціальний аспект (рівень життя, соціального захисту).
В 2009 році Україна увійшла до списку найбільш ризикових для інвесторів країн. Дослідження лондонської компанії Credit Market Analysis продемонструвало, що найбільший ризик для інвестицій створюють державні облігації України, Аргентини, Венесуели, Казахстану, Лівану, Росії. Так, у 2010 році Україна не потрапила до списку інвестиційно привабливих країн, який склала авторитетна в бізнесових колах міжнародна консалтингова компанія AT Kearney Foreign Direct Investment Confdence Index. У світовому рейтингу економічних свобод «Index of Economic Freedom 2010», підготовленому Heritage Foundation The Wall Street Journal, Україна посідає 162-ге місце з 183 можливих. Автори рейтингу оцінили рівень економічних свобод в Україні в 46,4 пункту – на 2,4 нижче, ніж минулого року.
Найвищим показником є рівень прозорості оподаткування (77,9 пункту), найнижчим – рівень інвестиційних свобод (20 пунктів). Слід підкреслити, що Україна на останньому місці серед країн Європи, а загальна оцінка набагато нижча, ніж середні світові показники. При цьому Україна посідає 6-те місце в рейтингу країн з найбільшою кількістю економічних злочинів, який склала аудиторська компанія PricewaterhouseCoopers. За рівнем корумпованості в 2009 році Україна посіла 146-те місце у рейтингу Transparency International, значно погіршивши свої позиції у порівняні з попередніми роками. Чим нижче місце, тим вищий рівень корупції.
«Політична нестабільність в Україні призвела до політичної корупції, в якій задіяні публічний та приватний сектори, що супроводжується високим рівнем терпимості серед громадян до такої практики і призводить до негарної картини», – зазначається в поясненні до рейтингу. Україна розділила 146-те місце з Росією, Зімбабве, Кенією та Камеруном. Transparency International виходить з широкого розуміння слова «корупція», включаючи в це поняття також «надмірні виплати, непрозорі фінансові структури й офшори».
В доповіді Світового економічного форуму щодо стимулювання світової торгівлі 2009 року, в основі якого покладений індекс відкритості національних економік, Україна посіла 71-ше місце. Росія в цьому рейтингу лише на 109-му місці з 121 можливого. Традиційно Форум складає також рейтинг конкурентоспроможності держав. У 2009 році серед 133 країн Україна опинилась лише на 82-й сходинці, знизивши свій рівень на десять позицій порівняно з
2008 (72-ге місце) та 2007 роком (73-тє). Спричинили таке падіння
рейтингу порушення прав власності, залежність судової влади, а
також нецільове використання бюджетних коштів та завелике
обмеження фінансових потоків. Ускладнили ситуацію жахливий
стан транспортних шляхів, організована злочинність та неефективна
боротьба з нею.
У рейтингу сприятливих умов для ведення бізнесу Україна в 2009році посіла 142-ге місце (з 183 можливих), який був традиційно складений Міжнародною фінансовою корпорацією (International Finance Corporation, IFC), що входить до групи Світового банку та інвестує приватний сектор. У такому ж рейтингу, складеному журналом Forbes, Україна опинилась на 97-му місці з 127, обігнавши Росію (103-тє місце). Основним критерієм у цьому рейтингу є проведення радикальних економічних реформ. Найважливішою для України має стати реформа оподаткування.
У світовому рейтингу простоти оподаткування, складеному Світовим банком та IFC, Україна має чи не найгірший показник 181-ше місце у світі з 183. До трійки найгірших увійшли Україна, Білорусь та Венесуела. Українські бізнесмени мають сплатити 147 видів податків та витратити на це в середньому 736 годин на рік. При цьому слід зауважити, що IFC є однією з організацій Світового банку, який інвестує переважно приватний сектор. Це підкреслює важливість іміджу України в очах експертів – потенційних інвесторів.
Щодо оцінки політичної та соціальної ситуації, в 2009 році Україна посідає 61-ше місце в рейтингу привабливості країн. Рейтинг країн за рівнем привабливості (Legatum Prosperity Index) складається приватним інститутом Legatum у Дубаї (ОАЕ). Під час складання рейтингу враховується рівень економічного розвитку, рівень приватних свобод, якості життя тощо. Цей рейтинг охоплює країни, в яких проживає 90 % населення Землі. Поряд з Україною в рейтингу опинилися Сальвадор та Намібія, проте Україна обходить Росію (69-те місце) та Китай (75-те місце).
