Перші післявоєнні роки — США — монополія на ядерну зброю.
Липень 1946 р.— США приймають закон Мак Магона — значні обмеження на співробітництво в ядерній області.
Манхетенський проект — 2 млрд. дол. (16 млрд. — на кінець ХХ ст.)
14 квітня 1946 р. — “план Баруха”.
— створення міжнародного Агентства з атомних розробок — широкі права і високий ступень автономності. (рішення — більшістю голосів).
— Предача йому контролю над виробництвом матеріалів,що розщеплюються і передачею їх з однієї країни до іншої.
— Переведення науково-дослідних робіт в ядерній області під контроль агентства.
— Надання Сполученими Штатами в розпорядження агентства технологічної інформації по атомній енергії для спільного використання країнами-учасниками.
Контроль агентства — міжнародні інспекції на місцях.
Не було умов передання агентству американських технологій.
Не було зобов'язань США зупинити виробництво ядерної зброї.
Головний координаційний орган — комісія ООН з атомної енергії.
|
|
Але — вона не буде підзвітною Раді Безпеки і рішення — більшістю голосів.
Ці умови не влаштовували СРСР. Який не хотів мати іноземні інспекції на ядерних об'єктах. А в комісії СРСР мав тільки меншість. Тому СРСР вважав, що США використовує план, щоб загальмувати рух СРСР до свого ядерного потенціалу.
В грудні 1946 р. — комісія ухвалила американський проект, але СРСР застосував у Раді Безпеки право вето.
“План Баруха” направили на доопрацювання. Пізніше — підпорядкований Раді безпеки — невдоволення США.
Робота комісії в 1949 році була практично паралізована.
В 1949 році — СРСР — підірвав свій перший ядерний пристрій.
Комісія зі звичайних озброєнь об єдналась з Комісією з атомної енергії — Комісія ООН з роззброєння.
1952 р. — США, Великобританія, Франція — пропозиція ввести кількісниі обмеження на чисельність збройних сил усіх держав.
1954 р — Великобританія і Франція — скорочення (поетапне) ядерної зброї.
СРСР — поетапне скорочення:
І етап — скорочення звичайних збройних сил
ІІ етап — скорочення ядерних арсеналів
ІІІ етап — ліквідація баз на іноземних територіях,
скорочення виробництва ядерної зброї
скликання конференції за договором про заборону випробувань ядерної зброї.
Непогодження позицій СРСР і США.
З'являється нова форма контролю над озброєнням.
Роз'єднання військ — переміщення з передових позицій на визначену відстань друг від друга — дозволяло звести до мінімуму ризик випадкових зіткнень.
В середині 50-х років — зміна співвідношення військових можливостей. Головне завдання СРСР — нейтралізувати геополітичну перевагу США — географічну віддаленість.
|
|
1954 р. — стратегічний бомбардувальник — міг досягнути території США і повернутись. Але пріоритет все одно залишався за США.
1955 р. — “план Ідена” — обмеження чисельності збройних сил у Німеччині і сусідніх країнах — ввести систему інспекції і перевірок. Почати, як експеримент, з зони, що прилягає до східних кордонів Німеччини.
Пізніше — план створення змішаних інспекційних груп по обидві сторони від лінії між Західною і Східною Європою. Але — ці плани не були узгоджені з Західною Німеччиною.
ФРН заперечувала проти непрямого визнання НДР.
На цих же підставах були відкинуті пропозиції СРСР про створення зони обмеження і інспекції озброєнь (пропозиція Громико в 1956 і 1957 рр.)
Хьюго Гейтскал — лідер британської парламентської опозиції — поступове скорочення чисельності іноземних військ в обох німецьких державах, Польщі, Чехословаччини й Угорщини, заборона ядерної зброї на всій території зони; воз’єднання обох нвмецьких держав, вихід ФРН з НАТО, а трьох східноєвропейських держав — з ОВД.
1957 р. — міністр закордонних справ Польщі А. Рапацький — за підтримки СРСР — на розгляд ГА ООН — план:
— заборона виробництва і розміщення ядерної зброї в обох німецьких державах.
