2015-05-27
482
Кожна держава зобов'язана вживати необхідних заходів по наданню допомоги повітряним судам, що терплять нещастя на його території.
При події з іноземним повітряним судном, повлекшем смертні випадки чи серйозні тілесні ушкодження, на території якого відбулася подія, повинне розслідувати обставини події (ст.ст. 25, 26 Чикагської конвенції 1944 р.).
У відповідності зі ст. 2 Конвенції про відкрите море 1958 р., крім інших свобод відкритого моря, мається і свобода польотів над ним, тому що і відкрите море, і повітряний простір над ним є міжнародними територіями загального користування.
Згідно п. 1 ст. 38 Конвенції 1982 р. усі літальні апарати в протоках, використовуваних для міжнародного судноплавства, мають право транзитного прольоту. Має багато подібного з «транзитним прольотом» проліт над водами держав-архіпелагів («архіпелажниый проліт»). Усі літальні апарати користаються правом архіпелажного прольоту по спеціальних повітряних коридорах, вустановлюваним державою-архіпелагом, чи над традиційними морськими шляхами (ст. 53 Конвенції 1982 р.). При цьому повітряні судна повинні дотримувати правила, передбачені міжнародним правом.
Договір про Антарктику 1959 р. визначає правовий режим повітряного простору над цим регіоном і право польотів у ньому. Так, у ст. VI установлено, що на район дії Договору (південніше 60-й паралелі ю.ш.) поширюються свобода відкритого моря.
З метою забезпечення безпеки польоту в міжнародному повітряному просторі вимагають визначеної упорядкованості. ИКАО були розроблені уніфіковані льотно-технічні норми («міжнародні стандарти»), що підлягають обов'язковому виконанню повітряними судами всіх держав під час польотів над відкритим морем. Дані норми ввійшли в Додаток № 2 «Правила польотів» до Чикагської конвенції 1944 р.
Кожне повітряне судно, що здійснює поле в міжнародному повітряному просторі, повинне мати національні знаки відмінності і реєстраційний номер тільки однієї держави.
2. Відповідальність у міжнародному повітряному праві
Відповідальність за порушення міжнародного повітряного права може бути покладена як на державу, так і на авіаперевізника.
Держава буде нести відповідальність за порушення принципів і норм даної галузі міжнародного права. Наприклад, за порушення суверенітету над повітряним простором іншої держави.
Авіаперевізник несе цивільно-правову відповідальність при заподіянні чи смерті збитку здоров'ю пасажира, а також за збитки, заподіяні запізненням під час перевезення, якщо не доведе, що їм були прийняті всі міри, необхідні для запобігання шкоди і збитків, чи що такі міри неможливо було прийняти.
Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або ушкодження чи багажу вантажу, якщо подія, що привело до збитку, відбулося в той час, коли чи багаж вантаж знаходилися під його охороною.
Авіаперевізник також ответственен за збитки, зв'язані з запізненням багажу чи вантажу, якщо не доведе, що їм були прийняті всі міри, необхідні для запобігання збитків, чи що такі міри неможливо було прийняти. Якщо перевізнику удасться довести, що провина потерпілого була причиною чи шкоди сприяла його виникненню, він може бути звільнений від чи відповідальності така відповідальність може бути обмежена.
Відповідно до Варшавської конвенції 1929 р. і договорами її системи встановлені межі максимальної відповідальності авіаперевізника (фіксується гранична сума грошової компенсації). Перевізник вправі укласти з пасажиром, чи відправником одержувачем багажу чи вантажу угоду про підвищення меж відповідальності, але не про їхнє зниження. В основу відповідальності покладений принцип провини. Регламентуються також процедурні питання відшкодування збитку.
У 1955 р. у Гавані був прийнятий Протокол про зміну Варшавської конвенції 1929 р. Протокол внес деякі доповнення в Конвенцію 1929 р. Так, у Протоколі уточнені терміни пред'явлення претензій: при виявленні шкоди претензію перевізнику варто направити негайно, але не пізніше 7 днів із дня одержання багажу і 14 днів із дня одержання вантажу, а у випадку запізнення — не пізніше чим через 21 день з моменту, коли багаж чи вантаж були передані одержувачу. Протоколом була істотно підвищена межа відповідальності авіаперевізника за збиток життя і здоров'ю пасажира (250 тис. золотих франків). Положення Протоколу застосовуються тільки до міжнародних повітряних перевезень між державами-учасниками.
Міжнародно-правового регулювання вимагають питання про відповідальність за шкоду, заподіювана шумом авіаційних двигунів, і в результаті подолання звукового бар'єра при експлуатації надзвукових літаків.
3. Поняття космічного права. Юридична природа і правовий режим космічного простору і небесних тел.
Початок формуванню міжнародного космічного права був покладений запуском Радянським Союзом 4 жовтня 1957 р. першого штучного супутника Землі. Ця подія ознаменувала нову еру в розвитку людства і вплинути на різні сторони життєдіяльності держав, у тому числі і на міжнародні відносини. Виникла необхідність правового регулювання космічної діяльності.
Запуск першого штучного супутника Землі обумовив появу відразу ж за цією подією міжнародного порядку. Відповідно до нього держави визнали право мирного прольоту над їхніми територіями не тільки в космосі, але і на відповідному ділянці повітряного простору при чи запуску приземленні космічного об'єкта.
У цьому зв'язку в міжнародному лексиконі з'явився термін «моментальне право». Дуже примітно, що народження міжнародного космічного права продемонструвало можливості міжнародного співтовариства з надзвичайною швидкістю реагувати на нові тенденції в розвитку міжнародних відносин.
У 1967 р. був прийнятий Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, що займає центральне місце в даній галузі міжнародного права. Договір набрав сили 10 жовтня 1967 р.
Іншими важливими джерелами міжнародного космічного права є: Угода про рятування космонавтів, поверненні космонавтів і поверненні об'єктів, запущених у космічний простір 1968 р. (у силі з 3 грудня 1968 р.); Конвенція про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними об'єктами, 1972 р. (у силі з 1 вересня 1972 р.); Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р. (у силі з 1976 м.); Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 р. (у силі з 1984 р.).
Велику групу спеціальних джерел міжнародного космічного права, обчислювальних сотнями, утворять угоди про науково-технічне співробітництво держав по дослідженню і використанню космосу. На основі таких угод здійснюються космічні програми України, Росії, США, держав Західної Європи.
Важлива роль у формуванні і розвитку міжнародного космічного права належить Комітету з мирного використання космічного простору ООН і його Правовому підкомітету. Безсумнівно, що свій вплив на цей процес роблять універсальні і регіональні космічні організації (ИНТЕЛСАТ, ИНМАРСАТ, Європейське космічне агентство й ін.).
Міжнародне космічне право — це галузь міжнародного права, принципи і норми якої визначають статус космічного простору, включаючи небесні тіла, і регулюють діяльність суб'єктів міжнародного права по його дослідженню і використанню.
