Особливості українського правопису

Орфографія (від гр. orthos – правильний, grapho – пишу) – історично сформована уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з установленими нормами. Основним поняттям правопису є орфограма – це правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати з ряду можливих. Так, наприклад, у префіксі дієслова розпитати з двох можливих варіантів с і з, спираючись на правило правопису, вибираємо з (Н.Тоцька).

В основу орфографії української мови покладено такі принципи правопису: фонетичний, морфологічний, історичний (традиційний) і смисловий.

Фонетичний принцип полягає в тому, що слова і частини слів пишуться так, як звучать: 1) зі спрощенням, подовженням, асиміляцією звуків тощо: пісний, обласний, насіння, Прага – празький; 2) префікс з- перед к, п, т, ф, х: сказати, спитати, сфотографувати. За цим принципом пишуться також слова, у яких немає ніякого розходження між вимовою і написанням: друг, калина, жайворонок, канікули.

Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те, що вони в різних формах того самого слова або споріднених слів звучать по-різному. Наприклад, у слові крутишся [кру́ти^ес^/:а] пишеться ш всупереч вимові [с^/] за нормами сучасної орфоепії.

За морфологічним принципом пишуться: 1) е та и не позначення ненаголошених [е], [и]: весна, зима; 2) літери, що позначають глухі перед дзвінкими та г перед глухими: просьба, боротьба, вогко; 3) префікс з- перед глухими: зсадити, зцілити, зшити; 4) префікс роз-, без- перед шиплячими: розжувати, безшовний, 5) дієслівні форми на - ться, -шся: намагаються, вагаєшся.

Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що деякі написання не зумовлені ні вимовою, ні позицією звука в слові, а пишуться за історичною традицією: 1) літери я, ю, є, ї, що позначають дві фонеми; 2) [дж], [дз] на позначення однієї фонеми; 3) ряд слів з ненаголошеними [е], [и], що не перевіряються наголосом: леміш, левада, келих, лиман.

Смисловий принцип орфографії лежить в основі диференціації за допомогою різних написань: 1) власних і загальних назв: високе дерево, село Високе; 2) слів і прийменниково-іменникових конструкцій, часток не, ні з самостійними словами (разом – окремо): напам’ять ( вивчила ) – на пам’ять ( подарувала ), недруг – не друг; 3) складних слів і словосполучень (разом – окремо): палата легкопоранених ( кількох солдатів ) – легко поранених осколками.