2015-06-04
3422ЛЕКЦІЯ № 10 (2 год.) Соціально-культурні аспекти рекреації
План лекції
1. Рекреація як соціально-культурне явище.
2. Характеристики і різновиди рекреації.
3. Головні класифікаційні ознаки фізичної рекреації.
Досить часто для практичних потреб розрізняють дві категорії рекреації: пасивну й активну. Прикладами пасивної рекреації є: слухання музики, перегляд телепередач, засмагання тощо. До активної рекреації належать види діяльності, які вимагають розумово-психічних або фізичних навантажень.
Слід зазначити, що запропонований поділ форм рекреації є відносним, адже у реальній рекреаційній практиці виділення одного з різновидів практично є неможливим, тому що рекреаційна діяльність має комплексний характер. Наприклад, перегляд телепередач не завжди можна вважати пасивним видом діяльності людини. Адже перегляд, сприйняття, аналіз різноманітної інформації потребують напруження, концентрації психічних процесів, значних витрат енергії. Саме такі „пасивні” форми проведення вільного часу біля телевізора чи комп’ютера спричиняють різноманітні розлади психіки, психічні узалежнення і захворювання.
|
|
|
На думку польських фахівців, одним із критеріїв поділу на рекреацію активну та пасивну є рівень енергетичного обміну. Якщо цей рівень не перевершує параметрів метаболізму в стані спокою, рекреацію можна назвати пасивною. Коли рівень енергетичного обміну є вищим, тоді рекреаційну діяльність можна вважати активною (з домінуванням фізичної чи психічної активності).
Варто ознайомитися із структурою рекреації, яку запропонував Думазейдер. На його думку, в процесі рекреаційної діяльності важливу роль відіграють:
- пасивна регенерація сил у процесі розслаблення, релаксу;
- фізичний розвиток у процесі рекреаційних занять, у яких домінує фізична активність (спорт);
- розвиток психічної (розумової) активності у процесі інтелектуальних розваг, забав і хобістичної діяльності.
Оптимальною формою рекреаційної діяльності вважається комплексне застосування різноманітних (з переважним психічним або фізичним компонентом) форм рекреаційної активності. Однак необхідно наголосити на тому, що сучасна людина, з огляду на умови її життєдіяльності, потребує насамперед фізичної рекреації, яка повинна стати органічним складником способу життя, приносити задоволення, радість, приємність, зменшувати вплив стресів.
Важливими характеристиками рекреації є:
- добровільність рекреаційної активності, яка забезпечується свободою вибору та можливостями задоволення рекреаційних потреб залежно від особистих цінностей, мотивів та інтересів;
|
|
|
- відмінність змісту та форм рекреаційної діяльності від професійної, побутової та громадської, їх зумовленість ієрархією потреб, специфічністю засобів і методів;
- відсутність економічних мотивів під час участі в рекреаційних заняттях;
- доступність рекреаційних занять для різних вікових та соціальних верств населення;
- приємність, яку приносить рекреаційна активність, відчуття задоволення від участі в рекреаційній діяльності та її результатах.
Автори сучасних публікацій із проблем рекреації визначають такі різновиди рекреації: рухова (фізична); творча (креативна); культурно-розважальна; суспільно-громадська.
Рухова (фізична) рекреація. Мета цієї форми рекреації – це оптимізація стану фізичного здоров’я людини. Вона об’єднує усі різновиди рекреаційних занять, які проводяться у вільний час та наповнені руховою активністю, що реалізується за допомогою фізичних вправ, а також використання інших засобів.
Творча (креативна) рекреація. Її мета – вдосконалення особистості через вплив різноманітних форм культури (наприклад, музики, театру, фотомистецтва, бальних танців тощо).
Культурно-розважальна рекреація. Має за мету інтелектуальне вдосконалення особистості у процесі, наприклад, читання художньої літератури, інтелектуальних розваг, інтелектуальних ігор, колекціонування тощо.
Суспільно-громадська рекреація. Її мета – це допомога іншим людям, що здійснюється у вільний від основних обов’язків час (участь у різноманітних благодійних, волонтерських, харитативних організаціях тощо).
Як зазначалося, є всі підстави зарахувати до рекреаційної активності також велику кількість хобістичних різновидів діяльності людей, що реалізуються на дозвіллі, у вільний від роботи час. До таких різновидів рекреаційно-хобістичної активності належать: рибальство, полювання, збирання грибів, колекціонування тощо.
Фактично всі зазначені різновиди рекреації, відрізняючись структурними та змістовними елементами активності людини, мають одну спільну характеристику – вони можуть розглядатися як активний, цілеспрямований спосіб проведення дозвілля.
У сучасній науковій літературі, окрім зазначених, розрізняють такі різновиди рекреації: соціальну, біологічну, психологічну, кліматичну (Ю. Рыжкин, 2001).
Слід зазначити, що рекреаційна активність може спрямовуватися на задоволення власних зацікавлень для самореалізації або може бути способом досягнення визначених завдань (зміцнення та відтворення здоров’я, підвищення та оптимізація фізичної підготовленості, формування естетичної постави тіла тощо).
Головними класифікаційними ознаками фізичної рекреації, виступають чинники, що обумовлюють її зміст. Так, фізична рекреація:
- ґрунтується на руховій (фізичній) активності;
- головними її засобами є фізичні вправи;
- реалізується у вільний час;
- містить культурно-ціннісні аспекти;
- складається з інтелектуальних, емоційних і фізичних компонентів;
- виконується на добровільних засадах;
- оптимально впливає на організм людини;
- має виховні й освітні аспекти;
- має переважно розважальний характер;
- реалізується здебільшого в натуральних (природних) умовах.
Слід зазначити, що бурхливий розвиток наукових досліджень рекреаційної проблематики останнім часом дає змогу окреслити тези теорії рекреації як науки:
- серед багатьох потреб людини та суспільства окреслена група специфічних потреб, реалізація яких пов’язана з відновленням й оптимізацією розвитку людського організму, що зумовлює необхідність забезпечення певних умов їх задоволення – наявність вільного часу, особливі властивості простору життєдіяльності, матеріально-технічна база, система психічних (мотивація, інтерес), соціальних чинників;
|
|
|
- наявність зазначених потреб спонукає людину до рекреаційної активності, що має низку відмінностей від повсякденної трудової, громадської, побутової діяльності, а суспільство (його інституції) – до створення необхідних умов;
- уведення до сфери рекреаційної діяльності природних об’єктів (природних явищ, предметів та комплексів). Створюючи та використовуючи технологічні системи, а також інших людей, людина таким чином віднаходить і формує, а суспільство створює, підтримує та розвиває особливі системи для задоволення рекреаційних потреб – рекреаційні системи;
- для опису рекреаційної системи необхідно дати характеристику: потребам, напрямкам діяльності, її елементам, внутрішнім (між елементами) та зовнішнім (між рекреаційною системою та суспільством і природою) взаємозв’язкам, які формують систему, та їх ефективності;
- призначення рекреаційних систем і їх властивості детермінуються функціями рекреації;
- за своїм характером рекреаційні системи належать до соціо-демографічо-екологічних, просторових і динамічних систем.
ЛЕКЦІЯ№11 (2 год.)
Форми та функції рекреації
План лекції
1. Класифікація форм рекреації.
2. Функції рекреаційної діяльності.
3. Рекреаційна активність людини та її функції.
