Функції колективного договору

Ø захист інтересів обох сторін трудових відносин: інтересів робото­давців від необгрунтованих вимог працівників, а інтересів працівників від власників, які можуть використовувати переваги свого економічного становища.

Ø організація (упорядкування) трудових відносин: роботодавець має можливість наперед планувати виробництво, витрати та прибу­ток, а працівникам гарантуються умови праці, тривалість відпустки, робочого часу, додаткові пільги тощо.

Ø забезпечення стабільності трудових відносин шляхом визначення у

Ø договорі процедур погодження інтересів роботодавця і працівників, коли вони не співпадають.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди" у колективному договорі мають встановлюватися взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

Ø змін в організації виробництва і праці;

Ø забезпечення продуктивної зайнятості;

Ø нормування й оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

Ø встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

Ø участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом).

Ø режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку працівників;

Ø гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.

Умови колективних договорів та угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Колективний договір між адміністрацією підприємства і його профспілкою або іншими представниками інтересів робітників, як правило доповнює і розвиває норми, прийнятті в галузевому територіальному і генеральному договорі, конкретизує їх. При цьому береться до уваги фінансовий стан підприємства і організації, стан соціально-трудової сфери колективу.

Важливим напрямком в вивченні соціального партнерства є розгляд ролі всіх партнерів: профспілок, як представників найманих працівників; об'єднань підприємців, як представників роботодавців і держави - третьої сторони в системі соціального партнерства.

Професійні спілки в системі соціального партнерства являють собою і захищають інтереси найманих працівників. Профспілкам належать ініціативна роль при розробці трудового і соціального законодавства. Проведення колективних переговорів, укладання колективних договорів та угод. Ця ініціатива обумовлена тим, що інтереси робітника і роботодавця не співпадають та і їх сили нерівні.

На даному етапі проходить процес реформування профспілок. Зокрема, подрібнення профспілок призвело до:

• розпаду єдиного профспілкового руху;

• посилення суперництва між галузевими і регіональними, первинними і вторинним структурами;

• проходить скорочення або втрата матеріальної і фінансової бази профспілкового руху;

• повчався перебіг професіональних кадрів, знизився інтелекту­альний потенціал профспілкових організацій, рівень їх знизився.

Соціальне партнерство практично неможливе без участі держави, яка виступає в особі влади, її органів і представників. Таким чином, третя сторона в системі партнерства - це держава. Місце держави в соціальному партнерстві визначається не тільки загальноекономічними функціями і регулюючою роллю. Вона виступає в трьох особах: основного власника, законодавця і арбітра (посередника).

Держава була і продовжує залишатися власником і роботодавцем. В умовах соціального партнерства роль держави полягає, зокрема, в розробці трудового і соціального законодавства.

В соціальному партнерстві держава виступає в функціях:

• гаранта громадських прав;

• регулятора системи соціально-трудових відносин;

• учасником в переговорах і в консультаціях в рамках трьохсторонніх соціально-трудових відносин;

• рішення колективних конфліктів за допомогою примирення, посередництва і трудового арбітражу;

• законодавчого закріплення угоди, досягнутих соціальними партнерами;

• координатора в процесі розробки і реалізації регіональних угод;

• арбітражу, примирення і посередника в рамках соціального і партнерства.

Рішення колективного трудового спору складається з декількох етапів. Спочатку він розглядається узгоджувальною комісією, якщо їй вдається добитися згоди, то сторони продовжують узгоджувальні процедури з участю посередника. Основна ціль посередника-добровільне вирішення сторонами спорів своїх неврегульованих розходжень. Він утворює умови для успішного рішення колективного трудового спору зусиллями самих сторін. Якщо з допомогою посередника колективний трудовий спір так і не вдалося врегулювати, то наступає другий етап - розгляд колективних спорів в трудовому арбітражі.

Якщо узгоджувальна процедура не привела до вирішення колективного трудового спору, то робітники вправі використовувати зібрання, мітинги, страйки, анкетування.

Страйк – це тимчасова добровільна відмова робітників від виконання своїх трудових обов'язків з метою вирішення колективного трудового спору.

В той же час розвиток соціального партнерства в Україні гальмується відсутністю для цього відповідних передумов. Перш за все це відноситься до умов стійкості, що сформульовані 77. Сорокіним. Рівень життя населення України за десять років (1990-2000 рр.) катастрофічно знизився. За даними, наведеними у Посланні Президента України до Верховної Ради у 2001 році, реальна заробітна плата зменшилась майже у 4 рази; рівень бідності складав 29,4%; до категорії жебраків віднесена сьома частина населення, 70% працюючих отримують заробітну плату нижче рівня прожиткового мінімуму, росте безробіття, у тому числі приховане (третина працівників промисловості в останні 5 років постійно знаходилася у різних відпустках), до рівня епідемії поширилося захворювання населення на туберкульоз, до цієї межі наближається кількість хворих на СНІД.

Щодо диференціації доходів населення, то за деякими даними вона у 3-5 разів вища, ніж у розвинутих країнах.

Несприятлива економічна, політична та соціальна ситуація загострює протиріччя у суспільстві.

Не сприяє розвитку соціального партнерства психологічна спрямо­ваність більшості населення на пасивну роль керованого, зрівнялівку тощо. За ствердженням Президента Л.Кучми: "Продовжує падати в очах людей авторитет державного апарату. Багатьом влада уявляється продажною, нездатною до конструктивних дій, байдужою до народу". Зростаючі соціальні протиріччя є перешкодою підвищення ефективності економіки та рівня життя населення.

Для ефективного використання механізму соціального партнерства у вирішенні соціальних проблем треба вжити заходи на всіх рівнях із створення необхідних для цього передумов. Але корисними можуть бути і заходи соціального впливу на свідомість населення. Наприклад, пропонується впровадити систему укладання соціальних угод на рівні всіх адміністративних утворень аж до сільських, селищних.