2015-06-04
476Болонський процес (БП) це:
- система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, пов'язаних із вищою освітою,
- система заходів спрямована на структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи,
- зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення до 2010 р. європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої школи.
Тобто, БП — це процес європейських реформ, що спрямовані на створення спільної Зони європейської вищої освіти.
Передумовою її створення стало підписання 18 вересня 1988 р. ректорами європейських університетів (388 осіб) документу, який назвали Великої Хартії університетів (Magna Charta Universitatum). У хартії проголошено фундаментальні засади про призначення університетів як центрів культури, знань і досліджень.
Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. Представники 29 європейських країн зібралися в італійському місті Болонья на святкування 900-річчя найстаршого університету в Європі і підписали декларацію про побудову так званої «Зони європейської вищої освіти».
Цим документом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року.
На сучасному етапі 47 країн підтримують Болонський процес. Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу 19 травня 2005 р.
У межах Європейського простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг.
Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через:
· затвердження додатка до диплома;
· запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3 + 2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський – не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні і кваліфікаційні рівні;
· створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням;
· сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівняльних критеріїв і методів оцінки якості;
· усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.
Головна мета Болонського процесу – створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників, підвищення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи.
Для досягнення цієї мети було запропоновано прийняти:
Ø зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій;
Ø увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти;
Ø увести взаємовизнаний на європейському просторі вчений ступінь доктора філософії;
Ø використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System ‑ Європейська система трансферу оцінок), яку ще називають системою кредитних одиниць, системою кредитних заліків, системою кредитних рівнів, системою залікових одиниць, кредитною системою взаємовизнання тощо;
Ø увести уніфіковані і взаємно визнані на європейському просторі додатки до диплома;
Ø напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA (Европейская ассоциация по обеспечению качества высшего образования);
Ø усунути наявні перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.
Перешкод для повноцінного прийняття Болонського процесу в Україні з прийняттям закону „Про вищу освіту” стало дещо менше, однак залишаються такі проблеми як:
1. Надлишкова кількість навчальних закладів, напрямів і спеціальностей. (Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше).
2. Тенденції до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
3. Розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
4. Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
5. Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.
Входження України в загальноєвропейський освітній простір дає можливість
o визнання українських дипломів на міжнародному рівні;
o більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів;
o спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами;
o конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.