У науковій літературі не існує єдиного підходу до систематизації форм рекреаційної активності людини.
Термін „форма” застосовується в теорії рекреації у багатьох значеннях. Під формою можна розуміти різновид активності, який має на меті вдосконалення психофізичних функцій організму, формування рухових умінь і навичок тощо. У цьому аспекті розрізняють такі форми рекреації:
- організаційні;
- дидактично-виховні;
- форми поширення (реалізації) рекреаційної активності у суспільстві.
Аналіз сучасних підходів до систематизації форм і різновидів рекреації дає можливість стверджувати, що всі вони ґрунтуються на засадах виділення певних критеріїв; диференціації цілісного культурно-соціального явища, яким є рекреація, на визначені елементи.
|
|
|
У науковій літературі, враховуючи принципи виокремлення критеріїв, описані такі варіанти класифікації форм рекреації:
1. За наявністю або відсутністю активності людини (психічної чи фізичної) рекреацію поділяють на активну і пасивну.
2. За характером діяльності людини виділяють такі форми рекреації: культурно-розважальну, фізичну, творчу (креативну), суспільно-громадську, хобістичну, екстремальну.
3. За часом реалізації рекреаційної активності її форми поділяють на: щоденні (короткотривалі), вікендові (середньотривалі, наприкінці робочого тижня) та довготривалі, реалізовані упродовж відпустки. Окрім зазначених, виділяють ще інклюзивну форму рекреації, яка реалізовується упродовж робочого дня (під час обідньої перерви).
4. За організацією занять рекреація є на самодіяльна (займаються самостійно) та організована (під керівництвом фахових інструкторів, тренерів тощо).
5. За місцем проведення рекреаційні заняття можна поділити на дві великі групи:
а) у приміщеннях (удома, в рекреаційних центрах, у спортивних залах, басейнах тощо);
б) просто неба (у лісопаркових зонах, у воді, на снігу тощо).
6. За кількістю учасників існує поділ рекреаційних занять на індивідуальні та групові, які можуть відбуватися як організовано, так і спонтанно.
7. За інтенсивністю навантажень рекреаційні заняття бувають релаксаційні, заняття середньої інтенсивності та високоінтенсивні.
8. У структурі рекреації можуть бути виділені родинні або сімейні її форми. Їх розрізняють відповідно до вікових параметрів учасників (наприклад, рекреація з дітьми дошкільного чи молодшого шкільного віку, рекреація всієї сім’єю тощо).
9. В структурі рекреації виділяють також її специфічну форму – туризм. У ІІІ частині посібника містяться спеціальні розділи, про туризм як засіб фізичної рекреації.
Функції – це ті дії, що відтворюють напрям рекреаційної діяльності. Суспільні функції рекреації можна поділити на три умовні групи: медико-біологічні, соціально-культурні та економічні.
Медико-біологічна функція має два компоненти: санаторно-курортне лікування та оздоровчий відпочинок.
Комплексне санаторно-курортне лікування як спеціальний вид терапії містить не тільки природні, але й деякі інші фізичні чинники, а також інші методи та засоби. Крім того, під час сучасного санаторного лікування деяких захворювань передбачено скерування до спеціалізованих санаторіїв на долікування. При цьому на весь термін санаторного лікування видається листок непрацездатності. Цей чинник не зовсім узгоджується з поняттям «вільний час», який є однією з умов рекреації.
Оздоровчий відпочинок призначений відновити працездатність і зняти нервово-психічне напруження.
Медико-біологічна функція забезпечує:
- вплив на адекватний фізичний розвиток;
- сприяння підтримці фізичних кондицій;
- поліпшення та підтримку стану здоров’я (фізичного, психічного);
- відпочинок, відновлення організму;
- ліквідацію нервово-фізичного та психічного напруження.
Соціально-культурна функція визначається потребами суспільства у формуванні гармонійно, всебічно розвиненої людини. Вона містить пізнавально-рекреаційну діяльність.
Соціально-культурна функція забезпечує:
- поліпшення та підтримку стану здоров’я (соціального);
- доцільне, корисне дозвілля людини;
- задоволення соціальних потреб у спілкуванні;
- задоволення потреб самовияву, саморозкриття;
- задоволення потреб поваги;
- пізнавальну діяльність;
- розвиток навичок раціональної соціальної поведінки.
Економічна функція забезпечує:
- прискорення господарського розвитку певних регіонів, територій, зон;
- підвищення зайнятості населення в рекреаційному обслуговуванні;
- відтворення робочої сили;
- підвищення якості трудового потенціалу;
- збільшення періоду повноцінної працездатності;
- зменшення кількості робочих днів, пропущених через хворобу;
- збільшення фонду робочого часу.
Чіткі межі між наведеними функціями встановити неможливо, тому поділ їх на групи є умовним.
Існують інші точки зору на класифікацію функцій фізичної рекреації. Так, Ж. Дюмазедье у своїй праці «До цивілізації дозвілля» виокремлює три функції:
- відтворення – задовольняє потребу відновлення втрачених у процесі праці фізичних та духовних сил;
- розвага – зняття негативного впливу на особистість монотонної праці;
- виховання особистості – спрямована на досягнення розвитку особистості, її здібностей.
Інші науковці зазначені функції рекреації тлумачать як відновлювану, розважальну, творчу.
Для того, щоб рекреація могла повноцінно виконувати функції, суспільство повинно піклуватися про активний розвиток та використання рекреаційних ресурсів, розширення рекреаційно-оздоровчої сфери, збільшення обсягу вільного часу, вирішення соціально-побутових проблем (які скорочують дозвілля), підготовку кваліфікованих кадрів для рекреаційно-оздоровчої роботи.
Рекреаційна активність людини виконує надзвичайно багато функцій соціального, психічного, біологічного спрямування, головними з яких є:
- регенераційна;
- розважальна;
- освітня.
Регенераційна функція – відпочинок, відновлення після роботи і виконання домашніх обов’язків, біопсихічного потенціалу людини;
Розважальна функція – приємна розвага, різноманітні типи ігор і забав, проведення вільного часу у веселому товаристві;
Освітня функція – поширення знань і уявлень про світ, різноманітні явища, знайомства з новими людьми та країнами.
Необхідно зазначити, що вказані функції мають різне значення на різних етапах розвитку людини. Роль регенераційної функції підвищується упродовж трудової діяльності дорослої людини, тоді як розважальна функція рекреації є превалюючою в дитинстві.
Зважаючи на те, що рекреація є надзвичайно багатофункціональним явищем, діапазон її функцій є широкий. Тому, окрім названих головних, їй притаманні ще такі функції:
- компенсаційна функція – компенсація, вирівнювання різноманітних недоліків – недоліку фізичної активності, розваги та забави тощо;
- креаційна функція – творча реалізація особи в процесі рекреаційної активності (заняттях, формах), досягнення чого є неможливим у процесі трудової діяльності;
- катаристична функція – функція, що сприяє очищенню (katharsis – очищення), своєрідній „втечі” від щоденних обов’язків, суттєвому зниженню емоційної напруги;
- інтеграційна функція – можливість знайомства з новими людьми, створення груп за інтересами, інтеграція в родинному середовищі;
- адаптаційна функція – сприяння у пристосуванні до нових соціальних і біологічних умов життєдіяльності, а також до високоінтенсивних психічних і фізичних навантажень;
- стимуляційна функція – сприяння адекватному психофізичному розвиткові організму людини;
- корекційна функція – профілактика та протидія відхиленням у фізичному розвиткові людини;
- емансипаційна функція – звільнення від низки неписаних соціальних норм, заборон (етичних, моральних тощо);
- економічна функція – турбота про здоров’я та психофізичну досконалість суттєво зменшує видатки на можливе лікування і дозволяє досягнути кращих результатів у професійній роботі. Крім того, рекреація у широкому розумінні є надзвичайно важливою галуззю економіки високорозвинених країн;
- соціально-ідеологічна функція – формування адекватних взірців здорового способу життя, рекреаційної активності широких мас населення;
- локалізаційна функція – уміння та спосіб проведення вільного часу, різновиди рекреаційної активності локалізують особу у соціальному рейтингу (проблема статусу, престижу; недарма у США говорять, що дорога до верхівки суспільства пролягає через зал атлетичної гімнастики).
