Вивчення нового матеріалу

УКРАЇНА В ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПЛАНАХ АНТАНТИ І ТРОЇСТОГО СОЮЗУ.

БОЙОВІ ДІЇ НА ТЕРТОРІ УКРАЇНИ В РОКИ ВІЙНИ

Мета: розкрити причини та визначити характер війни; розкрити плани воюючих сторін щодо України; з’ясувати особливості національного руху на українських землях у зв’язку з початку війни; простежити хід бойових дій;

розвивати навички працювати з мапою, робити висновки;

виховувати історичний світогляд, толерантність.

Тип заняття: комбінований

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К., «Академія», 2002 – с. 313-318

2. Історія України./ Ю.Зайцев. – Львів, «Світ», - с.213-219

3. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. 10 клас – К., Ґенеза, с. 4-41

Структура уроку

1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань та вмінь

3. Вивчення нового матеріалу;

1. Перша світова війна. Інтереси держав відносно України.

2. Реакція українського національного руху на події війни

3. Наслідки війни для України

4. Підсумки уроку

5. Домашнє завдання

Організаційний момент

Актуалізація опорних знань та вмінь учнів

ü Охарактеризуйте суспільно-політичний лад Російської імперії

ü Охарактеризуйте суспільно-політичний лад Австро-Угорщини

ü Охарактеризуйте суспільно-політичний розвиток західноукраїнських земель та Наддніпрянщини

ü Назвіть відомих вам українських письменників, науковців, діячів мистецтва к. ХІХ ст..

ü Назвіть мистецькі течії, поширені в ХІХ ст..

ü Пригадайте матеріал із всесвітньої історії відносно формування військово-політичних блоків європейських держав. Назвіть ці блоки та їх учасників

Вивчення нового матеріалу

1. Влітку 1914 р. загострення міжімперіалістичних протиріч дійшло до фатальної межі. Світ опинився в полум'ї Першої світової війни. Ця війна була збройним протистоянням двох воєнних блоків: Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антанти (Англія, Франція, Росія), але поступово у її орбіту було втягнуто 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони ставили перед собою фактично одні й ті ж цілі: ствердження власного домінування у світі, загарбання чужих територій, встановлення контролю за ринками збуту та джерелами сировини, послаблення хвилі народних виступів за соціальне та національне визволення, знешкодження опозиційних політичних сил, концентрація народної уваги не на внутрішніх проблемах, а на зовнішній загрозі.

Трагедія українського народу полягала в тому, що він всупереч власній волі був втягнутий у війну, а його землі стали об'єктом експансії воюючих сторін. Загарбання українських земель було невід'ємною частиною агресивних планів основних учасників ворогуючих блоків. Якщо Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь, то Німеччина виношувала більш масштабні плани. Про це свідчать слова «сталевого короля» Августа Тіссена, що прозвучали на початку Першої світової війни: «Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції, частину Польщі й Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям». Не меншими були апетити і у російського самодержавства. Прикриваючись ідеєю «об'єднання усіх руських земель» під владою російського царя, самодержавство планувало акцію приєднання Галичини, Буковини та Закарпаття.

З початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5 млн українців, у австроугорській — 250 тис.

2. Війна зумовила глибокий розкол національного руху, який відбувся у двох площинах: як між українцями воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорсь-кої імперій — на прибічників та противників переможної війни. Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада, що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демократич-на партії. На чолі цього об'єднання став К. Левицький. У Маніфесті, випущеному Радою З серпня 1914 p., зазначалося: «Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю,...яке знайшло охорону в конституційному ладі австрійської держави». За ініціативи Головної Української Ради незабаром було створено легіон Українських січових стрільців (УСС). Дотримуючись класичного імперського правила «не озброювати підкорені народи та не створювати з їх представників численні національні бойові одиниці», Австрійська імперія, навіть маючи гостру потребу в живій силі, чинила певні перешкоди при формуванні легіону. Так, з 28 тис. бажаючих до УСС було зараховано лише 2,5 тис. осіб.

