Гарантії соціального розвитку держави, рівня життя її населення детально та всебічно відображені у Конституції України. Механізми їх реалізації — у численних законах, прийнятих Верховною Радою. До основного законодавства належать Закони України:
«Про пенсійне забезпечення», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу»;
«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
«Про межу малозабезпеченості»;
«Про зайнятість населення»;
«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;
«Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні»;
«Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»;
«Про допомогу сім’ям з дітьми»;
«Про охорону праці»;
«Про колективні договори і угоди»;
Кодекс законів про працю України[1] та ряд законів про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Для здійснення соціальної політики в Україні діють: Міністерство праці та соціальної політики; Державна служба зайнятості Мінпраці; Пенсійний фонд; Фонд соціального захисту інвалідів; Державний комітет у справах національностей, міграції та культів; Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту; Фонд соціальної адаптації молоді; Міністерство охорони здоров’я; Фонд соціального страхування; Державний комітет по нагляду за охороною праці; структурні підрозділи зазначених відомств на місцях і відповідні відділи та управління обласних та міських держадміністрацій; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та інші обов’язкові страхові фонди.
Перелічені державні структури займаються конкретними питаннями своєї компетенції, їх дії базуються на принципах
синхронного оновлення економічних і соціальних відносин;
прийнятності процесу соціальних реформ, який би враховував сучасну систему цінностей і стереотипів масової свідомості;
використання принципів самоврядування щодо соціального страхування;
поєднання державних, комерційних і добродійних засад у соціальному забезпеченні населення;
доцільності запровадження змішаних форм фінансування соціальних заходів;
пріоритетних стимулюваннях і соціальній підтримці трудової активності населення.