Правове забезпечення та органи, які здійснюють соціальну політику

Гарантії соціального розвитку держави, рівня життя її населення детально та всебічно відображені у Конституції України. Механізми їх реалізації — у численних законах, прийнятих Верховною Радою. До основного законодавства належать Закони України:

«Про пенсійне забезпечення», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу»;

«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

«Про межу малозабезпеченості»;

«Про зайнятість населення»;

«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;

«Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні»;

«Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»;

«Про допомогу сім’ям з дітьми»;

«Про охорону праці»;

«Про колективні договори і угоди»;

Кодекс законів про працю України[1] та ряд законів про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Для здійснення соціальної політики в Україні діють: Міністерство праці та соціальної політики; Державна служба зайнятості Мінпраці; Пенсійний фонд; Фонд соціального захисту інвалідів; Державний комітет у справах національностей, міграції та культів; Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту; Фонд соціальної адаптації молоді; Міністерство охорони здоров’я; Фонд соціального страхування; Державний комітет по нагляду за охороною праці; структурні підрозділи зазначених відомств на місцях і відповідні відділи та управління обласних та міських держадміністрацій; Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та інші обов’язкові страхові фонди.

Перелічені державні структури займаються конкретними питаннями своєї компетенції, їх дії базуються на принципах

синхронного оновлення економічних і соціальних відносин;

прийнятності процесу соціальних реформ, який би враховував сучасну систему цінностей і стереотипів масової свідомості;

використання принципів самоврядування щодо соціального страхування;

поєднання державних, комерційних і добродійних засад у соціальному забезпеченні населення;

доцільності запровадження змішаних форм фінансування соціальних заходів;

пріоритетних стимулюваннях і соціальній підтримці трудової активності населення.