Індукція та дедукція

Індукція (від лат. inductio — наведення, спонукання) — метод пізнання, що ґрунтується на формально-логічному умовиводі, який дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від часткового, окремого до загального.

Індукція широко застосовується в науковому пізнанні. Виявляючи подібні ознаки, властивості багатьох об'єктів певного класу, дослідник робить висновок про наявність цих ознак, властивостей у всіх об'єктів даного класу. Наприклад, у процесі експериментального вивчення електричних явищ використовувалися провідники струму, виготовлені з різних металів. На підставі численних одиничних дослідів було сформульовано загальний висновок про електропровідність усіх металів. Поряд з іншими методами пізнання індуктивний метод відіграв важливу роль у відкритті деяких законів природи (всесвітнього тяжіння, атмосферного тиску, теплового розширення тіл та ін.).

Індукція, що використовується в науковому пізнанні (наукова індукція), реалізується у вигляді таких методів:

1) метод єдиної подібності (у всіх випадках при спостереженні якогось явища виявляється лише один спільний фактор, всі інші — різні; отже, цей єдиний подібний фактор і є причиною даного явища);

2) метод єдиної відмінності (якщо обставини виникнення якогось явища та обставини, за яких воно не виникає, майже в усьому подібні й розрізняються лише одним фактором, що присутній тільки в першому випадку, то можна зробити висновок, що цей фактор і є причиною даного явища);

3) з'єднаний метод подібності й відмінності (являє собою комбінацію двох вищевказаних методів);

4) метод супровідних змін (якщо певні зміни одного явища кожного разу спричинюють певні зміни іншого явища, то звідси випливає висновок про причинний зв'язок між цими явищами);

5) метод залишків (якщо складне явище зумовлене багатофакторною причиною" причому деякі з цих факторів відомі як причина якоїсь частини даного явища, то звідси випливає висновок: причина іншої частини явища — інші фактори, що складають разом загальну причину цього явища).

Родоначальником класичного індуктивного методу пізнання був Ф. Бекон. Але вія трактував індукцію надзвичайно широко, вважаючи її найважливішим методом відкриття нових істин у науці, головним засобом наукового пізнання природи" •■

Насправді ж вищевказані методи наукової індукції використовуються головним чином для встановлення емпіричних залежностей між властивостями об'єктів і явищ, які виявляються в процесі експерименту. У цих методах систематизовано найпростіші формально-логічні прийоми, які вчені-натуралісти стихійно використовували в ході будь-якого емпіричного дослідження. З розвитком природознавства стало зрозуміло, що в науковому пізнанні методи класичної індукції насправді не є такими всеосяжними, як це здавалося Ф. Бекону та його послідовникам аж до кінця 19 століття.

Таке невиправдано перебільшене розуміння ролі індукції в науковому пізнанні дістало назву всеіндуктивізму. Його наукова неспроможність пояснюється тим, що індукція розглядається ізольовано від інших методів пізнання й перетворюється на єдиний, універсальний засіб пізнавального процесу.

Дедукція (від лат. deductio — виведення) — метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від загального до часткового, окремого. Наприклад, із загального положення, що всі метали мають електропровідність, можна зробити дедуктивний умовивід про електропровідність конкретного мідного дроту (знаючи, що мідь — метал). Якщо вихідні загальні положення є встановленою науковою істиною, то завдяки методу дедукції завжди можна дістати вірний висновок. Загальні принципи й закони не дають ученим у процесі дедуктивного дослідження збитися зі шляху: вони допомагають правильно зрозуміти конкретні явища дійсності.

Усі природничі науки одержують нові знання за допомогою дедукції, але особливо велике значення дедуктивного методу в математиці. Оперуючи математичними абстракціями й будуючи свої міркування на дуже загальних положеннях, математики вимушені найчастіше вдаватися до дедукції. І математика є, мабуть,* єдиною власне дедуктивною наукою.

У науці Нового часу пропагандистом дедуктивного методу пізнання був відомий математик і філософ Р. Декарт. Натхненний своїми математичними успіхами, переконаний у безпомилковості розуму, завдяки якому мислення уникає помилок,

Декарт односторонньо перебільшував значення інтелектуальної сторони за рахунок емпіричної у процесі пізнання істини. Дедуктивна методологія Декарта була прямою протилежністю емпіричному індуктивізму Бекона.

Але незважаючи на спроби, що мали місце в історії науки й філософії, відірвати індукцію від дедукції, протиставити їх у реальному процесі наукового пізнання, ці два методи не застосовуються ізольовано, відособлено один від одного. Кожен із них використовується на відповідному етапі пізнавального процесу.

Більше того, у процесі використання індуктивного методу найчастіше "в прихованому вигляді" присутня й дедукція.

№ 33

етоди асоціацій та аналогій полягають в активізації та використанні асоціативного мислення людини для генерування нових ідей і пропозицій шляхом зіставлення досліджуваного явища, процесу, об'єкта з іншими більш-менш подібними.

