Міжнародні фінанси у сучасному світовому господарстві

На сучасному етапі міжнародні фінанси набули форми досить складної системи міжнародних потоків грошових коштів і пов'язаних з ними відносин.

Розвиток економічного співробітництва між державами привів до розгалуження різних за своїм змістом видів господарських зв'язків. Зокрема, за останні роки значно розширилися міждержавні фінансові, кредитні і валютні відносини. Будучи однією з форм економічного, науково-технічного і культурного співробітництва між державами, ці відносини разом з тим мають специфічні особливості. У XX ст., особливо після Другої світової війни, у зв'язку з розвитком міжнародного обміну, а також розширенням і диференціацією форм співпраці різних країн у політичній, економічній і культурній сферах виникла необхідність подальшого розширення міжнародних фінансових відносин. З'явилися численні міжнародні організації, члени яких - суверенні держави - приймають на себе певні фінансові зобов'язання. Були створені спеціалізовані міжнародні фінансові організації (Міжнародний валютний фонд. Міжнародний банк реконструкції та розвитку тощо).

Об'єктом всіх видів фінансових відносин служать гроші або грошові зобов'язання. Але міжнародного характеру вони набувають лише тоді, коли складаються в процесі зовнішньої діяльності держави, виконання нею зовнішніх функцій і задач.

Особливість міжнародних фінансів полягає в тому, що вони представлені безліччю суб'єктів, тобто спочатку це багатосуб'єктна категорія. Це означає, що немає єдиного міжнародного фонду грошових коштів, який зосереджений в конкретному місці і є власністю конкретного суб'єкта світової економіки. Фінансові ресурси світу знаходяться переважно в обігу, утворюючи світовий фінансовий ринок. Як будь-яка багатосуб'єктна категорія міжнародний фінансовий ринок постійно потребує реформування. Так, проблеми зміцнення міжнародної фінансової системи стали широко обговорюватися після мексиканської кризи кінця 1994 р. Щорічний самміт лідерів країн групи G-7, проведений в і995 р. в Галіфаксі. послужив стимулом для розвитку досліджень з ряду напрямів. Серед них важлива роль відводилася вивченню способів організованого вирішення фінансових криз. З представників центральних банків і міністерств фінансів країн великої сімки, до яких приєднались урядовці Бельгії, Голландії, Швеції і Швейцарії була сформована робоча група, яка до травня І996 р. підготувала відповідну доповідь (Rey Report). В ній було відзначено, що ні позичальники, ні кредитори не зможуть уникнути негативних наслідків кризи. Доповідь закликала до вдосконалення ринково орієнтованих процедур вирішення боргових проблем держави і приватного сектора, що знаходиться в умовах кризи. Було запропоновано внести певні зміни в договори купівлі-продажу облігацій (bond contracts) для забезпечення взаємодії і співпраці власників облігацій в період реструктуризації умов їх випуску емітентом (державою або приватними корпораціями), що зазнає фінансові труднощі. В доповіді була висловлена ідея розширення можливостей МВФ щодо застосування політики "кредитування в умовах заборгованості" (lending into arrears). Процес зміцнення фінансової системи, що почався, виявився в наступних аспектах;

o розвиток міжнародних стандартів публічного розкриття економічної інформації (Special Data Dissemination Standard);

o створення міжнародних стандартів банківського нагляду (Basle Core Principles for Banking Supervision);

o розширення фінансових можливостей МВФ в рамках New Arrangement to Borrow (NAB);

o створення в МВФ нового механізму кредитування, Supplemental Reserve Facility (SRF), покликаного допомогти членам фонду справлятися з несподіваним і руйнівним впливом втрати довір'я інвесторів. Умови надання засобів по лінії SRF повинні забезпечувати їх переважне (первинне) повернення при зниженні можливих конфліктів інтересів.

У листопаді 1997 р. на зустрічі лідерів країн Азіатсько-тихоокеанського регіону, що проводилася у Ванкувері, було порушено питання про більш детальне обговорення причин кризи на ринках, що розвиваються. У квітні 1998 р. з країн, що відігравали системну роль у світовій фінансовій системі, була утворена група G-22. Представники країн, що входили в неї, сформували три робочі групи для вироблення пропозицій з наступних напрямів: підвищення прозорості і міри відповідальності; зміцнення національних фінансових систем; стимулювання розподілу тягаря витрат по виходу з кризи міждержавним і приватним сектором. Доповіді робочих груп були представлені на щорічних 53-х зборах Ради управляючих МВФ і Всесвітнього банку, що відбулися в жовтні 1998 р. За підсумками обговорення представлених доповідей державні діячі країн G-7 30.10.98 випустили сумісну заяву. В дискусії, що почалася, найактивнішу участь взяли представники розвинутих країн і міжнародних організацій. На сьогодні аналіз різних підходів до реформи МФС утруднений через відсутність цілісних програм, які б містили пропозиції щодо побудови єдиної архітектури світової системи. Серед основних причин реформування міжнародної фінансової системи слід виділити такі:

1. Глобалізація світової економіки, що сприяла виникненню нового класу міжнародних інвесторів, які одночасно діють на декількох ринках, що розвиваються, і здатні дестабілізувати фінансову ситуацію в країнах, де здійснюються інвестиції. Різка невідповідність між високим рівнем розвитку міжнародного фінансового ринку і відсутністю належної інституційної структури його регулювання.

2. Спад світового економічного потенціалу, що загрожує серйозними наслідками у разі неадекватного регулювання міжнародної фінансової системи.

3. Стійка повторюваність фінансових і валютних криз в останні роки, підвищення їх глибини та інтенсивності. Масове зростання негативних соціальних наслідків криз, що виявляється у збільшенні безробіття і рівня бідності.

4. Збільшення кількості офшорних фінансових центрів, що знижують ефективність державного регулювання фінансових ринків країн, які розвиваються.

5. Слабкість фінансового сектора в країнах з ринками, що розвиваються, яскраво виявилася в ході останніх криз. Непропорційне використання державних засобів при вирішенні проблем приватного сектора.

6. Обмежені можливості міжнародних інститутів у наданні фінансової підтримки країнам, що розвиваються, в порівнянні з розмірами потоку приватного капіталу. Нездатність міжнародних організацій протистояти кризам, що повторюються, і обмежувати сферу їх розповсюдження.

7. Поглиблення конфліктів інтересів (moral hazard), що виникають в результаті втілення програм фінансування МВФ, та інших міжнародних інститутів, і негативно впливають на поведінку приватних інвесторів і позичальників в ході фінансових криз.

8. Різке збільшення кількості інвестиційних інститутів, фінансових інструментів і обсягу операцій на фінансових ринках, особливо на ринку боргових зобов'язань, утруднена взаємодія інвесторів в ході подолання криз. Масштаби і диверсифікованість інвестиційних вкладень в країнах з ринками, що розвиваються, що зумовили прискорення розповсюдження криз. Масовий розвиток операцій, у тому числі спекулятивних, з похідними цінними паперами (дериватами), що відображаються на позабалансових рахунках і утрудняють оцінку ризиків фінансовими інститутами.