У лікувальному процесі

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННЯ

СЕСТРИНСЬКОЇ СПРАВИ.

РОЛЬ МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ

У ЛІКУВАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Медична сестра, за визначенням Комітету експертів В0-03 з сестринської справи, є особа, яка пройшла підготовку з основної програми навчання, отримала достатню квалі­фікацію і має право виконувати відповідальну роботу по сестринському обслуговуванню населення, профілактиці за­хворювань, догляду "за хворими та наданню невідкладної допомоги, дотримуючись при цьому правил професійної ети­ки та деонтології.

З історії розвитку сестринської справи. Уперше в Росії застосування жіночої праці у госпіталях офіційно було до­зволено указом Петра І. У ньому говорилося, що Санкт-Петербурзький, Котлинський і Ревельський госпіталі можуть мати в своєму штаті по одній «стариці» для догляду за пораненими і хворими.. За чуйність, увагу і терпіння, що їх виявляли жінки, доглядаючи за хворими та пораненими, а також тому, що милосердя в той час було основною зброєю в боротьбі з людськими стражданнями, їх стали називати сестрами милосердя. У подальшому в різних документах і джерелах медичні сестри згадуються під назвами «стариць», «сиділок», «сестер милосердя», а в Україні — «шаріток».

Перші свідчення про спеціальну підготовку сестер мило­сердя з монахинь відносяться до 1844 року.

1854 року з ініціативи М.І.Пирогова у Петербурзі було створено об'єднання медичних сестер — Хрестовоздвижен-ська община сестер піклування про поранених і хворих. Це був перший у світі заклад, в якому навчали догляду за хворими та пораненими не тільки у госпіталях, але й без­посередньо на полі бою. М.І.Пирогов написав статут общини. Згідно з його задумом, підготовка медичних сестер у гос­піталях мала проводитись у трьох напрямках: готували сес-тер-господинь, аптекарок і перев'язочних сестер так, щоб всі вони могли замінювати одна одну. Сестри милосердя повинні були надавати першу допомогу, накладати пов'язки, допомагати хірургам під час операцій, обслуговувати хворих і поранених на всіх етапах евакуації.

Особливо зросла роль медичних сестер у роки Кримської війни (1853—1856) та оборони Севастополя, коли після на­полегливих клопотань М.І.Пирогова члени цієї общини впер­ше в історії організовано взяли участь у наданні медичної

допомоги пораненим воїнам. 1854 року в Севастополь прибу­ло 28 перших сестер, підготовлених Хрестовоздвиженською общиною. Серед них були Катерина Бакуніна, Єлизавета Карцева, Катерина Хітрова, Марія Глєбова, Олександра Тра-віна та інші. Всі 11 місяців облоги Севастополя поруч з М.І.Пироговим працювала відважна дочка російського мо­ряка Даша Севастопольська (Александрова), яку в народі знали як першу сестру милосердя. За героїзм і самовідданість вона була нагороджена срібною медаллю і грошовою премією.

В одному листі з Севастополя М.І.Пирогов писав, що він зі своїми помічникамии за один день здійснив хірургічні втручання 600 пораненим. За час перебування в Севастополі була надана допомога близько 20 тисячам поранених, про­ведено 10 тисяч операцій під ефірним наркозом.

1855 року в англійських військах теж з'явився загін санітарок на чолі з Флоренс Найтінгейл. Згодом на базі лікарні св.Томаса в Лондоні вона організувала школу сестер милосердя. Ф. Найтінгейл створила систему підготовки кад­рів середнього і молодшого медперсоналу у Великобританії. Міжнародним комітетом Червогого Хреста у 1912 році було засновано медаль її імені. Цією медаллю щорічно в день народження Флоренс (12 травня) нагороджують кращих ме­дичних сестер світу. У Флоренції, на батьківщині Ф. Най­тінгейл, у старовинному храмі поряд з гробницями Данте і Мікельанджело, в глибокій ніші стоїть статуя жінки. Біля підніжжя пам'ятника висічені слова: «Вона була прикладом служіння людям і символом міжнародного милосердя, носієм якого пізніше став Червоний Хрест».

Після закінчення Кримської війни у багатьох містах Росії почали створюватися общини сестер милосердя. 1868 року в Петербурзі виникла Георгіївська община, яку тривалий час очолювала Катерина Бакуніна. Під час російсько-ту­рецької війни вона керувала усім середнім медичним пер­соналом, який брав участь у бойових діях і тому недарма вважається прообразом старшої медичної сестри. Національ­ною героїнею Болгарії стала російська сестра милосердя Юлія Вревська, якій встановлено пам'ятник у м. Плевні.

Згодом общини сестер милосердя створюють у Москві, Кронштадті, Харкові, Тифлісі. У багатьох містах України були організовані будинки сестер милосердя. Догляд за хво­рими в цих будинках здійснювали шарітки-монахині, які перед тим проходили спеціальну підготовку. Завдяки сум­лінному навчанню та великому практичному досвіду шарітки ставали висококваліфікованими медичними сестрами. У по­воєнний період вони успішно працювали у різних ліку­вальних закладах.

Великий внесок у справу забезпечення медичної освіти жінок зробив сподвижник М.І.Пирогова С.П.Боткін. За іні-

ціативою С.П.Боткіна та М.А.Сєченової (першої російської жінки-хірурга) 1872 року було створено Комітет піклування про сестер милосердя і розпочато пошук коштів для ство­рення притулку для медичних сестер, оскільки багато з них у старості не мали ні пенсії, ні даху над головою.

Того ж 1872 року в Петербурзі було розпочато будів­ництво лікарні, на базі якої згодом виникла Євгенівська община сестер милосердя. У період ррсійсько-японської війни цією общиною було сформовано і відправлено на фронт два госпіталі й декілька загонів медичних сестер. Війни та епі­демії засвідчили переваги жіночого догляду за хворими. Тому невдовзі відкрито додаткові шкоди-общини у Києві, Одесі, Варшаві, Нижньому Новгороді, Симбірську та Петер­бурзі.

У Росії жінкам не дозволялося вступати до вищих на­вчальних закладів, і вони виїжджали на навчання за кордон, здебільшого у Швейцарію, де спілкувалися з емігрантами-революціонерами з Росії. Щоб запобігти цьому, царський уряд- змушений був дати дозвіл на відкриття 1872 року медичних курсів для жінок при Петербурзькій медико-хірургічній академії. Проте 1882 року ці курси було закрито, і лише під тиском громадськості було дозволено 1887 року відкрити окремі Вищі медичні жіночі курси в Петербурзі та Москві без державних асигнувань на їхнє утримання.

1879 року відкрито жіночу фельдшерську школу в Москві, а 1882 року — в Петербурзі. З 1895 року при багатьох губернських земських лікарнях організовуються школи для фельдшериць-акушерок.

Жіноча праця поступово посідає провідне місце у догляді за хворими і пораненими. Сестри милосердя виявляли високі моральні якості,готовність самовіддано служити стражден­ним людям. На цих традиціях виховувались і виховуються покоління медичних сестер. На початку XX століття в Росії нараховувалось уже понад 65 общин, а кількість сестер милосердя досягла 46 тисяч.

1907 року на основі Гаагської конвенції про взаємну допомогу пораненим на полі бою і хворим було засновано Російське Товариство Червоного Хреста, яке поступово об'єд­нало всі наявні на той час у Росії общини. Через кілька років його випускниці рятували поранених на фронтах пер­шої світової, а потім і громадянської воєн.

•У 19 І 7 році в Петрограді майже на всіх вокзалах пра­цювали пункти першої допомоги, обладнані перев'язуваль­ним матеріалом і транспортом. їх обслуговували робітниці-санітарки, яких з часом стали називати червоними сестрами. У Москві санітарні бригади створювалися за активною уча­стю лікаря З.П. Соловйова. Велику роль відіграли медичні сестри у боротьбі з епідеміями.

