Цінова еластичність попиту і виторг продавця. Залежність між ціною і виторгом продавця за різної еластичності попиту

Виторг продавця, або його дохід, визначається як добуток проданих товарів за ринковими цінами:

R=Q*P

де R - виторг; Q - величина проданих товарів; Р — рівень цін.

На графіку загальний виторг продавця позначається через площину під кривою попиту:

Кульмінаційним питанням у теорії цінової еластичності попиту с взаємозв'язки і взаємозалежності між зміною ціни і зміною виторгу продавця за різної еластичності попиту.

За Еd > 1 між зміною ціни і зміною виторгу продавця встановлюється обернена залежність: ціна підвищується, виторг зменшується, і навпаки.

А + В < А + С

За Еd< 1 між зміною ціни і зміною виторгу продавця встановлюється пряма залежність: ціна підвищується, виторг збільшується, і навпаки.

А + В > А + С

За Е<1 = 1 будь-яка зміна ціни не впливає на величину загального виторгу продавця:

А + В = А + С

Врахування цих взаємозалежностей дозволяє продавцям правильно регулювати ціни в бік їх зниження чи підвищення залежно від еластичності попиту.

ОСОБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ЯК ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ. ЗАСТОСУВАННЯ МІКРОЕКОНОМІЧНОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ ДЛЯ АНАЛІЗУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЦІН НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ПРОДУКЦІЮ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Сільське господарство - найбільш конкурентоздатна галузь, яка наближається до умов досконалої конкуренції, а його виробництво залежить від природно-кліматичних умов. Попит на продукцію сільського господарства є нееластичним, через що зміна доходів фермерів перебуває в прямій залежності від зміни цін. За сприятливих природно-кліматичних умов пропозиція с/г продукції зростає, що спричиняє зниження цін та зменшення доходів фермерів, а за несприятливих - пропозиція зменшується, ціни підвищуються та доходи фермерів збільшуються. Усе це вимагає державної підтримки для розвитку сільського господарства та регулювання цінової політики на ринку сільгоспродуктів.

Державна політика цін на сільськогосподарську продукцію в ринковій економіці передбачає використання програм, в основу яких покладено концепцію мінімальних цін. Найпопулярнішими серед цих програм є:

1) програма підтримки цін у сільському господарстві, за якої держава виконує роль покупця, скуповуючи надлишок величини пропозиції за гарантованими нею мінімальними цінами (Рmin > Р*). Саме це спричиняє вагомий економічний ризик, так як надлишкову пропозицію потрібно зберігати та знову ж таки продавати, що вимагає додаткових державних витрат. У той же час програма досягає основної мети - це стабілізація цін і фермерських доходів:

2) програма субсидіювання, або компенсації різниці цін у сільському господарстві. За цієї програми продукти реалізують за низькими цінами попиту, які визначають самі покупці, а різниця між гарантованими мінімальними цінами і цінами попиту компенсується у формі субсидії:

3) програма управління пропозицією, що передбачає зменшення пропозиції через встановлення відповідних квот та підвищення ринкових цін. А це за умови Еd < 1 спричиняє збільшення фермерських доходів. Ця програма не досягає успіху, коли резервуються гірші земельні ділянки, у силу чого пропозиція сільськогосподарських продуктів майже не зменшується.