1. Легіон Українськиз січових стрільців (1914, м.Стрий)

1. Основа -- «Січ», «Сокіл», «Пласт»

2. Лідери – М.Галущанський, Г.Коссак, Т.Рожанківський

3. битви: Ужоцький перевал, г.Маківка, г. Лисоня, під Галичем, під Бережанами

Водночас з утворенням Головної Української Ради група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.) заснували у Відні свою організацію — Союз визволення України (СВУ).

Донцов Дмитро Іванович (1883—1973) — політичний діяч, публіцист, ідеолог українського націоналізму. Походив з козацько-старшинського роду. Навчався в Царськосельському ліцеї, на юридичному факультеті Петербурзького університету, з якого виключений за участь в українській демонстрації 1905 р. У1905 р. член РУП (згодом УСДРП). Через переслідування поліції (1908) виїжджає за кордон. Під час Першої світової війни — перший голова Союзу Визволення України (1914), з якого вийшов у 1915 р.У 1917 р. жив у Львові, де здобув ступінь доктора права. У березні 1918 р. виїхав до Києва, де очолював Українське телеграфне агентство, був членом української делегації на переговорах з РСФРР. Один із керівників Української хліборобсько-демократичної партії. В 1919— 1921 pp. — у Швейцарії. 31922 р. мешкав у Львові, де був одним із засновників Української партії національної роботи і редактором її друкованого органу «Заграва» (1923—1924). У1939 р. заарештований і ув'язнений в польському концтаборі. Після звільнення емігрував до Німеччини, а звідти до Бухареста, де редагував часопис «Батави» (1940—1941). Під час Другої світової війни мешкав у Берліні, Львові, Празі, в 1945 р. — у Парижі, в 1946 р. переїхав до Великої Британії. З 1947 р. в еміграції в Канаді, де викладав українську літературу в Монреальському університеті, співробітничав в українських виданнях. У своїх працях, найгрунтов-нішими з яких є «Модерне москвофільство» (1913), «Історія розвитку української державної ідеї» (1917), «Підстави нашої політики» (1921), «Націоналізм» (1926), «Де шукати наших традицій» (1938), «Московська отрута», «Росія чи Європа» (1955), «Клич доби» (1968), виклав доктринальні засади українського націоналізму.

Програмною метою СВУ було утворення самостійної Української Держави, встановлення конституційної монархії, заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод лредставникам усіх національностей, забезпечення самостійності української церкви. СВУ вів активну пропагандистську та агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були виділені в окремі табори. Він отримував матеріальну допомогу від країн Четверного союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України.

Оборонницьку, проросійську позицію в Наддніпрянській Україні спочатку зайняло Товариство українських поступовців (ТУП). їхня газета «Рада» на початку війни закликала українців стати на захист Російської держави. «Ми, — пізніше згадував відомий діяч ТУПу О. Лотоць-кий, — ділили долю з Росією... ми стояли на тому, що перемога демократичних сил Росії — це заразом і наша перемога». Очевидно, тими ж мотивами керувалася і частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою, яка закликала українців виконати «свій обов'язок громадян Росії». Відомі представники українського руху Д. Дорошенко, А. Вяз-лов, А. Ніковський брали участь у роботі Комітету Пів-денно-Західного фронту Всеросійського Союзу земств і міст, створеного з метою посилення оборонного потенціалу Російської імперії.

На початку війни емігранти-москвофіли Західної України утворили в Києві «Карпато-русский освободительный комитет», який закликав галичан зустрічати російську армію як визволительку. Водночас значна частина українських соціал-демократів за участю В. Винниченка займала антивоєнні позиції під гаслами «Геть війну! Хай живе автономія України!»