ЛЕКЦІЯ №12-13 (4 год.)
Концепції вільного часу як важливої категорії рекреації
План лекції
1. Визначення категорії часу і концепцій вільного часу людини.
2. Характеристика вільного часу людини.
3. Різновиди вільного часу людини в соціології.
4. Виміри вільного часу в соціології та психології.
Проблеми часу праці та вільного часу людини ґрунтовно досліджуються і дискутуються з епохи інтенсивного розвитку промисловості, початків науково-технічної революції. Особливого значення ця проблема набуває в сучасних умовах інформаційного та глобалізаційного суспільства, яке вносить революційні зміни до традиційного способу життя людини.
В історичній ретроспективі проблема вільного часу людини зазнавала глибоких, почасти кардинальних змін. Вони були зумовлені культурними, економічними та соціальними чинниками, а також і змінами значення та ролі вільного часу людини на певному етапі розвитку суспільства, трактування якого підлягало впливові об’єктивних і суб’єктивних чинників.
Проблема дослідження часу життєдіяльності людини становить важливий елемент багатьох сучасних наукових дисциплін: філософії, соціології, психології, педагогіки, теорії фізичного виховання, культурної антропології, валеології, медичних і біологічних наук тощо.
У тлумачних словниках категорія часу має надзвичайно різноманітні визначення:
- час – одна із форм існування матерії, послідовна зміна її стану;
- час – тривалість чогось, якогось встановленого явища чи процесу;
- час – відрізок визначеної тривалості, у який що-небудь здійснюється;
- час – визначений момент, упродовж якого щось відбувається;
- час – тривалість буття, простір життєдіяльності, послідовність існування, продовження явищ подій.
У словнику Вебстера категорії часу надається таке значення: «Система секвенційних залежностей, у яких одна подія залишається відносно іншої події, як минуле, сьогодення і майбутнє; безкінечне і безперервне тривання, у якому події відбуваються одна за одною».
Спостереження циклічності процесів і явищ природи, їх протікання та наслідків створило у свідомості людини поняття часу. У цьому випадку припустимо говорити про психічні аспекти розуміння людиною часу.
Згідно з твердженням зарубіжних учених, «час є винаходом людини, який виник з потреби кращої орієнтації у подіях. Те, що дає нам природа – є ритмом. Фазова поява сонця і місяця, удари серця – обидва ці явища дозволяють розпізнати і пережити плин часу».
Як вже зазначалося, з поняттям рекреації надзвичайно тісно пов’язане поняття вільного часу людини. Вільний час людини окреслюється як частина часу, яка є незалежною від виконання професійних (праця), родинних і громадських обов’язків і яка призначена для добровільно вибраних людиною занять, що слугують для відпочинку, розваги та власного удосконалення.
На перший погляд, може видаватися, що, розуміючи рекреацію як категорію діяльності людини, котра реалізується упродовж вільного часу, а також добровільно, без примусу чи зовнішнього тиску, не узалежнюємо того факту, що саме різновиди рухової (фізичної) рекреації є найбільш бажаними і аж ніяк не завжди добровільні, а швидше необхідні для повновартісної життєдіяльності сучасної людини чинники.
Проблема вільного часу людини ґрунтовно досліджується з початку епохи інтенсивного розвитку промисловості та науково-технічної революції. Особливого значення вивчення цієї проблеми набуває в умовах сучасного суспільства, яке вносить революційні зміни у традиційний спосіб життя людей. Одночасно з проблемами вільного часу вивчалися проблеми рекреаційної активності.
На думку R.Winiarski (1989), проблема рекреаційної активності людини така ж давня, як і сама історія розвитку людської цивілізації, оскільки рекреація тісно пов’язана зі задоволенням біологічних і психічних потреб людини в русі, відпочинку, розвагах.
Ще Аристотель стверджував, що людина, яка навчилася працювати, мусить навчитися розважатися на дозвіллі. У цьому афоризмі закладено глибоке філософське розуміння необхідності чергування часу праці з часом дозвілля, яке потребує не пасивного відпочинку, а активної розваги.
Про науковий підхід до вивчення проблем вільного часу та рекреації можна говорити, починаючи з кінця ХІХ століття, коли було здійснено декілька спроб дослідження вільного часу.
Кінець ХІХстоліття можна вважати періодом створення перших теоретичних концепцій вільного часу, хоча їхні джерела сягають ще філософсько-соціальних поглядів Томаса Мора (1478 – 1535), Франціса Бекона (1561 – 1626), Томазо Кампанелли (1568 – 1639), Сен-Сімона (1760 – 1825), Оуена (1771 – 1858), Фур’є (1772 – 1837). Суттєвий вплив на розвиток наукових досліджень проблеми вільного часу та рекреації, а також формування теорій вільного часу мала низка наукових конгресів, що відбулися упродовж першої половини ХХстоліття. Перший відбувся 1930року у Льєжі (Бельгія), наступні відповідно, 1932року – в Лос-Анжелесі (США), 1935року – в Брюсселі (Бельгія), 1936року – в Гамбурзі (Німеччина), 1938року – в Римі (Італія).
У зазначений період сформувалося багато теоретичних концепцій трактування вільного часу людини. Так, Хайзінґа розглядає функції вільного часу в категоріях забави та розваги, наголошуючи на двох аспектах – культурологічному та біологічному. Розвиток культури автор поєднує з розвагою та змагальною діяльністю людини, тим самим протиставляючи свій підхід більшості теорій, що пов’язували розвиток суспільства з економічними чинниками. Становлення культури, а також і рекреаційної активності, на думку Хайзінґи, відбувалося на ґрунті розважальної та ігрової діяльності людини.
Одну з перших спроб визначення терміну „вільний час” зробив Веблен, який називав вільним часом сукупність життєдіяльності людини поза часовими вимірами трудової діяльності, вважаючи при цьому, що кількість вільного часу людини має безпосередній вплив на її соціальний статус.
Французький дослідник Фрідман, крім поняття „вільний час”, застосував термін „час незайнятий, свобідний”. Різниця у зазначених термінах, згідно з цією концепцією, полягає у тому, що людина впродовж часу, вільного від трудової діяльності, має низку сімейних і громадських обов’язків, а тому увесь проміжок позатрудового часу не можна вважати повністю вільним.
