Цивільних правовідносин

Юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах. У теорії права з питань правовідносин однією з найактуальніших проблем є класифікація юридичних фактів, що провадиться за різними ознаками. Класичною є їх класифікація залежно від джерела виникнення - такими є воля людини або її відсутність, - на дії та події.

Юридичні факти - це не будь-які дії, а ті, що мають суспільне значимий характер. Тобто, лише ті дії, що зачіпають інтереси людей, включаються у правове регулювання. До дій не відносяться почуття людини та її думки.

Держава заінтересована лише в корисних для суспільства діях, тому основна увага приділяється нею правомірній поведінці громадян та організацій. Зокрема, дії, шкідливі для суспільства, забороняються законом, що свідчить про особливу увагу держави до цієї сфери правовідносин. Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які є передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів.

Поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальний момент), що породжує в силу вказівки норм права відповідні правові наслідки (юридичний момент). Зазначене дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття. Юридичні факти - це конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища, що існують у певному просторі та часі. Якщо йдеться про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вироблені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів - подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певний визначений відрізок часу. Отже, юридичні факти - це такі обставини, що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини та інші явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб'єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту.

Неможливо що-небудь сказати про юридичні факти, якщо уявляти їх як єдине ціле. Наукова класифікація юридичних фактів являє собою тонкий інструмент вивчення предмета, його суті, властивих йому закономірностей.

Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до того, що був наведений свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р.

Разом із тим акценти дещо змішані і наголошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, насамперед, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює такі різні категорії як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), неправомірні дії (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо). Тому слід мати на увазі, що перелік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієнтовним і доповнюється конкретними нормами ЦК. Крім того, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків можуть бути юридичні факти, котрі взагалі не згадані у ЦК.

Разом із тим у теорії цивільного права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами.

1. Залежно від характеру наслідків, вони можуть бути поділені на:

1) такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане виникнення правовідносин;

2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів тягне зміну правовідносин, що вже існують;

3) такі, що припиняють або призупиняють право. Це такі обставини, наявність яких тягне припинення або призупинення правовідносин, що вже існують;

4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. Наприклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виникнення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій;

5) такі, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне поновлення цивільних прав, що існували раніше. Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасовує відповідне рішення, і фізична особа може зажадати від інших осіб повернення майна, що належить їй (ст. 48 ЦК). У цьому випадку поновлення права власності пов'язане з двома обставинами: 1) появою особи, оголошеної померлою; 2) скасування судом рішення про оголошення особи померлою.

2. Залежно від наявності та характеру вольового елемента (слід зазначити, що саме ця класифікація є найбільш популярною у цивілістиці) розрізняють, насамперед, дві великі групи юридичних фактів:

1) події - обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і не підконтрольні їй. Вони мають юридичне значення у випадках, коли вказані у актах цивільного законодавства або договорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки. До подій належать, наприклад, явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального (війна, страйк тощо) характеру.

Діяльність людини і суспільства проходить в просторі й часі. Часова протяжність - найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. Ось чому строки - досить розповсюджена категорія юридичних фактів. Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні. Строки - такі юридичні факти, що можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення лише як строк чого-небудь.

Характерна риса строку - визначеність його початкового і кінцевого моментів. Початок перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права). Кінець терміну визначається спливанням деякої кількості одиниць часу. Відрізок часу, що не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт. Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон) часу. Універсальними масштабами є рік, квартал, місяць, декада, тиж-день, день, година.

2) дії - обставини, що залежать від волі людини.

У свою чергу, дії поділяються на:

а) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дозволені або прямо не заборонені нормами права (різноманітні правочини, юридичні вчинки тощо);

б) неправомірні (правопорушення, делікти). Зокрема, деліктами є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Такі дії тягнуть виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди, змістом яких право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, яка завдала шкоду, відшкодувати її (глава 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках - такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини або такими, що поновлюють права і обов'язки.

Правомірні дії можуть бути поділені на:

o юридичні акти;

o юридичні вчинки.

Юридичні акти - характеризуються здійсненням дій, що спеціально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.

Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на:

а) акти суб'єктів приватного права (правочини).

Правочин (різновидом якого є договори) - основний вид правомірних дій суб'єктів приватного права. Правочин - це волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення, поновлення, трансформацію тощо цивільних прав і обов'язків;

б) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавства, адміністративні акти, судові акти - рішення, постанови, ухвали тощо).

Актами цивільного законодавства є нормативні акти, зазначені у ст. 4 ЦК. Прикладом такого юридичного факту можуть бути положення ст. 1220 ЦК, якими передбачено, що смерть спадкодавця породжує спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть особи. Але вирішальним юридичним фактом можна визнати положення акту цивільного законодавства.

Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивільні права і обов'язки є адміністративні акти (акти управління), які видаються або приймаються органами влади або місцевого самоврядування, котрі тут діють як суб'єкти публічного, а не приватного права. Акт управління породжує адміністративні правовідносини між органом, що видав акт, і особами, яким цей акт адресований. Цивільні відносини, засновані на цьому акті, складаються між особами, котрим цей акт адресований. Так, розпорядження відповідного державного органу про передачу державного майна іншій організації породжує цивільні правовідносини між організаціями. Наприклад, рішення про реорганізацію державного органу викликає цивільно-правові наслідки (передачу, розділення майна органу, що ліквідується) на основі адміністративного акту без договору.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту може бути рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК), оголошення її померлою (ст. 46 ЦК) тощо. Рішення суду може бути правовстановлюючим (визнання права власності за особою), правоприпиняючим (визнання правочину недійсним), правозмінюючим (рішення про примусовий обмін житлового приміщення), правозабороняючим (рішення про визнання особи недієздатною), правопоновлюючим (скасування рішення про визнання особи недієздатною).

Юридичні вчинки - це дії, що спеціально не спрямовані на встановлення юридичних наслідків, але породжують їх внаслідок припису закону. Характеризуючи юридичні вчинки, необхідно мати на увазі, що вони можуть бути диференційовані залежно від наявності в них вольового елемента. Так, в деяких випадках наявність волі суб'єкта (а отже, і наявність у нього дієздатності) абсолютно не має значення (наприклад, виявлення скарбу породжує правові наслідки, навіть якщо він був знайдений недієздатним або малолітнім). У інших випадках виникнення або зміна правовідносин залежить від дієздатності особи (наприклад, для виникнення зобов'язань з ведення справ без доручення необхідно, щоб особа, яка веде справи, була дієздатною).

У той же час дії, вчинені без доручення, не є правочином, оскільки, як правило, не спрямовані спеціально на встановлення цивільних правовідносин. їх мета - надати послугу, захистити інтереси відсутнього господаря майна. Таким чином, хоча волевиявлення особи, яка веде чужі справи, має місце, але спрямоване воно не на встановлення цивільних правовідносин. Ці правовідносини можуть виникати як з волі сторін (у разі схвалення господарем майна діяльності в його інтересах застосовуються правила про договір доручення), так і незалежно від їх бажання (обов'язок відшкодувати збитки, завдані втручанням у чужі справи, тощо).

З урахуванням вказаних відмінностей у характеристиці юридичних вчинків їх можна поділити на:

- вчинки вольові (цілеспрямовані), які відображають волю того, хто їх вчинив, хоча й не обов'язково спрямовану на встановлення, зміну правовідносин;

- невольові вчинки, на наявність яких воля того, хто їх вчинив, взагалі не впливає.

Наприклад, вольовими юридичними вчинками, які породжують цивільно-правові наслідки незалежно від наміру особи створити своїми діями цивільні права і обов'язки, є створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому відкриття, винаходи, промислові зразки тощо набувають значення підстав виникнення цивільних прав і обов'язків за умови їх належного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва, породжує цивільні правовідносини вже внаслідок їхнього існування і надання доступної для сприйняття форми. У вчиненні додаткових дій з оформлення вказаних творів з мстою надання їм правового значення (легітимації) тут потреби немає.

Юридичними фактами можуть бути правові презумпції. Правова презумпція є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи.

Види правових презумпцій:

- презумпції, що не можуть бути спростовані, - закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказів (наприклад презумпція недієздатності неповнолітнього);

- презумпції, що можуть бути спростовані, - закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, доки відповідно до встановленої процедури не буде встановлене інше (презумпція невинуватості).

Кожна галузь права має свій набір презумпцій. Наприклад, у Цивільному кодексі України закріплена презумпція розумності і добросовісності учасників цивільних правовідносин. Це означає, що учасник цивільних правовідносин визнається добросовісним, а доказувати його недобросовісність повинен той, хто з такими діями пов'язує певні юридичні наслідки.

Не позбавлено практичного значення також розмежування юридичних фактів на головні і підлеглі. Головний факт найбільш повно відображає істотність регульованої ситуації. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують юридичне значимі деталі. Наприклад, головними фактами для призначення пенсії по старості є вік і стаж роботи. Всі інші фактичні обставини носять характер підлеглих. За наявності головного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове (випереджальне) настання правових наслідків.

З погляду зв'язку з відповідними правовими відносинами юридичні факти підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До числа перших належать фактичні обставини, що є підставами настання «матеріальних» правовідносин. Друга категорія пов'язана з юридичним процесом, його рухом і розвитком.

За ознакою документального закріплення юридичні факти можуть бути розподілені на оформлені й неоформлені. Ця класифікація пов'язана з попередньою, але з нею не збігається. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді. Разом з тим визначені фактичні обставини можуть існувати і в неоформленому вигляді. Це, наприклад, усна угода між громадянами, відмова у здійсненні права та ін. Подібні юридичні факти можна назвати латентними, схованими. У латентному вигляді існує певна частина фактів - правопорушень.

Отже, класифікація юридичних фактів є досить обширною (хоч і не вичерпною, вона постійно оновлюється), але в її основі лежить поділ всіх юридичних фактів на події та дії.