1918 року створено Народний комісаріат охорони здоров'я на чолі з М.О. Семашко. Для підготовки кадрів середнього медичного персоналу організовуються медичні школи, тех­нікуми, училища.

Перші медичні сестринські школи почали функціонувати у 1920 році. Тоді ж були ліквідовані общини сестер мило­сердя. Одночасно було вилучено з ужитку і слово «мило­сердя». Нині нам належить відновити не лише це слово, а й відповідне лоняття. 1921 року Народним комісаріатом охорони здоров'я були розроблені положення і програми для підготовки акушерок і санітарного, персоналу. З 1927 року підготовка медичних сестер проводилася в технікумах після попередньої загальноосвітньої підготовки за відповідними програмами. Усе це сприяло поліпшенню якості підготовки сестер як професіоналів, але спотворило поняття про сестру милосердя, оскільки вважалося, що головним завданням сес­тер є не догляд за хворими, а технічне виконання призначень лікарів. У 1936 році було введено посади старших медичних сестер. А 1939 року Рада Народних Комісарів СРСР прийняла постанову, яка зобов'язувала республіки, краї і області від­крити середні медичні школи з таким розрахунком, щоб задовольнити потреби населення своїх регіонів.

Великим випробуванням для нашого народу, в тому числі й для медичних працівників, стала Велика Вітчизняна війна. У діючій армії допомогу пораненим надавали 500 тисяч середніх медичних працівників. Вони повернули у ряди бій­ців 72,3 % поранених і 90 % хворих. Медичними сестрами у роки Великої Вітчизняної війни було здійснено безліч ратних подвигів. Так, санінструктор стрілецької роти Валерія Гнаровська винесла з поля бою понад 300 поранених. У бою за село Вербове 8 березня 1943 року, рятуючи життя пора­нених, зі зв'язкою гранат вона кинулася під ворожий танк. Санінструктор Зінаїда Маресьєва ціною власного життя вря­тувала пораненого від автоматної черги ворога. Ксенія Кон-стантинова у жовтні 1943 року, захищаючи життя пора­нених, знищила 60 ворожих солдатів, але була важко пора­нена, а потім замучена фашистами. Ірина Левченко в бою за Крим винесла з палаючих танків 28 солдатів і офіцерів.

Подвиги медичних працівників у Великій Вітчизняній війні були високо оцінені: за самовіддану працю урядових нагород було удостоєно 116 тисяч лікарів, фельдшерів, ме­дичних сестер, санінструкторів і санітарів.

Система підготовки медичних працівників.Уповоєнні ро­ки було вжито заходів щодо зміцнення матеріальної бази середніх медичних навчальних закладів, встановлено нові типи середніх навчальних закладів для підготовки фельд­шерів, акушерок, лаборантів, зубних техніків. Зокрема, орга­нізовано підготовку медичних сестер для лікувально-про-

філактичних закладів. Частину лікарських функцій передано середнім медичним працівникам, що, з одного боку, сприяло підвищенню їхньої кваліфікації, а з другого — посилило їхню відповідальність за доручену справу^

Для середніх медичних працівників були створені спри­ятливі умови для вступу до вищих учбових закладів. Так, випускники медичних училищ, які отримали диплом з від­знакою, і 10 % випускників з відмінними та добрими оцінками можуть вступати до медичних інститутів відразу після закінчення училища, а інші бажаючі — після трьох років роботи за фахом^Проблема підвищення якості медичної допомога тісно пов'язана з підвищенням загальної культури роботи медичних закладів та рівня професійних знань. У міру розвитку науково-технічного прогресу медичні сестри оволодівають роботою зі складною медичною апаратурою та приладами. Середні медичні працівники в сучасних умовах зобов'язані удосконалювати свої практичні навички і тео­ретичні знання, впроваджувати все нове, передове у пов­сякденну роботу, оскільки від правильності та ефективності первинної допомоги фельдшера чи медичної сестри нерідко залежить подальша доля хворого. Нині в окремих вищих медичних закладах як у нас, так і за кордоном, відкрива-/ ються нові факультети — «Медична сестра з вищою освітою^ Якими ж мають бути академічні сестри? Це високі прОҐ-фесіонали, культурні, освічені люди, які знають мови та літературу, непогано орієнтуються в економіці, організації праці та управління, опираються в роботі на знання психо­логії й деонтології.

[-* ВООЗ, вирішення питань сестринської справи. ВООЗ! об'єднує 150 країн. Спільними зусиллями розв'язуються такі проблеми загальносвітового значення, як боротьба із серце­во-судинними та онкологічними захворюваннями, СНІДом, екологічні проблемиЛ Проводяться спільні наукові дослід­ження за участю 200 науково-дослідних центрів у різних країнах світу.

1988 року у Відні відбулася перша Європейська конфе­ренція з сестринської справи. У роботі конференції брали участь представники 32 країн. Було затверджене декларацію з сестринської справи, переглянуто систему навчання та практичну діяльність медсестер, підтверджено роль сес­тринського обслуговування як одного з основних факторів, що можуть внести істотний вклад у досягнення високого рівня здоров'я людей. Учасники Віденської конференції зо­бов'язалися довести до відома міністерств охорони здоров'я, організацій і профспілок, "усіх працівників охорони здоров'я, регламентуючих органів у всіх державах — членах Євро­пейського регіону інформацію, що стосується нової ролі ме­дичної сестри у поліпшенні здоров'я людей планети. Ця

нова роль медсестри має підкріплюватися її участю у прий­нятті рішень щодо планування служби охорони здоров'я й управління на місцевому, регіональному та національному рівнях.

Кодекс законів про працю, про права та обов'язки медичних працівників. Пільги для медичних працівників. Основні положення про права та обов'язки трудящих за­кладені в Кодексі законів про працю. Кодекс законів про працю регулює трудові відносини усіх робітників і служ­бовців.

Громадяни України мають право на працю — тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру; мають право на вибір професії і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підго­товки, освіти; мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові й без­печні умови праці, на матеріальне забезпечення за рахунок держави в порядку державного соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності.

Додержання трудової дисципліни, бережливе ставлення до народного добра, виконання встановлених державою за участю професійних спілок норм праці є обов'язком усіх робітників і службовців.

Взаємовідносини між адміністрацією та працівником по­чинаються з моменту прийому його на роботу, коли між працівником та установою укладається трудова угода. Згідно з такою угодою працівник зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою з під­ляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а установа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством.

Трудові угоди укладаються: 1) на невизначений строк; 2) на строк не більше трьох років; 3) на час виконання певної роботи.

Трудова угода може бути укладена як в усній, так і в письмовій формі.

При прийомі працівника на посаду, пов'язану з ма­теріальною відповідальністю (старші медичні сестри, сестри-господині), з ним укладають угоду про повну матеріальну відповідальність за матеріальні цінності, прийняті ним на зберігання.

При укладанні трудової угоди може бути обумовлене, за згодою сторін, випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу осіб, які не досягли

18 років, молодих спеціалістів після закінчення вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

Підставами для припинення трудової угоди є: 1) згода сторін; 2) закінчення строку угоди; 3) призов або вступ працівника на військову службу; 4) розірвання трудової угоди з ініціативи працівника, адміністрації або на вимогу профспілки; 5) переведення працівника, за його згодою, в іншу установу; 6) засудження працівника до позбавлення

волі.

Тривалість робочого часу не може перевищувати 41 год на тиждень. Тривалість робочого дня осіб 15—16 років — 24 год на тиждень, для осіб 16—18 років — 36 год на тиждень. Для медичних працівників встановлено помісячний облік робочого часу. Тривалість однієї зміни не повинна перевищувати 12 год підряд. Перерва між змінами має бути не меншою, ніж подвійна тривалість роботи в попередній зміні.

Семигодинний робочий день при шестиденному робочому -тижні встановлюється для керівників лікувальних закладів та адмінперсоналу, медичного персоналу санаторіїв та бу­динків відпочинку, санітарів тощо.