Польща і Чехословаччина підтримали цю пропозицію.
“План Рапацького” — стосувався тільки ядерної зброї і не торкався політичних питань: воз’єднання Німеччини, свободи приєднання Німеччини до союзів.
Але США відкинули цей план, а потім і питання про роз'єднання військ:
Причина:
— прямо протилежна тенденція озброєння обох німецьких держав з метою зміцнення передових позицій двох конфронтуючих блоків.
— Побоювання західних країн з приводу великих неядерних сил СРСР.
— Натовська політика передового базування ядерної зброї
— Відсутність досвіду в проведенні інспекцій і перевірок і недовіра в цей метод.
— Жовтень 1957 р. — успішне випробування стратегічної балістичної ракети СРСР — тріумф Радянського Союзу, але негативний вплив на переговори про роззброєння.
США змінює позицію щодо участі європейських країн в ядерній політиці.
Політика “Ядерної участі”, або “ядерного розподілу”.
Особливість: США, допомагаючи західноєвнропейським країнам, мала на увазі не створення ядерного потенціалу кожної країни окремо, а загального для Західної Європи потенціалу ядерного стримування.
Грудень 1957 р. — рішення НАТО про розміщення на території країн НАТО (в тому числі і ФРН) американської ядерної зброї. В Італії — ракети “Тор”, в Туреччині “”Юпітер”.
1958 р. — СРСР — асиметрична відповідь — скорочення збройних сил на 300 тис.
— потреба в робочих руках
— покращання політичної ситуації в країні
— зробити військову присутність у Східній Європі не такою уявною
— підвищений інтерес до ядерної складової — зниження інтересу до сухопутних військ на випадок війни.
Грудень 1962 р. — Насау — Британія — США — участь Британії у багатосторонніх ядерних силах.
Підводні човни — британські.
Ракети “Поларис” — США — британські боєголовки.
Лондон — підпорядковував британські ВПС — командуванню НАТО. Британія — включає свої ядерні сили до складу БЯС — але під контролем Британії.
Було зрозуміло, що ні Захід, ні Радянський Союз не відмовиться повністю від ядерних випробувань. Треба шукати компроміс.
Травень 1955 р. — ініціатива СРСР — заборона ядерних випробувань. НАТО — вважали цю цдею занадто радикальною. Лише часткова заборона.
Захід — вважав, що неможливо контролювати виконання подібного договору без перевірок безпосередньо на місціях. СРСР — проти іноземних інспекцій на своїй території — лише національні сейсмічні засоби.
Компроміс — СРСР погодився на 3 перевірки, США вимагали не менше семи.
|
|
1958 р. — в Женеві — початок переговорів про заборону випробувань. В 1961 р. — Генеральна асамблея приймає спеціальну резолюцію — заборонити до 1 січня 1963 р.
Переговори зайшли у глухий кут — треба було додатковий стимул — Карибська криза.
— страх з приводу руйнівних наслідків війни як для її учасників, так і для третіх країн.
— Наддержавам треба було зробити реальний крок для зниження можливості війни.
— Новітні технології проведення ядерних вибухів — можливість використання підземних шахт — фактично не зупинило гонку озброєнь.
— Високий рівень сейсмічної розвідки — можливість монополізму підземних випробувань
Важливо, щоб приймали участь всі держави-володарі ядерної зброї.
Але — Франція — відмовилась, бо вважала, що вона відстає від інших країн. Але для Китаю — придбання ядерної зброї — важливий засіб забезпечення власної національної безпеки.
Липень 1963 р. — СРСР відмовився від наполягань про заборону підземних випробувань.
5 серпня 1963 р. в Москві — Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі, під водою.
Договір безстроковий і мав відкритий характер.
Франція і КНР договір не підписали.
Після цього з'являється ціла низка пропозицій:
— повна заборона ядерних випробувань
— заборона передачі ядерних матеріалів неядерним державам
— інспектування ядерних досліджень в мирних цілях.