Найбільш розповсюдженою дефініцією вільного часу, як уже зазначалося, є визначення французького соціолога Думазейдера, у якому вільний час окреслюється як „...дії, розваги, добровільна участь у громадському житті після виконання професійних обов’язків, тобто заняття, які має людина з власної волі, з метою відпочинку та вдосконалення своєї особистості”. Зазначена сутність вільного часу ґрунтується на трьох чинниках:
- вільний час є часом, який залишається людині після виконання всіх професійних, сімейних і громадських обов’язків;
- зміст і форми занять упродовж вільного часу людина вибирає добровільно;
- заняття, що реалізуються впродовж вільного часу, спрямовані на відпочинок, розвагу, безінтересове вдосконалення особистості чи участь у громадському житті.
Характеризуючи вільний час людини, можна виокремити такі його ознаки:
– протилежність праці;
– приємність, задоволення;
– добровільна громадська діяльність;
– психічне відчуття вільності, свободи;
– культура;
– виконання нескладних завдань;
– розвага, забава.
Найбільш прагматичним вважається визначення сутності вільного часу, в основі якого знаходиться твердження про те, що вільним є час, упродовж якого не виконуються оплачувана робота, домашні обов’язки, а також час, протягом якого людина не спить.
Слід зазначити, що наукові дослідження підтвердили фізіологічно важливу роль сну у повноцінній життєдіяльності людини. Адже сон є не тільки станом суцільного заспокоєння психічних процесів і різноманітних форм психофізичної активності людини. Під час сну відбувається багато важливих біологічних процесів, без яких не було б можливим правильне функціонування організму. Загалом, майже 30% життя людини припадає на сон.
Різноманітні теорії вільного часу, ґрунтуючись на показниках соціології та економіки, мають дуже тісний зв’язок із певними напрямками психології та філософії. У зазначених теоретичних концепціях вільний час визначається як:
- категорія, що протилежна поняттю «час праці»;
- категорія, що істотно доповнює поняття «час праці»;
- категорія, що є автономною, тобто незалежною від поняття «час праці».
Перша концепція вільного часу розглядає працю як обов’язок, а вільний час – як сферу розвитку особистості людини та єдину можливість реалізації її прагнень.
Прихильники цієї концепції вважають, що з подальшим розвитком техніки людина звільниться від обов’язку праці, поступово перетворюючись із «людини праці» в «людину забави та розваги». Зазначеній меті мають слугувати автоматизація та комп’ютеризація праці, які мінімізують участь людини у виробничих процесах. У такому «утопічному суспільстві вільного часу», відповідно до поглядів спеціалістів, праця буде виконувати похідну, другорядну роль стосовно розваги та забави (Winiarski, 1989).
Теорії другого типу ґрунтуються на органічній єдності праці та вільного часу. Слугувати розв’язанню цієї проблеми має гуманізація людської праці, виключення з трудової діяльності негативних елементів, адаптація умов праці до потреб і зацікавлень кожної особистості. Вказані зміни умов трудової діяльності стануть причиною зникнення примусу, а сама трудова діяльність людини стане креативною, приємною, необхідною сутністю і метою життєдіяльності людини.
Третя концепція розглядає час вільний від праці як категорію, незалежну від умов трудової діяльності (Kiełbasiewicz-Drozdowska, 2001).
У цій теоретичній побудові наголошується не на вивчення взаємозв’язків між трудовою діяльністю і дозвіллям, а на дослідження проблем та аспектів вільного часу і рекреації.
Крім зазначених підходів трактування вільного часу, великий вплив на становлення і розвиток сучасних концепцій рекреативної діяльності мали теорії гри, розваги та забави, що побутують і розвиваються в рамках сучасної психології, педагогіки, культурної антропології, теорії фізичного виховання.
Усі зазначені теорії гри та забави умовно можна розподілити на:
- біогенні (джерела рекреаційно-ігрової діяльності вбачаються у самій природі людини та її фізіологічних потребах);
- соціогенні (акцентують увагу на соціально-культурних аспектах проблеми) (Winiarski, 1989).
Поділ часу людини на вільний і зайнятий є умовний і не повністю ототожнюється зі сферами її діяльності. Це твердження ілюструє рисунок 2. Наприклад, фізична рекреація як обов’язковий атрибут здорового способу життя сучасної людини у специфічний спосіб виходить за межі добровільної сфери життєдіяльності. Водночас фізична рекреація, розповсюджуючись на обов’язкову сферу життєдіяльності, завжди реалізується упродовж вільного часу.
Подібні труднощі виникають і тоді, коли намагаємося аналізувати рекреаційну активність людини через диференціацію діяльності людини у сферах праці та відпочинку. Адже активність людини не обмежується лише трудовою діяльністю та відпочинком (розвагою). Існує ціла низка різновидів психофізичної активності людини, які не можливо розмістити в зазначених межах категорій праці та розваги. У науковій літературі всі ці специфічні різновиди активності людини називаються „третім станом”. До таких різновидів активності належать: творча діяльність людини, сприйняття мистецтва, релігійні ритуали (наприклад, молитва) тощо.
Активність людини під час „третього стану” визначає найвищий рівень розвитку та вдосконалення, адже у цьому стані найповніше реалізується власне „его” людини. „Третій стан” виступає як посередня ланка життєдіяльності між працею та розвагою (відпочинком). У цьому стані також існує можливість рекреаційної активності, яка в такому випадку набуває власне креативних, творчих форм, пов’язаних із творенням нових цінностей у житті людини.
У соціології вільного часу людини розрізняють три його різновиди:
- короткотривалий вільний час упродовж добової життєдіяльності – це час, який залишається людині після виконання всіх професійних, громадських і сімейних обов’язків;
- середньотривалий вільний час у рамках вікенду – час, яким володіє людина у кінці робочого тижня;
- довготривалий вільний час упродовж відпусток.
Окрім зазначених різновидів, виділяють ще вільний час осіб, які не працюють або не вчаться.
У рекреології (науці про рекреацію) вільний час визначається як та частина доби, що залишається людині після виконання всіх обов’язкових справ (трудова діяльність, навчання, домашня і громадська робота) та забезпечення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо).
Однією із концепцій фізичної рекреації є її дослідження як форми організації дозвілля людини.
Термін „дозвілля” означає переважно вільний від роботи час, незайнятий час, гуляння. Фактично більшість дефініцій „дозвілля” визначають його як вільний від праці час, час відпочинку.
Близьким за значенням до терміну „дозвілля” в літературі використовується термін „хобі”, що означає захоплення чимось, улюблене заняття для задоволення своїх культурних потреб на дозвіллі.
Слід зазначити, що у вітчизняній науковій літературі проблемам дослідження дозвілля людини як періоду відпочинку після виконання професійних, сімейних і громадських обов’язків і задоволення фізіологічних потреб (сон, харчування тощо) приділяється надзвичайно мало уваги.
Між іншим, дозвілля – не менш важлива сфера життєдіяльності людини від професійної праці. Ще в кінці ХІХстоліття французький соціолог Габріель Тард проголосив прихід ери дозвілля: „Економічне життя людини складається не лише з праці, а й з дозвілля. Дозвілля, яке економісти повністю ігнорують, у певному сенсі, є так само важливим для вивчення як праця, адже дозвілля існує для праці, а праця – для дозвілля”.
Поняття „дозвілля” як самодіяльної чи організованої форми відпочинку ще не має чіткого визначення, адже в науковій літературі відсутнє однозначне розуміння співвідношення понять „фізична рекреація” та „дозвілля”.
Відомий французький соціолог Думазейдер визначає дозвілля як певні заняття, які індивідуум реалізує за власним бажанням – відпочинок, розваги, самовдосконалення, підвищення своєї кваліфікації, участь у громадському житті після того, як він виконає свої професійні та громадські обов’язки.
