2015-06-30
1713
Повість минулих літ
На початку XII ст. за князювання Володимира Мономаха на основі попередніх зведень монах Києво-Печерського монастиря Нестор створив «Повість минулих літ», довівши записи до 1113 року. Оригінал цього літопису не зберігся, але до нашого часу він дійшов у списках XIV – XV ст. Найдавнішими вважають список Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (XV ст.).
Перший здобув свою назву від імені переписувача ченця Лаврентія, а інший було знайдено у костромському Іпатіївському монастирі. Літопис створювався впродовж тривалого часу багатьма митцями, але на початку XII ст. завершив, упорядкував і дав назву літопису київський монах – чернець Нестор. Існують також ще дві редакції «Повісті…»: одну з них зробив ігумен Сильвестр на замовлення Володимира Мономаха, іншу редакцію було здійснено для сина Володимира Мстислава Мономаха. Найвдалішою прийнято вважати саме редакцію Нестора Літописця. «Повість минулих літ» називають ще «Початковим літописом».
Жанр: літопис.
Тема твору: висвітлення історії східних слов’ян і князівської влади, утвердження християнства на Русі, розповідь про виникнення слов’янської писемності.
Ідея твору: возвеличення давності слов’янського роду, уславлення загальноруського патріотизму.
«Поученіє» Володимира Мономаха
У Лаврентіївському списку «Початкового літопису» вміщена унікальна літературна пам'ятка, відома під назвою «Поученіє» Володимира Мономаха.
Володимир Мономах увійшов в історію як один з найвидатніших князів Київської Русі (жив наприкінці XI — на початку XII століття), який завжди виступав проти княжих усобиць і не мирився з порушенням «крестного целованія» — мирних угод між князями. За його князювання Київська Русь суттєво зміцніла і розквітла як держава і культурний центр. Князь користувався великою повагою і авторитетом не тільки у співвітчизників, але й у Західній Європі, з якою він підтримував тісні дипломатичні та династичні зв'язки (мати Володимира буда донькою візантійського імператора Костянтина Мономаха, а дружина — донька англосаксонського імператора Гарольда). Свій досвід державного діяча, книжника, воїна і батька він вклав у свій твір.
«Поученіє» датується приблизно 1117 р. Твір складається з трьох частин — вступної, біографічної і дидактичної, композиційно пов'язаних між собою. У вступній частині автор говорить, що його твір написаний не тільки для власних дітей, але й для інших читачів як порада у благочестивому житті. Володимир Мономах, з одного боку, каже про необхідність дотримання християнських заповідей, з іншого — накреслює образ ідеального правителя, який не має покладатися на воєвод та слуг і повинен сам розумітися в усіх дрібницях державного управління. Він зазначає причину, що спонукала його написати «Поученіє», — княжі міжусобиці і рішуча відмова брати у них участь.
Дидактичну частину твору Володимир Мономах підкріпляє автобіографічною, щоб на прикладі власного життя застерегти дітей від нерозважливих вчинків і помилок. Він добровільно зрікся Чернігівського престолу, щоб не розв'язувати війну з Олегом, бо він жаліє «хрестьяных душ і сел горящих і манастыр»; відмовився від змови братів проти Ростиславичів, щоб не порушити клятву і припинити усобиці. Він здійснив 83 великі походи і багато маленьких, уклав 19 мирних угод з половцями, відпустив з полону близько ста їхніх ватажків, а найлютіших на осторогу іншим — перебив.
Володимир Мономах також виступає не тільки як воїн, але як справжній господар — він не цурається ніякої роботи: працював на конюшні, виконував роботу ловчого, власноруч доглядав за яструбами після полювання. І підкреслює, що всюди його оберігав Господь.
Слід відзначити, що літературний жанр «Поученія» Володимира Мономаха дещо подібний до популярних у середньовічній літературі у Візантії та на Заході батьківських повчань дітям.
6. «Слово о полку Ігоревім» - найвидатніша пам’ятка XIIст. найвидатніша пам'ятка культури східних слов'ян, живе джерело трьох братніх літератур — української, російської, білоруської. Із «Слова...» ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню величну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від половців було найголовнішим завданням князів руських XI—XII століть.
В основу сюжету «Слова...» покладено розповідь про невдало завершений похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом на степових кочівників-половців.
Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор зазнав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Слово...» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року.
Про похід Ігоря на половців розповідається і в літописах — Лаврентіївському (стисло) та Іпатіївському (більш докладно). Розповідь у «Слові...» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники. Князь Ігор Святославич кілька разів перемагав половців. Перша перемога — 1174 року, потім він двічі перемагає їх у 1183 році. У березні 1185 року він бажає допомогти київському князеві Святославу в поході на половців, але йому не вдалося здійснити свій намір.Десь через 2 місяці після цього Ігор вирушив на половців, не погодивши своїх дій із Святославом.
Своєкорислива політика князів і бояр, загострення міжусобної боротьби на Русі, роздроблення Київської держави, ослаблення Києва і влади київського князя — все це давало половцям можливість безперешкодно нападати на Руську землю, розоряти і грабувати її. Руські князі не змогли завдати остаточного удару половцям не тому, що між ними не було злагоди, і це зводило нанівець успіх попередніх перемог. У таких умовах і виступав Ігор у похід.
