Види юридичних осіб

Юридичні особи можуть класифікуватися за різними ознаками. Цивільний кодекс 1963 р. поділяв юридичні особи, насамперед, за формою власності. Перше місце відводилося державним юридич­ним особам, які були на господарському розрахунку, мали само­стійний баланс, тобто державним підприємствам.

Друге місце - державним організаціям та установам, які фінан­сувалися з державного бюджету. Третє - державним організаціям, які фінансувалися з інших джерел (наприклад, з відрахувань від організацій, що були їм підпорядковані). Четверте - колгоспам, міжколгоспним та іншим кооперативним організаціям, їх об'єд­нанням, іншим громадським організаціям.

Далі йшли державно-колгоспні та інші державно-кооперативні організації.

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

Законом СРСР могли бути передбачені й інші організації як

юридичні особи.

Релігійні громади, центри релігійних організацій тощо не вва­жалися юридичними особами. У сфері цивільних відносин вони мали статус «інших організацій».

Визнання у Законі України «Про власність» рівного правового режиму майна, незалежно від того, кому воно належить, звело нанівець правове значення такого поділу юридичних осіб.

У Цивільному кодексі України юридичні особи поділені за ін­шими класифікаційними ознаками.

Як записано у частині 1 статті 81 ЦК, юридична особа може бу­ти створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Отже, юри­дична особа може бути трьох видів: об'єднанням осіб та майна; об'єднанням осіб; об'єднанням майна.

Господарське товариство (крім акціонерного) - об'єднує і осіб, і майно (капітал). Фонд, акціонерне товариство - є об'єднанням майна. Політична партія, інша непідприємницька організація є лише об'єднанням осіб.

Поряд з цим юридична особа може бути створена однією осо­бою, на базі її майна (власного чи взятого в оренду).

2. Залежно від порядку створення, у Цивільному кодексі Украї­ни окремо виділені юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права.

Юридичну особу приватного права, як записано у частині 2 статті 81 ЦК, створюють засновники (юридичні, фізичні особи) на підставі установчих документів (статуту і(або) засновницького до­говору).

Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самовряду­вання.

Поділ юридичних осіб на ці дві групи був здійснений за напо­ляганням окремих членів Робочої групи.

Таким чином, школа чи інший державний навчальний заклад будуть юридичними особами публічного права, а такі ж приватні навчальні заклади - юридичними особами приватного права. Ка­зенне (державне) підприємство, створене за рішенням Кабінету Міністрів України, буде вважатися юридичною особою публічного ^пРава, а господарське товариство, яке займається випуском такої ж продукції,- юридичною особою приватного права.

Згладжуючи недолугість підстав для такого поділу юридичних ^Осіб, професори Е. О. Харитонов та Н. А. Саніахметова юридични-

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

ми особами публічного права називають тих, що створені для вико­нання функцій публічної влади - управління, забезпечення публіч­ного правопорядку тощо¹. З цією метою професор А. С. Довгерт вимушено додає ще одну ознаку юридичної особи публічного пра­ва: «Публічний характер їхніх цілей, наявність у багатьох випадках владних повноважень чи особливого характеру членства»². Отже, виходить, що державна школа чи державний театр не є юридични­ми особами публічного права. І це - абсолютно правильно, адже поділ юридичних осіб на ці два види мав би обумовлюватися особ­ливістю мети, задля якої вони створені. На цьому ще сто років тому наголошував професор О. М. Гуляєв³.

Як записано у частині 3 статті 81 ЦК, порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. Ця норма з'явилася у Цивіль­ному кодексі на підставі зауважень Президента України.

Але якщо звернутися до Конституції, то ні цього порядку, ні правового статусу жодної з «юридичних осіб публічного права» } ній немає і не могло бути. Ні Верховна Рада України, ні Президен' України, ні Кабінет Міністрів України юридичними особами не є Конституція України визначає їх повноваження, а також повнова ження судів, прокуратури, але не як суб'єктів цивільних відносин тобто не як юридичних осіб.