Оскільки праця медичних працівників пов'язана з від­повідальністю за життя та здоров'я людей, а нерідко і з шкідливими умовами, трудовим законодавством для них встановлений скорочений робочий день. Робочий день три­валістю 6,5 год надається медичним сестрам лікарень, поло­гових будинків, поліклінік, амбулаторій, спеціалізованих са­наторіїв, медсестрам станцій переливання крові, жіночих і дитячих консультацій, дитячих будинків та ін. Робочий день тривалістю 6 год — медичним сестрам туберкульозних, ін­фекційних, психіатричних, наркологічних, нейрохірургічних закладів, медичним сестрам закладів для розумововідсталих дітей, працівникам барокамер, грязеторфолікарень та ін. Робочий день тривалістю 5,5 год надається працівникам ЛТЕК, стоматологам, протезистам; тривалістю 5 год — пато­логоанатомам, рентгенологам; 4,5 год — працівникам радю-маніпуляційних кабінетів та лабораторій з випромінюванням.

Велике значення в організації праці медичного персоналу має правильний розподіл годин їх роботи і нічних чергувань. При цьому враховується, що нічні чергування можуть бути «з правом сну» і «без права сну» (працівники станції «Швидкої допомоги», психіатричних, наркологічних закла­дів, дитячих лікарень, пологових будинків, кардіологічних, хірургічних відділень тощо).

Графіки роботи палатних сестер можуть мати кілька варіантів. Найбільш поширений двозмінний графік, коли кожна медична сестра працює по 12 год у денну або нічну зміну. При денній зміні медичні сестри працюють через день, а при нічній — через два дні (табл.1).

Таблиця 1. Графік роботи медичних сестер при двозмінному чергуванні (варіант І)

Години роботи	Понеділок	Вівторок	Середа	Четвер	П 'ятннця	Субота	Неділя
8.00 - 20.00	А	В	Д	Б	г	А	В
20.00 - 8.00	Б	г	А	В	д	Б	г
Примітка: буквами умовно позначено прізвища медсестер

Недоліком даного графіка чергування є те, що в денний час одна й та сама сестра буває у відділенні лише один раз на п'ять днів, що не дає їй змоги завжди бути в курсі справ у відділенні.

Найраціональнішим є тризмінний графік роботи (табл.2).

Таблиця	2. Графік роботи медичних сестер при чергуванні	тризмінному
Годики роботи	П снеділок	Вівторок	Середа	Четвер	П 'ятниця	Субота	Н еділя
8.00—20.00	А	А	А	А	А	А	А
14.00-20.00	Б	Б	Б	Б	Б	В	Б
20.00—8.00	в	г	В	Г	д	Г	В

При такому графіку зранку та вдень частіше працюють одні й ті самі сестри. У нічний час, коли роботи порівняно менше, чергують різні сестри. Основним недоліком даного графіка є часта зміна чергових.

Рідше використовують ще один варіант двозмінного чер­гування сестер. Основним його недоліком є те, що одна сестра працює протягом 18 год ЗО хв, включаючи ніч, що призводить до сильного перевтомлення і знижує якість обслу­говування хворих (табл. 3).

Таблиця 3. Графік роботи медичних сестер при двозмінному чергуванні (варіант II)

Години роботи	Понеділок	Вівторок	Середа	Четвер	П'ятниця	Субота	Неділя
8.00—14.30	А	А	А	А	А	А	д
14.00—8.30	Б	в	г	Д	Б	В	г

До роботи в нічний час забороняється залучати вагітних жінок, матерів, які годують груддю, жінок, що мають дітей віком до 1 року, осіб, молодших 18 років.

Усім медичним працівникам надаються щорічні відпустки тривалістю не менше ніж 15 робочих днів. Додаткова від

пустка надається медичним працівникам за роботу, пов'яза­ну зі шкідливими умовами праці. Додаткова відпустка тривалістю 12 робочих днів встановлюється для середнього і молодшого медичного персоналу хірургічних та дитячих стаціонарів, працівників психіатричних установ, патологоа-• натомічних відділень тощо. Додаткова відпустка тривалістю 18 днів — працівникам нейрохірургічних відділень; 24 дні — працівникам, які постійно працюють з живими культурами вірусного гепатиту, бруцельозу та ін.; 36 днів — праців­никам, які доглядають за неспокійними хворими нейрохі­рургічних та наркологічних відділень, тим, хто безпосередньо працює в боксах для хворих з особливо небезпечними ін­фекціями тощо.

Медичні працівники мають право працювати за суміс­ництвом як в одному, так і в різних лікувальних закладах.

Медичним працівникам, які працюють у сільській міс­цевості, надається безкоштовно квартира з отопленням та освітленням.

Робота медичних сестер у поліклініці. Медичні сестри в поліклініці працюють у різних спеціалізованих кабінетах, а також допомагають лікарям у їхній роботі. Функції медичних сестер у поліклініці різносторонні, вони охоплюють широке коло лікувально-профілактичних заходів. Поряд з веденням медичної документації, підготовкою кабінетів до прийому хворих медичні сестри виконують обов'язки, які залежать від спеціальності лікаря, з яким вони ведуть прийом хворих. Зокрема, дільнична медична сестра поліклініки є помічником дільничного терапевта у забезпеченні лікувально-профілак­тичних заходів на дільниці. Вона виконує лікувальні та діагностичні призначення лікаря в поліклініці та вдома, проводить профілактичні заходи серед населення, бере участь в амбулаторному прийомі хворих, готує інструменти, медич­ні карти амбулаторних хворих, бланки, слідкує за резуль­татами лабораторних та інших досліджень. Медична сестра регулює прийом хворих залежно від черговості та стану хворого, вимірює хворим артеріальний тиск, проводить тер­мометрію та інші медичні маніпуляції, заповнює статистичні талони, бланки направлень на лікувально-діагностичні дос­лідження, рецепти, посильні листи, виписки з медичних карт, видає талони для повторних відвідувань, заповнює диспансерну карту (форма №30) на вперше виявлених хво­рих, веде картотеку диспансерних хворих та викликає їх у поліклініку відповідно до термінів спостереження, вивчає умови життя та побуту цих пацієнтів, проводить профілак­тичні прививки тощо.

У хірургічних відділеннях поліклініки медичній сестрі відводиться особлива роль. Вона повинна добре знати де­смургію, володіти гіпсовою технікою, технікою ін'єкцій та

внутрішньовенних інфузій, прийомами тимчасової зупинки кровотечі, знати методи стерилізації матеріалу та інстру­ментів, проводити іммобілізацію кінцівок, робити перев'язки тощо. Під час прийому хворих хірургом медична сестра виконує перев'язки, виписує направлення, довідки, листки тимчасової непрацездатності, веде журнали госпіталізації хворих і профілактичних щеплень. Крім цього, вона готує стерильний стіл з інструментами для операцій та перев'язок, проводить профілактику правця, бере участь у різних інструментальних дослідженнях, які проводить лікар. Сестра складає відомість про діяльність хірургічного кабінету. При наданні медичної допомоги вона виконує перев'язки та різні медичні маніпуляції згідно з призначеннями лікаря. При відсутності спеціально виділеної операційної сестри медична сестра хірургічного кабінету виконує обов'язки операційної сестри.

Крім ведення необхідної медичної документації сестри спеціалізованих кабінетів мають виконувати спеціальні мані­пуляції. Зокрема, сестра оториноларингологічного кабінету проводить дослідження слуху, ольфактометрію, бере мазки із зіва, носа, зовнішнього слухового проходу, закапує краплі у вуха та порожнину носа, вводить у зовнішній слуховий прохід турунди з лікарськими засобами, продуває вуха, про­водить масаж барабанних перетинок за допомогою пнев­матичної воронки, видаляє сірчані пробки з зовнішніх слу­хових проходів, промиває лакуни мигдаликів тощо.

