Мотив смерті в новелах Василя Стефаника. Ідея смерті за Україну («марія», «сини»)

Коли розпалася Російська імперія і на ґі руїнах постала Українська Народна Республіка, Стефаник гаряче вітав її утворення. 17 листопада 1917 р., виступаючи на велелюдному вічі в Снятині, він заявив, що в Наддніпрянщині «в найбільшій величі встає новий світ; звідти йде до нас світло для нашого розвою». У січні 1919 р. письменник очолив велику делегацію (65 осіб) Західноукраїнської Народної Республіки, що прибула до Києва на торжества проголошення Акту Злуки обох частин України в єдину соборну державу.

У творчості Стефаника цього періоду особливо промовисто зазвучали патріотичні мотиви. Так, у новелі «Марія» (1916) постає образ селянки, трьох синів якої забрала кривава війна. Саме навколо них і зосереджені думи Марії, адже діти були її невимовним щастям. Пригадує їхнє дитинство, часи юності. Юнаки сподівалися, що розпадуться імперії й прийде свобода, кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні військові з’єднання, над якими замайоріли рідні жовто-сині прапори, загримів «спів про Україну». Ті хвилини національного пробудження навіки ввійшли в пам’ять матері. Автор передає патріотичне піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту.

Виразно прочитується ідея твору: якщо людина з любові присвячує своє життя іншим, то її терпіння перетворюється на глибоку душевну радість.

Та ж ідея розгортається в новелі «Сини» (1922). Двох синів благословив батько на боротьбу «за Україну» і втратив їх.

Автор акцентує увагу на громадянському подвигу саможертовності батька, який втратив і дружину, і обох своїх синів.