Анотація – це стисла характеристика документа, його призначення, змісту, форми та інших особливостей. Анотація є вторинним документом. Вона може містити відомості про автора первинного документа. В анотації на твори художньої літератури зазначають літературний жанр, період, до якого належить творчість автора, основну тему і проблему твору, місце та час зображених у творі подій.
Текст анотації на науково-технічний документ має такі особливості.
– Синтаксичні конструкції є характерними для мови наукових і технічних документів. Рекомендують не вживати ускладнених граматичних конструкцій.
– Перевага надається стандартизованим термінам. Терміни, що не є загальновживаними, супроводжують поясненням при першому вживанні їх у тексті.
– В анотаціях використовують загальновживані скорочення та умовні позначки; позначки та скорочення, що не є загальновживаними, розшифровують при першому ж уживанні.
– Власні імена (прізвища, назви організацій, виробництв, установ та ін.) подають мовою першоджерела. Допускається транскрипція (транслітерація) власних імен або переклад їх мовою анотації з позначенням у дужках (при першому вживанні) власного імені мовою оригіналу.
|
|
– Географічні назви подають так, як в останньому виданні “Атласу світу”. Якщо географічна назва в атласі не зазначена, її подають, як у першоджерелі.
Анотація на періодичне видання містить відомості про завдання, цілі, характер видання тощо. Її використовують як елемент бібліографічного опису. Середній обсяг анотації 500 друкованих знаків.