Проституція як різновид девіантної поведінки

Проституція (від лат. prostitutio) - різновид девіантної поведінки, що виявляється у позашлюбних, випадкових, нерозбірливих сексуальних стосунках не заснованих на особистій симпатії чи потягу за плату.

Причини підліткової проституції:

/. Генетичні:

> вплив спадкових факторів;

> порушення гормонального обміну в організмі;

> морфоконституційні особливості людини (переважання лицьових розмірів голови над структурою тіла).

2. Психолого,педагогічні:

> бажання виглядати дорослою;

> несформована система моральних цінностей;

> форма самоствердження;

> низька статева культура особистості;

> орієнтація на задоволення вітальних потреб;

> деморалізація в сфері статевої поведінки;

> конфлікти в сім'ї;

> постравматичний синдром сексуального насильства;

> бажання стати матеріально незалежною. 3. Соціальні:

> лібералізація статевої моралі в суспільстві;

> послаблення соціально-правового контролю з боку держави;

> падіння престижу інстуту сім'ї та материнства;

> негативний вплив засобів масової інформації;

> безконтрольність та байдужість адміністрації шкіл та батьків до поза-навчальних занять дітей;

> низький матеріальний рівень окремих сімей.

Особливості підліткової проституції:

1. Неусвідомленість власних вчинків. У переважній більшості у сексуальній поведінці підлітків домінують не матеріальні, а психологічні мотиви.

2. Одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіваленті (їжа, одяг, косметика, наркотики, випивка тощо).

3. Відсутність постійного місця для надання секс-послуг (найчастіше -це машини, під'їзди, горища та місця на запрошення клієнта).

4. Сексуальні контакти неповнолітніх в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

5. Шантаж та залякування підлітків розголошенням таємниці їх статевої поведінки.

6. Правовий нігілізм підлітків (вони не пов'язують себе зі злочинним світом).

7. Підвищений рівень тривожності у неповнолітніх дівчат-новій. Суспільство завжди шукало засоби протистояння проституції. В історії

існували три основні форми політики ставлення до проституції: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне обстеження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально-виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони в боротьбі з проституцією виявилися безсилими, репресії, в приципі, малоефективними. Як показав історичний досвід, ні правова, ні медична регламентація, спрямована проти представниць цієї древньої професії, не дозволяє повністю вирішити проблему. Практика свідчить: комплекс соціально-орієнтованих заходів, спрямованих на духовне збагачення життя різних верств суспільства, здатний радикально змінити ситуацію.