Патентно-правові системи та джерела патентного права

Зміст патентно-правових норм кожної окремо взятої країни визначається історичними, соціально-економічними особливостями розвитку, політичною структурою суспільства, національними традиціями. Разом з тим основи патентної системи були закладені першими патентними законами Великобританії, Франції і США, які відіграли визначальну роль у формуванні патентного законодавства різних країн світу, обумовивши появу трьох патентно-правових систем:

1. Англійська;

2. Французька;

3. Американська.

Особливо широко застосовували англійську і французьку правові системи, меншою мірою - американську, яка аж до середини XX століття розвивалась дещо відокремлено від інших правових систем і впливала лише на патентне право деяких країн латиноамериканського континенту.

У кінці XIX ст. з'явилась ще одна патентно-правова система -і німецька. Перший патентний закон Німеччини, прийнятий у 1877 р., виявився віхою на шляху розвитку патентного права. Цей закон був розроблений із врахуванням досвіду і досягнень законодавства та практики інших країн. У зв'язку з цим німецьке патентне право послужило моделлю патентного права інших країн.

Сьогодні розрізняють чотири патентно-правові системи -англійську, французьку, американську і німецьку. Немає жодної країни світу, яка б не відчула на собі впливу хоча б однієї з цих систем.

Англійська патентно-правова система - крім Великобританії діє також в Австралії, Греції, Ізраїлі, Індії, Ірландії, Ісландії, Кенії, Кіпрі, Нігерії, Новій Зеландії, Пакистані, Шрі-Ланці та інших країнах, що знаходились раніше в політичній і економічній залежності від Великобританії.

Французька патентно-правова система - лягла в основу регулювання винахідницьких відносин в Бельгії, Алжирській Народній Демократичній республіці, Гвінеї, Люксембургу, Ма­рокко, країнах Афро-Малагасійського Союзу та інших країнах. Суттєво вплинула на патентне право Бразилії, Колумбії, Італії, Чилі.

Американське право у сфері патентно-ліцензійних відносин, окрім США, діє в Канаді, Аргентині, Мексиці, Філіппінах і деяких інших країнах.

Німецька патентно-правова система широко застосовується в розвинутих країнах: Австрії, Нідерландах, Данії, Норве­гії, Фінляндії, Швеції, Швейцарії, Японії.

Країнам, що застосовують ту чи іншу патентну систему притаманні загальні основи принципів патентного права, а також подібність законодавства, яким керується суд при розгляді рішень у цій сфері.

Разом з тим, патентне право країни, що застосовує ту чи іншу систему, не є одноманітним; різниця полягає у специфіці історичного розвитку, суспільно-економічних умов окремих країн. Вплив права країни, що очолює систему, на регулювання патентно-правових відносин тієї чи іншої держави не однаковий. Одні держави по суті перекопіювали тексти патентних законів, що лежать в основі системи, інші скопіювали лише основні принципи, доповнивши і змінивши їх відповідно до специфіки національної економіки. Патентне право деяких країн формувалось під дією деяких правових систем. Патентне право Італії, наприклад, розвивалось під дією патентної системи Німеччини і Франції; на патентне право Японії суттєво впливало патентне право Німеччини і США. Патентне право Канади має основні риси американської системи; визначену дію на нього мало також англійське право. Аналогічна ситуація склалась у патентному праві Бразилії, Перу і інших країн.

На країни Азіатського й Африканського континентів сильну дію продовжує мати англійське і французьке право. У більшості цих континентів все ще діють закони, прийняті в період колоніальної залежності, причому в багатьох із них патентно-ліцензійні відносини продовжують регулюватися безпосередньо англійським (Гана, Замбія, Кенія, Кіпр, Сомалі, Танзанія) або французьким (Малі, Гвінея) патентним законом. Разом з тим у деяких країнах (Індія, Лівія, Руанда, Бурунді, країни Афро-Малагасійського Союзу та ін.) були прийняті нові патентні відносини.

Назва правової системи мала вплив на формування патентного права Латиноамериканського континенту. Однак правові системи деяких латиноамериканських країн (Мексика, Аргентина, Бразилія, Перу, Колумбія) мають більш самостійний характер. Цьому сприяла, поряд з іншими, і та обставина, що латиноамериканські країни, як правило, знаходились під дією відразу декількох правових систем: американської у поєднанні з англійською, французької або німецької. В Бразилії, Колумбії, Перу, Мексиці були прийняті нові патентні закони, які в основному не відрізняються від патентного законодавства розвинутих країн [6].

