Тестові завдання до тем для проведення проміжного контролю

1.Які відносини регулюються нормами банківського права

А. Публічно-правові

Б. Кримінально-правові

В. Податкові

Г. Комлексні (приватно та публічно-правові)

2.Як банківське право визначається в системі права України

А. Самостійна галузь права

Б.Комплексна галузь законодавства

В.Комплексна галузь права

Г.Інститут фінансового права

3.Який метод застосовується при регулюванні відносин за участю банків

А. Субординації

Б. Імперативний

В. Координації

Г. Імперативно-диспозитивний

4.На які види поділяються банківські системи

А. Асоційовані

Б. Міжнародні

В. Вільні та централізовані

Г. Національні

5.Яка банківська система передбачає існування єдиного емісійного центру

А. Вільна

Б. Централізована

В. Однорівнева

Г.Двохрівнева

6.Які органи держави уповноважені видавати нормативно правові акти щодо діяльності банків

А. Національний банк України

Б. Міністерства

В. Державні комітети

Г. Президент держави

7. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо...

а) більше 50% його активів є активами одного типу;

б) більше 50% його пасивів є пасивами одного типу;

в) більше 50% його активів є вкладами фізичних осіб;

г) вірна відповідь відсутня.

8.Банк набуває статусу спеціалізованого іпотечного банку у разі, якщо…

а) більше 50% його активів є активами, які забезпечені цінними паперами;

б) більше 50% його пасивів є пасивами одного типу;

в) більше 50% його активів є активами, розміщеними під заставу нерухомості;

г) вірна відповідь відсутня.

9. Основним завданням НБУ є...

а) дотримання стабільності банківської системи;

б) захист інтересів вкладників;

в) підтримання стабільності національної валюти;

г) емісія державних цінних паперів.

10.За функціональною спеціалізацією можна виділити...

а) клієнтські банки;

б) іпотечні банки;

в) галузеві банки;

г) всі відповіді вірні

11.Чи можливе використання бюджетних коштів при заснуванні приватного банку?

а) так;

б) ні;

в) частково;

г) лише з дозволу Мінфіну.

12.Резиденти мають формувати статутний капіталу банку у...

а) національній валюті;

б) іноземній валюті;

в) колективній валюті;

г) всі відповіді вірні.

13.Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки за умови...

а) банківського дозволу;

б) банківської ліцензії;

в) письмового дозволу НБУ;

г) реєстрації у НБУ.

14.Письмовий дозвіл НБУ є...

а) банківською ліцензією;

б) основним документом, який регламентує діяльність банку;

в) доповнюючим до банківської ліцензії.

г) дозволом на здійснення всіх банківських операцій.

15. Операції з валютними цінностями здійснюються на основі...

а) банківської ліцензії;

б) письмового дозволу НБУ;

в) банківського дозволу;

г) вірна відповідь відсутня.

16. Відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку - це...

а) філія;

б) представництво;

в) дочірній банк;

г) вірна відповідь відсутня.

17. Закон України «Про банки та банківську діяльність» регулює відносини,що виникають..

А. З приводу проходження служби в банках

Б. Щодо адміністративної відповідальності посадових осіб банків

В. стосовно цивільно-правових відносин за участю банків

Г. Під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

18. Які органи чи особи мають право визначати спеціалізацію банку

А.Національний банк України

Б. Кабінет міністрів України

В. Президент України

Г. Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і
спеціалізацію

19.Чи відповідає держава за зобов’язання банків

А. Повною мірою

Б.Частково

В.Не відповідає взагалі

Г. Банки відповідають за зобов’язаннями держави

20. Чи дозволяється органам місцевого самоврядування впливати на працівників банку в процесі їх діяльності

А.Так

Б.Не дозволяється

В.Вірна відповідь відсутня

Г. Дозволяється, якщо це передбачене законодавством

21.За якою організаційно-правовою формою можуть бути створені банки

А. Товариство з обмеженою відповідальністю

Б. Товариство з додатковою відповідальністю

В. Кооперативний банк

Г. Міжнародний банк

22. Чи може бути створено банк в формі публічного акціонерного товариства

А. Так, за законодавством

Б. Ні, згідно законодавства

В. За згодою Кабінету Міністрів

Г. Вірна відповідь відсутня

23.Яким чином в Законі України «Про банки та банківську діяльність» визначено поняття терміну «банк»?

А.Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії
має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку
внесені до Державного реєстру банків;

Б.Банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії здійснює банківські операції;

В.Банк- юридична особа, яка отримала банківську ліцензію;

Г,Банк- специфічна юридична особа, що є фінансовим посередником між особами, що здійснюють фінансові операції

24. Яким державним органом здійснюється видача банкам банківської ліцензії?

А. Президентом України

Б. Верховною Радою України

В. Національним банком України

Г. Кабінетом Міністрів України

25.Яка відповідь вірна?

А.Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і
спеціалізацію за видами послуг.

Б. Напрями діяльності банку визначаються органами державної влади і місцевого самоврядування

В. Напрями діяльності банку визначаються Кабінетом міністрів України

Г. Напрями діяльності банку визначаються Національним банком України

26.Чи може держава відповідати за зобов’язаннями банку?

А. Так

Б. Ні

В.Так, якщо це передбачене ліцензією

Г. Так, якщо це передбачене законом або договором

27. Яким органом державного управління затверджується Статут державного банку

А. Національним банком України

Б. Кабінетом міністрів України

В. Міністерством фінансів

Г. Верховною Радою України

28. Чи може НБУ відмовити банку у використанні запропонованого найменування?

А. Законодавством не врегульовано

Б. Ні

В.Так, може

Г. Так, якщо назва повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману
щодо видів діяльності, які здійснює банк.

29. З врахуванням чого формується Статут банку?