У рейтингу миролюбних країн світу (Global Peace Index Rankings) у 2009 році Україна посіла 82-ге місце зі 144. Для складання рейтингу враховували такі показники, як кількість співробітників правоохоронних органів на 100 тисяч мешканців, процент ув’язнених, рівень злочинності, доступ громадян до зброї, ставлення до прав людини, відносини з сусідніми країнами тощо. Цікавим є той факт, що на одну позицію нижче за Україну розташовані США. Найбільш миролюбною країною визнана Нова Зеландія, а найбільш войовничими – Афганістан та Ірак. У 2008 році Україна в цьому рейтингу посідала 84-те місце, а в 2007 році – 80-те.
У 2009 році Україна посіла найгірше за останні десять років місце в рейтингу демократії, який складає американська неурядова організація Freedom House. У доповіді «Країни перехідного періоду – 2009» мова йде про погіршення позицій України за такими показниками, як виборчий процес, якість демократичного правління та незалежність судової влади. Інші показники, як розвиток громадянського суспільства, засобів масової інформації, місцеве демократичне правління та рівень корупції, залишилися на стабільно низькому рівні. В доповіді також зазначено, що влада України не зуміла скористатися довірою громадян, які піднялися на «кольорові революції», задля покращення умов демократичного правління, боротьби з корупцією та налагодження відповідальної системи судочинства.
В рейтингу ООН «Найкращі країни для проживання» Україна входить до групи держав із середнім рівнем розвитку. В цю категорію входять також країни СНД: Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Туркменістан, деякі країни Африки та Азії. Індекс розвитку людського потенціалу, покладений в основу рейтингу ООН, включає багато факторів: середня очікувана тривалість життя (в Україні – 68,2 роки, тоді як у Норвегії, що посідає перше місце, – 80 років), доступ населення до чистої питної води, рівень населення за загальною межею бідності – ті, що витрачають менше 2 доларів США на день, рівень народжуваності (1,3 дитини на 1 жінку в Україні), рівень загальної грамотності (дуже високий в Україні – 99,7% населення після 15 років).
Цікавими є позиції України в рейтингу свободи преси, що традиційно складає організація «Репортери без кордонів». У 2009 році в цьому рейтингу Україна посіла 89-те місце, що на дві позиції нижче, ніж 2008 року. Серед позитивних тенденцій експерти зазначили подальше розслідування вбивства Г. Гонгадзе, однак звернули увагу на тривожні тенденції – цензуру та напади на журналістів. Загалом, ситуацію в Україні щодо свободи преси вони охарактеризували як стабільну. Серед пострадянських держав краща ситуація лише в Грузії, а Росія опинилася на 153-му місці.
Також вартий уваги рейтинг розвитку телекомунікацій, який складає Міжнародний телекомунікаційний союз ООН. Так, у 2009 році Україна посіла 50-те місце із 159. Два роки тому вона була на 59-й сходинці. Покращила свої позиції Україна саме через розвиток мобільної мережі. Аналітики та дослідники, що займаються проблемою іміджу держави, роблять високі ставки на проведення «Євро-2012» в Україні як на вагомий крок на шляху покращення іміджу української держави.
Отже, Україна сьогодні має не найкращий світовий рейтинговий імідж. Така ситуація стоїть на заваді формуванню партнерських стосунків з країнами Європейського Союзу, залученню іноземних інвестицій та веденню національного бізнесу за кордоном [11].
Таким чином, дослідження міжнародного іміджу України, проведене за трьома напрямками (вивчення експертної оцінки, порівняння результатів моніторингів ЗМІ та аналіз рейтингового іміджу України), дозволяє зробити висновки, що сучасний імідж нашої країни перешкоджає реалізації національних інтересів та створює, в певних сферах, загрозу національній безпеці. Поглиблює проблемність ситуації відсутність державної інформаційної та іміджевої стратегії на міжнародній арені, а також зволікання з проведенням радикальних внутрішньополітичних та соціально-економічних реформ.
[1]Харченко Л., Ліпкан В., Логінов О. Інформаційна безпека України: Глосарій / За ред.. Калюжного Р.. – К.: Текст, 2004. – С. 47.