На думку Орлова (1990), рекреація завжди є функцією дозвілля і розглядається як специфічна людська діяльність, а основу фізичної рекреації становлять фізичні вправи. Адже сучасні концепції фізичної рекреації ґрунтуються на аналізі соціально-культурних та біологічних чинників, які в сукупності впливають на процеси формування потреб організації свого дозвілля з використанням психофізичної активності.
Відповідно до поглядів американського вченого Дж.Келлі, рекреація у сфері дозвілля завжди пов’язана з відновленням фізичних і духовних сил після трудової діяльності.
Тобто, у більшості наукових теорій дозвілля розглядається як активна творча діяльність, самоосвіта, пізнання культурних і духовних цінностей, фізичне та спортивне вдосконалення, заняття за інтересами, спілкування між людьми, громадська діяльність, що добровільно реалізовуються у вільний від основних обов’язків час. Отже, дозвілля – це не сама свобода, а час, коли відбувається діяльність, основою якої є вільний вибір (Рыжкин, 2001).
Зазначена рекреаційна активність не пов’язана з матеріальними стимулами, а ґрунтується на душевному задоволенні, радості, вдосконаленні особистісних якостей людини.
Зазначена концепція дозвілля як форми проведення вільного часу полягає у багатовимірності та багатоаспектності цього важливого культурного, соціального та економічного явища й охоплює культурологічний, біологічний, комунікативний, оздоровчий, спортивний та інші аспекти, що дозволяє розглядати дозвілля як пізнавальний, перетворювальний і ціннісно орієнтований різновид психофізичної активності людини.
У фаховій літературі вільний час людини розглядається як явище позитивне, фізіологічне, економічно-господарське, небажане (Pilawska, Pilawski, Petryński, 2003).
Як позитивне явище вільний час набирає у певному сенсі політичного або навіть ідеологічного забарвлення. Прагнення до зменшення чи збільшення тривалості робочого часу спричиняло соціальні та господарські зміни у розвинених державах Заходу.
Спосіб проведення вільного часу завжди залежав від тенденцій моди. Наприклад, у певних колах було прийнято, щоб особа з „вищих щаблів суспільства” займалася кінним спортом, грала в теніс або гольф.
Мода деколи насправді буває чинником, що сприяє підвищенню рекреаційної активності суспільства в цілому. Прикладом може слугувати змінність моди на рекреаційну активність у США: в 70 – 80роках минулого століття найпопулярнішою була така форма рекреації, як джоґґінґ (біг із помірною інтенсивністю для вдосконалення кардіореспіраторної витривалості), на початку 90років на зміну джоґґінґу прийшла мода на різноманітні системи аеробіки (степ-аеробіка, аква-аеробіка), на межі тисячоліть модними були системи атлетичної гімнастики.
Слід зазначити, що значний вплив на формування моди на різновиди рекреаційної активності суспільства мають засоби масової інформації, а за їх посередництвом – потужні продукційні фірми, що пропонують різноманітні рекреаційні товари: обладнання, інвентар, спортивний одяг тощо.
Як явище фізіологічне вільний час є необхідною умовою для регенерації сил і приготування організму до наступних етапів трудової діяльності.
Як явище економічно-господарське вільний час є важливою галуззю економіки високорозвинених держав. Адже все більше й більше людей долучаються до активних форм рекреації, а для забезпечення попиту на рекреаційні послуги створюються численні фірми та клуби, в яких знаходять роботу тисячі фахівців рекреації.
Небажаним явищем називають надмірну кількість вільного часу, особливо коли той час проводиться у неадекватний спосіб. Надмірний вільний час у дітей, позбавлених нагляду зайнятих працею батьків, може створювати шкідливі передумови для неадекватної поведінки. Також у певних ситуаціях надлишок вільного часу для людей пенсійного віку може створювати некомфортні психологічні умови життєдіяльності.
У соціології та психології розрізняють декілька вимірів вільного часу людини:
- об’єктивний, що визначається у годинах і хвилинах;
- суб’єктивний, величина якого оцінюється конкретною особою найчастіше в категоріях – багато-мало часу;
- релятивний, параметри якого визначаються у співвідношенні вільного часу конкретної людини до вільного часу інших людей (Winiarski, 1989).
Простір вільного часу людини заповнюють різноманітні заняття, обумовлені також різноманітними потребами, інтересами, психосоматичними особливостями людей.
Рекреаційні заняття можуть мати характер освітній, інтеграційний, рекреаційний, культурний, компенсаційний, виховний тощо. Необхідно зазначити, що надзвичайно складною справою є диференціація рекреаційної активності упродовж вільного часу людини для мети визначення головних функцій: відпочинку, розваги чи самовдосконалення.
Так, фізичні вправи, в одному випадку, є головним засобом фізичного виховання, процес якого є різновидом обов’язкової праці учня, а в другому випадку – це форма рекреаційної активності, під час якої фізична вправа є головним засобом добровільних, рекреаційних занять.
У сучасній літературі найчастіше наводяться дві причини збільшення вільного часу людини: скорочення часу трудової діяльності; поширення технологій, які заощаджують час (Winiarski, 1989).
При цьому наголошується, що співвідношення часу праці та вільного часу суттєво залежать від рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Збільшення параметрів вільного часу стосується одних із найважливіших показників якості життя людини, а сам вільний час тлумачиться як категорія загальнолюдського добробуту.
Параметри вільного часу людини у розвинених країнах світу детермінуються низкою чинників, до яких належать: характер професійної діяльності, рівень освіти, місце проживання, стан здоров’я людини, вік і стать, мотиваційні чинники, економічний статус тощо.
Тобто, параметри вільного часу залежать не лише від економічних чи соціально-демографічних чинників. Як зазначає Р.Вінярські (Winiarski, 1989), важливу роль у формуванні бюджету вільного часу відіграють ціннісно-культурні чинники: традиції, звичаї та ступінь зайнятості людей працею. В цьому аспекті важливим чинником є не тільки кількість, але й якість вільного часу, його змістовне наповнення. Збільшення кількості вільного часу людини значно випереджає процес формування необхідних навичок ефективного використання цього вільного часу.
У соціології для окреслення процесів ефективності використання вільного часу встановлено відповідний термін „культура вільного часу”, під яким треба розуміти усвідомлення людиною важливості ефективного відпочинку для відновлення організму, а також уміння вибирати для себе адекватні форми регенераційних занять для поліпшення свого фізичного стану і зміцнення здоров’я.
Ознаками культури вільного часу є не лише кількісні, але й якісні параметри його використання, до яких належать різновиди рекреаційної активності, що знаходять підтримку у громадській свідомості та є необхідними для повновартісної життєдіяльності людини.
Отже, повноцінність і якість людського життя вимірюються, з одного боку, досягненнями людини у професійній сфері, з другого – способом та ефективністю проведення дозвілля.
Відомі науковці звертають увагу на тенденцію збільшення вільного часу впродовж останніх двох століть. За цей час істотно збільшилася тривалість життя людини і вільний час одночасно зі зменшенням часу праці. Цей факт підтверджують результати, які отримав російський учений Ю.Кобяков. Автор підкреслює суттєвий вплив на параметри добового бюджету часу таких чинників як вік, різновид професійної діяльності тощо. Найбільший відсоток часу на працю (навчання) у добовому бюджеті припадає на віковий період від 15 до 25років, що значно зменшує параметри вільного часу молодої особи.