А. Положень Закону «Про банки та банківську діяльність»

Б. Положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу, Закону «Про банки та банківську діяльність» та інших законів України.

В. Господарського кодексу України

Г. Розпоряджень Кабінету міністрів України

30. Чи можна внести зміни до Статуту банку?

А. Ні

Б. Так, за погодженням з НБУ

В. Так, за погодженням з Кабінетом міністрів України

Г. Так, без погодження

31.Протягом якого терміну з дня реєстрації, юридична особа, що має намір здійснювати банківську діяльність, повинна надати НБУ документи для отримання банківської ліцензії?

А. 1 року

Б. 6 місяців

В. Одразу після реєстрації

Г. Законодавством не визначено

32. Національний банк України має право відмовити у видачі
банківської ліцензії юридичній особі, яка має намір здійснювати
банківську діяльність, у разі якщо:

А.Подано неповний пакет документів, необхідних для видачі
банківської ліцензії;

Б.Документи, подані для видачі банківської ліцензії, містять
недостовірну інформацію;

В.Документи, подані для видачі банківської ліцензії, не
відповідають вимогам законів України та нормативно-правових актів
Національного банку України;

Г. Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську
діяльність, звернулася із заявою про видачу банківської ліцензії
після спливу річного терміну з дня її державної реєстрації;

33.Яким чином може формуватися статутний капітал банку?

А. В іноземній валюті

Б.Виключно в національній валюті

В. В будь-якій валюті за курсом гривні

Г. Грошові внески для формування капіталу банку резиденти
України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно
конвертованій валюті або у гривнях.

34. Органами управління банку є….

А. Спостережна рада

Б. Правління банку

В, Загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Г. Органи державного управління

35. Хто є вищим органом управління банку?

А. Ревізійна комісія

Б. Рада директорів

В. Загальні збори учасників

Г. Правління банку

36.Дописати речення

До банківських послуг належать:

1.___________________________________

2.___________________________________

3____________________________________

37. В яких сферах банку забороняється діяльність?

А. Надання кредитів

Б. Іпотечна

В. Страхова

Г. Матеріального виробництва і торгівлі

38. Що є банківською таємницею?

А. Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта яка
стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта

Б. Інформація стосовно джерела доходів клієнта банку

В. Інформація стосовно обліку прибутків клієнта

Г. Інформація щодо виплати податків та загальних зборів та платежів клієнтом

39.За чиїм рішенням можливе розкриття банківської таємниці?

А. Власника такої інформації

Б. Міністерства фінансів

В.НБУ

Г.Антимонопольного комітету України

40.Чи дозволяється банкам відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки?

А.Так

Б.Ні

В. Законодавством не регулюється

41.Що з зазначеного відноситься до адміністративного регулювання діяльності банків?

А. Встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків

Б. Встановлення обов'язкових економічних нормативів;

В. Визначення норм обов'язкових резервів для банків;

Г. Встановлення норм відрахувань до резервів на покриття
ризиків від активних банківських операцій;

42. За яких підстав НБУ може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки діяльності банку?

А.За поданням Кабінету міністрів України, яке має бути підписане Премєр-міністром України

Б. За рішенням суду за підписом Голови Суду

В. За наявності обгрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою
Національного банку України або уповноваженою ним особою.

Г. За розпорядженням Кабінету міністрів України в примусовому порядку

43. Які заходи впливу з перелічених може за Законом «Про банки та банківську діяльність» застосовувати НБУ за порушення банківського законодавства?

А. Кримінальні санкції

Б. Арешт керівництва

В.Укладання письмової угоди з банком

Г.Завдання ліквідувати недоліки в примусовому порядку

44. В якому випадку НБУ може ліквідувати банк примусово?

А. Якщо банк неправильно зареєстрований

Б. Якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року
з дня отримання банківської ліцензії

В. Якщо банк виконав ризикову операцію

Г. Якщо банк порушив економічні нормативи

45.Який державний орган встановлює для банків економічні нормативи?

А. Верховна Рада України

Б. Національний Банк України

В. Міністерство економіки України

Г. Міністерство фінансів України

46. З якою метою банк повинен подавати Національному банку України
фінансову і статистичну звітність щодо роботи банку, його
операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості?

А. З метою проведення перевірок НБУ

Б. З метою відповідальності перед НБУ

В. З метою контролю з боку НБУ

Г. З метою оцінки фінансового стану банку

47.Який орган затверджує План перевірок банку

А. Міністерство фінансів України

Б. Кабінет Міністрів України

В. Національний банк України

Г. Верховна Рада України

48. Власники істотної участі в банку повинні…

А. Не мати судимості

Б. Не бути підприємцями

В. Мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.

Г. Мати вищу юридичну або економічну освіту

49.Хто не може бути учасником банку? Допишіть вірну відповідь

1________________________________________________

2________________________________________________

3________________________________________________

50. Який банк має право використовувати у своїй назві терміни «державний, Україна, національний» та похідні від них?

А.Кожний за згодою з НБУ

Б. Жоден не має права

В.Ощадний банк

Г. Іпотечний банк

5.МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ТА ПЕРЕЛІК НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДО ОКРЕМИХ ТЕМ:

Тема 1. Загальні поняття банківського права та банківського законодавства. (Лекцій 2, практичне 1)

1.Поняття, предмет та метод банківського права.

2.Специфіка суспільних стосунків, які регулюються нормами банківського права.

3.Характеристика комплексності методу баніквського права.

4.Поняття, функції, структура, зміст, види та особливості банківських правовідносин.

5.Поняття та функції банківської системи. Види банківських систем. 6.Однорівнева та багаторівнева банківська система, централізована та свободна банківська система.