Сприйнявши основні положення, патентне право країн, що розвиваються, разом з тим має свої специфічні риси, які визначаються характером історичного розвитку й головне станом їх економічної бази. Залежність економіки від промислово розвинутих країн, потреба в передовій іноземній технології вимушують країни, що розвиваються, закріпити у своєму законодавстві норми, які б стимулювали іноземні капіталовкладення, приплив нової техніки та технологій. Через це правове регулювання патентно-ліцензійних відносин значною мірою спрямоване на задоволення потреб іноземних монополій.

Вищевказаній меті служить, наприклад, інститут ввізного патенту, який діє в праві латиноамериканських країн і країн французької системи, і аналогічний йому інститут зареєстрованого патенту, що діє в країнах англійської системи.

У більшості країн Азії, Африки, у багатьох країнах Латинської Америки заявлені винаходи у патентних відомствах не перевіряються. Якщо заявка відповідає формальним потребам, по ній видається патент.

Це положення також служить інтересам монополій, оскільки дозволяє їм фактично безперешкодно і в найкоротші терміни одержати охорону винаходу. Обов'язок здійснення ввізних патентів, як правило, відсутній. У ряді країн, що розвиваються відсутні правила про обов'язкове здійснення патенту чи здійснення патенту ввозом запатентованих виробів. Таке положення явно не сприяє розвиткові національної промисловості, а дає іноземним патентодавцям широкі можливості для шкідливого використання патентної монополії.

Економічна відсталість країн, що розвиваються, відсутність технічних кадрів і вельми сприятливі обставини для одержання патентів іноземцями, призвели до того, що більшість патентів у цих країнах видається іноземним заявникам. Із загальної кількості 3,7 млн. патентів, що діють у всьому світі, лише 1 % був виданий громадянам країн, що розвиваються [7].

Країни, що розвиваються, поступово вживають заходи для звільнення свого патентного права від впливу правових систем промислово розвинених країн і здійснення самостійної патентної політики, спрямованої на захист національної промисловості. Так, закони, що були прийняті останніми роками у країнах, що розвиваються, обмежують права патентовласника, закріплюють за державою право використання запатентованих винаходів. Патентний закон Колумбії спростив ввізні патенти, встановив строгі санкції за перевищення прав патентовласника в галузі виключного права. Патентний закон Алжирської республіки хоч і передбачає видачу ввізних патентів, але обмежує її низкою умов (важливістю винаходу для розвитку національної економіки, розміром необхідних для реалізації капіталовкладень та ін.). Крім того, власнику забороняється ввозити з-за кордону запатентовані вироби, включається до зобов'язань використання винаходу в країні під загрозою анулювання патенту. Відповідно до нового патентного закону Нігерії держава має право вільного використання всіх винаходів. Вельми широкі права держави в галузі використання запатентованих винаходів встановлені також в Індії, Пакистані, Іраку та деяких інших країнах.

Викладене вище підтверджує аналіз джерел патентного права. Під джерелами права розуміють специфічні форми: закони, тобто акти, що приймаються верховною державною владою, підзаконні акти, що видаються адміністративними органами для виконання і розвитку чинних законів. Велику роль, як джерело патентного права, відіграє судова практика, причому значення судової практики особливо велике у Великобританії, СІЛА, Канаді та країнах, що побудували своє право за англо-американським зразком. Роль додаткового джерела права відіграє правовий звичай. Надзвичайно важливим джерелом патентного права є міжнародні угоди, що стосуються патентного права регулювання об'єктів промислової власності (винаходів, промислових зразків, товарних знаків тощо).

Значення міжнародних угод особливо зросло після другої світової війни, коли розвиток міжнародних відносин став набувати більш стабільного характеру.

Контрольні запитання

1. У чому полягають особливості науково-технічної сфери світової економіки?

2. Охарактеризуйте основні етапи та форми розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва.

3. Порівняйте види технологічної політики.

4. Проаналізуйте процес передачі технологій.

5. У чому полягає стратегія науково-технічного співробітництва?

6. Охарактеризуйте патентно-правові системи і джерела патентного права.

Література

1. Кларин М.В. Инновации в обучении: метафоры и модели: анализ зарубежного опыта. - М.: Наука, 1997.

2. Симоненко Т. В. Інформаційне забезпечення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в Україні // Бібл. вісн. — 2003.—N5.-0. 20-22.

3. The Global Competitiveness Report - 2002. – World Economic Forum

4. httr://management. com. ua

5. httr//www.innovworld.com/

6. httr://www.isid.net

7. httr://www.netline.com/topics/cio/cio-30.html