Велика роль при цьому відводиться розвиненості уяви, фантазії людини. Так, за словами А. Ейнштейна, "уява е важливішою за знання, бо знання має межі. Тим часом уява охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції".

У практичній діяльності частіше застосовується прийом особистої аналогії, який передбачає ототожнення себе з аналізованим об'єктом, що допомагає аналітику глибше зрозуміти поставлене перед ним завдання.

До методів асоціацій та аналогій належать метод фокальних об'єктів, синектика, метод низки випадковостей та асоціацій.

Метод фокальних об'єктів передбачає перенесення на об'єкт, що потребує вдосконалення, ознак випадково вибраних об'єктів. Такий підхід дає змогу відкрити зовсім нові нетрадиційні способи вирішення проблеми, насамперед у випадках модифікації відомих пристроїв, модернізації механізмів, виробничих процесів тощо.

Застосування методу фокальних об'єктів потребує здійснення таких послідовних кроків:

1) вибір фокального об'єкта та визначення мети його вдосконалення (наприклад, зниження собівартості виробу);

2) вибір 3–4 випадкових об'єктів навмання зі словника чи каталогу;

3) складання списків ознак випадкових об'єктів, додання ознак випадкових об'єктів до фокального об'єкта та висунення нових ідей;

4) розвиток отриманих сполучень способом вільних асоціацій;

5) розробка принципових рішень, оцінка одержаних варіантів і відбір найефективніших рішень (здебільшого експертним способом).

Цей метод сприяє швидкому генеруванню нових ідей, появі товарів з незвичними якостями, принципово нових підходів до організації виробничих процесів тощо.

Синектика є комплексним методом активізації творчої діяльності, який використовує різні прийоми і принципи, зокрема мозкового штурму, методу аналогій та асоціацій тощо. Саме слово синектика означає об'єднання різнорідних елементів.

Головна мета синектики – подолання наявних стереотипів, психологічної інерції у прагненні розв'язати проблему усталеним способом шляхом виходу за межі способу мислення та розширення сфер пошуку нових ідей.

Метод синектики ґрунтується на розумовій здатності людини діяти ефективніше в новому, незнайомому середовищі. Для практичного застосування синектичного методу створюється група спеціалістів різного професійно-кваліфікаційного рівня. При цьому члени групи (крім керівника) не повинні наперед знати про суть завдання, що дозволить їм абстрагуватися від наявних стереотипів мислення.

На синектичних засіданнях для розв'язання особливо складних проблем часто використовується прийом особистої аналогії (емпатії). Сутність його полягає в тому, що людина подумки втілюється в образ об'єкта, що досліджується, аналізує відчуття, які виникають при цьому, і знаходить ефективне вирішення проблеми.

№ 34

Під моделюванням розуміють дослідження будь-яких явищ, процесів чи систем шляхом побудови й вивчення їхніх моделей, тобто об'єктів, що є уявно наведеними або матеріально реалізованими системами, кожна з яких, відображаючи чи відтворюючи об'єкт - оригінал, здатна заміщувати його так, що її вивчення дасть нову інформацію про цей об'єкт.
В результаті моделювання створюється проміжний об'єкт знання - модель, що у пізнавальному процесі виконує ряд функцій, зокрема: функцію заміщення моделюємої системи; інформаційну; гносеологічну; формалізаційно-алгоритмічну; доказово-ілюстративну.

Функція заміщення проявляється у тому, що правильно створена модель здатна (у певних межах) виступати як об'єкт пізнання, а дані, отримані в результаті її дослідження, - переноситися на об'єкт - оригінал.
Передумовою цього служить те, що науково-теоретичною базою моделювання є теорія подібності. При дотриманні умов подібності створюваної системи об'єкту - оригіналу, модель здатна виступати і як засіб, і як об'єкт дослідження.

Однак, слід підкреслити, що стосовно до об'єктів правового, та, зокрема, криміналістичного дослідження, ні при якому способі моделювання не може бути досягнута повна подібність моделі до об'єкту - оригіналу, або, іншими словами, не може бути їхньої абсолютно повної адекватності. Так, не можна одержати модель будь-якого речового доказу з кримінальної справи чи модель злочинної події, щоб вона була повністю адекватною моделюємому об'єкту. Протилежне означало б їхнє створення, що або неможливе практично, або просто неприпустимо.

Інформаційна функція моделі полягає в тому, що вона не лише відображає похідну інформацію про об'єкт пізнання, але й дозволяє дістати нову, вивідну інформацію про нього, бо в основі будь-якого виду й способу моделювання лежать прийоми перетворення інформації.
Використовуючи відповідний математичний апарат, якісні характеристики об'єкта пізнання, уявляється можливим доповнити його кількісними характеристиками, що сприяє поглибленню пізнання, його руху від явища до сутності більш високого порядку. У підсумку реалізується найважливіша риса суто наукового пізнання - єдність якісного й кількісного аналізу інформації, що характеризує об'єкт дослідження.
Гносеологічна функція моделі полягає в тому, що вона виступає як єдність протилежних сторін пізнання - абстрактного та конкретного, логічного і чуттєвого, ненаглядного й наочного. Якщо у теоретичному мисленні здебільшого виступає одна сторона, а у чуттєвому сприйманні та спостереженні - інша, то в моделі обидві ці сторони пов'язані воєдино.