Як свідчать наведені відомості, домінантними формами проведення вільного часу є пасивні різновиди рекреації. Важливим фактом є твердження, що кількість рекреаційних форм із використанням фізичної активності суттєво зменшується взимку – майже вдвічі.
На параметри вільного часу також впливають такі чинники: місце проживання, вік, стать, економічний і соціальний статус. Однак серед форм рекреаційної активності переважають пасивні її різновиди (читання літератури, перегляд телепередач).
Видатний англійський філософ Бертран Рассел стверджував, що вміння з користю застосувати своє дозвілля є ознакою найвищого рівня цивілізованості. На дозвілля припадає приблизно 30 – 35% вільного часу сучасної людини, але тільки 10 – 12% людей уміють корисно організувати своє дозвілля, активно послуговуючись різноманітними формами рекреації. Особливу тривогу викликає факт істотного зменшення кількості людей, які преферують форми фізичної рекреації. Зазначене зменшення прослідковується вже у системі освіти. Якщо у молодших школярів рекреаційні форми з використанням фізичної активності охоплюють 30 – 40% дітей, то вже у старшокласників спостерігається істотне зменшення цього показника до 10%, у студентської молоді – до 5 – 7%, а в людей продукційного віку – до 3 – 5%. Важливою проблемою педагогіки вільного часу є напрацювання ефективних технологій формування стійкого інтересу та сталої потреби у використанні всього багатства різновидів фізичної (активної) рекреації практично на всіх етапах психофізичного розвитку людини.
Зазначені тенденції домінування пасивних форм рекреації над активними у майбутньому, на думку вчених, збережуться. Одночасно будуть поглиблюватися характеристики людської життєдіяльності у сучасному суспільстві:
- збільшиться відсоток використання рекреаційних форм із низькою інтенсивністю психофізичної активності;
- зменшиться кількість форм фізичної рекреації на користь її культурно-інтелектуальних різновидів;
- популярність рекреаційних занять у приміщеннях знизиться, натомість рекреаційних занять просто неба – зросте;
- популярність організованих форм рекреації зменшиться, а самодіяльних форм, побудованих на нормальних людських стосунках, – збільшиться;
- суттєво зросте різноманітність форм проведення вільного часу, завдяки інтенсивному розвиткові „індустрії дозвілля і розваг”.
У сучасних концепціях вільного часу поступово проглядається намагання диференціації часу на „час вільний” та „час цільової рекреаційної активності людини”. У першому значенні вільного часу розуміємо загальну кількість часу, необмежену працею (трудовою діяльністю), а також і незаповнену людською активністю. У другому значенні вільний час людини окреслюється як активний спосіб проведення дозвілля для досягнення встановлених, переважно гедоністичних потреб.
Отже, вільний час людини є важливою соціальною, економічною та психолого-педагогічною проблемою сучасної цивілізації. Розподіл вільного часу є нерівномірним, а суспільство не готове до адекватного його використання.
ЛЕКЦІЯ №14-15 (4 год.)
Педагогіка вільного часу
План лекції
1. Рекреаційне виховання, людські потреби і чинники, що визначають рекреаційну активність людини.
2. Позитивні здобутки рекреаційної активності.
3. Значення рекреаційного виховання у педагогіці вільного часу.
Педагогіка вільного часу є важливим елементом педагогіки як гуманістичної науки про основи навчання та виховання людини. Загальна педагогіка вивчає проблеми виховання та навчання у широкому розумінні, а педагогіка вільного часу – проблеми підготовки людини до адекватного використання вільного часу. У цьому аспекті її можна окреслити як науку, що встановлює і формулює закономірності та принципи ефективного формування системи умінь і навичок, знань, переконань, мотивів і загалом активну життєву позицію у сфері рекреаційної діяльності.
Рекреаційне виховання має на меті підготовку людини до активного проведення вільного часу через реалізацію своїх потреб під час рекреаційних занять.
Як відомо, головним принципом життєдіяльності є стан активності, який зумовлюється наявністю певних потреб. У людини розрізняють дві групи потреб. Першу становлять біологічні (фізіологічні) потреби, до яких відносяться потреби в їжі, сні, відпочинку, фізичній активності, безпеці життєдіяльності тощо. До другої групи потреб належать психологічні, які в свою чергу формують соціальні, психічні та культурні потреби.
Незалежно від походження всі людські потреби характеризуються такими рисами:
- потреба завжди має визначений предмет (певну матеріальну річ, стан, ситуацію чи результат діяльності). Отже, всі потреби вимагають для свого задоволення наявності певних зовнішніх умов.
- 
потреби мають здатність до повторного виникнення. Циклічність повторювальності стосується переважно біологічних потреб.
- розвиток потреб відбувається у процесі натуральних морфофункціональних змін організму людини (фізичний розвиток) та у процесі її соціалізації (виховання, освіта, вплив культури).
Як відомо, поведінка людини на дозвіллі може мати пасивний чи активний характер, бути більш або менш усвідомленою, а залежно від формальних і змістовних чинників саме дозвілля може ототожнюватися з діяльністю рецептивною (спостереження, слухання, оглядання), креативною (творчість), консумпційною (споживання, задоволення біологічних і психосоціальних потреб), відтворювальною, розважальною тощо.
Діяльність людини завжди залежить від наявності певних умов. По-перше, має бути стимул, що ініціює активність людини. По-друге, людина повинна проявити готовність до визначеної діяльності (отже, для особи зазначена діяльність має становити певну вартість). По-третє, повинні існувати зовнішні умови, які в суб’єктивному оцінюванні людини дають можливість реалізувати вибрану діяльність.
У процесі регуляції рекреаційної активності існує декілька складників. Найістотнішим елементом виступає структура мотивації, що становить потенційну готовність до рекреаційної активності. Терміном «мотивація» окреслюється сукупність чинників, що спонукають (змушують) людину до певної активності (діяльності) і зумовлюють напрямок та інтенсивність рекреаційної активності.
Відповідно до однієї з концепцій, мотиваційними процесами називаються процеси, що організовують, спрямовують і стимулюють активність людини для досягнення визначеної мети. Тобто, мотивом можна назвати кожне переживання людини, яке стимулює її активну діяльність. Отже, мотив є внутрішнім станом людини, що характеризується відчуттям незадоволення і готовністю до реалізації визначеної активності. Вказаний стан називається мотиваційним напруженням.
До складу мотиваційної структури входить низка бажань і мотивів, які свідчать про наявність розбіжностей між актуальним станом та очікуваннями людини. Існування мотиваційної структури є обов’язковою умовою виникнення мотиваційного напруження, що становить ефективну готовність до реалізації необхідної діяльності.
Різноманітна рекреаційна поведінка спричинена, з одного боку, генетичними чинниками, а з іншого – соціальними, набутими в процесі життя людини. До перших належать, наприклад, типологічні характеристики нервової системи (темперамент, рівень гальмування та збудження нервових процесів тощо), потреба у фізичній активності, розвагах, відпочинку. Роль генетичних чинників обмежується до регуляції поведінкових рекреаційних дій через установлення їх енергетичної вартості та тривалості рекреаційної активності в часі.
Отже, рекреаційна активність, стимулюючись генетичними чинниками, під дією набутих чинників, набирає визначених реалізаційних форм.