7.Поняття та сутність банку. Характеристика економічної та юридичної сутності банка. Банк як специфічне підприємство. Специфіка кінцевого продукту банку.

8.Основи правового статусу банків в Україні.

9.Основи правового положення Національного банку України. 10.Характеристика комплексності правового положення центрального банку України. Центральний банк в системі органів держави.

11.Характеристика основних функцій, які здійснює Національний банк України.

В процесі розбудови демократичної правової держави та становлення ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та належне правове регулювання банківської діяльності. Останнім часом вона зазнала суттєвих змін: створена дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків із клієнтурою. З урахуванням цього набуває ваги роль правового забезпечення банківської діяльності, чим і зумовлена поява нової дисципліни «Банківське право».

Донедавна питання функціонування банків та їх взаємовідносини з клієнтурою вивчались у рамках двох навчальних дисциплін: «Цивільне право» і «Фінансове право». В сучасних умовах постала потреба в більш детальному вивченні проблем правового регулювання банківської діяльності і тієї ролі, які відіграють нині банки в економічному житті України. Між тим правове регулювання банківської діяльності належить до найбільш складних і найменш розроблених проблем національного права.

Передусім слід визначити сутність банківського права і ті суспільні відносини, що ним регулюються.

Банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. В Україні банківське право не є самостійною галуззю права, тому що відсутні характерні лише їй предмет і метод регулювання суспільних відносин.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг. Метод правового регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет міністрів України, Національний банк України (НБУ). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.

Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому — встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.

Отже, вивчаючи першу тему, студентам слід звернути увагу на дослідження точок зору вітчизняних, російських та зарубіжних вчених щодо співвідношення банківського права з іншими галузями права, зокрема, адміністративним, фінансовим, господарським, цивільним, торговим тощо.

Специфікою предмета правового регулювання є те, що банківське право регулює якісно неоднорідні суспільні відносини, спільним критерієм, який береться за основу їх виділення в галузь системи права яких є спеціальний суб'єкт правовідносин-банк, без якого ці відносини не можуть виникати та існувати. Банківське право регулює відносини щодо організації банківської системи України, відносини, які виникають з приводу створення та реєстрації банків, організації їх діяльності, а також відносини, які будуються на основі рівності сторін—відносини між банком та клієнтом з приводу надання банківських послуг. Варто приділити увагу вивченню специфіки методу правового регулювання, який притаманний банківському праву. Студент повинен вміти пов'язати специфіку методу правового регулювання із специфікою предмету банківського права

Слід звернутися до підручників із банківської справи з тим, аби правильно збагнути не тільки юридичну, а й економічну сутність банку, як специфічного підприємства. В економічній літературі концептуально сформувалося декілька підходів щодо практикування економічної сутності банку. У рамках цих підходів комерційний банк розглядається як підприємство, що купує, виробляє і продає на ринку специфічні товари, які називають фінансовими послугами. За проведену підприємницьку діяльність комерційний банк отримує фінансовий зиск у вигляді прибутку. В процесі діяльності банк керується класичними законами вартості попиту та пропозиції. Особливістю підприємницької діяльності є те, що банки функціонують у сфері обміну, а не у сфері виробництва.
Саме ця особливість визначає трактування банку як фінансового посередника, який регулює інтереси кредиторів і позичальників, виконуючи діяльність по заощадженню, кредитуванню та забезпеченню системи розрахунків. Саме комерційні банки мобілізують вільні грошові кошти шляхом відкриття депозитів та здійснюють діяльність по наданню комерційних, споживчих і заставних позичок, а також купівлю цінних паперів Уряду, та муніципальних облігацій. У результаті такої діяльності банк поєднує інтереси кредиторів та позичальників в просторі та часі, приймаючи на себе ризики неповернення коштів та невиконання зобов’язань.
В процесі виконання функцій безпеки і опосередкування фінансових угод банки збирають, зберігають, накопичують, модернізують, обробляють, контролюють та аналізують інформацію щодо своїх клієнтів. Таким чином, банки розглядаються як “інформаційні центри”, “інформаційні процесори”, де переробляється великий масив інформації. Якість інформаційних потоків визначає правильність рішень щодо кредитування, інвестування чи депозитної діяльності банку. В екстремальних випадках невдалі рішення можуть привести банк до фінансового краху.
Таким чином, комерційний банк можна визначити як підприємницьку структуру, що здійснює комерційну діяльність по заощадженню та розміщенню вільних грошових коштів в умовах якісного інформаційного простору з метою отримання прибутку для подальшого розширення та удосконалення власної діяльності.

Законодавство України не містить детального визначення банку з правової точки зору. В законодавстві лише зазначається, що це юридична особа, якій в сукупності на основі ліцензії НБУ дозволяється виконувати певні операції. І далі наводиться перелік таких операцій. Такий підхід до визначення банку залишає поза увагою будь-яку його сутність. Таким чином правова сутність банку характеризується через аналіз нормативно-правових актів, які регулюють правове положення банків в Украі'ні, а також через специфіку такого регулювання.

Основи правового статусу банків в Україні можна збагнути, звернувшись до підручників українських та російських вчених з курсу "Банківське право", а також неодмінно до Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України "Про банки та банківську діяльність". Детальне правове регулювання правового статусу банків в Україні міститься в численних підзаконних нормативно-правових актах, які видає НБУ на основі та на виконання Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Обов'язковою умовою підготовки до практичного заняття з даної теми є опанування основами правового статусу Національного банку України. Це передбачає розгляд статусу НБУ згідно з Законом України "Про Національний банк України", з Конституцією України. Слід звернутися до теоретичного осмислення місця НБУ в системі органів держави, викладеного в рекомендованих підручниках. Зокрема, стосовно НБУ законодавець України обрав визначення, яке не застосовується більше ні до одного державного органа. А саме НБУ визначається як орган державного у правління... Це найстислішим чином можна пояснити тим, що НБУ виконує владні функції стосовно тієї системи, частиною якої він одночасно є сам. До того ж НБУ за своєю економічною сутністю є саме банком і може виконувати специфічний вид підприємницької діяльності—банківську діяльність. Правова природа Національного банку України має свої особливості. З одного боку, Національний банк є юридичною особою (ст. 6) і може укладати цивільно-правові угоди з комерційними банками і державою. А з іншого, — він має широкі владні повноваження щодо управління грошово-кредитною системою держави (ст. 8). Таким чином, Національний банк України має подвійну правову природу.