Медична сестра офтальмологічного кабінету перевіряє гостроту зору, допомагає підбирати окуляри, вимірює внутрішньоочний тиск, перевіряє кольоровідчуття та поля зору, за допомогою медикаментозних засобів розширює зі­ниці. У разі необхідності медичні сестри беруть участь у складних апаратних дослідженнях хворих, видаляють сто­ронні тіла, надають допомогу при опіках і травмах очей. Вони також беруть участь у ранньому виявленні диспан­серних хворих і активному спостереженні за ними.

Медична сестра урологічного кабінету проводить кате­теризацію сечового міхура, промивання сечового міхура антисептичними розчинами, готує стерильний матеріал, інструменти та прилади для спеціальних досліджень, допо­магає лікарю при інструментальних дослідженнях сечови­відних шляхів.

В інших кабінетах поліклініки медичні сестри також є активними помічниками лікарів. Вони ведуть медичну до­кументацію, беруть участь в обстеженні та лікуванні хворих як в умовах поліклініки, так і на лікарських дільницях.

Робота палатної сестри. Основні напрями роботи палат­ної сестри такі: створення сприятливих умов для хворих,

догляд і спостереження за ними та виконання лікарських призначень.

Сприятливі умови для стаціонарних хворих визначаються в основному матеріально-технічною базою лікарні. Однак від палатної сестри багато в чому залежить, якими будуть ці умови. Зокрема, вона може запропонувати раціональніше використання палат, розстановку лікарняного приладдя та меблів, передбачити створення затишку у відділенні — што­ри, гардини, кімнатні рослини, безумовно, з дотриманням необхідних еанітарно-гігієнічних вимог. Палатна сестра повинна утримувати у взірцевому порядку своє робоче місце, дбайливо ставитися до медичного та господарського осна­щення відділення.

Догляд за хворими передбачає їх обслуговування медич­ним персоналом з метою забезпечення основних життєвих потреб. Часто завдяки доброму догляду вдається запобігти розвитку ускладнень. Не можна розмежовувати поняття «лікування» і «догляд», оскільки вони тісно пов'язані між собою, доповнюють одне одного і мають спільну мету — одужання хворого. Загальний догляд за хворими здійснює в основному медична сестра, яка в разі необхідності залучає до нього молодший медичний персонал. Догляд та спосте­реження за хворими включають комплекс заходів, спрямо­ваних на полегшення стану хворого та забезпечення успіху лікування. Це створення і підтримання належної санітарно-гігієнічної обстановки в палаті, догляд за тяжкохворими і надання їм необхідної допомоги у перестиланні ліжка, зміні положення тіла, протирання шкіри камфорним спиртом для запобігання пролежням, систематичні підмивання, вологі обтирання тіла, чищення зубів, полоскання рота, стрижка нігтів, миття рук, годування хворих, вимірювання темпера­тури тіла ранком і ввечері та занесення показників термо­метра до температурного листка, підрахунок ЧСС (пульсу) та частоти дихання за 1 хв, вимірювання діурезу, збирання матеріалів для аналізів згідно з призначеннями лікаря та доставка їх у лабораторію, долучення результатів аналізів до історії хвороби, складання порційних вимог і нагляд за отриманням хворими призначеної дієти; підготовка до від­відання ними діагностичних та лікувальних кабінетів, при­йом хворих, які поступають на лікування, перевірка про­веденої в приймальному відділенні санітарної обробки хво­рих, ознайомлення пацієнтів з правилами внутрішнього роз­порядку і особистої гігієни, ретельне виконання призначень лікаря тощо.

Етико-деонтологічні норми поведінки медичної сестри. Запорукою успішної роботи медичної сестри є любов до своєї професії. У роботі та поведінці вона має бути взірцем високої культури, ввічливості, скромності та акуратності. Такі риси,

як співчуття, терпіння, доброзичливість, чесність, рішучість, дисциплінованість, принциповість, повинна виховувати в собі кожна медична сестра.

Стосунки з хворим, його родичами та колегами по роботі мають бути такими, щоб максимально щадити психіку хво­рого. Чуйно та уважно ставитися до хворого, вміти стриму­вати себе в різних ситуаціях, ввічливо, доброзичливо з'ясо­вувати стосунки з хворим і його родичами, бути коректною при зверненні до лікаря і з великою витримкою реагувати на його зауваження — ось основні принципи поведінки медичної сестри (принципи поведінки медичних працівників вивчає наука деонтологія).

Серед питань, участь у розв'язанні яких є професійним обов'язком кожного медичного працівника, в тому числі й медичної сестри, слід назвати формування здорового способу життя і профілактику захворювань.

Відповідальність медичних працівників за скоєні вчинки. Відповідальність медичних працівників за скоєні вчинки та дії може бути моральною, цивільною, адміністративною, дис­циплінарною та кримінальною.

Цивільна відповідальність полягає в застосуванні май­нових санкцій (наприклад, відшкодування збитків за пош­кодження лікарняного майна, за втрату працездатності хво­рим внаслідок неправильного лікування) і здійснюється в судовому, адміністративному і громадському порядку (то­вариський суд).

Адміністративна відповідальність полягає в накладанні штрафів, конфіскації речей, тимчасовому звільненні від обо­в'язків за порушення правил, встановлених керівництвом лікувального закладу, невпровадження санітарно-протиепі­демічних заходів тощо.

Дисциплінарна відповідальність передбачає застосування дисциплінарних стягнень (зауваження, догана, сувора дога­на, переведення на нижчеоплачувану роботу, звільнення, виключення з навчального закладу) за порушення трудової, службової, навчальної (студенти) дисципліни, спізнення на роботу, прогули тощо.

Кримінальну відповідальність медичні працівники несуть при навмисних злочинах, передбачених статтею 8 кримі­нального кодексу: за ненадання допомоги хворому, кри­мінальний аборт, видачу фіктивних документів, неприпус­тимі експерименти на людях, порушення правил боротьби з епідеміями, правил виробництва, зберігання та видачі отруйних, сильнодіючих, наркотичних лікарських засобів.

Професійний злочин, пов'язаний з неуважним, халатним ставленням окремих медичних працівників до своїх обо­в'язків, називається службовим злочином. Наприклад, ме­дична сестра неуважно прочитала назву лікарського засобу

на ампулі, внаслідок чого хворому було введено інші ліки, що призвело до тяжких наоодків. іДей вид професійного злочину карається позбавленням волі на строк до 3 років, або виправними роботами на строк до 2 років, або штрафом до 300 крб., або звільненням від обов'язків.

НОП у медичних закладах. Ріст мережі медичних уста­нов, розвиток спеціалізованої медичної допомоги, впровад­ження в практику складних методів лікування, обладнання лікувальних закладів медичною апаратурою викликали не­обхідність удосконалення організації праці середніх медичних працівників. Питанням наукової організації праці в медичних закладах приділяється особливо велике значення.

Основні напрямки НОП такі:

1. Удосконалення форм розподілу праці та централізація певних служб. Для досягнення цього необхідний чіткий роз­поділ працівників та визначення для кожного з них конк­ретних функціональних обов'язків, створення центральних стерилізаційних, централізоване приготування їжі в лікарні тощо.

2. Удосконалення організації робочих місць. Це поняття включає заходи щодо раціонального планування та осна­щення робочого місця всім необхідним для якісного вико­нання роботи, а також її полегшення.

3. Удосконалення методів праці. Під методами праці розуміють прийоми, рухи, маніпуляції і послідовність їх виконання. Завданням цього розділу роботи є відбір найбільш раціональних методів і прийомів, їх удосконалення і широке використання.

4. Удосконалення нормування праці, тобто врахування витрат часу на виконання певних робіт.

5. Поліпшення умов праці, тобто створення сприятливих санітарно-гігієнічних умов, естетичне оформлення примі­щень, формування здорового психологічного клімату в ко­лективі.