Упродовж життя людський організм перебуває у безперервному контакті з навколишнім фізичним і соціально-культурним середовищем. У цьому процесі важливе значення відіграють індивідуальна активність особи та вплив соціального середовища. Під час зазначених контактів формується особистість, від якої залежить поведінка людини та її діяльність.
Важливе значення у практичній діяльності надається проблемі групування чинників впливу на рекреаційну активність людини.
До чинників біологічного походження належать: стан здоров'я, рівень фізичної підготовленості, тип соматичної будови (конституція тіла). Їх вплив на параметри рекреаційної активності людини є незаперечним. Другу і третю групу становлять чинники соціально-демографічної природи (стать, вік, рівень освіченості, професія тощо) та господарчо-економічні чинники (матеріальний стан, кількість вільного часу, доступність рекреаційних об’єктів). Четверта група – це чинники психічної природи, що визначають напрямки, зміст і форми рекреаційної активності людини.
Під час досліджень встановлено, що психічні чинники мають вплив на спосіб проведення вільного часу. Наприклад, різні психологічні типи людей вибирають різні форми проведення вільного часу.
На рекреаційну активність і вибір її форм мають також вплив тип темпераменту, рівень розумового розвитку, потреби та зацікавлення людини.
Потреби становлять головне джерело рекреаційної активності людини, хоча на загал не визначають конкретної форми зазначеної активності. У цьому аспекті більшу роль відіграють зацікавлення, що визначаються як „…прагнення до пізнання навколишнього світу, які набувають форму скерованої пізнавальної активності…” (Winiarski, 1989).
Аналізуючи людську діяльність, в тому числі й рекреаційну, необхідно враховувати, що кожна людина існує та розвивається у певному соціально-культурному середовищі, що має безпосередній вплив на вибір форм рекреації. На рекреаційну активність людини впливають не лише генетичні чинники організму та набутий життєвий досвід, а також біологічні, соціальні та культурні елементи середовища людської життєдіяльності. Зазначений вплив є взаємним: з одного боку – середовища на людину, з другого – людини на середовище. На відміну від інших живих істот, які переважно пристосовуються до зовнішнього середовища, людина за допомогою своєї активності намагається пристосувати середовище до своїх потреб.
Зазначена діяльність замість внесення гармонійних стосунків у системі „людина – навколишнє середовище”, здебільшого дає зворотній ефект та порушення рівноваги майже в усіх площинах життєдіяльності людини.
У цьому аспекті значно зростає роль рекреаційної активності, яка може стати однією з найефективніших форм відновлення порушеної рівноваги. Реалізуючи рекреаційну активність, людина задовольняє низку важливих потреб повсякденного життя, а саме:
- відпочинку та релаксу, яку можна задовольнити, змінюючи різновид діяльності (часто зазначену потребу визначають як „втечу від сьогодення”, котра суттєво знижує психічну напруженість);
- психофізичної активності, задовольняючи яку, людина компенсує природну гіподинамію;
- зміни способу або середовища життєдіяльності, що є надзвичайно важливим в урбаністичному суспільстві;
- емоційного задоволення, приємності, що продукує позитивні емоції. Їх джерелом є власне рекреаційна активність з елементами ризику, азарту, змагальної діяльності тощо;
- зменшення рівня самоконтролю над своїми діями в процесі розслаблення, релаксу. Адже людина фактично від народження потрапляє в систему заборон, які становлять сутність нашої цивілізації, і які здебільшого заперечують біологічну природу людини;
- гальмування агресії, що можливо в процесі рекреаційної активності, яка сприяє формуванню позитивної мотивації і дає можливість підкорити негативні (агресивні) емоції людини;
- задоволення амбіцій (наприклад, потреба престижу, визнання, влади тощо), які у своїй природній формі є рушійною силою. Завдяки вільному виборові форм рекреаційної активності, людина вибирає не лише ті, що приводять до отримання задоволення, але й ті, які задовольняють її амбіційні потреби;
- пізнання (наприклад, потреба отримання, збереження та передавання інформації). Різноманітні форми рекреаційної активності, особливо туризм, задовольняють цю потребу. Пізнавальний процес, що реалізується в туристичній діяльності, дозволяє отримувати нові культурні цінності;
- самовдосконалення та самореалізації, які не завжди можуть бути задоволені у професійній, громадській та іншій діяльності і не створюють повновартісні можливості для гармонійного розвитку особистості. У цьому аспекті рекреаційна активність може забезпечити нові можливості для гармонійного вдосконалення та самореалізації людини;
- естетичні – також є специфічними потребами людини. Задоволення цих потреб досягається через безпосередній контакт із природою (краса природи), культурним середовищем, а також у процесі самовдосконалення, коли людина під час рекреаційної активності вдосконалює свої рухи, поставу, будову тіла;
- соціальні (потреба відчуття приналежності до певної групи, соціальних контактів). Сучасна цивілізація нерідко породжує почуття самотності, особливо серед мешканців великих міст. У цьому сенсі рекреаційна активність може стати ефективною протидією наслідкам урбанізації. Соціальні контакти, які формуються у середовищі рекреаційних груп, є добровільними, що гарантує їх тривалість і корисний вплив на членів групи.
Отже, задовольняючи зазначені потреби у процесі рекреаційної активності, людина, по-перше, гармонійно розвиває емоційну сферу життєдіяльності; по-друге, задовольняє різноманітні потреби для підтримання функціональної рівноваги організму; по-третє, відкриває новий простір для вдосконалення особистості, нові форми самореалізації; по-четверте, як активний учасник рекреаційних форм стимулює процес самовдосконалення.
Людина отримує в процесі рекреаційної активності такі психолого-педагогічні здобутки:
- постійне формування низки цінностей, прагнень і зацікавлень;
- удосконалення та розвиток соціально-психологічних потреб;
- вдосконалення характеру, управління психічним станом, відповідальності та самодіяльності;
- ефективне формування навичок спільної діяльності з іншими людьми;
- формування здатності розуміти потреби інших людей, співчуття.
Педагогіка вільного часу поглиблює наші знання рекреаційного стилю життя. Як зазначають фахівці, рекреаційний стиль життєдіяльності характеризує такі елементи:
a) активність і самодіяльність, що виявляються у виборі такої форми рекреаційної активності, яка відповідає власним переконанням, потребам, інтересам і є наслідком власних рішень;
б) спонтанність діяльності, а також обмеження самоконтролю на користь власних відчуттів, емоцій, фантазії;
в) формування соціальних контактів, що ґрунтуються на товариських потребах людини та підтриманні тривалих неформальних людських стосунків;
г) забезпечення релаксу, доброго самопочуття, звільнення від стресів і напружень;
д) отримання задоволення, приємності, участь у розвагах.
Рекреаційна активність людини на дозвіллі є також важливим чинником культури. Як зазначалося, „культура вільного часу” – це система напрацьованих та апробованих суспільством взірців поведінки людей на дозвіллі. Моделі проведення вільного часу формуються під впливом певної (домінантної) культури.
У педагогіці вільного часу виділяють такі категорії, як стаж рекреаційної діяльності та спеціалізацію. На певному рівні рекреаційного досвіду у кожної активної особи спостерігається своєрідна спеціалізація, виразом якої є вибір однієї чи кількох улюблених форм рекреаційної активності, яким присвячується більшість вільного часу. Такий процес супроводжується постійним прагненням до щораз більшого ускладнення рекреаційної активності, що пояснюється потребами змін та урізноманітнення форм активності.
