Проблеми філософських методів

Основні проблеми філософії

Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним,, плюралістичним. Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи,, в філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень. Саме тому філософія є особливим видом знання; це «софійне» знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія — від грецьких слів філео — любов і Софія — мудрість (любов до мудрості).

До найважливіших проблем філософії відносяться такі:

—хто така людина і яке місце займає вона в світі?

— яка природа світу, Космосу? В чому полягають причина і основа його існування? Чи є взагалі якісь зовнішні підстави існування Всесвіту, чи він, є самодостатнім і не потребує для свого буття ніяких зовнішніх сил?

— в чому полягає сенс людського життя і людства в цілому? Ї чи існуї цей сенс взагалі?

— в чому суть людського щастя? І як, якими шляхами і засобами людина може стати щасливою?

— як слід розуміти добро і зло? Яка їх роль в житті індивіда і людських спільнот?

— людина і доля. Чи вільна істота людина, чи над нею панує фатум, доля? Чи визначено її життєвий шлях заздалегідь, чи ні?

На ці та цілий ряд інших питань неможливо дати однозначні і вичерпні відповіді, і тому кожне нове покоління людей пробує відшукати своє власне тлумачення цих життєвосмислових проблем людського існування.

Проблеми філософських методів

Невід’ємною природною властивістю кожної людини є здатність до роздумів. Мислення людини як відомо безпосередньо є пов’язаним з органами її відчуттів, водночас може відрізнятися від них. Людина, яка є мислячим суб’єктом, пізнає зовнішній світ і за допомогою логіки намагається його сприйняти. Такий своєрідний процес, що відбувається у мозку людини набуває форми мислення. Так як об’єктивна реальність світу може пізнаватися людиною при допомозі чуттєвої форми уяви, сприйняття, крім того у вигляді абстрагування.

Абстракція – це пізнавальний процес законів, визначень, теорій, висновків, відділення частини від цілого, якості, властивості предмета. На відміну від абстракції існує також мислення. Мисленням слід вважати діяльний процес пізнання людиною об’єктивної реальності світу. Завдяки ньому ми можемо виявляти та пізнавати зовнішні, а й внутрішні існуючі зв’язки випадковості, проникати в саму суть того чи іншого явища, недоступного для нашого сенсорного відчуття.

Вміння мислити – означатиме відображення логіки суб’єкта по відношенню до певних понять в науці, її законів, логіку речей, процесів та явищ, які відбуваються в об’єктивному світі. Формами абстрактного мислення зазвичай виступають аналіз та синтез.

Для людини не можливо зрозуміти ціле без його частин. Тому для цього і необхідні аналіз і синтез. Аналіз допомагає людині вивчити предмет, а потім зробити його детальний розбір. В тім аналіз не є ще повним пізнанням предмету. На виручку приходить синтез – поєднання усіх частин предмету в результаті розчленування його процесом аналізу, встановлення взаємозв’язків цих частин і пізнання предмету як єдиного цілого.

Крім того філософія виробила спеціальні методи, які можуть бути застосовані у будь – якій сфері і форми реальності для побудови практичної і теоретичної програмної діяльності. Виділяють наступні методи у філософії:

1) Критичний;

2) Герменевтичний;

3) Діалектичний.

Критичний метод необхідний для того, щоб налізувати позитивні і негативні сторони об’єкта, його мети, засобів досягнення.

Герменевтичний метод потребує правильного підходу до об’єкта наукового дослідження, що не лише аналізує якісь ознаки у ньому, а й інтерпретує існуючий контекст та його специфіку, взаємовідносини з суб’єктом пізнання – людиною.

Варто відмітити, що герменевтика є не лише мистецтвом та методом інтерпретації, гуманітарних наук (за поглядами Фрідріха Шлеймахера, Фрідріха Шлегеля) особистості, але як наука про буття. Про це стверджували Георг Гадамер і Мартін Хайдегер.

Діалектичний метод необхідний для розгляду даного об’єкту дослідження у глибокому і повному вільному вигляді. Тобто розглядає сам об’єкт безпосередньо у його розвитку. Таким чином методи філософії прямо направлені на пізнання взаємовідносин суб’єкта і об’єкта пізнання. Тому необхідність виникає лише тоді, коли потрібно переглянути старі теорії або ж створити нові.

Звідси можна зробити такий висновок: методологія філософії розглядає об’єкт свого пізнання на відповідному до цього рівні існування, задає необхідні правила, принципи теоретичної побудови, виробляючи істинні критерії, певні установки, співвідношення теорії і практики, переосмислюючи основу взаємовідносин суб’єкта і об’єкта пізнання, і уявлень про нього.