Національний банк України створений відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» і діє на основі законодавства України, свого Статуту, затвердженого постановою Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991 р., а також договорів або інших угод України з іншими державами в галузі кредитно-грошових відносин.

Національний банк є емісійним центром України, підзвітний

Верховній Раді України і має право законодавчої ініціативи. Він проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національному банку належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також на випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк створює державну скарбницю України та організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків.

Національний банк України нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку, здійснює операції щодо їх розміщення, в тому числі в іноземних банках, самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовнішньоекономічних операцій.

Основними завданнями Національного банку України є регулювання і дотримання сталого грошового обігу в державі, здійснення заходів, спрямованих на забезпечення конвертованості гривні і розвиток валютного ринку; забезпечення спрямування кредитних ресурсів у пріоритетні галузі економіки і, насамперед, — на розвиток ринку товарів і послуг; аналіз грошово-кредитних відносин та їх прогнозування; здійснення функцій резервного банку, зберігання й управління резервними фондами грошових знаків, дорогоцінних металів і золотовалютних запасів; організація розрахунків між комерційними банками через кореспондентські розрахунки, а також інші кредитно-розрахункові операції згідно з діючим законодавством; контроль за додержанням банками, їх філіями й установами положень та економічних нормативів, встановлених відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Національний банк як суб’єкт права характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майно Національного банку складається із фондів основних і оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі НБУ.

Джерелом формування майна Національного банку є статутний фонд на момент створення банку, доходи, одержані від банківської діяльності. Статутний фонд банку утворюється за рахунок коштів держави і слугує забезпеченням його зобов’язань. Розмір цього фонду встановлюється і змінюється рішеннями Верховної Ради України.

Доходи Національного банку України утворюються за рахунок надання позичок і гарантій, дисконтування векселів, продажу цінних паперів, валюти інших держав, проведення інших операцій. Витрати Національного банку: це одержання позичок і гарантій, купівля цінних паперів, валюти, інші операції. Основним показником госпрозрахункової діяльності Національного банку є прибуток. Національний банк та його установи, за винятком госпрозрахункових, звільняються від сплати всіх видів податків (крім земельного), зборів і державного мита.

Законодавством встановлено, що Національний банк України підзвітний Верховній Раді України, має автономний статус у системі органів виконавчої влади і не залежить від неї при вирішенні питань, що входять до компетенції центрального банку. Якщо раніше головний банк держави і вся кредитна система безпосередньо підпорядковувались уряду, то новий правовий статус банку забезпечує самостійність у проведенні банком єдиної державної грошово-кредитної політики, запобіганні неконтрольованої емісії грошей. Однак Національний банк щорічно (у квітні) подає Верховній Раді України звіт про свою роботу, баланс своєї діяльності і зведений баланс банківської системи держави. Верховна Рада України щорічно за поданням Національного банку затверджує розподіл його прибутку, а також основні напрями грошово-кредитної політики. В Національному банку, крім статутного фонду, утворюються резервний фонд, фонд основних коштів, фонд накопичення і споживання, фонд валютних відрахувань та ін.

Варто дослідити політичну незалежність та економічну незалежність НБУ. Зосередити увагу на статтях Конституції України про статус НБУ, а також ретельно опрацювати Закон України "Про Національний банк України"(//Урядовий кур'єр.— 1999.—№120-121)

Даючи характеристику основним функціям НБУ,слід мати на увазі такі блоки функцій, як проведення грошово-кредитної політики, організація грошового обігу, валютна політика, регулювання банківської діяльності та банківський нагляд, організація міжбанківських розрахунків, виконання функцій фінансового агента уряду тощо. Слід відмітити, що для виконання своїх адміністративно-контрольних функцій Національний банк України має право видавати нормативні акти з питань, що входять до його повноважень. Ці акти видаються у формі постанов Правління Національного банку і є обов’язковими для виконання всіма юридичними й фізичними особами. Інструкції, положення, правила нормативного характеру затверджуються постановами Правління Національного банку, які не повинні суперечити законодавству України і не мають зворотної сили.

Нормативні акти Національного банку, що регулюють правовідносини, суб’єктами яких є фізичні особи, підлягають державній реєстрації згідно із законодавством України. В практиці нормотворення Національного банку України можна назвати і такі види документів, як листи й телеграми, які дістали поширення, хоча не можуть мати нормативного характеру і не відповідають вимогам, встановленим Єдиною державною системою діловодства.

Діяльність Національного банку України спрямована насамперед на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, здійснення фінансування і розрахунків у народному господарстві України.

Закон України від 20 березня 1991 р. «Про банки й банківську діяльність» Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 25 (зі змінами і доповненнями).

Агарков М. М. Основы банковского права: Курс лекций. — М.: Изд-во «БЕК», 1994.

Банковская система России: Настольная книга банкира /Л. И. Абалкин, Г. А. Аболихина, М. Г. Азибеков и др. — М.: Компания «Дека», 1995. — Кн. 1.

Банковское дело: Справочное пособие. — М.: Экономика, 1994.

