Поняття та види легатів (legata)

З переходом майна у спадщину, спадкодавець міг передбачити в заповіті перехід деяких речей із складу спадщини у власність третіх осіб. Таке розпорядження називалося легатом (legatum), або інакше кажучи — заповідальним відказом.

Легат — це скорочення спадщини, за допомогою якого спадкодавець бажає передати третій особі будь-що з того, що повністю належатиме спадкоємцю. Обов’язковою умовою для легата було те, що він повинен бути встановлений для вигоди легатарія (отримувача легата), а не з метою покарати спадкоємця, бо тоді його визнавали недійсним. З огляду на те, що зміст легата визначав заповіт, його не можна було встановити для спадкоємця за законом. Класичне римське право знало чотири види легатів:

o legatum per vindicationem (через віндикацію);

o legatum per damnationem (через зобов’язання);

o legatum sinendi modo (через дозвіл);

o legatum per praeceptionem (через виділення).

Legatum per vindicationem обумовлював передачу певного майна у власність легатарія. Майно вважалося його власністю вже на момент відкриття спадщини, отож, у разі відмови спадкоємця передати йому визначене майно, легатарій отримував віндикаційний позов.

За legatum per damnationem спадкоємець мусив передати легатарію певну річ. Причому, ця річ не обов’язково була частиною спадкового майна. Спадкоємець повинен був купити зазначену річ у третьої особи та передати її у власність легатарія. Якщо цього не можна було зробити, спадкоємець виплачував легатарію вартість цієї речі.

Legatum sinendi modo мав на меті дозволити (sinere) легатарію забрати певну річ.

Legatum per praeceptionem передбачав попереднє виділення якоїсь речі зі складу спадщини. Таким чином, при визначенні часток спадкоємців, цю річ не враховували.