6. Раціоналізація режиму пращ та відпочинку. Цей на­прямок має особливе значення для хірургів, акушерів-гіне-кологів, персоналу виїзних бригад «швидкої допомоги». Він має базуватися на положеннях і рекомендаціях нормальної фізіології та гігієни праці.

Організація охорони праці та техніки безпеки в ме­дичних закладах. Питання охорони праці середнього ме­дичного персоналу, контроль за дотриманням правил внутрішнього розпорядку і техніки безпеки входять у ком­петенцію головної медичної сестри.

При поступленні на роботу та періодично в процесі роботи працівники проходять інструктаж з техніки безпеки. Особ­ливо це стосується працівників рентгенкабінетів, радіоло-

гічних лабораторій, осіб, які працюють з електроапаратурою, кисневими балонами, хімічними речовинами та автоклавами.

При виконанні тих чи інших робіт кожен працівник твердо повинен знати правила користування приладами та бездоганно їх виконувати. Приміщення, в яких проводиться робота, повинно відповідати певним вимогам. На роботах зі шкідливими умовами праці видається спецодяг (халати, ша­почки, спецвзуття, гумові рукавиці, фартухи тощо). Крім того, для захисту персоналу користуються захисним зазем­ленням, гумовими діелектричними рукавицями, гумовими килимами та ізолюючими підставками. Існує перелік робіт і професій, що дають право на безкоштовне одержання молока (0,5 л на зміну).

Підвищення кваліфікації середніх медичних працівників. Атестація. Опрацьована система удосконалення середніх ме­дичних працівників шляхом надання їм робочих місць у великих лікарнях. З цією ж метою організуються пере^ ривчасті курси, декадники, семінари та інші форми навчання. Проведення науково-практичних конференцій, читання лек­цій лікарями та досвідченими медичними сестрами з питань теорії й практики сучасної медицини, медичної етики Та деонтології, лікування і догляду за хворими також сприяють підвищенню професійних знань медичних сестер. Суттєву роль у підвищенні кваліфікаційного рівня середнього ме­дичного персоналу відіграє проведення конкурсів на звання «Кращий.за професією».

У великих містах створені спеціальні училища для під­вищення кваліфікації працівників середньої ланки. Це найбільш досконала на сучасному етапі форма підвищення професійної майстерності середнього медичного персоналу. На курси удосконалення середні медичні працівники повинні направлятися один раз на 5 років. Після закінчення циклу навчання слухачі здають екзамени з основних розділів на­вчального плану і одержують посвідчення. Працівники, які пройшли перепідготовку в училищі, мають переважне право на атестацію.

Атестація середніх медичних працівників проводиться з метою підвищення якості медичного обслуговування насе­лення. До. атестації допускаються медичні сестри зі стажем роботи не менше 5 років, з них 3 останні роки — в одному закладі. При проведенні атестації враховується теоретична та практична підготовка, дисциплінованість, творча актив­ність, виступи на конференціях, участь у санітарно-юсвітній роботі.

Рада медичних сестер. Раду медичних сестер створюють у лікарнях, поліклініках, диспансерах, де є не менше ніж 15 медичних сестер, що працюють в одну зміну.

Раду обирають на загальних зборах медичних сестер лікувально-профілактичного закладу з числа найбільш квалі­фікованих і активних сестер. Кількість членів ради визна­чають залежно від кількості медичних сестер, що працюють в даному закладі (3—7 осіб при наявності в лікувально-профілактичному закладі до 75 медичних сестер, чи 7—15 осіб, якщо медичних сестер більше ніж 75). Рада медичних сестер зі свого складу обирає голову та секретаря для здійснення організаційних заходів, пов'язаних з роботою. Склад ради затверджується профспілковим комітетом і ого­лошується наказом керівника медичного закладу. Загальне методичне керівництво роботою ради здійснює заступник головного лікаря з" лікувальної роботи.

Працює рада за планом, затвердженим головним лікарем і профспілковим комітетом, засідання ради проводиться не рідше як 1 раз на 2 міс. Один раз на рік рада медичних сестер звітує про свою роботу на загальних зборах медичних сестер даного закладу.

Основними завданнями, які повинна вирішувати рада медичних сестер, є підвищення теоретичних і практичних знань медсестер, поліпшення організації роботи на робочому місці, обмін передовим досвідом, організація наставництва та підготовка резерву.

Для здійснення цих завдань рада організовує наукові загальнолікарняні конференції медичних сестер, семінари і лекції з окремих актуальних розділів (лікувально-охоронний режим, переливання крові, дієтичне харчування тощо), ство­рює бригади і комісії для перевірки роботи медичних сестер і молодшого медичного персоналу, проводить заходи щодо впровадження передового досвіду медичних сестер в даному закладі і шляхом обміну досвідом з іншими лікувальними установами, допомагає в організації медичної бібліотеки, організовує читацькі конференції медичних сестер, прово­дить санітарно-освітню роботу серед населення, розробляє і впроваджує заходи щодо зниження захворюваності та за­побігання виникненню і поширенню інфекційних захворю­вань.,

РОЗДІЛ II

ОСНОВИ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ. МАНШУЛЯЦІЙНА ТЕХНІКА

САНІТАРНО-ПРОТИЕПІДЕМІЧНИЙ РЕЖИМ

У ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНОМУ ЗАКЛАДІ.

ДЕЗИНФЕКЦІЯ І СТЕРИЛІЗАЦІЯ

ТИПИ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ

Є два типи лікувально-профілактичних закладів: амбу­латорії та стаціонари. В амбулаторіях надається лікувальна допомога хворим, які знаходяться в домашніх умовах. У стаціонарах проводиться лікування хворих, яких госпіта­лізують у відділення. До закладів амбулаторного типу на­лежать фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, по­ліклініки, медико-санітарні частини, станції «Швидкої до­помоги», диспансери, консультації. В поліклініці можна одер­жати кваліфіковану медичну допомогу у різних спеціалістів, тоді як в амбулаторії ведуть прийом лише лікарі основних спеціальностей. Медико-санітарна частина обслуговує хворих підприємств або військової частини. Основним її завданням є надання першої допомоги, профілактика захворювань, по­в'язаних з. процесом виробництва, і лікування хворих зі встановленим діагнозом. При великих медико-санітарних частинах можуть бути свої стаціонари. Диспансери є закла­дами амбулаторного типу, але вузького профілю (протиту­беркульозний, ендокринологічний, онкологічний тощо). До складу поліклінік. входять консультації. Дитяча та жіноча консультації крім лікування хворих проводять спостереження за здоровими дітьми до 16 років і за вагітними жінками протягом усього періоду вагітності.

До закладів стаціонарного типу належать госпіталі, клі­ніки, лікарні (сільські, районні, міські, обласні, республі­канські), санаторії. Госпіталь — лікарня для військовослуж­бовців та інвалідів війни. Клініка—лікувально-профілактич­ний заклад, в якому крім лікувальної роботи ведеться на­вчання студентів та науково-дослідницька робота. У сана­торіях проводять лікування природними факторами (міне­ральні води, грязелікування тощо) із застосуванням дієто­терапії, фізіотерапії та лікувальної фізкультури.

Лікарня — лікувально-профілактичний заклад для хво­рих, що потребують постільного режиму, постійного догляду та лікування. Лікарні розташовують переважно в центрі території, яку вони обслуговують, близько від дороги і якомога далі від великих фабрик та заводів. Розрізняють па­вільйонну, централізовану і змішану системи забудови лікарень. При павільйонній системі на території лікарні розміщують невеликі 1—^-поверхові окремі приміщення. При централізованій системі забудови лікарню розташовують в одному або декількох великих будинках, з'єднаних між собою переходами. При змішаній системі поєднують великі корпуси з невеликими павільйонами. Ділянка території лі­карні має три зони: зона лікувальних і профілактичних будівель, зона господарських забудов і захисна зелена зона шириною 15—ЗО м. Об'єднана лікарня складається з прий­мального відділення, стаціонару зі спеціалізованими ліку­вальними відділеннями, поліклініки, допоміжних відділень (рентгенологічне, патологоанатомічне), лабораторії, кухні, аптеки, адміністративних та інших підсобних приміщень.