Управління справами Верховної Ради України, Державне управ ління справами Адміністрації Президента є юридичними особами але їхні повноваження у сфері цивільних відносин у Конституції звісно, не визначені.

У системі інших державних органів та органів місцевого само врядування такої особливої структури, яка була б суб'єктом цивь льних відносин, немає. Так, обласна державна адміністрація є, від­повідно до закону, юридичною особою. Але нею вона є не тоді, і коли здійснює владні повноваження, а тоді, коли укладає договори (цивільні, трудові), здійснює свої майнові права та обов'язки.

Юридична особа - це виключно цивілістичне поняття, ним на­лежить користуватися виключно у сфері приватних, цивільних відносин.

Конструкцію юридичної особи, як звертав на це увагу професор

Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право Украи-ньі._гХ., 2004.-С. 176.

" Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. роз­робників проекту.- К., 2004.- С. 68. ³ Гуляєв О. М. Цит. праця.- С. 277.

С М- Братусь, не можна переносити на сферу інших, зокрема ад­міністративних правовідносин. Отже, можна зробити висновок про те шо визначення у Цивільному кодексі України критеріїв поділу юридичних осіб на два види: публічного та приватного права - не має необхідної наукової аргументації, а сам цей поділ не дає що­найменшої теоретичної та практичної користі.

Участь, наприклад, Верховного Суду України чи районної по­даткової адміністрації у цивільних відносинах - це додатковий ме­ханізм, спосіб матеріального забезпечення їхньої владної, публіч­но-правової діяльності. Отже, у публічних відносинах вони є орга­нами судової чи виконавчої влади, а у приватних відносинах -юридичними особами.

3. Залежно від мети, задля досягнення якої юридична особа
створена, юридичні особи поділяються на комерційні (підприєм­
ницькі) та некомерційні (непідприємницькі).

4. Юридичні особи поділяються залежно від організаційно-
правових форм їх діяльності.

При опрацюванні проекту Цивільного кодексу України окре­мими членами Робочої групи категорично заперечувалася можли­вість існування інших організаційно-правових форм юридичної особи, окрім товариства та установи.

Лише при підготовці проекту до третього читання була перед­бачена можливість існування й інших організаційно-правових форм юридичних осіб.

Господарським кодексом України передбачено можливість створення державних та комунальних унітарних підприємств, гос­подарських об'єднань.

5. Залежно від суб'єкта, який є власником майна, належного
юридичній особі, останні поділяються на приватні, комунальні,
державні.

6. Залежно від того, які права мають засновники щодо майна
юридичної особи, останні є трьох видів:

1) юридичні особи, засновники яких мають зобов'язальні права
(акціонерні товариства, кооперативи). Акціонери не є власниками
майна акціонерного товариства, вони мають право на одержання
частини прибутку (дивідендів).

Член виробничого кооперативу також не є власником майна ко­оперативу. Майно, що є у власності кооперативу (стаття 165 ЦК), поділено на паї його членів. Кожен з членів має право на частку прибутку, відповідно до своєї трудової участі;

2) юридичні особи, засновники яких мають речові права, най­
перше, право власності. Створена засновником організація може

Українське цивільне право

Роздіі IV. Учасн ики цивільних правовідносин

мати лише право володіння і користування майном власника і(або) право управління ним.

За статтею 136 ГК, суб'єкт підприємництва наділений правом господарського відання, тобто правом володіння, користування та розпорядження майном, наданим власником, у визначених ним межах;

3) юридичні особи, засновники яких не мають жодних прав. До цієї групи належать засновники об'єднань громадян, полі­тичних партій, фондів тощо¹.

Чи є держава Україна Пропозиція окремих членів Робочої гру- юридичною особою? ^пи віднести державу Україна, Автономну

Республіку Крим, адміністративно-терито­ріальні громади до числа юридичних осіб не була підтримана.

Твердження професора А. С. Довгерта про те, що Цивільний ко­декс України визнає державу, АРК, територіальні громади юридич­ними особами публічного права², не має щонайменшої підстави.