Банковское право США /А. М. Поллард, Ж. Г. Пассейн, К. Х. Эллис. — М.: Прогресс, 1992.

Вступ до банківської справи /Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра, 1998.

Гавалда К., Стуфле Ж. Банковское право. — М.: Финанстатинформ, 1996.

Гурвич И. С. Очерки советского банковского права. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1959.

Ефимова Л. Г. Банковское право: Учебное и практическое пособие. — М.: БЕК, 1994.

Костюченко О.А. Банківське право. — К.: МАУП, 1998.

Саниев М. С. Банковская система в условиях рыночной экономики. — Алма-Ата, 1991.

Олейник О.М. Основы банковского права. — М.: Юрист, 1997.

Правовые основы банковской деятельности: Учеб. пособие. — М.: Белые альвы, 1995.

Тосунян Г. А. Банк для клиента. — М.: Златоцвет, 1993.

Тосунян Г. А. Банковское дело и банковское законодательство в России. — М.: Дело ЛТД, 1995.

Тема 2. Банківський нагляд: правові основи та проблеми здійснення. (Лекцій 2, практичне 1)

1.Правові основи банківського нагляду.

2.Методи банківського регулювання. Банківске регулювання та банківський нагляд,—як особливі функції Національного банку України. Пруденційне та економічне регулювання. Податкове, нормативне та корегуюче регулювання. Адміністративне та індикативне регулювання.

3.Банківський нагляд та вступний контроль, дистанційний контроль й перевірки на місцях.

4.Характеристика заходів впливу попереднього характеру, які застосовуються Національним банком України за порушення банківського законодавства. Укладання угоди з банком, письмове попередження, скликання загальних зборів учасників банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку.

5.Види та порядок застосування Національним банком України до банків примусових заходів впливу за порушення банківського законодавства.

Державне регулювання банківської діяльності здійснюється в межах банківської системи та виражається у владному впливі Національного банку України на всі інші банки в Україні. Такий владний вплив здійснюється за двома основними напрямками:

1)створення законодавчих та інших умов, які б дозволили комерційним банкам реалізовувати свої інтереси (організаційно-правовий напрямок).

2)встановлення економічних номативів та нагляд за їх дотриманням з метою забезпечення ліквідності банківської діяльності (опосередкований економічний вплив)

Слід зрозуміти поняття банківського регулювання, банківського контролю та банківського нагляду, види здійснення державної політики стосовно банків: пруденційне та економічне регулювання. Підвидами економічного регулювання є податкове, нормативне та корегуюче регулювання. Державне регулювання діяльності банків здійснюється у формах: адміністративного та індикативного регулювання. Нагляд є формою адміністративного регулювання діяльності банків в Україні.

До основних завдань банківського регулювання та нагляду відносяться наступні:

забезпечення стабільності та надійності банківської системи

захист інтересів клієнтів банків

створення конкурентного середовища на ринку банківських послуг

забезпечення прозорості діяльності банківського сектора економіки країни

забезпечення ефективності діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері.

Нагляд та контроль органи банківського нагляду здійснюють двома методами:

безвиїзний нагляд (дистанційний, заочний)

виїзне інспектування банків.

Законодавець визначив свій підхід щодо розуміння цих по­нять у Законі України «Про Національний банк України». Ст. 1 цього Закону визначає банківський нагляд як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спря­мованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансо­во-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабіль­ності банківської системи та захисту інтересів вкладників, а бан­ківське регулювання визначає як одну із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулю­ють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської ді­яльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Державна політика щодо банків проводиться з допомогою різних правових актів — законів, постанов та інструкцій, що ви­даються уповноваженими органами. За своїми цілями ці акти по­діляють на акти так званого пруденційного, або інакше, «розум­ного», регулювання та акти економічного регулювання. До пру­денційного регулювання належать правові акти, метою яких є мінімізація можливих ризиків банків та забезпечення стійкості та здоров'я як окремої банківської установи, так і системи в ціло­му. Сюди можна віднести межі кредитування, рівні мінімально­го капіталу, ступінь ліквідності тощо.

До економічного регулювання відносять регулювання, спрямо­ване на досягнення економічних цілей — це передусім цільове кредитування, норми обов'язкових резервів тощо. Розріз­няють три основні види економічних методів регулювання — подат­кові, нормативні (встановлення кількісних нормативів або розмі­рів обмежень чи пільг) та коригуючі (застосовуються для впливу в конкретній ситуації).

Методи банківського регулювання матеріалізуються через си­стему заходів, які умовно поділяють на превентивні, що застосо­вуються для уникнення можливих негативних наслідків за тієї чи іншої економічної ситуації, та протекційні, що вживаються для захисту від уже існуючої ситуації.

До превентивних заходів, зокрема, можна віднести:

— вимоги щодо розміру та структури власного капіталу банку;

— вимоги щодо ліквідності;

— диверсифікацію банківських ризиків;

— обмеження виконуваних операцій.

-До протекційних заходів можна віднести:

— створення системи гарантування вкладів;

— формування банками резервів на покриття кредитних та ін­ших ризиків;

— рефінансування центральним банком комерційних банків;

— допомогу інших державних органів.

В Україні функції органу банківського нагляду покладено на Національний банк України. Його повноваження щодо здійснен­ня банківського нагляду регламентуються ст. 55—63 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно Націо­нальний банк України наділено такими повноваженнями:

— видавати нормативні акти з питань своєї компетенції;

— здійснювати реєстрацію банків та ліцензування банківських операцій;

— встановлювати економічні нормативи діяльності банків;

— здійснювати контроль та застосовувати заходи впливу до су­б'єктів банківської діяльності.