Назва	Рік зоснування	Держава	Лідери	Діяльність
Головна Українська Рада		А-У	К.Левицький М.Павлик М.Ганкевич	Підтримка австрійськогго уряду у війні: створення УСС
Союз визволення України		А-У	А.Жук Д.Донцов В.Дорошенко	Мета -- створення незалежної української держави
Товариство українських поступовців		Р	М.Грушевський Є.Чиккленко С.Єфремов	Закликали підтримувати російську імперію, сподіваючись на надання автономії; згодом доримувалися нейтралітету
УСДРП		Р	С.Петлюра В.Винниченко	Висупав на боці Росії засудження війни
Карпато-Руський визвольний комітет		Р	Емігранти-русофіли з Галичини	Виступали за возз'єднання всіх українських земель у складі Російської імперії

Воєнні дії на териорії України (Галицька битва, Австро-німецька Галицька операція, «Брусилівський прорив»)

3. Затяжний характер війни, погіршення становища на фронтах, ускладнення внутрішніх проблем призвели до посилення жорсткості режимів обох імперій, зведення нанівець легальних можливостей політичної діяльності, придушення опозиції, численних репресивних акцій. Одне за одним у Російській імперії закриваються демократичні українські видання «Рада», «Дзвін», «Україна», «Рідний край», «Літературний вісник» та ін. Лідера українського руху М. Грушевського було заслано до Симбірська. У цей час міністр закордонних справ Росії С. Сазонов відверто говорив: «Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди позбутися українського руху». Логічним продовженням цієї думки, своєрідним підґрунтям майбутніх репресивних акцій стала і його заява у Державній думі 1915 р. про те, що український рух у Росії фінансується Німеччиною. Не в кращому становищі опинилися й українці Австро-Угорщини. Поступово офіційна австрійська влада відходить від власних заяв початкового періоду війни щодо доцільності утворення незалежної України. Зменшується матеріальна підтримка діяльності СВУ, звужується сфера її діяльності, планується перенесення штаб-квартири цієї організації з Відня до нейтральної країни. Звинувачене у русофільстві українське населення Галичини масово потрапляє до концентраційних таборів у Талергофі, Терезієнштадті, Гнаві та ін., де утримувалося без суду і слідства у жахливих умовах.

Під час війни в скрутному становищі опинилося населення Галичини й Буковини. «З одного боку, — зазначає сучасний історик Т. Гунчак, — його мордували росіяни, намагаючись вибити з нього почуття національної свідомості й самопошани; з іншого — над ним знущалися австрійці та мадяри, звинувачуючи у русофільстві». На початку війни галицькі та буковинські землі були завойовані російськими військами. Основною метою російської адміністрації було знищення основного центру українського національного руху, що зосереджувався в цих землях, та створення передумов для органічного їх включення до складу Російської імперії. Саме на виконання цих завдань і були спрямовані основні «заходи» новоприз-наченого генерал-губернатора Галичини графа О. Бобрин-ського: закриття «Просвіт», українських установ, бібліотек, шкіл; насильницька русифікація; репресії проти місцевої інтелігенції; гоніння на греко-католиків; масові депортації населення (з Галичини було виселено понад 12 тис. осіб, звинувачених у неблагонадійності).

Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині у цей час поголів'я коней та свиней зменшилося на 60%, овець — на 47%. Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо 1913 р. тут функціонувало 3381 підприємство, то 1915 р. — лише 2849. На 1917 р. з 4 млн селянських господарств 1,8 млн дворів були без коней. У цей час в селах залишилося лише 38,7% працездатних чоловіків. Водночас з деградацією господарства в роки війни зростала його залежність від іноземного капіталу. Тільки 1916—1917 pp. 74% іноземних вкладів у розвиток кам'яновугільної промисловості Російської імперії було зроблено в підприємства Донбасу.

Підсумок. Отже, суть трагедії українського народу, пов'язаної з початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об'єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна зумовила й інші негативні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих земель: розкол національного руху, зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності, придушення опозиційних сил, застосування імперськими державними органами репресивних акцій, руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть, чому частина представників українського національного руху підтримала в Першій світовій війні Росію, а частина – Австро-Угорщину?

2. Якими були інтереси ворогуючих сторін відносно України?

3. Охарактеризуйте діяльність легіону УСС

4. Як ставилися до українського національного руху уряди Росії та Австро-Угорщини?

5. Охарактеризуйте наслідки війни для соціально-економічної сфери життя України

6. В чому трагедія українського народу в роки Першої світової війни?