Фома Аквінський (1125/26-1274рр) - один із найвидатніших представників середньовічної філософії, учень знаменитого теолога, філософа і природознавця Альберта Великого. Як і його вчитель, ФА намагався обгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля. При цьому вчення Арістотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя з догматами церкви.
Вчення про буття. Під буттям ФА розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і речі, що в ньому існують. З точки зору ФА існує чотири рівні буття.
*Найнижчий рівень буття визначає зовнішню визначеність речей, сюди відносяться неорганічі стихії та мінерали.
*На наступному рівні.перебуває форма, яка являє собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще Арістотель назвав "рослинною душею" - це рослини.
*Третій рівень - тварини. На всіх трьох рівнях форма по-різному входить в матерію.
*На четвертому рівні форма вже не залежить від матерії. Це дух, або розум, розумна душа, найвища із створеного сущого. В наслідок того, що душа не пов"язана з тілом, вона не гине зі смертю тіла. Тому розумна душа носить у ФА ім"я "самосудого". На відміну від неї, душі тварин не є самосущим і гинуть разом з заги-беллю тіла. Велику увагу приділяв ФА розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина і тому вона здатна роз-різняти добро та зло. Практичний розум -це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує лодськими вчинками і поведінкою.
|
|
Вчення про людину. Це вчення ФА грунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна, вона стримує свою завер-шеність тільки через зв"язки з тілом. Особис-тість для ФА є найблагороднішою у всій розумній природі. За ФА розум вищий від волі, але любов до бога набагато важливіша за пізнання його.