Незважаючи на тенденції до збільшення кількості вільного часу, ще чимала група людей використовує вільний час неефективно, з малою користю для власного здоров'я. У фаховій літературі зазначається, що важливою складовою педагогіки вільного часу є рекреаційне виховання. Мета рекреаційного виховання – це формування мотивів, переконань і потреб систематичної рекреаційної активності (T.Wolańska, 1994).
Головними завданнями рекреаційного виховання є:
- формування зацікавлень до систематичних рекреаційних занять;
- формування потреб і переконань у рекреаційній активності;
- інформування про сучасні форми та методи рекреаційної активності та створення умов для їх використання різними групами населення;
- формування та зміцнення умінь і навичок рекреаційної активності, посилення мотивації у сфері активного дозвілля;
- формування умінь самооцінки та прийняття рішення у виборі рекреаційних форм, ефективних для людини та суспільства.
Рекреаційне виховання може реалізовуватися на таких засадах:
- систематичного формування усвідомлення, потреб і навичок адекватного використання вільного часу;
- інтегрування виховної діяльності всіх без винятку осередків впливу, а саме – сім’ї, школи, громадських організацій, закладів праці, осередків відпочинку, засобів масової інформації, неформальних об’єднань людей.
Ефективність рекреаційного виховання зумовлюється систематичним впливом на такі сфери життєдіяльності людини:
- пізнавальну сферу (інтелектуальну) – через усвідомлення ролі та значення для гармонійного розвитку людини задоволення рекреаційних потреб;
- емоційну сферу – через формування позитивного ставлення до рекреації, а також її значення в системі людських цінностей;
- сферу рухову (моторну) – через формування рухових умінь і навичок ефективного проведення вільного часу.
У сучасному суспільстві рекреаційна активність є безумовною цінністю. Більшість людей визнає користь та ефективність рекреації. На відміну від оцінювання рекреації, рекреаційна діяльність залишається на суттєво нижчому рівні. Отже, існує велика різниця в параметрах оцінювання та перетворенні цього знання у практичну рекреаційну активність. Впливаючи на особу для заохочення до активної участі у рекреаційних заняттях, необхідно послуговуватися правилом: „Виховання потреби до рекреації – через активну участь у рекреаційних заняттях”. Саме рекреаційна активність, в процесі якої особа отримує приємні відчуття, задоволення, є найкращим способом формування стійкої потреби до систематичних занять.
Для того, щоб рекреація повноцінно виконувала функції, суспільство повинно піклуватися про активний розвиток та використання рекреаційних ресурсів, розширення рекреаційно-оздоровчої сфери, збільшення обсягу вільного часу, вирішення соціально-побутових проблем (які скорочують дозвілля), підготовку кваліфікованих кадрів для рекреаційно-оздоровчої роботи.
Оптимальною формою рекреаційної діяльності вважається комплексне застосування різноманітних (із переважаючим психічним або фізичним компонентом) форм рекреаційної активності. Однак необхідно наголосити на тому, що сучасна людина, з огляду на умови її життєдіяльності, потребує в першу чергу фізичної рекреації, яка повинна стати органічним складником способу життя, приносити задоволення, радість, приємність, зменшувати вплив стресів.
Вільний час людини заповнюють заняття, обумовлені різними потребами, інтересами, психосоматичними особливостями людей.
Рекреаційні заняття можуть мати характер освітній, інтеграційний, рекреаційний, культурний, компенсаційний, виховний тощо. Необхідно зазначити, що надзвичайно складною справою є диференціація рекреаційної активності упродовж вільного часу людини для визначення головних функцій: відпочинку, розваги чи самовдосконалення.
Концепція дозвілля як форми проведення вільного часу полягає у багатовимірності та багатоаспектності цього важливого культурного, соціального та економічного явища й охоплює культурологічний, біологічний, комунікативний, оздоровчий, спортивний та інші аспекти, що дозволяє розглядати дозвілля як пізнавальний, перетворювальний і ціннісно орієнтований різновид психофізичної активності людини. Отже, дозвілля – це не сама свобода, а час, коли відбувається діяльність, основою якої є вільний вибір.
Вільний час людини є важливою соціальною, економічною та психолого-педагогічною проблемою сучасної цивілізації. Розподіл вільного часу є нерівномірним, а суспільство не готове до правильного його використання.
Педагогіка вільного часу є важливим елементом педагогіки як гуманістичної науки про основи навчання та виховання людини. Загальна педагогіка вивчає проблеми виховання та навчання у широкому розумінні, а педагогіка вільного часу – проблеми підготовки людини до відповідного використання вільного часу.
ЛЕКЦІЯ №16-17 (4 год.)
Вплив фізичної рекреації на збереження і зміцнення здоров’я сучасної людини
План лекції
1. Визначення поняття здоров`я людини.
2. Компоненти та передумови здоров’я.
3. Показники здорового способу життя.
4. Якість життя – сучасна характеристика розвитку суспільства.
Сучасні уявлення світової науки стосовно феномена здоров`я людини ґрунтуються на новому розумінні актуальності проблеми виживання людства взагалі. На початку ХХІ століття лідери світової науки зарахували проблему здоров`я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює факт подальшого існування людства як біологічного виду на планеті Земля.
Нині у науковому обігу виникло нове визначення – антропологічна катастрофа, сутність якої полягає в тому, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований тисячоліттями під час еволюції. До останнього етапу розвитку людства (до початку ХХ століття) умови його існування формувала природа, і саме до цих умов організм людини і пристосувався біологічно впродовж попереднього еволюційного періоду. Але з того часу як людина охопила своєю діяльністю майже всю планету, вона почала істотно змінювати умови життєдіяльності, до яких була адаптована в своєму історико-біологічному розвитку.
Ці зміни в останній чверті століття, як свідчать об`єктивні дослідження, набули катастрофічного масштабу. За показниками медичної статистики, підвищення показників захворюваності і смертності спостерігається саме з другої половини ХХ століття, і деякі вчені пов`язують це з тим, що негативні процеси набули планетарного розмаху.
Глобальна вагомість і актуальність проблеми спонукала до ґрунтовних досліджень феномена здоров`я людини і його складників, пошуку нових шляхів позитивного впливу.
Поняття здоров`я. Сьогодні здоров`я розглядають не як суто медичну, а як комплексну проблему, складний феномен глобального значення. Інакше кажучи, здоров`я визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об`єкт споживання, вкладу капіталу, індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. Стан системи охорони здоров`я обумовлює в середньому лише близько 10 % всього комплексу впливів. Решта 90 % припадає на екологію (близько 20 %), спадковість (близько 20 %) і найбільше – на умови і спосіб життя (близько 50 %).
Є декілька визначень поняття «здоров’я». Здебільшого зміст тлумачень ґрунтується на тому, що здоров’я є конкретним якісно специфічним станом організму людини, який забезпечується досягненням свого функціонального оптимуму. Цей оптимум характеризується відповідністю внутрішніх і зовнішніх умов (вік, стать, професія, спадковість, економічні та інші чинники).
У загальному контексті здоров’я розуміють як здатність організму адаптуватися до навколишнього середовища, взаємодіяти з ним на основі біологічної, психічної і соціальної сутності людини.
У загальнобіологічному контексті «здоров’я» – це гармонійна єдність усіх обмінних процесів між організмом і середовищем. А також узгодження протікання різних об