Закон передбачає, що наглядові та регулятивні функції На­ціонального банку України можуть здійснюватися ним безпосе­редньо або через створений ним орган банківського нагляду. При виконанні своїх наглядових та регулятивних функцій Національ­ний банк України:

— здійснює всі види перевірок на місцях банків, інших фінан­сово-кредитних установ в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку дос­товірності інформації, що надається юридичними та фізични­ми особами при реєстрації банків, інших фінансово-кредит­них установ та ліцензуванні банківських операцій;

— може вимагати від банків та інших фінансово-кредитних ус­танов проведення загальних зборів акціонерів (учасників), засідань наглядової ради, правління і ревізійної комісії банку та іншої фінансово-кредитної установи та брати участь у їх ро­боті з правом дорадчого голосу.

Національний банк України також має право висувати вимо­ги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків та інших фінансово-кредитних установ, отримує висновки неза­лежних аудиторських організацій про результати діяльності бан­ків та інших фінансово-кредитних установ.

У деяких країнах, зокрема у Великобританії, Італії, Нідерлан­дах, Португалії, Іспанії тощо, банківський нагляд уповноважені здійснювати також виключно центральні банки. Дійсно, цент­ральний банк є ядром фінансової системи і банківський нагляд є його прямою і цілком природною функцією, особливо в краї­нах, що розвиваються. Проте існують і інші системи — в США, Німеччині, Франції, Японії та деяких інших країнах центральний банк здійснює банківський нагляд спільно з іншими державни­ми органами. У деяких країнах усі важливі аспекти фінансової системи контролює міністерство фінансів. Іншим варіантом є не­залежне агентство, що здійснює банківський нагляд і відпові­дальне перед президентом або парламентом.

Банківський нагляд як система контролю включає в себе вступний контроль, дистанційний (або документарний) контроль та інспектування на місцях.

В Україні вступний контроль складається з двох етапів: пер­ший — реєстрація банку, яка означає дозвіл на початок банківсь­кої діяльності (в інших країнах цей етап іменується ліцензуван­ням банків або наданням дозволу на відкриття банку), і другий — надання ліцензії на здійснення банківських операцій. Більш грунтов­но про вступний контроль (реєстрацію банків та ліцензування операцій) йдеться в темі 3 даного курсу.

Наступними стадіями наглядової діяльності є дистанційний контроль (в Україні він називається безвиїзним) та інспектування.

У разі виявлення системою органів банківського нагляду порушень вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ або виявлення фактів здійснення комерційними банками ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників, НБУ застосовує заходи впливу адекватно до скоєних порушень.

Для вивчення заходів впливу попереднього характеру, які застосовуються НБУ до банків за порушення банківського законодавства, слід звернутися до Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 17.08.2012 №346, а також до Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок накладання адміністративних штрафів» від 29.12.2001 №563 і навчального посібника Бугулов В.М., Бугулова Т.В. «Національний банк та його операції»—К.,1997.

Національний банк застосовує заходи впливу за порушення банками, їх відокремленими підрозділами, філіями іноземних банків, банківськими групами, відповідальними особами банківських груп, іншими учасниками банківських груп чи іншими особами, які є об’єктом перевірки Національного банку згідно із Законом про банки та банківську діяльність (далі - банки), банківського законодавства на підставі результатів (матеріалів):

інспекційних перевірок діяльності банків;

перевірок банків та/або безвиїзного нагляду з питань фінансового моніторингу;

безвиїзного банківського нагляду за діяльністю банків;

аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;

перевірок діяльності банків аудиторськими фірмами, які мають право відповідно до законодавства України на проведення аудиторських перевірок банків;

перевірок дотримання банками валютного законодавства;

контролю за усуненням банками виявлених у їх діяльності порушень, відповідністю ділової репутації керівників банків вимогам законодавства України.

Заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені.

Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням:

характеру допущених банком порушень;

причин, які зумовили виникнення виявлених порушень;

загального фінансового стану банку;

розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників;

інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” результатів перевірки банків Фондом гарантування.

Національний банк у разі потреби висування до банку вимоги щодо усунення порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку та/або вжиття заходів щодо недопущення таких порушень у подальшій діяльності застосовує до банку такий захід впливу, як письмове застереження.

Рішення про застосування заходу впливу у вигляді письмового застереження приймає уповноважена посадова особа Національного банку.

Письмове застереження складається на бланку Національного банку, у якому зазначається його назва - “Застереження”, підписується уповноваженою посадовою особою Національного банку.

Національний банк у письмовому застереженні висловлює банку своє занепокоєння станом його справ, указує на допущені порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку або недоліки в роботі та за потреби конкретні заходи, яких йому потрібно вжити у визначені строки з метою їх усунення та/або недопущення надалі,

Комісія Національного банку з метою вжиття заходів щодо приведення діяльності банку у відповідність до вимог банківського законодавства (залежно від проблем, що мають місце у діяльності банку) має право прийняти рішення про потребу скликання загальних зборів учасників банку, засідання спостережної (наглядової) ради банку, правління (ради директорів) банку (далі - загальні збори учасників/ради/правління банку) з огляду на повноваження, визначені в статуті банку.

Загальні збори учасників/ради/правління банку скликаються з метою складання банком, зокрема:

плану фінансового оздоровлення;

програми капіталізації;

плану реорганізації;

плану заходів щодо усунення допущених банком порушень банківського законодавства.

Письмова угода як захід впливу може укладатися з банком, що допустив порушення банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку (у тому числі значень економічних нормативів, лімітів валютної позиції, зниження розміру регулятивного капіталу менше статутного капіталу (крім новоствореного банку протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії) або здійснює ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, за умови подання ним прийнятного плану заходів для усунення виявлених порушень.

У письмовій угоді банк визнає свої недоліки в роботі та допущені порушення і подає план заходів, яких він зобов’язується вжити, зокрема, для усунення порушень, запобігання таким порушенням надалі, поліпшення фінансового стану, приведення діяльності банку у відповідність до вимог банківського законодавства тощо.

