2015-06-14
839Відповідно до ст. 139 ГК України майном є сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Під правовим режимом майна державного (комунального) унітарного сільськогосподарського підприємства розуміються встановлені правовими нормами структура цього майна, порядок його придбання, використання і вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів.
Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Фонди це однорідні за економічними ознаками групи матеріальних цінностей або грошових коштів, які мають загальне цільове призначення і підкоряються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму.
Головну і визначальну частину державного (комунального) сільськогосподарського підприємства складають виробничі фонди - майно, призначене для безпосереднього використання у виробничому процесі. Залежно від їх ролі в цьому процесі і способу перенесення своєї вартості на продукцію виробничі фонди діляться на основні і оборотні. Приналежність майна до основних і оборотних засобів визначається відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”[6] та Положення про бухгалтерський облік основних засобів (фондів) державних, кооперативних (крім колгоспів) і громадських підприємств та організацій, затвердженого листом Міністерства фінансів СРСР № 30 від 7 травня 1976 року.
До основних фондів сільськогосподарських підприємств виробничого і невиробничого призначення належать будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. До основних засобів[7] відносяться також капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель і в орендовані будівлі, споруди, устаткування та інші об'єкти, що відносяться до основних засобів. Необхідно враховувати той факт, що до основних засобів не належать предмети з терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості і предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів за одиницю за ціною придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізованого інструменту, робочої і продуктивної худоби, які є основними засобами незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, які не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів України.
Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, знаряддя лову незалежно від вартості і терміну служби, спеціальні інструменти і спеціальні пристосування незалежно від вартості, спеціальний одяг, спеціальне взуття, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птахи, кролики, хутрові звіри, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини, багаторічні насадження, вирощувані в розсадниках як посадочний матеріал та інші малоцінні предмети і предмети, що швидко зношуються. Оборотні засоби (сировина, матеріали, пальне та інші предмети праці) кваліфікуються як матеріальні витрати (витрати на обслуговування виробничого процесу), які відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються впродовж одного виробничого циклу, трансформуючись у вироблену продукцію (роботи, послуги).
Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна суб'єктів аграрного підприємництва визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна цих суб'єктів, в тому числі державних та комунальних сільськогосподарських підприємств є цінні папери.
Крім основних фондів, оборотних засобів і коштів, до виробничих фондів сільськогосподарського підприємства відносяться нематеріальні активи, у складі яких відображаються придбані підприємством права користування землею, водами, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності і інші аналогічні майнові права. Погашення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісячно нарахуванням зносу, виходячи з їх первинної вартості і терміну корисного використання, але не більше ніж 10 років, або терміну діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в процесі їх використання.
Ще одну велику частину майна державного (комунального) сільськогосподарського підприємства складають спеціальні фонди. Це грошові кошти, які прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва, а служать іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом підприємства. До спеціальних фондів належать:
- статутний фонд, що являє собою сукупність внесків в грошовому виразі учасників в майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності. Законодавство, яке регулює діяльність державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств, не встановлює ні мінімального розміру статутного фонду для державного (комунального) сільськогосподарського підприємства, ні обов'язковість його формування для цього різновиду підприємств;
- резервний фонд, що створюється з прибутку підприємства для покриття непередбачених витрат і збитків;
- фонд охорони праці та інші.
Використання засобів одного фонду для цілей іншого фонду підприємства, як правило, не допускається.
Майно державних та комунальних сільськогосподарських підприємств формується з наступних джерел: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.
До державного (комунального) майна у сфері сільськогосподарського товарного виробництва належать цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних (комунальних) підприємств, акції (частки, паї) держави (місцевих органів самоврядування) у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними (комунальними) установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності.
Особливості правового режиму державного майна у сфері сільськогосподарського товарного виробництва полягає в тому, що держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу. Згідно чинного законодавства до таких об’єктів належать: земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони[8]. Управління об'єктами державної власності у сфері сільськогосподарського товарного виробництва здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також інші суб’єкти відповідно до вимог чинного законодавства (наприклад Фонд Держмайна, Мінагрополітики тощо). Кабінет Міністрів України також встановлює перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність).
Оскільки діяльність державного (комунального) сільськогосподарського підприємства пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як головного засобу сільськогосподарського виробництва, то йому надаються ці землі відповідною радою на умовах постійного і строкового (на умовах договору оренди) користування, оскільки власником цих земель (як і самого підприємства) є і залишається держава (органи місцевого самоврядування).
