2015-06-30
875
Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.
Для термінологічної системи характерні такі способи творення:
1) морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);
2) семантичний, що реалізується за допомогою розвитку спеціальних
значень у словах природної мови; 3) різні типи запозичень (слово
твірне та семантичне калькування).
Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:
1. Вторинна номінація – використання наявного в мові слова
для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний
знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сати новий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це – найдавніший спосіб термінотворення.
2. Словотвірний – утворення термінів за допомогою префіксів (над виробництво, пере супозиція), суфіксів (маркув анн я, гумув анн я,
оборотн ість), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ – спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.
3. Синтаксичний – використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.
4. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.
Причини запозичення термінів різноманітні:
– запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус «додаткова
винагорода», «додаткова цінова знижка», «комісійна винагорода»;
– паралельне використання власного й запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсувати – повертати борг; імпорт – ввіз; асиміляція – уподібнення; лабіалізація – огублення;
– пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені та власні терміни: пролонгація – продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний – міжзоряний; бартер – прямий безгрошовий обмін товарами;
– відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав
сучасним вимогам: ліквідат – юридична особа-боржник, до якої
висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.
Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці – так звані пуристи – заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонують творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках XX століття – і в українській), проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовні слова в термінології не повинні перевищувати 15 %, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода – диспач; звуження – інфлювання (національної валюти) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) – трасант (нім.); жиро (італ.) – індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) – ревальвація (лат.).
Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на:
· однокомпонентні терміни, наприклад: паритет, резолюція,
субстрат, паралінгвістика.
· двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури, універсали культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідальність;
· трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити
прийменники:
а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;
б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип
речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови,
пасивний словник мовця;
в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного
світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного
договору, теорія лінгвістичної відносності;
г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання;
• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири
й більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний
приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.