— створення ланцюга спостережних пунктів для оповіщення у випадку раптового нападу.
— Припинення виробництва матеріалів, що розщеплюються.
— Польський лідер В. Гомулка — переробив “план Рапацького” — заморозити ядерну зброю в Європі.
Але:
— Договір про випробування ядерної зброї — максимальна межа, яку могли досягти лідери конфронтуючих блоків.
— Дискусії в НАТО щодо спільного контролю за ядерним керуванням — в східноєвропейських країнах — страх перед ядерною Німеччиною.
США з одного боку прагнули зближення з СРСР, з іншого — хотіли надати ФРН такий статус, який вона заслужила завдяки матеріальному внеску в союз.
|
|
Для СРСР — план створення багатосторонніх ядерних сил — це форма поширення ядерної зброї, хоча США планували це як елемент протидії його поширенню, щоби ФРН і Франція задовольнилися меншим, ніж незалежні ядерні сили.
— Розширення американської участі: у війні у В'єтнамі — додаткова напруженість у радянсько-американські відносини.
В ядерну епоху діє формула: “щоби удержати протилежну сторону від спокуси завдати удару першою, необхідно удатися до погрози відплатити”.
Але можлива і інша точка зору — єдиний шлях, що дозволяє запобігти напад — нанесення першого удару.
Стратегія контрсили — знищення військового потенціалу супротивника одним ударом.
Для нейтралізації — ефективний захист аеродромів і стартових майданчиків ракет — виключити можливість їх повного знищення.
Розробляються нові, дорогі форми оборони:
— ракети розташовуються в протиядерних шахтах, ракети “Поларіс” — на ядерних човнах.
— Система раннього сповіщення — є час підняти літаки в повітря і уберегти від знищення на землі.
Всі ці заходи — змусили обидві сторони зосередити увагу на стратегії нанесення відповідного удару, як засобу безпеки.
Головні проблеми контролю над озброєнням —
— як запобігти ядерній війні між ядерними державами
— як перешкодити приєднанню інших держав до “ядерної еліти”.
Проект договору про неросповсюдження обговорювався з 1965 року.
1 липня 1968 року — відкритий для підписання.
Одночасно — в лондоні, Москві, і Вашингтоні.
Приєдналися Японія і ФРН.
Відмовились Франція і КНР. Індія, Пакистан, Куба, Бразилія, Ізраїль, Арабські країни, ПАР.
Терміном не 25 років.
Заборона на передачу ядерними країнами неядерним атомної зброї і контролю над ними.
Неядерні країни відмовлялися від спроб придбати ядерну зброю або контроль над нею.
Не обмежується право неядерних країн на мирне використання атомної енергії в мирних цілях.
За умови контролю з боку МАГАТЕ.
Ідея створення зон, вільних від ядерної зброї — 1956-1957 рр. —
Центральна Європа:
— не допустити Німеччину до ядерної зброї
— стримати США
На початок 70-х років США мали ≈ 7000 одиниць ядерної зброї на території країн НАТО.
2000 — на тихому океані
СРСР — в Чехословаччині, НДР, на кораблях ВМФ.
1 грудня 1959 р. — Договір про Антарктиду.
Фактично перший договір в галузі контролю на озброєнням — який підписали представники Заходу і Сходу після 1945 р.
Територія і акваторія нижче 60 градуса південної широти — перша географічна зона, вільна від зброї масового знищення.
1963 р. — Бразилія, Мексика, Болівія — сумісна декларація за підписання багатосторонньої регіональної угоди.
Тлателолко — 1967 р.
Були недоліки:
Дозволено ядерні мирні вибухи
Дозволено транзит
Розвиток військової техніки:
— головна частина з декількома боєголовками індивідуального наведення.
— Протиракетні комплекси
Збільшення витрат на гонку озброєнь.
Підштовхнуло держави до переговорів.
1969 р. — переговори про ОСО.
Стратегічне озброєння — ракети, бомби з літаків далекої дії.
— ракети зі стаціонарних, мобільних наземних позицій, з підводних човнів.