[2]Глоссарий Информационные пространства – Режим доступу: http://www.glossary.ru/cgi-bin/gl_fors.cgi?RIt(uwsg.outt:l!vwuxywgtxyig– Дата перегляду – 10.03.09
[3] Закон України „Про Національну програму інформатизації” – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=74%2F98-%E2%F0– Дата перегляду – 10.03.09
[4]Глоссарий по информационному обществу – Режим доступу: http://www.iis.ru/glossary/ infenvironment.ru.html – Дата перегляду – 10.03.09
[5]Карпенко В. Інформаційна політика та безпека. – К.: Нора – Друк, 2006. – С. 241.
[6]Москаленко А. Теорія журналістики. - К.: Експрес-об'ява, 1998. - С. 45 - 46.
[7]Проект Закону України „Про інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України” від 7 липня 1998 р. - Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=6670 - Дата перегляду 24.03.09
[8]Гирич В. Л., Чуприна В. Н.Глобальное информационное пространство и проблема доступа к мировым информационнім ресурсам простір – Режим доступу: www.rsl.ru/upload/mba2007/mba2007_05.pdf – Дата перегляду – 10.03.09
[9]Москаленко А. Вказ. праця. - С. 46.
[10]Соснін О. В., Олійник О. В. Правові проблеми регулювання інформаційної діяльності //Стратегічна панорама № 4, 2002 – Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/ issue.php?s=ivtt1&issue=2002_4 – Дата перегляду – 19.03.09
[11]Олійник О. В., Соснін О. В., Шиманський Л. Є. Політико-правові аспекти формування інформаційного суспільства суверенної і незалежної держави – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/book/Sosnin_2.htm – Дата перегляду – 10.03.09
[12] Сюмар В. Інформаційний простір: підсумки року минулого і перспективи майбутнього. – Режим доступу: http://dialogs.org.ua/ua/issue_full.php?m_id=11898 – Дата перегляду: 27.12.08.
[13]Державна телерадіокомпанія „Всесвітня служба „Українське телебачення і радіомовлення” – Режим доступу: http://www.utr.tv/chan/index.php – Дата перегляду – 10.03.09
[14]Всесвітня служба „Радіо Україна” – Режим доступу:http://www.nrcu.gov.ua/index.php?id=17 – Дата перегляду – 10.03.09
[15]Міжнародна співпраця – Режим доступу: http://www.nrcu.gov.ua/index.php?id=382 – Дата перегляду – 10.03.09
[16]Українське національне інформаційне агентство УКРІНФОРМ – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/static/about/ – Дата перегляду – 10.03.09
[17]Постанова Кабінету Міністрів України ”Про схвалення Концепції Державної цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2008-2011 роки”// Офіційний сайт Верховної Ради України – Режим доступу: www.zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=379-2007-%F0&p=1225726508125804 – Дата перегляду – 14.03.09
[18]Матеріали першого міжнародного медіа форуму „ Україна на інформаційній карті світу” – Режим доступу: http://who-is-who.com.ua/bookmaket/zvyazoktainform2006/1/137/2.html – Дата перегляду – 10.03.09
[19]Україна на інформаційній карті світу // Урядовий кур’єр від 14.11.2006. – С. 9.
[20]Богуш Д. Дні PR в Україні – Режим доступу: http://www.prdays.com.ua/ukr/index.php – Дата перегляду – 10.03.09
[21]Карпенко Н. „Дни PR в Украине”: в поисках позитивного образа // Еженедельник 2000, №46 (438) 14 - 20 ноября 2008 г. – С. 10
[22]Україна розпочинає рекламно-інформаційну кампанію на телеканалі CNN // Кореспондент – Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/ukraine/642941 – Дата перегляду – 17.03.09
[23]Богуш Д. Будущее имиджа Украины // Українська правда від 05.11.2007 – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/ru/news/2007/11/5/66253.htm – Дата перегляду – 10.03.09
[24]Експерти: імідж України страждає через бездіяльність політиків, а в інформаційній війні вона не мала шансів – Режим доступу:http://www.telekritika.ua/news/2009-01-23/43317 – Дата перегляду – 10.03.09
[25]Шептицкий А. Позиция Украины в европейском информационном пространстве: количественное исследование, 2007 – Режим доступу: http://www.ceeol.com/aspx/getdocument.aspx?logid=5&id=FB01F686-3E27-47B6-BDE2-D71432034AC8 – Дата перегляду – 10.03.09
[26]Інформаційна політика України: європейський контекст / Л. В. Губерський, Є. Є. Камінський, Є. А. Макаренко та ін. — К., 2007. — С. 185.
[27]Присяжнюк А. Бренд „Украина” за 40 копеек – Режим доступу: http://times.liga.net/articles/gs013004.html – Дата перегляду – 16.03.09.
