Конституційне законодавство ЗУНРу

9 листопада 1918 Українська народна рада проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), до складу якої, крім Східної Галичини, увійшли Північна Буковина та українські повіти Закарпаття.

«Тимчасовий Основний закон» від 13 листопада 1918 року, де визначалися конституційні засади новоствореної держави. Закон мав конституційний характер, адже в ньому містилися основні принципи законодавчого оформлення самостійності українських земель колишньої Австро-Угорської монархії.

Стаття 1 закону закріплювала назву держави – Західноукраїнська Народна Республіка.

Стаття 2 окреслювала межі території республіки, які, згідно з «етнографічною картою Австрійської монархії», становили українські повіти Галичини, Буковини та Закарпаття.

Стаття 3 зазначала, що самостійна держава твориться на всій території Західної України.

Стаття 4 закріплювала верховенство і суверенітет народу, який мав реалізовуватися через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Найвищим представницьким органом державної влади мали стати Установчі збори ЗУНР. До скликання парламенту вся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді, виконавчої – Державному секретаріаті.

Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому тлі (згодом тризуб), повернутий праворуч, прапором – синьо-жовтий. Також було затверджено Державну печатку республіки. У роз’ясненні до закону підтверджувався курс на побудову правової, демократичної республіки.

Значне місце у формуванні конституційного законодавства ЗУНР мала група нормативних актів, прийнятих УНР протягом осені 1918 року – початку зими 1919 року.

Серед них Тимчасовий Закон про адміністрацію ЗУНР (16 жовтня 1918 року), передвступний договір (Угода про об’єднання ЗУНР і УНР, 3 січня 1919 року), група законів, якими регламентувалась робота УНР (про виділ УНР, доповнюючий Статут, про спосіб оголошення законів та розпоряджень, про недоторканість членів УНР, 4 січня 1919 року).

Закон «Про вживання мови у внутрішнім і зовнішнім урядуванні державних властей і урядів…» від 15 лютого 1919 року, яким затверджувався статус української мови як державної.

Закон «Про право горожанства (громадянства) на Західній області Української Народної Республіки» від 8 квітня 1919 року. У ньому зазначалося, що громадяни ЗО УНР ставали особи, які на момент проголошення закону були членами однієї з її громад. Процедура відмови від громадянства передбачала подання відповідної заяви впродовж 1,5 місяця після публікаціх закону.

Закон «Про вивласнення великих табулярних посілостей». Започаткував аграрну реформу на селі. Ним установлювався порядок конфіскації земель у великих землевласників. Націоналізовані землі переходили в тимчасове управління повітових земельних комісій, які розподіляли їх поміж селянами.

Остаточно врегулювати аграрні відносини покликаний був Закон «Про земельну реформу» від 14 квітня 1919 року, за яким передбачалося конфіскація земель поміщиків, церков, монастирів, різноманітних установ, а також набутих із метою спекуляції та тих, що не обробляли власники своїми силами. Націоналізовані землі переходили до державного земельного фонду.

Виборчим законом, ухваленим того ж дня, 14 квітня 1919 року, запроваджувалася пропорційна система виборів до сейму на основі рівного, загального, безпосереднього виборчого права за таємного голосування. Активне виборче право належало громадянам, що досягли 21-річного віку, пасивне – 28 років без різниці статі.