double arrow

Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.


З кінця V — початку VI ст. розпочинається стрімкий і масштабний процес розселення слов'янського етносу з території прабатьківщини. Здавалось, непохитно-монолітний до того слов'янський світ розколовся, і величезні маси людності зірвалися з насиджених місць і рушили землями Європи. Це було викликано насамперед інтенсифікацією розкладу родо-племінного ладу, спричиненого розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, швидким зростанням населення слов'янського світу (своєрідний «демографічний вибух»), визріванням і наростанням соціально-майнової нерівності в їхньому суспільстві.

То була доба виникнення квазідержавних суспільних об'єднань (союзів племен і далі племінних княжінь) і закладання підвалин державності у слов'янських народів. У процесі розселення складалась східнослов'янська, далі давньоруська, етнокультурна спільність. Вона посідала величезну територію Східної Європи, залишаючись об'єднаною відносно мови і культури спільністю.

Історики нових часів встановили, що названі Нестором племена насправді були племінними об'єднаннями, союзами, утворення яких належить до часу не пізніше VI ст. Та сам літописець навіть приблизно не датує їх і не називає жодних дат в їхній давній історії. Тим часом, визначення хронологічних меж періоду існування великих союзів племен (частина яких переросла в згадані Нестором племінні княжіння) дало б змогу чіткіше уявити передумови складання Давньоруської держави.




Еволюція східнослов'янської спільноти перебувала в обопільному зв'язку з формуванням державності. У створенні й розвитку етнокультурних об'єднань важливе, часом вирішальне значення мали давні держави, що об'єктивно прискорювали етногенетичні й культурні процеси та явища. З іншого боку, складання таких об'єднань сприяло утворенню і розвиткові державності. Так сталося й у східнослов'янському суспільстві.

Давньоруська етнокультурна спільність склалася протягом VI—IX ст. і розвивалася в наступні століття. Вона зберігала відносну єдність матеріальної й духовної культури, сталість самого способу життя і в часи існування централізованої держави (X — перше тридцятиріччя XII ст.), і в добу удільної роздробленості (40-ві рр. XII — 30-ті рр. XIII ст.). Навіть політичне відособлення земель і князівств у складі федеративної держави, якою зробилася Київська Русь з 40-х рр. XII ст., не призвело до обласної замкненості й дроблення цілісної давньоруської культури.

Носіями культурної спільності, хранителями народних засад і традицій в суспільстві були трудівники, ремісники й селяни, насамперед жителі великих і матих міст. Саме селяни великою мірою забезпечили єдність (хай і відносну) матеріальної та духовної культури на просторі Руської землі, від Суздаля до Берестя, від Галича до Тмуторокані. Бо вони були прив'язаними до землі, а ремісники постійно переїздили з одного князівства до іншого і спілкувались з колегами з інших міст. Галицькі кам'яних справ майстри працювали у Володимирі на Клязьмі, смоляни — в Чернігові, а новгородські будівничі творчо використовували досвід смоленських і полоцьких зодчих. Особливо значну роль у забезпеченні культурної єдності східного слов'янства відіграв Київ. Могутня, цілісна і масштабна культура стольного града держави постійно і сильно впливала на аналогічні явища і процеси всіх земель і князівств давньоруського часу.



Не слід абсолютизувати культурну єдність східнослов'янської етнокуль- турної спільності, як це робилось у недавньому минулому, так само, як і не арго недооцінювати її. Здебільшого цілісна, вона зберегла місцеві особливості в мові, побуті, звичаях, господарстві, що не встигли згладитися за часи її існування (принаймні до кінця XIII ст.). Відчутне відособлення окремих територій у процесі суспільно-економічної еволюції суспільства стало основною причиною того, що локальні особливості (при збереженні досягнутої в перебігу етнокультурного розвитку спільності матеріальної й духовної культури) зміцніли і поступово, протягом кількох століть, надали специфічного спкжультурного обрису групам земель, які поволі переростали в території української, російської та білоруської народностей.

Конец формы







Сейчас читают про: