Шляхи подолання девіантної поведінки

Сутність і діагностика девіації (відхилення) підказують ефективні шляхи її подолання. При цьому важливо виходити з категорії правової поведінки з урахуванням її норми і патології. Ця поведінка є складовою людської життєдіяльності загалом, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єктивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).

Подолання девіантної поведінки починається із запобігання їй. Вважається, що запобігання девіації складається з тріади:

1) профілактики;

2) власне запобігання;

3) запобіжних заходів.

На початковій стадії визрівання злочину потрібна профілактика (виховні заходи, а можливо, й профілактичні засоби примусу). Коли ж (за відсутності результатів) з'явився задум злочину (рішення і процес його прийняття), то центр запобіжної роботи переноситься на власне запобігання. Запобіжні ж заходи є припиненням протиправного посягання.

Профілактика правопорушень має такі основні цілі:

1) обмеження впливу негативних факторів;

2) вплив на причини злочинних проявів;

3) вплив на мікросередовище;

4) вплив на особистість, здатну на злочин.

Девіантна соціологія вивчає також суб'єктно-об'єктні стосунки щодо проведення індивідуальної і загальної профілактики, застосування всіх форм її забезпечення, включаючи інформаційне — внутрішнє і зовнішнє. Ідеться про характеристику сукупності зареєстрованих на певній території злочинів за відповідний період; характеристику особистості злочинця; дані про злочинність щодо різних категорій (рецидивна, неповнолітніх тощо); показники правопорушень незлочинного характеру; відображення географії злочинності та інших правопорушень, відхилень тощо.

Форми профілактичної роботи серед населення різноманітні. Це профілактичні бесіди, шефство, обговорення поведінки правопорушників у трудових колективах, громадських організаціях, залучення правопорушників до суспільно корисних занять. Переконання поєднується з примусом. Крім кримінального покарання застосовуються різні адміністративні засоби впливу.

Подолання девіантної поведінки потребує знання суті, причин, ознак злочинності та особистості злочинця.

Злочинність — динамічне соціально-правове явище, яке включає сукупність усіх злочинів, що здійснюються у суспільстві на цьому етапі і характеризуються певними кількісними та якісними показниками (стан, рівень, динаміка, структура, характер).

Ідеться про зареєстровану і приховувану (латентну), незареєстровану, злочинність, про її детермінанти — об'єктивні й суб'єктивні, головні й другорядні.

Криміногенне середовище, негативні обставини інтенсифікують злочинну дію, деформують потреби і, відповідно, їх усвідомлення та практичне задоволення. Це стосується як окремого індивіда, так і певних груп індивідів. Звідси — групова, організована злочинність, учасники якої спілкуються в умовах кримінологічної ситуації.

Структура особистості злочинця включає:

1) соціально-демографічні ознаки;

2) кримінально-правові ознаки;

3) соціальні прояви у різних сферах життя;

4) моральні властивості;

5) психологічні особливості.

Шляхи подолання девіантної поведінки, тим більш у її злочинному варіанті, повинні визначатися з урахуванням названих специфічних рис особистості злочинця, впливаючи на середовище (обставини, ситуацію), формування здорових потреб, насамперед потреб у самовдосконаленні, на процес усвідомлення цих потреб та їх активного задоволення через творчість.

Працюючи над перевихованням злочинців, долаючи їх опір суспільним інтересам, соціальні структури розрізняють такі типи злочинців:

1) найнебезпечніші (активно антисоціальні, «професіонали», рецидивісти);

2) небезпечні (пасивно асоціальні);

3) нестійкі, втягнуті у злочинне середовище;

4) ситуативні, які діють залежно від ситуацій, у які вони потрапляють.

Сім'я, школа, система освіти, засоби масової інформації, громадська думка, трудові колективи, ще ширше соціальні інститути, соціальні спільноти, відносини між ними, суспільство загалом — такий перелік суб'єктів (носіїв) цілеспрямованого впливу на людей, які тяжіють до деформацій особистості, що призводять до правопорушень і злочинів, задля їх удосконалення, позбавлення негативних рис.

Питання для самоконтролю:

1. Що є об’єктом девіантної поведінки?

2. Що становить предмет девіантної поведінки?

3. Назвіть і охарактеризуйте типи девіації.

4. У чому полягає сутність біологічної концепції девіантної поведінки?

5. Проаналізуйте психологічні та соціологічні теорії девіантної поведінки

6. Розкрийте погляди Р. Мертона на девіацію?

7. Назвіть і охарактеризуйте види девіантної поведінки.