У лікувальних закладах медичні сестри є першими по­мічниками лікарів щодо організації лікування та догляду за хворими. При невідкладних станах медична сестра зобов'яза­на самостійно вирішити, яких слід ужити заходів для надання термінової допомоги хворому. Вона стежить за чистотою і порядком у лікувальному закладі, за роботою, санітарок, допомагає їм набути необхідних практичних навиків.

Для успішного лікування хворих, догляду за ними, за­побігання можливим шкідливим впливам на хворих, для профілактики внутрішньолікарняної інфекції в лікарні не­обхідно суворо дотримуватися лікарняного режиму. Лікар­няний режим включає проведення лікувально-охоронних та санітарно-протиепідемічних заходів.

ЛІКУВАЛЬНО-ОХОРОННИЙ РЕЖИМ

Лікувально-охоронний режим — це система лікувальних та профілактичних заходів, які усувають або обмежують несприятливий вплив подразників, що можуть зустрітися в умовах лікарні, оберігають психіку хворого, позитивно впли­вають на весь організм і сприяють швидкому одужанню.

Хвороба порушує нормальну взаємодію людини і сере­довища, що її оточує. У міцному загартованому організмі хвороба розвивається рідше, а якщо й виникає, то перебіг її легший і швидше настає одужання. Хворобливий процес охоплює один який-небудь орган людини, але оскільки в організмі всі органи тісно пов'язані між собою, то порушення життєдіяльності одного з них негативно позначається на організмі в цілому. З цього положення випливає важливий висновок: для того, щоб хворий одужав, необхідно впливати на весь його організм, особливо на центральну нервову систему, яка- регулює всі взаємозв'язані життєві процеси в організмі.

Основою лікувально-охоронного режиму є суворе дотри­мання розпорядку дня, який забезпечує фізичний і психічний спокій хворого (табл. 4).

Таблиця 4. Розпорядок дня хворих і обов'язки медичної сестри

Години	Розпорядок дня хворих ^	Обов'язки медичної сестри
7.00	ПІДЙОМ	Вмикає світло в палатах
7.05—7.30	Термометрія	Роздає термометри, стежить за правиль­ністю вимірювання температури тіла, ро­бить записи в температурних листках
730—8.00	Ранковий туалет хворих	Допомагає важкохворим провести гігієніч­ні процедури (догляд за шкірою, порож­ниною рота, носа, вухами, волоссям, природними складками); відправляє біо­логічний матеріал (сечу, кал, харкотиння) в лабораторію
8.00—8.30	Приймання ліків	Роздає призначені хворим ліки і стежить за їх прийманням
8.30—9.00	Сніданок	Допомагає буфетниці роздавати їжу, годує важкохворих
9.00—10.00	Лікарський обхід	Бере участь в обході, записує призначення лікаря
10.00—13.00	Виконання призначень	Готує хворих до обстежень, супроводжує їх у діагностичні кабінети, доглядає за важкохворими, виконує всі лікарські приз­начення (ін'єкції, компреси, зондування тощо)
13.00-13.30	Приймання ліків	Роздає призначені хворим ліки і стежить за їх прийманням
13.30—14.30	Обід	Допомагає роздавати їжу, годує важкох­ворих
14.30—16.30	Післяобідній відпочинок	Стежить за порядком у відділенні, за ста­ном важкохворих
16.30—1700	Термометрія	Роздає термометри, стежить за правиль­ністю термометрії, записує результати у температурні листки
17.00—19.00	Відвідування хворих родичами	Стежить за порядком у відділенні, конт­ролює вміст передач з продуктами

19.00—19.30

9.30—20.00

Приймання ліків

Вечеря

Роздає призначені хворим ліки, стежить) за їх прийманням

Допомагає роздавати їжу, годує важкох­ворих

20.00—2130

Ставить клізми, гірчичники, компреси, Виконання /робить ін'єкції, готує хворих до рентгено-прмзначень /логічних, ендоскопічних та інших дослід-

ркень

Підмиває важкохворих, перестелює (21.30—22.00 ('"Вечірній туалет/тіль, надає зручного положення, про|вітрює палати тощо 22.00—7.00

Сон

Вимикає світло в палатах, укриває хворих ковдрою, стежить за порядком у палатах Щогодини робить обхід у відділенні

Необхідно вимагати від хворих дотримання розпорядку дня у відділенні і самим його не порушувати, вчасно вими­кати телевізор, не будити хворих раніше встановленого часу (за винятком випадків, коли це необхідно для досліджень). Зміна персоналу, прибирання палат, термометрія мають про­водитися після 7 год ранку.

Сприятливо впливає на психіку хворого добрий сані­тарний стан у відділенні, затишна обстановка в палатах, коридорах (зручні меблі, чиста білизна, кімнатні рослини).

Турбуючись про чистоту палат і хворих, медичні сестри повинні самі бути охайними, чисто та акуратно одягненими і виконувати всі вимоги особистої гігієни, не зловживати косметикою, носити чисті халат і шапочку. Волосся на голові має бути сховане під білою шапочкою або косинкою. Руки необхідно мити щіткою з милом, нігті коротко стригти. Медичним сестрам не слід носити персні на пальцях, оскільки під ними скупчуються численні мікроорганізми, в тому числі й патогенні. Взуття має бути м'яким, щоб не створювати шуму і стуку при ходьбі. Особа, яка доглядає хворого, повинна бути завжди підтягнутою, спокійною, стриманою, терплячою і в той же час вимогливою до виконання всіх призначень лікаря.

Являючись взірцем чистоти та охайності, медична сестра не повинна бути гидливою і відмовлятися від маніпуляцій, що пов'язані з неприємними відчуттями.

Важливо запобігати негативним емоціям, що виникають через вигляд- предметів лікарняного догляду (брудні бинти, невимите судно, шприци тощо). Доглядаючи за важкохворим під час фізіологічних відправлень, його слід відгородити ширмою.

Медична сестра повинна сприяти зменшенню негативного впливу шумів на психічний стан хворого. Тиха спокійна розмова медичного персоналу між собою та з хворими, до­тримання основних принципів медичної етики та деонтології поліпшують настрій хворого, допомагають йому швидше оду­жати.

Слід пам'ятати, що тривога хворого за своє життя, зміна життєвої ситуації, відчуття залежності від навколишніх, не­обхідність відмови від "попередніх звичок справляють трав­муючий вплив на його психіку. Тому не варто надмірно драматизувати ситуацію, виявляти надмірне піклування про хворого. Треба створити навколо хворого сприятливий емо­ційний клімат з оптимістичним настроєм. Дуже важливо пробудити волю хворого до одужання і бажання брати ак­тивну участь у процесі відновлення свого здоров'я. В той же час не слід створювати фальшивих, необгрунтованих ілюзій і райдужних перспектив, якщо мова йде про неви­ліковне захворювання. Треба оберігати хворого від частих, тривалих і втомлюючих відвідин родичів, знайомих і то­варишів по роботі. Відвідувачі нерідко своєю поведінкою порушують встановлений для хворого лікувальний режим. Часто невміло висловлюючи свої співчуття чи наводячи приклади тяжких наслідків при подібних захворюваннях, вони вселяють у хворих неспокій і хвилювання.

Особи, які доглядають хворих, повинні забезпечити їм душевний спокій. Хворих треба оберігати від різних звісток, які можуть схвилювати, викликати збудження або приг­нічення нервової системи. Всіма доступними засобами слід підтримувати у хворих бадьорий настрій, відволікати їх від думок про захворювання.

Для відпочинку хворих у лікарні обладнують окрему кімнату або частину коридора, де розміщують крісла, жур­нальний столик з журналами, газетами, стенди, телевізор. Тут ходячі хворі можуть зустрічатися з відвідувачами. У вільний час хворі можуть читати, плести, вишивати. У теплу пору року з дозволу лікаря хворі можуть деякий час про­водити на свіжому повітрі. Для цього територія лікарні має бути впорядкованою та озелененою.