До примусових заходів впливу відносять:
• підвищення норм обов'язкових резервів;
• відкликання ліцензії на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;
• стягнення штрафу в розмірі неправомірно одержаного доходу;
• усунення керівництва комерційного банку від управління;
• призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком;
• реорганізацію чи ліквідацію комерційного банку.
Рішення стосовно вжиття будь-якого заходу примусового впливу приймається Правлінням НБУ і оформлюється постановою, за винятком штрафу, який стягують у претензійно-позовному порядку.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 21.12.2000 р.

Закон України "Про Національний банк України". від 20.05.1999 р.

Указ Президента України "Про заходи щодо зміцнення банків-

ської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" від 14.07.2000 р.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Затв. постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р.

Положення про застосування Національним банком України до банків заходів впливу за порушення банківського законодавства: Затв. постановою Правління НБУ від 26.07.2000 р. № 382.

Тема 3. Правове регулювання створення та припинення діяльності банків. (Лекцій 3, практичне 1)

1.Загальні засади створення та державної реєстрації банків в Укра'їні.

2.Документи, які слід подавати для державної реєстрації банку, та вимоги до них. Вимоги законодавства України про банки та банківську діяльність до порядку формування статутного капіталу банку.

3.Порядок прийняття рішення про державну реєстрацію банку та про відмову в державній реєстрації банку.

4.Порядок відкриття та реєстрації філій та представництв банку. Особливості відкриття та реєстрації відділень банку. Порядок створення та реєстрації банку з іноземним капіталом. Особливості створення та державної реєстрації державного банку.

5.Правове регулювання порядку отримання ліцензії та письмового дозволу щойно створеним банком. Операції, які потребують отримання письмового дозволу НБУ.

6.Умови та порядок ліквідації банку. Ліквідація банку за ініціативою власника, за ініціативою НБУ, за заявою кредиторів.

Загальні засади створення банків в Україні викладені детально в Розділі II Закону України «Про банки та банківську діяльність», але слід звернути увагу і на Постанову НБУ «Про затвердження Положення про порядок створення та державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень» від 08.09.2011р. №306, якою деталізовані положення Закону «Про банки та банківську діяльність».

Взагалі, специфікою даної теми є суто нормативний зміст питань, які слід вивчити, тому неодмінною умовою підготовки до відповіді на ці питання є дослідження положень нормативних актів, які рекомендовано розглянути при підготовці до практичного заняття з даної теми.

Варто звернути увагу на те, що особливість створення державного банку полягає в тому, що формою його заснування є не установчі збори, а рішення Кабінету Міністрів України, а також в тому, що державним є банк 100% статутного капіталу якого належить державі, є державною власністю. Це зумовлює і специфіку в формах документів, які слід подавати для державної реєстрації державного банку. Державний банк створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на
відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного
капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України має право
формувати статутний капітал державного земельного банку за рахунок
грошових внесків та внесків у вигляді земельних ділянок. Кабінет
Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок
Національного банку України з приводу наміру заснування державного
банку. Отримання висновку Національного банку України є
обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного
банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.
Статут та діяльність державного банку мають відповідати
вимогам цього Закону, інших законів України та нормативно-правових
актів Національного банку України. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету
Міністрів України. Державна реєстрація державних банків здійснюється відповідно
до законодавства з питань державної реєстрації юридичних осіб та
фізичних осіб - підприємців з урахуванням особливостей,
встановлених Законом. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи,
резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету
Міністрів України або уповноважених ним органів.
Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну
ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.
Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового
стану засновників та осіб, які набувають істотної участі у банку,
встановлюються Національним банком України. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк
має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні
організації. Інститути спільного інвестування не можуть бути засновниками
банку та власниками істотної участі у банку. Банк має повне і скорочене офіційні найменування українською
та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк",
а також вказівку на організаційно-правову форму банку.
Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.
Слово "банк" та похідні від нього дозволяється
використовувати у назві лише тим юридичним особам, які
зареєстровані Національним банком України як банк і мають
банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що
діють на території України відповідно до міжнародних договорів,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та
законодавства України. Не дозволяється використовувати для найменування банку назву,
яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману
щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні
банку слів "Україна", "державний", "центральний", "національний"
та похідних від них можливе лише за згодою Національного банку
України. Особа, уповноважена засновником юридичної особи, яка має
намір здійснювати банківську діяльність, для погодження статуту
цієї особи подає Національному банку України разом із заявою про
погодження статуту такі документи: 1) протоколи зборів засновників та установчих зборів, договір
про створення банку або рішення про створення державного банку; 2) статут банку; 3) копії документів, визначених Національним банком України,
необхідних для ідентифікації самого засновника та всіх осіб, через
яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у
банку; 4) документи, визначені Національним банком України, що дають
змогу зробити висновок про: ділову репутацію самого засновника, а для засновника -
юридичної особи також і членів виконавчого органу та/або
наглядової ради та всіх осіб, через яких здійснюватиметься
опосередковане володіння істотною участю в особі, яка має намір
здійснювати банківську діяльність; фінансовий стан засновника - юридичної особи, а також про
майновий стан засновника - фізичної особи; наявність у засновника достатньої кількості власних коштів
для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу; 5) документи, що засвідчують повну сплату засновниками
внесків до статутного капіталу; 6) відомості про структуру власності самої юридичної особи,
яка має намір здійснювати банківську діяльність, та засновника, що
набуває істотної участі в ній, відповідно до вимог Національного
банку України; 7) відомості за формою, встановленою Національним банком
України, про асоційованих осіб засновника - фізичної особи;
8) відомості за формою, встановленою Національним банком
України, про юридичних осіб, у яких засновник - фізична особа є
керівником та/або контролером; 9) копію тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;
10) висновок Антимонопольного комітету України у випадках,
передбачених законодавством України; 11) копію платіжного документа про внесення плати за
погодження статуту банку, розмір якої встановлюється Національним
банком України.

