Радянська сторона несе відповідальність і за втягування цивільних осіб до бойових і спеціальних дій проти повстанців

Близькими за функціями до згаданих винищувальних батальйонів та ГОГП були так звані "озброєні групи партійно-радянського активу”. Вони не тільки здійснювали самооборону власних установ, але і сприяли оперативно-військовим групам у розшуку підпільників (особливо у населених пунктах), брали участь у військових операціях, що призводило до зростання втрат серед цієї категорії цивільного населення.

Окремі активісти залучалися до складних оперативних заходів. Як згадував активіст А.Ш., він не тільки брав участь у десятках операцій, але й тричі направлявся до підпілля під виглядом учасника, сприяв розкладу нелегальних формувань, знищенню та захопленню їх функціонерів ОУН [56].

Серед специфічних, протизаконних методів пацифікації Західної України слід згадати і запровадження механізму кругової поруки і виселення людності в районах, “уражених бандитизмом”.

З польської сторони апофеозом таким дій стала сумнозвісна операція “Вісла”, коли в стислий термін було насильницькі змінено етнічну карту південно-східних районів Польщі, переселено до 150 тис. корінного українського населення.

На залякування населення спрямовувалися і публічні страти. І це сталося в той час, коли озброєні акції підпілля поступово сходили нанівець.

Так, 27–28 жовтня 1951 р. в м.Стрий після відкритого судового процесу публічно повісили Миколаївського надрайонного референта СБ М.Гельнера і районного референта СБ О.Кальченка [57]. Публічні страти ”освячувалися” присутністю прокурора УРСР Руденка.

Нарешті, атмосферу підозри й насильства навколо некомбатантів роздмухувала радянська сторона, політика якої носила виразно “класовий” характер.

Крім цілеспрямованих заходів з компрометації підпільників, творилися підстави для пошуку СБ ОУН "ворожої агентури” серед населення, причому вдаватися до цього вимагала від органів НКВС-МДБ правляча комуністична партія.