Висновки

Економіка України, після парламентських виборів у жовтні 2010 року, виявилася перед вибором напряму економічних перетворень. Виходячи з викладеного і з огляду на вже отриманий досвід, можна виокремити такі стратегічні напрями:

– пріоритет економічних цілей над політичними. Економічно доцільними є перетворення, що ведуть до ефективного використання ресурсів, економічного зростання, підвищення рівня та якості життя населення;

– пріоритет реального сектору над спекулятивним (легітимної економіки над тіньовою). Будь-якими засобами, у тому числі й адміністративними, розвернути грошові потоки зі спекулятивного сектору в реальний. Якщо стара економічна політика створила систему високої прибутковості спекулятивного сектору, то тут першочергове завдання всіх гілок влади – створення грошово-кредитної системи, що забезпечує ефективність функціонування реального сектору економіки;

– перебороти демонетизацію економіки, в тому числі й засобами керованої інфляції. Трансформаційний процес вітчизняної економіки на початок ХХІ ст. характеризується істотними зрушеннями в роздержавленні власності, появою недержавного сектору економіки та прошарку підприємців; посиленням демократизації економіки, зародженням національних ринків (товарів, праці, капіталів, валюти), формуванням підвалин ринкової інфраструктури, розширенням зовнішньоекономічних зв’язків та низкою інших часткових досягнень, однак перехід до ринкових взаємин супроводиться розвитком цілого «клубка» негативних со­ціально-економічних явищ у нашій країні, які надали глибокій кризі перманентного, системного характеру. Головні серед них: структура економіки індустріального типу з переважанням сировинних виробництв; значна енергомісткість та екологічна небезпечність виробництва з високим ступенем фізичного і морального зношення основних виробничих фондів; низька продуктив­ність праці; низький рівень інвестування в людський капітал; втеча «мізків» та капіталів з України; некомплексне формування ринкової інфраструктури; зростання боргового навантаження на економіку та низький рівень платіжної дисципліни; потужна «тінізація» економіки; гіпертрофована диференціація населення за рівнем прибутків; формування в суспільстві стійкого прошарку соціального дна (бомжів, безпритульних дітей), а це зараз близько 10 % міського населення – з-поміж тих, хто втратив роботу через скорочення 15 млн робочих місць упродовж 90-х рр., а житло – унаслідок відсутності правого захисту від незаконних дій; збільшення смертності внаслідок соціально обумовлених хвороб, самогубств, наркоманії, алкоголізму, кримінальних злочинів; криміналізація суспільства; ігнорування підтримки соціального захисту та забезпечення соціальних гарантій населення; порушення прав людини з боку владних структур; витіснення більшос­ті громадян-акціонерів зі сфери реальних власників роздержавлених підприємств і відчуження власності (основних фондів) колективних акціонерних форм на користь формальних переважно шахрайських структур за потурання цим діям влади; неефективна структура зовнішньої торгівлі тощо. Унаслідок цього в суспільстві сформовано негативний «образ» ринкових реформ та високий ступінь недовіри до влади. Нагромаджені в суспільстві аномалії незаперечно свідчать про відсталість та архаїчність його структур, отже, потрібні зміни структури суспільних і політичних взаємин, функцій політичних інститутів і глибока перебудова правової, інституційної та соціальної сфер, оскільки така економіка завжди несе загрозу загострення соціальних конфліктів і постає ймовірним детонатором могутнього соціально-політичного вибуху.

Усе це вимагає активної соціальної політики на рівні держави, адже економіка, в якій існують і розвиваються зазначені негативні явища, не може бути внутрішньо збалансованою. Першочерговими заходами подолання економічної кризи й забезпечення цивілізованого рівня життя населення мають стати впровадження інноваційно орієнтованої моделі економічного розвитку країни; поступове цілеспрямоване проведення соціально орієнтованої економічної політики; конструктивне посилення державної політики в усіх сферах економічного та соціального життя і дієва корекція на цій основі процесів ринкової трансформації.

Пріоритетними, значно конкретнішими шляхами усунення деформацій перехідного процесу в Україні є такі: припинення масового субсидіювання та застосування раціональної процедури банкрутства неконкурентоспроможних підприємств; формування функ­ціонально цілісної ринкової інфраструктури; інноваційна та інвести­ційна підтримка всіх галузей національної економіки; стимулюван­ня підприємництва в галузі високотехнологічних виробництв; органічне поєднання на економіко-правовому рівні процесу приватизації із закінченням реструктуризації та модернізації підприємств; легітимне впорядкування податкового тиску на суб’єктів господарюван­ня та відчуження тіньового сектору, особливо реприватизація кримінального капіталу на користь держави; підвищення купівельної спроможності населення на основі стимулювання процесу залучення його до високопродуктивної праці у вітчизняному виробництві.

Соціально орієнтована економіка стає життєздатною тільки тоді, коли дотримуються необхідні межі соціального захисту, оскільки лише за таких умов забезпечуються суспільні умови для того, щоб людина могла збільшувати свій трудовий внесок, реалізувати свої можливості, а отже й доходи. Соціальна база такої економіки – масовий прошарок економічно активного населення, матеріально забезпечених людей, далеких від утриманських настроїв, які усвідомлюють особисту відповідальність за свою долю і здатні стати рушієм економіки – за своїм ставленням до праці, кваліфікацією, за можливостями адаптуватися до процесів розвитку економіки та нагромадження трудових доходів.