Варто розуміти, що філія банку - це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє від імені головного банку на підставі окремого положення, має свій кореспондентський рахунок і МФО (у разі самостійної участі банківської установи у системі міжбанківських електронних розрахунків) або працює на єдиному кореспондентському рахунку з головним банком та здійснює банківські операції, передбачені положенням про філію, за умови наявності і в межах дозволу, наданого банком-юридичною особою.

Представництво банку - це установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується. Представництво банку не має права здійснювати банківські операції.

Для створення банку з іноземним капіталом існує передбачений законодавством ускладнений порядок, який полягає в отриманні попереднього дозволу НБУ на створення такого банку, після чого розпочинається робота щодо створення банку з іноземним капіталом. Звернути увагу слід на об'єм документів, які подаються для отримання попереднього дозволу НБУ на створення банку з іноземним капіталом залежно від того, за рахунок чиїх коштів (фізичної чи юридичної особи) створюватиметься банк.

Ліцензування - - це порядок видачі комерційним банкам, які з часу реєстрації набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам НБУ, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську
діяльність, зобов'язана подати Національному банку України для
отримання банківської ліцензії одночасно всі документи та
інформацію, визначені цим Законом. Національний банк України приймає рішення про надання
банківської ліцензії чи про відмову в її наданні протягом двох
місяців з дня отримання повного пакета документів, визначених цим
Законом. У разі реорганізації банку за результатами процедури
тимчасової адміністрації рішення про надання банківської ліцензії
приймається Національним банком України протягом трьох днів з дня
отримання повного пакета документів, визначених цим Законом. Національний банк України вносить відомості про юридичну
особу до Державного реєстру банків одночасно з прийняттям рішення
про надання банківської ліцензії.

Конституція України від 28 06. 1999 р.

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436 (чинний з 01.01.2004 р.)

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. (чинний з 01.01.2004 р.)

Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 06.02.2003 р.

Закон України "Про господарські товариства" від 10.09.1991 р.

Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28.11.2002 р.

Закон України. "Про Національний банк України" (зі змінами та доповненнями). від 20.05.1999 р.

Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07 2001 р.

Закон України. "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.1991 р

Постанова Правління НБУ "Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні" від 28.08.2001 р. № 368.

12. Постанова Правління НБУ "Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківської ліцензії, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій" від 17.07.2001 р. № 275.

Постанова Правління НБУ "Про затвердження Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам" від 16.08.2001 р. № 344.

Постанова Правління НБУ "Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банківських об'єднань" від 31.08.2001 р. № 377.

Постанова Правління НБУ "Про затвердження Положення про порядок створення і реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень" від 31.08.2001 р. № 375.

Біленчук П. Д., Диннік О. Г., Лютий І. О., Скороход О. В. Банківське право: українське та європейське / За ред. П. Д. Біленчука. - К., 1999.

Викторов И., Миронов В. Законность в кредитно-банковской сфере // Законность. - 1997. - № 11.

Вступ до банківської справи / За ред. М. І. Савлука. - К.: Лібра, 1998. - 344 с.

Основы банковского дела / Под ред. А. Н. Мороза. - К.: Либра, 1994.

Тема 4. Угода як основна форма правовідносин між банком та клієнтом. (Лекцій 1, практичне 1)

1.Поняття кредитних зобов'язань.

2.Правова природа кредитної угоди. Особливості договору банківського кредиту.

3.Поняття, сторони та форма кредитної угоди. Суттєві та факультативні

умови кредитної угоди.

4.Відповідальність сторін за кредитною угодою.

5.Поняття готівкових розрахунків та правове регулювання готівкового обігу в Україні. Нормативна база здійснення готівкових розрахунків.

6.Контроль за дотриманням касової дисципліни та відповідальність за її

порушення.

Слід звернути увагу на те, що кредитними є ті зобов'язання, які виникають в зв'язку із наданням грошових коштів та інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

Існує дві форми кредитних зобов'язань—грошова та комерційна. Слід мати уявлення про те, що неправильним є ототожнення видів кредиту з класифікацією кредитних зобов'язань.

За Цивільним кодексом України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати гроші (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Стосовно правової природи угоди банківського кредиту в науці не існує єдиної точки зору. Одні вчені вважають її самостійним договором цивільного права, інші— різновидом договору позики. Проблема полягає в характеристиці договору кредиту як реального чи консенсуального, а також як одностороннього або багатостороннього. Протиріччя у поглядах можна пояснити різним підходом до аналізу процедури укладання договору банківського кредиту.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК).

Правове регулювання договору кредиту здійснюється § 2 гл. 71 ЦК, законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про іпотеку", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", "Про операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" тощо.

Сторонами договору є кредитодавець та позичальник. Кредитодавцем за договором кредиту, насамперед, може бути банк. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів, що є у суспільстві.

Істотною умовою договору кредитування є його предмет. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі. Кредит — це грошові кошти, що надано за кредитним договором банком або іншою фінансовою установою (кредитодавцем) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Закон визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит позичальник має повернути банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Причому банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою за процентну ставку за кредитами, які бере сам банк, і процентну ставку, що виплачується ним за депозитами. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Якщо позичальником є суб'єкти господарської діяльності, то вони можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Якщо позичальником є фізична особа, то кредит може бути надано лише у формі споживчого кредиту та тільки у національній грошовій одиниці.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів із позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами НБУ, або шляхом