Державні сільськогосподарські підприємства, що здійснюють діяльність, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям, не можуть передаватися у комунальну та приватну власність[9]. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, визначаються чинним законодавством.
Відповідно до вищезазначеного, майно державного (комунального) комерційного сільськогосподарського підприємства закріплене за ним на праві господарського відання. Це право являє собою речове право, за яким суб'єкт аграрного підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), має обмежені правомочності розпорядження щодо окремих видів майна. Дані обмеження обумовлені волею (згодою) власника майна (відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування), який здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Так, державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах[10]. Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного (комунального) комерційного сільськогосподарського підприємства, спрямовуються на інвестування його виробничої діяльності.
Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні (органів місцевого самоврядування) замовлення і державні (органів місцевого самоврядування) завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.
Для управління державним (комунальним) сільськогосподарським підприємством і його майном наймається керівник (директор), з яким укладається контракт. В контракті визначаються порядок і умови використання державного майна в процесі виробництва і реалізації продукції, а також повноваження директора по управлінню і розпорядженню майном і засобами виробництва.
Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство, яке здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав в разі їх порушення з боку будь-яких суб’єктів правовідносин в тому числі і від власника майна. Такий захист здійснюється на основі положень чинного законодавства, якими встановлюється захист права власності.
Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ними майном на праві оперативного управління. Під цим правом визнається речове право суб'єкта аграрного підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених власником майна, а також чинним законодавством. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за казенним (комунальним некомерційним) сільськогосподарським підприємством, здійснює контроль за використанням і збереженням наданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у даного підприємства надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Особливості здійснення господарської діяльності на основі права оперативного управління полягають в тому, що казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, яке належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.
Відповідно до ч. 4 ст. 77 ГК України джерелами формування майна казенного підприємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; частина доходів підприємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбачена статутом; інші джерела, не заборонені законом.
Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно входить. За своїми зобов’язаннями казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство відповідає лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава (органи місцевого самоврядування), в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного (комунального некомерційного) сільськогосподарського підприємства. Порядок розподілу та використання прибутку казенного (комунального некомерційного) підприємства визначається його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України (органом місцевого самоврядування).
Захист прав підприємства, яке здійснює господарську діяльність на основі права оперативного управління здійснюється відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) сільськогосподарського підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами. Приватизація державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому чинним законодавством[11]. Виділяють наступні шляхи приватизації державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств чи їх майна:
- купівля-продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом або іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;
- викуп цілісного майнового комплексу державного (комунального) сільськогосподарського підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених чинним законодавством;
- викуп майна державного (комунального) сільськогосподарського підприємства в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
[1] Як правило таким органом є Фонд державного майна України.
[2] За даними Мінагрополітики на початок 2004 року із земель державної власності у приватну було передано 28,1 млн. га сільськогосподарських угідь (70,5 %).
[3] Див.: Аграрное право: Учебник для вузов / Под ред. проф. Г.Е. Быстрова и проф. М.И. Козыря. 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юристъ, 1998. – С. 142-143.
[4] Див.: Про Типовий статут казенного підприємства. Постанова Кабінету Міністрів України № 914 від 16 червня 1998 року // Офіційний Вісник України. – 1998. - № 24. – 2 липня.; Про перетворення державних підприємств у казенні. Постанова Кабінету Міністрів України № 987 від 38 червня 1998 року // Офіційний Вісник України. – 1998. - № 26. – 16 липня
[5] Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 42-43. – Ст. 378.
[6] Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 40. – Ст. 365.
[7] Основні фонди, виражені в грошовій формі, називаються основними засобами. Таким чином термін „основні засоби” не вживається для позначення майна в натурі.
[8] Перелік об’єктів права власності Українського народу встановлюється ст. 13 Конституції України і дублюється у ст. 324 ЦК України та ч. 1 ст. 148 ГК України.
[9] Див.: Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Закон України від 7 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 37. – Ст. 332.
[10] Див.: Про затвердження Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю. Наказ Фонду державного майна України № 1477 від 30 липня 1999 року // Офіційний Вісник України. – 1999. - № 34. – 10 вересня; Про затвердження Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною власністю. Наказ Фонду державного майна України №1976 від 22 вересня 2000 року // Офіційний Вісник України. – 2000. - № 41. – 27 жовтня.
[11] Див.: Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі. Закон України від 10 липня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 41. – Ст.188.; Про порядок введення в дію Закону України „Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Постанова Верховної Ради України від 10 липня 1996 року // Там само.; Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств. Наказ Фонду державного майна України № 1718 від 17 серпня 2000 року // Бюлетень про приватизацію. – 2001. - № 1.
