Антимонопольна діяльність

Стримуючи розвиток конкурентних сил та їх позитивний вплив, монопольні умови водночас гальмують і досягнення вищого рівня національного добробуту. Така ситуація дає підстави для проведення державних антимонопольних заходів, чия ефективність і напрям залежать від типу монополії. Залежно від причин, що породжують монополії, їх можна класифікувати таким чином:

· природні монополії виникають як результат технічних умов виробничого процесу, що потребує певної концентрації засобів виробництва, наприклад, інфраструктурної монополії (зв'язок, транспорт, комунальне господарство тощо);

· агломераційні монополії виникають внаслідок поступового і послідовного скупчення малих за обсягом і аналогічним за характером виробництва підприємств;

· державні монополії виникають внаслідок того, що держава створює привілейовані умови для виробничої діяльності певних підприємств і таким чином захищає їх від конкуренції (наприклад, монополії на виробництво солі, розробку мінеральних ресурсів за часів середньовіччя, політика митного протекціонізму тощо).

Монополії в Україні мають певні особливості. Здебільшого вони успадковані від тоталітарного режиму. Тут нема таких форм монополії, як картель, синдикат, трест, концерн тощо, а існують нові форми монопольних формувань, які відповідали суті адміністративно-командної системи. Це - науково-виробничі об'єднання, виробничі об'єднання, державі міжгалузеві об'єднання, агропромислові об'єднання, комбінати, а також просто великі підприємства.

Політика радянського керівництва була спрямована на забезпечення найвищого ступеня концентрації виробництва в усіх галузях народного господарства. Такий рівень концентрації великомасштабного виробництва автоматично перетворював підприємства на господарства монопольного типу. Крім виробничих (господарських) монополій, була сформована система організаційно-галузевих (відомчих) монополій у вигляді різних міністерств, управлінь, комітетів, районних, обласних і республіканських агропромислових об'єднань тощо. Галузева форма організації управління збуту і виробництва ліквідувала всі умови для функціонування як внутрі -, так і міжгалузевої конкуренції.

Вадливе також відзначити, що в умовах колишнього СРСР держава була абсолютним монополістом, оскільки майже всі засоби виробництва в країні складали державну власність. На цьому ґрунті держава монополізувала всі сторони економічного життя: виробництво, управління, планування, збут, оплату праці, ціноутворення, розподіл засобів виробництва і предметів споживання тощо.

Внаслідок цього була сформована державно-монополістична економічна система особливого типу - тоталітарна, яка повністю виключала ринкову конкуренцію (тоді як неринкові форми конкуренції існували - боротьба між керівниками підприємств за фонди дефіцитних ресурсів, за зниження планових завдань тощо). У цьому була зацікавлена партійно-державна бюрократична система. В такій економіці всі напрямки розвитку народного господарства визначалися не ринком, а державними органами управління і планування. Абсолютна і всебічна монополізація всіх галузей і сфер економіки породила тенденцію до технічного та економічного застою.

Становлення української державності поставило перед нею складне і копітке завдання - подолання монополізму. Одним із найважливіших напрямків у здійсненні цього завдання є рішуча деконцентрація виробництва, а її конкретна форма - розукрупнення більшості об'єднань і великих підприємств в усіх галузях народного господарства.

Деконцентрацію великих державних підприємств доцільно здійснювати шляхом відокремлення від них колишніх самостійних підприємств філій, окремих цехів і виробничих структур, які знову повинні одержу ти статус самостійного підприємства. Цю операцію в основному необхідно здійснити до початку роздержавлення. Через це великого значення набуває комерціалізація, яка, згідно з указами Президента України, здійснює у торгівлі і у сфері побутового обслуговування. її досвід слід використати також для деконцентрації виробництва у промисловості, сільському господарстві, будівництві і на транспорті.

Поряд з деконцентрацією і комерціалізацією виробництва і торгівлі, доцільно активізувати зусилля щодо створення великої кількості малих приватних підприємств, фермерських господарств. Малі і середні підприємства здатні забезпечити високу динамічність структури виробництва, а їхнє будівництво вимагає незначних коштів і строків. У розвитку малого бізнесу велику роль повинна відіграти державна підтримка і виважена податкова політика.

Велике значення для подолання державного монополізму, для усунення організаційно-галузевих монополій має приватизація більшої частки державної власності. Це, безперечно, ключове питання з точки зору формування в Україні принципово нової господарської системи.

Для реалізації програм подолання монополізму питання про те, що має передувати - демонополізація чи роздержавлення і приватизація, актуальне не тільки в чисто теоретичному плані. Вибір економічної стратегії в цьому питанні може мати вирішальне значення для боротьби з надмірною монополізацією виробництва. Важливо відзначити, що коли роздержавлення і приватизація проводитимуться без демонополізації, то це значно посилить роль монополій у господарському житті. Вони можуть захопити економічну владу, всіляко гальмувати реформи, диктувати свої умови не лише ринку, але й державі, її законодавчим органам. Тому демонополізація економіки повинна здійснюватися паралельно і навіть передувати проведенню роздержавлення і приватизації.

Демонополізація виробництва, роздержавлення і приватизація - це, разом з іншими заходами, дозволить створити в Україні сприятливі умови для нормальної (досконалої) ринкової конкуренції. Виникнуть конкурентна пропозиція і конкурентний попит. Конкурентна пропозиція означає, що даний продукт виготовляється і пропонується на ринку безліччю підприємств, відповідно і попит на цей продукт повинен пред'являтись необмеженою кількістю покупців.

З погляду сучасних потреби, кожен товар повинен виготовлятися і пропонуватися для збуту багатьма товаровиробниками. Це стане можливе тоді, коли в Україні діятимуть принаймні близько мільйона підприємств різних фірм власності і видів господарювання. Тоді сформується і більш-менш конкурентний попит.

Якщо певне місце в економіці займають монополії та регулюючі заходи держави, то досконала конкуренція перетворюється на недосконалу, або обмежену. Обмежену конкуренцію не треба розуміти як таку, що зникає. Мається на увазі, що конкуренція, її руйнівні та стихійні сили до певної міри обмежуються, з одного боку, діючими монопольними підприємствами, а з іншого - державним регулюванням, зокрема законами про монополії і конкуренцію.

Подолання монополізму в Україні не означає повної ліквідації монополії. Передусім забезпечується певний розвиток і державна підтримка технологічної монополії, що означав поглиблення спеціалізації виробництва. Її особливість полягає в тому, що підприємство монополізує виробництво або збут не багатьох продуктів і навіть не одного продукту, а його певного різновиду.

Це, наприклад, може бути одна із модифікацій кольорового телевізора або спортивного автомобіля тощо.

Залишаються також окремі багатопродуктові монопольні об'єднання різних форм власності і в різних галузях народного господарства Декілька сотень таких монополій не заважатимуть функціонуванню всі форм конкуренції: внутрігалузевої і міжгалузевої, монопольної і іншої.

Певний досвід антимонопольної діяльності нагромаджений у промислово розвинутих країнах. Для боротьби з монополією, зловживаннями і нечесною діловою практикою в цих країнах прийнята ціла низка антитрестовських законів. У ФРН, наприклад, антитрестовське законодавство забороняє картельні та інші угоди, що створюються з метою обмеження конкуренції. Практика дотримання законів контролюється Федеральною картельною службою. Фірми, які займають провідні позиції на ринку, є об'єктом спеціального контролю для попередження зловживань і дискримінації. Здійснюється також контроль за злиттям і поглинанням компаній. Закон про недобросовісну конкуренцію захищає споживачів від оманливої реклами, нечесних дій щодо конкурентів.

Антитрестовські закони США націлені на попередження надмірної концентрації економічної влади в руках окремих корпорацій, збереження і підтримку конкуренції - одного із рушіїв господарського розвитку і науково-технічного прогресу в умовах ринкової економіки. Антитрестовське регулювання стало складовою частиною підприємницької практики і суттєво впливає на структуру і функціонування приватного сектора.

Антимонопольне законодавство Японії передбачає досягнення двох важливих цілей антимонопольної політики: забезпечення інтересів споживачів і захист слабих (здебільшого дрібних) фірм від свавілля сильних. Приміром, заборонені холдінг-компанії - обмеження, що не має прецеденту в інших країнах.

Узагальнення антимонопольної діяльності у промислово розвинутих країнах дає можливість виділити в ній п'ять основних моментів. По-перше, прибутки монополій скорочуються за рахунок високих податків, в результаті посилюється їхній соціальне негативний вплив. По-друге, встановлюється контроль за цінами, який використовується для отримання інфляції і для тиску на ціни у висококонцентрованих галузях. По-третє, державна власність на монополії. Вона особливо широко використовується у західноєвропейських країнах. Вважається, що у багатьох галузях (телефонний зв'язок, постачання водою, природним газом, електроенергією, залізниця) виробництво буде ефективним, коли фірми є монополіями або наближені до них. По-четверте, економічне регулювання дозволяє спеціальним регулюючим агентствам спостерігати за цінами, обсягами виробництва, входженням і виходом фірм із регульованих галузей; воно поширюється на комунальні підприємства, транспорт і фінансові ринки. Це, по суті, державний контроль без власності на засоби виробництва. По-п'яте, регулювання діяльності монополій здійснюється з допомогою антитрестовської політики, яка використовується у висок концентрованих галузях. Під регулюванням розуміються державні правила і закони, прийняті для зміни або контролю над операціями економічних обмежень. Існує дві форми регулювання - економічне і соціальне У сфері економічного регулювання перебуває контроль за цінами, типами товарів, умовами входження і виходу із галузі або стандарти обслуговування у певній галузі. Соціальне регулювання - це ряд настанов, спрямованих на коригування широкого ряду побічних або зовнішніх ефектів. Відомі приклади соціального регулювання - програми очищення повітря і води, безпеки ядерної енергетики, ліків, автомобілів, тощо.

Важливе місце в антимонопольній діяльності України займає Закон "Про захист економічної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 11 січня 2001 року № 2210-ІІІ, який введений в дію з 1 січня 2002 р. Згідно з цим Законом економічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

В ст. 3 Закону відмічається, що законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України (254к/96-ВР), і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України" (3659-12), "Про захист від недобросовісної конкуренції" (236/96-ВР), інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання визначається згідно із ст. 12 Закону.

1. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

· на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

· не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

· сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

· сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків -

· і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Стаття 13 Закону визначає зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

1. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

2. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення (ст. 48), в тому числі про:

· визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

· припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

· зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди,

· визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

· визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

· примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

· накладення штрафу;

· блокування цінних паперів;

· усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

· скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону;

· оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

· закриття провадження у справі.

Недобросовісною конкуренцією визнається неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування продукту, а також копіювання форми, упаковки. Крім того, зумисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, є також отримання, використання та розголошення комерційної таємниці метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємства.

Демонополізація економіки України відбувається згідно із спеціальною програмою, що є складовою частиною єдиної комплексної програми уряду України, яка щорічно затверджується Верховною Радою України.

За порушення антимонопольного законодавства накладаються штрафи на підприємців і посадових осіб. На підприємства вони накладаються за: ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України; неподання чи несвоєчасне подання інформації Антимонопольному комітету і його територіальним управлінням або свідоме подання недостовірних даних. За аналогійні порушення несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу і посадові особи органів влади та управління, а також керівники підприємств.

20.04.2000 Урядом України був прийнятий Закон України “Про природні монополії” № 1682-III. Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

Відповідно до ст. 5 цього Закону діяльність суб'єктів природних монополій регулюється у таких сферах:

· транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

· транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

· транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

· передачі та розподілу електричної енергії;

· користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

· управління повітряним рухом;

· зв'язку загального користування;

· централізованого водопостачання та водовідведення;

· централізованого постачання теплової енергії;

· спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень. Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 10 Закону, суб'єкти природних монополій зобов'язані:

· дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;

· вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;

· забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, та споживачами;

· надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;

· забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об'єктів, устаткування та земельних ділянок, що є у їх власності або у користуванні.

Національні комісії регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, згідно до ст. 17, можуть накладати штрафи на суб'єктів природних монополій. Відповідно до ст. 18 посадові особи суб'єктів природних монополій несуть адміністративну відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій, ненадання чи несвоєчасне надання інформації цим органам або надання завідомо недостовірних даних у порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення. У відповідності до ст. 19 прибуток або виручка, одержані суб'єктами природних монополій у результаті порушення норм цього Закону, вилучається в судовому порядку до Державного бюджету України.