Природною потребою кожного живого організму, тим більше хворого, є повноцінний сон.- Сон відновлює захисні сили нервової системи і організму в цілому. Хворі мають лягати спати в один і той самий час, тоді в них виробиться звичка швидко засинати. Будити хворих для приймання або введення ліків можна лише за вказівкою лікаря. При безсонні перед сном добре прийняти теплу ніжну ванну, в яку кожні 2 хв підливають трохи гарячої води. В домашніх умовах можна застосувати теплу (35—36°С) загальну ванну. Снот ворні засоби можна приймати лише за призначенням лікаря Психіка хворих зазнає значного травмування на всіх етапах лікування, починаючи від поліклініки і закінчуючі* палатами стаціонару. Медичні працівники повинні пам'ятати про шкоду, якої може завдати організму хворого психічна травма, і запобігати їй. У поліклініці, на амбулаторному прийомі недопустимо повідомляти хворого про злоякісну пухлину, виявлену у нього, чи про запущений стан хвороби. Об'єктивна довідка з точним діагнозом може бути видана родичам і медпрацівникам для передачі її в стаціонар або переслана туди поштою. У стаціонарі Хворі не повинні мати доступу до медичної документації. При наявності у них злоякісних пухлин використовують інші формулювання діаг­нозу, такі як «новоутворення», «виразковий інфільтрат» тощо. Важкі порушення психіки хворого можуть спричинити необережні розмови медичних сестер і санітарок. Позитивний вплив на настрій хворого має неофіційне відвідування палати лікарем або сестрою з дружньою розмовою.

Особливого підходу потребують хворі, які протягом ба­гатьох років страждають на різні хронічні захворювання. Вони, як правило, не потребують активного лікування і повсякденного лікарського спостереження. Такі хворі краще почуваються в спокійній звичній домашній обстановці за умови, якщо родичі можуть створити їм сприятливі побутові умови з дотриманням гігієнічних вимог і виконанням роз­поряджень лікаря щодо лікування, харчування і догляду.

САНІТАРНО-ПРОТИЕПІДЕМІЧНИЙ РЕЖИМ

У Санітарно-протиепідемічний режим — це комплекс орга­нізаційних, санітарно-профілактичних і протиепідемічних заходів, які запобігають виникненню внутрішньолікарняної інфекції.

Санітарно-протиепідемічний режим включає вимоги до санітарного стану території, на якій розміщена лікарня, внутрішнього обладнання лікарні, освітлення, опалення, вен­тиляції та санітарного стану приміщень лікарні.

Основними елементами комплексу заходів, які спрямовані на забезпечейня санітарно-гігієнічного режиму в лікувальних закладах, є проведення дезинфекції, суворе дотримання ви­мог асептики, антисептики та стерилізація.

Особливості влаштування, обладнання, роботи та сані­тарно-протиепідемічного режиму окремих підрозділів лікарні розглянемо більш детально.

САНІТАРНО-ПРОТИЕПІДЕМІЧНИЙ РЕЖИМ ПРИЙМАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ ЛІКАРНІ

Приймальне відділення лікарні є частиною стаціонару, в якій проводять прийом і реєстрацію хворих, огляд, об'єк­тивне обстеження та первинну діагностику, санітарну оброб­ку, транспортування хворих у лікувальне відділення, -здій­снюють довідково-інформаційну роботу. Крім того, в разі необхідності в приймальному відділенні надають невідкладну медичну допомогу.

Від грамотності та організованості дій медичного персо­налу приймального відділення часто залежить успіх та ре­зультати лікування.

При централізованій системі планування лікарень прак­тично всі лікувальні та діагностичні відділення, в тому числі й приймальне відділення, знаходяться в одному корпусі. При децентралізованій (павільйонній) системі приймальне відділення розміщується в окремому корпусі або в одному з лікувальних корпусів, де знаходиться відділення реанімації, терапевтичне або хірургічне відділення. В деяких лікарнях центрального приймального відділення немає, а кожне лі­кувальне відділення здійснює прийом хворих самостійно.

Приймальне відділення має бути розміщене недалеко від в'їзду на територію лікарні і бути зручним для транспор­тування хворих — мати під'їзні асфальтовані доріжки, ши­рокі сходи і двері для проходу з носилками.

Приймальне відділення складається із зали для чекання, реєстратури, процедурного кабінету, кількох оглядових та діагностичних кабінетів, ізолятора, санпропускника, кабі­нету чергового лікаря, санвузла.

У приймальному відділенні великих лікарень або неда­леко від нього розміщують перев'язочну, а іноді й малу операційну, рентгенкабінет і лабораторію. Неподалік пови­нен знаходитися склад для зберігання одягу хворих.

Зал чекання призначений для ходячих хворих, їхніх родичів і супроводжуючих осіб. У ньому має бути достатня кількість стільців, на стінах — інформація про режим роботи відділень, дні і години відвідувань, перелік продуктів, дозволених для передач хворим.

Поряд із залом для чекання розміщують реєстратуру Тут медична сестра приймального відділення оформяє до­кументацію на хворих, які поступають у стаціонар.

В оглядовому кабінеті хворого оглядає черговий лікар, тут проводять термометрію, а іноді й інші обстеження (на­приклад, електрокардіографію).

Хворих із невстановленим діагнозом тимчасово, до вста­новлення діагнозу, залишають у діагностичних палатах, а хворих з підозрою на інфекційне захворювання — в ізоляторі.

При необхідності в процедурному кабінеті хворим над а ють невідкладну допомогу.

Санітарну обробку хворих, які поступають у лікарню, проводять у санпропускнику.

ПОСТУПЛЕЙНЯ ХВОРИХ У СТАЦІОНАР ТА ЇХ РЕЄСТРАЦІЯ

У приймальне відділення лікарні хворі поступають: 1) за направленням дільничного лікаря у разі неефективності амбулаторного лікування, так звана планова госпіталізація; 2) машиною «швидкої допомоги» при нещасних випадках, травмах, гострих захворюваннях чи загостреннях хронічних захворювань; 3) самостійно, без направлення, якщо хворому на вулиці стало погано і він сам звернувся в приймальне відділення; 4) у разі переведення з інших лікувально-про­філактичних закладів.

Залежно від стану хворих їх або госпіталізують, або надають першу допомогу і направляють лікуватися за місцем проживання. Хворі, які потребують допомоги у відділенні реанімації, наприклад, хворі з інфарктом міокарда, посту­пають у відповідне відділення, обминаючи приймальне від­ділення.

Хворих, які поступають у стаціонар, у приймальному відділенні оглядає черговий лікар на наявність інфекційних захворювань та педикульозу. Оглядають шкірні покриви, волосисті ділянки тіла, зів, вимірюють температуру тіла. Металеві шпателі після огляду зіва кип'ятять протягом 15 хв. Термометри дезинфікують у 1 % розчині хлораміну, або 0,1 % розчині дезоксону протягом 15 хв, або занурюють у 3 % розчин перекису водню на 80 хв.

Клейонку кушетки, на якій оглядали хворого, двічі, з інтервалом 15 хв, протирають 1 % розчином хлораміну або 0,5 % розчином хлорного вапна, прополіскують водою і

висушують.

Після вирішення лікарем питання про госпіталізацію, спосіб санітарної обробки і транспортування хворого медична сестра в реєстратурі приймального відділення оформляє від­повідну медичну документацію: титульну сторінку історії хвороби (ф. 003-у), «Журнал реєстрації поступаючих хво­рих» (ф. 001-у), в якому зазначає прізвище, ім'я, по-батькові хворого, рік народження, домашню адресу, телефон (до­машній, службовий), прізвище, ім'я, по-батькові та домашню адресу родичів хворого, місце роботи, професію, посаду, ким хворий направлений, діагноз при направленні, діагноз прий­мального відділення, куди (в яке відділення) направлений хворий, дату і годину поступлення. Всі дані про хворого медична сестра одержує від хворого, осіб, які його супро-

воджують, або медичного персоналу «швидкої допомоги». Медична сестра заповнює також «Статистичну карту вибу­лого зі стаціонару» (ф.Обб-у), яку вкладає в історію хвороби. Дані про хворого (прізвище, ім'я, по-батькові, дату поступ­лення, назву відділення, в яке поступив хворий) медична сестра заносить в алфавітну книгу, яка є документом для довідкової служби.