Таким чином, при дослідженні будь-якого об'єкта правового характеру, як і у будь-якому пізнавальному процесі, моделювання виконує функцію зв'язуючої ланки між теорією та практикою, є ефективним інструментом дослідження, а модель, як його результат, - важливу гносеологічну функцію. Крім того, гносеологічне значення моделювання у пізнанні проявляється і у тому, що модель являє собою вузловий пункт процесу руху думки від менш повного знання до більш повного, від пізнання менш глибокої до пізнання більш глибокої сутності явищ. У одному відношенні модель виступає як вторинний об'єкт дослідження, у другому - як засіб його фіксації.

Функції формалізації об'єкта та алгоритму його дослідження проявляються при використанні математичного апарату та засобів обчислювальної техніки для аналізу складних об'єктів. Глибина відбиття моделлю дійсності залежить також від цілей її побудови.
Як показує аналіз юридичної діяльності, поряд з розглянутими вище, модель може виконувати функцію джерела доказової або допоміжно-ілюстративної інформації. Багато в чому це визначається видом моделі, умовами та завданнями її одержання.

З безлічі існуючих класифікацій моделей, що, як правило, розробляються, виходячи з потреб тієї чи іншої галузі, вирішенню криміналістичних завдань відповідає така:

- за формою представлення моделей: логічні, математичні, предметні;
- за природою моделюємих явищ: механічні, геометричні, фізичні;
- за завданнями моделювання: механізму слідоутворення, ситуаційні, реконструкційні, моделі слідоутворюючих об'єктів, слідів, слідосприймаючих об'єктів;
- за ступенем точності: близькі, точні;
- за об'ємом відображених у моделі якостей оригіналу: повні (ізоморфні), неповні (гомоморфні);
- за відтвореними властивостями об'єкта - оригіналу: структурні, функціональні та інформаційні
- за фактором часу: статичні та динамічні.

У літературі з інформатики та автоматики, а також у загальнонауковій літературі з проблем моделювання складних систем, як правило, виділяють два види моделювання - фізичне та математичне (абстрактне). При цьому в рамках останнього як самостійні способи моделювання виділяють: гносеологічне, інформаційне (кібернетичне), сенсуальне (чуттєве), концептуальне й математичне.
Якщо за підстави класифікації беруться закономірності, яким підпорядковані об'єкти, що моделюються, а також способи реалізації цього методу пізнання, то звичайно виділяють такі види моделювання: предметне, чи матеріально реалізоване; логіко-математичне; кібернетичне та уявне. При цьому стосовно до розслідування злочинів у окрему групу виділяють такі способи отримання моделей, як реконструкція і реставрація.
Залежно від природи моделей виділяють два їх види - матеріальні та ідеальні (у формі образних та знакових моделей).
Існують три основних аспекти в діяльності суб'єкта, який створює ту чи іншу модель об'єкта пізнання: пошуково-пізнавальний, логіко-прагматичний та управлінський.
Структуру першого аспекту діяльності з створення і використання моделі об'єкта, що пізнається, утворюють чотири основні дії (операції).
Похідна дія - це виявлення джерел (носіїв) інформації про об'єкт, модель якого створюється (наприклад, виявлення очевидців автотранспортної пригоди, матеріальних його слідів, на базі яких й буде створюватися модель події, що пізнається, у випадку, що розглядається - механізм (картина) автотранспортної пригоди.

Наступна операція розглядуваного аспекту діяльності щодо створення моделі - вилучення інформації з виявлених джерел. В залежності від характеру джерела інформації її вилучення здійснюється різними прийомами. У нашому прикладі ними можуть бути: допит очевидців та учасників моделюємої події, огляд виявлених слідів (гальмування, слідів пошкодження на автомобілях і т. ін.).
Щоб отримана інформація могла бути використана не лише суб'єктом моделювання, а й іншими особами, що будуть використовувати створену модель події як засіб її пізнання, вона повинна бути закріплена, а при необхідності й перетворена.

З цього моменту ідеальна модель, модель - образ, що сформувалася у свідомості суб'єкта моделювання, починає трансформуватися у модель матеріально-фіксовану. При цьому спосіб матеріальної фіксації інформації визначає конкретний вид одержуваної моделі. На змістовному рівні пізнання моделюємого об'єкта це будуть знакові моделі, основний зміст яких звичайно висловлюється за допомогою письмових знаків та кількісних характеристик окремих параметрів моделюємого об'єкта або процесу.
Поряд з цим, до структури таких моделі часто вводяться додаткові елементи у вигляді фотографічних зображень, відео- та звукозапису, планів, схем, креслень і т. п., що за своєю суттю теж є моделями конкретних об'єктів пізнання чи їхніх фрагментів, і входять до загальної інформаційної моделі моделюємого об'єкта пізнання