Якщо у хворого є документи або цінні речі, медична сестра приймає їх у нього або у персоналу «швидкої допо­моги», описує в супровідному листку і зберігає в сейфі.

Якщо хворий без свідомості і без документів, після його огляду лікарем, надання екстреної медичної допомоги і заповнення необхідної медичної документації медична сестра зобов'язана дати телефонограму у відділення міліції, описати прикмети особи (стать, приблизний вік, зріст, будову тіла, особливі прикмети), а також її одяг. У всіх документах до встановлення особи хворий проходить як «невідомий».

САНІТАРНА ОБРОБКА

При госпіталізації хворого у стаціонар у санпропускнику приймального відділення йому проводять санітарну обробку, яка включає такі процедури: огляд тіла для виявлення інфекційних захворювань, корости, трихофітії; огляд во­лосистої частини голови та білизни хворого для виявлення педикульозу; при необхідності — стрижку нігтів, волосся, гоління; проведення гігієнічної ванни, душу або обтирання, що залежить від стану хворого; переодягання хворого в чистий лікарняний одяг. Питання про необхідність санітарної обробки та її об'єм вирішує лікар.

Санпропускник має бути оснащений усім необхідним для проведення санітарно-гігієнічної обробки хворого: кушетка­ми, шафами для чистої білизни і бачками для брудної бі лизни, мочалками для миття хворих, милом, машинками для стрижки волосся, бритвами для гоління, ножицями, повітряними та водними термометрами, мочалками і щітками для обробки ванни, спеціально виділеним промаркірованим інвентарем (відра, швабри) для прибирання та дезинфекції приміщення санпропускника, гідропультом та достатньою кількістю дезинфікуючих розчинів.

При огляді хворого на наявність педикульозу слід пам'я­тати, що воші — це переносники важких інфекційних за­хворювань — висипного та поворотного тифу, тому в разі їх виявлення необхідно негайно' провести дезинфекцію. Скупчуються воші в потиличній та скроневій ділянках голови (головні воші), в ділянці лобка (лобкові) та в складках білизни (платяні), а їхні яйця (гниди) — сірувато-білого кольору, видимі неозброєним оком, ніби, приклеєні до во­лосяного стержня, ближче до коренів волосся.

При проведенні обробки хворих з педикульозом керу­ються наказом № 410. У санпропускнику є спеціальна ук­ладка, в яку входять такі предмети: лупа, настільна лампа, бритва, ножиці, машинка для стрижки волосся, густий гре­бінь, розфасований карбофос, літрова банка для приготу­вання розчину карбофосу, 10 % оцтова кислота, клейонка для вичісування волосся та відро для його спалювання, косинка матер'яна і клейончата, мішок для одягу, окуляри, дві маски, халат і косинка для персоналу.

Перед проведенням санітарної обробки хворого з педи­кульозом медична сестра зав'язує маску, надягає рукавиці, додатковий халат і косинку. Хворого садять на кушетку, застелену клейонкою, і обробляють волосся голови 0,15 % водно-емульсійним розчином карбофосу. Для приготування розчину необхідної концентрації розводять розфасований карбофос (3 мл 50 % розчину або 5 мл ЗО % розчину) в 1 л теплої води. Цей розчин можна використовувати не довіпе як 8 год. Покривають волосся матер'яною, а зверху — клейончатою косинкою і залишають на ЗО хв. Після цього промивають волосся теплою водою, споліскують 10 % оцто­вою кислотою і вичісують над клейонкою густим гребінцем протягом 10—15 хв. Вагітним жінкам, дітям до 5 років та особам з пошкодженнями шкіри голови застосування кар­бофосу протипоказане. В цих випадках користуються 5 % борною маззю, 0,25 % емульсією дикрезилу, 0,5 % розчином метилацетофосу в однакових кількостях з оцтовою кислотою та мильно-порошковою емульсією. Для знищення гнид при обробці волосся цими розчинами необхідно додатково змо­чити волосся ЗО % оцтовим розчином, підігрітим до темпе­ратури 27 °С, покрити косинкою на 20 хв, після чого промити теплою водою і вичесати густим гребінцем.

Чоловіків із завошивленим волоссям на голові коротко стрижуть. Машинку для стрижки волосся дезинфікують у розібраному вигляді, зануривши в 70 % етиловий спирт на 15 хв. Якщо є запалення шкіри на голові, волосся стрижуть ножицями. Перед операцією або при завошивленості бритвою виголюють волосся на лобку і в пахвинних ділянках. Бритву дезинфікують протягом 45 хв у потрійному розчині, потім споліскують водою і висушують. Перед голінням ділянку волосяного покриву змочують теплою мильною піною, за­лишки якої після гоління видаляють серветкою, а шкіру протирають спиртом. Садна і подряпини припікають 5 % розчином йоду спиртовим.'

Приміщення і предмети, з якими стикався хворий, оброб­ляють цими ж дезинфікуючими розчинами за допомогою гідропульта. Халат, косинку, маску та одяг хворого склада Мал. 1. Санітарна обробка хворого ють у мішок і відправляють у дезинфекційну камеру. На титульній сторінці історії хвороби роблять позначку «Р», а хворого через 10 днів повторно оглядають у лікувальному відділенні. Про кожний випадок педикульозу надсилають «Екстрене повідомлення про інфекційне.захворювання» (ф.058-у) в санітарно-епідеміологічну станцію (СЕС) за міс­цем проживання хворого.

Якщо необхідно, хворому обстригають нігті. Потім ме­дична сестра допомагає хворому роздягнутися. Одяг скла­дають у спеціальний мішок або на окремі плічка, заповню­ючи при цьому квитанцію в двох примірниках з точним описанням назви і кількості речей. Один примірник квитанції кладуть у мішок з одягом, другий вклеюють в історію хво­роби. Мішок з одягом зберігають на спеціальному складі.

Залежно від стану хворого та призначеного лікарем прий­мального відділення способу санітарної обробки хворому про­водять гігієнічну ванну, душ або обтирання (мал. 1).

1 Для миття хворому видають індивідуальну, прокип'ячену протягом 15 хв мочалку та мило. Чисті мочалки зберігають у каструлі з кришкою з написом «чисті», а використані — у каструлі з написом «брудні». Перед заповненням ванни її добре миють спеціальною мочалкою або щіткою з милом, споліскують 0,5 % розчином хлорного вапна або 2 % роз­чином хлораміну, а потім кілька разів гарячою водою. Закривши корком отвір, заповнюють ванну до половини з таким розрахунком, щоб після занурення хворого вода до­ходила йому до рівня сосків. Спочатку у ванну наливають холодну воду, а потім гарячу, щоб "уникнути накопичення пари в приміщенні. Після заповнення ванни воду перемішують і вимірюють температуру спеціальним водяним термометром у дерев'яній оправі. За показниками термо­метра стежать, не виймаючи його з води, інакше він буде показувати температуру повітря. Температура води у ванні має бути 35—40 °С,

Ослаблених хворих чи таких, які тривалий час перебу­вали в ліжку і в яких може запаморочитися голова, необхідно супроводжувати у ванну кімнату і підтримувати під пахви при сіданні у ванну і виході з неї. Якщо хворий не може митися сам, його миють медична сестра та санітарка. Спо­чатку миють голову, потім тулуб, руки і нарешті нога. Особливо ретельно треба мити стопи, міжпальцьові складки, волосист