. 1. Поняття аграрного права охоплює його принципи. В загальній теорії права під принципами розуміють основоположні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання; принципи визначають характер права в цілому або окремих груп правових норм, інститутів галузей права. Аналіз принципів права дає відповідь на запитання: на яких засадах, яким чином здійснюється правове регулювання, які політичні та наукові ідеї лежать в його основі.
Принципи права проявляються при визначенні структури системи права, механізму правового регулювання, визначають нормотворчу і правозастосувальну діяльність, впливають на формування правового мислення і правову культуру, забезпечують логічність системи права. Принципи права відіграють певну роль при розробці правових теорій і концепцій, як правової орієнтації суб'єктів права, змісту правових норм чи їхніх груп, забезпечення ефективного правового регулювання суспільних відносин і законності.
Як загальноправові, так і принципи аграрного права мають своєю основою положення Конституції України.
Політична, соціально-економічна і правова значущість визначення і послідовного додержання принципів права взагалі, принципів аграрного права України зокрема, набуває особливої ваги в умовах становлення і зміцнення засад правової держави. Повсюдна реалізація цього принципу і першорядної вимоги сучасного суспільства і державовладдя безпосередньо стосується всіх суб'єктів — учасників аграрно-правових відносин.
2. Основними принципами права, закріпленими у чинному національному законодавстві, є: пріоритетність права власності, захист прав власника, рівноправність, нерозривний зв'язок прав і обов'язків, захист соціально не захищених верств населення, законність, відповідальність за вину, а також загальносвітові принципи діяльності аграрних підприємств кооперативного типу (членство, демократичні ідеали, суспільна свідомість тощо). Ці правові принципи визначаються і закріплюються правом власності на знаряддя і засоби виробництва, правом власності на нерухомість, державною підтримкою та захистом прав власників, державною владою (з додержанням вимоги "держава для людини"), необхідністю чіткої організованості і дисципліни праці.
Кожний з даних загальних принципів дістає своє втілення в аграрних відносинах, так би мовити, на двох рівнях — на рівні сукупності правових норм та на рівні їх ефективного правозастосування.
При визначенні принципів аграрного права головним чином приділяється увага засадам внутрішньогосподарських правовідносин, що виникають, функціонують і припиняються в діяльності колективних сільськогосподарських підприємств як основного товаровиробника в сільському господарстві. Принципи діяльності суб'єктів аграрного права в сфері зовнішніх аграрних правовідносин, а це головним чином система ринкових економічних відносин є тотожними з принципами діяльності суб'єктів господарського права; вони обгрунтовані в науці цієї галузі права і враховуючи це в цьому підручнику не висвітлюються.
3. Аграрне право є галуззю, з допомогою норм якої реалізовується ст. 36 Конституції України про правоздатність громадян України на свободу об'єднуватися для здійснення і захисту своїх прав і свобод, для задоволення своїх економічних, соціальних та інших інтересів. В нормах аграрного права ця конституційна норма конкретизується, зокрема у законах "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про господарські товариства". У конституційному положенні закріплено принцип права членства у колективному сільськогосподарському підприємстві, що грунтується на праві вільного вступу і безперешкодного виходу з його складу. За цими ж засадами регулюються відносини членства Законом "Про сільськогосподарську кооперацію".
4. Приватна (її, по суті, різновид, прояв — колективна) і державна власність становлять економічну основу утворення та діяльності приватних, колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств та господарювання орендарів землі як виробників товарної сільськогосподарської продукції та учасників ринкових економічних відносин.
При визначенні принципів аграрного права має першорядне значення та правова обставина, що Земельний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 13 березня 1992 p., визнав право власності на землю не лише за державою, але й за громадянами та за аграрними підприємствами кооперативного типу. Згідно зі ст. 6 Земельного кодексу України, право приватної власності на землю стоїть на першому місці. За цим правом приватної власності громадяни України мають право отримати землю, зокрема для ведення селянського (фермерського) чи приватного підсобного господарства.
З викладеного належить зробити висновок: принципом аграрного права є право власності на землю, що належить виробникам сільськогосподарської продукції з усіма правовими наслідками, які з цього права випливають.
5. Власність, будучи економічною основою будь-якого виробництва, і право власності визначають характер і зміст виробничо-господарської діяльності аграрних товаровиробників. Виробничо-господарська діяльність є неодмінною умовою і характерною засадою упевненості приватних, кооперативних (колективних), державних сільськогосподарських підприємств і селянських (фермерських) господарств у самостійному ефективному підприємницькому господарюванні. Ці засади закріплені в законах "Про підприємства в Україні" (статті 13,14), "Про господарські товариства" (статті 6, 7), "Про селянське (фермерське) господарство" (статті 6, 7), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (статті 7—9).
6. Закріплення в законодавстві права всіх суб'єктів аграрного підприємництва самостійно здійснювати свою виробничо-господарську діяльність дістає свій прояв при визначенні правового становища цих суб'єктів як юридичних осіб, їх спеціальну правоздатність щодо всіх видів діяльності і відображається відповідно у конкретних правових інститутах аграрного права.
Враховуючи все викладене, є підстави визнати принципом аграрного права принцип правового забезпечення господарської самостійності й незалежності селянських господарств, агрогосподарських товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, спілок селян, радгоспів та інших суб'єктів аграрних ринкових правовідносин.
7. Всі суб'єкти аграрного підприємництва здійснюють свою виробничо-господарську діяльність у межах, визначених законодавством України, та відповідно до своєї статутної мети і правоздатності. Як зазначено в Законі "Про колективне сільськогосподарське підприємство", основними завданнями цього підприємства є виробництво товарної продукції рослинництва і тваринництва, а також її переробка та інші види діяльності, спрямовані на задоволення інтересів усіх членів підприємства.
Неодмінною умовою зазначеної діяльності підприємства є її підприємницька результативність, тобто кожна з галузей господарювання повинна бути прибутковою, економічно вигідною. Додержання цих умов випливає з вимог, викладених у Законі "Про підприємництво". Згідно зі ст. 1 цього Закону підприємництво становить собою самостійну ініціативу, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
За умов повної господарської самостійності сільськогосподарських підприємств як юридичних осіб набуває особливої значущості додержання принципу правового забезпечення раціонального поєднання високорентабельного виробництва та оптимального підприємництва у процесі їхньої діяльності.
Звідси належить зробити висновок, що правове забезпечення підприємництва в сутності існування та самозабезпечення суб'єктів аграрного підприємництва є принципом аграрного права.
8. Діяльність колективних, кооперативних, акціонерних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських господарств здійснюється з неодмінним використанням договірної форми регулювання економічних та інших суспільних відносин.
Реалізація принципу підприємництва охоплює як внутрішньогосподарські, так і зовнішні ринкові економічні відносини. Виробничо-господарська діяльність колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств здійснюється з неодмінним використанням договірної форми регулювання економічних та інших суспільних відносин. Договірні зобов'язання є основною правовою формою регулювання ринкових економічних відносин. Ці підприємства та селянські (фермерські) господарства укладають на добровільних засадах з підприємствами і організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на її продаж. Окрім того, ці товаровиробники можуть реалізовувати таку продукцію за власним розсудом будь-яким іншим споживачам, у тому числі через біржу або на ринках.
У цьому зв'язку аграрному праву властиві принципи правового забезпечення оптимального використання аграрно-договірних відносин, посилення частки майнових аспектів у системі аграрних правовідносин, зміцнення договірної дисципліни в АПК.
9. Аграрні підприємці — юридичні особи приватного права є суб'єктами права власності на землі сільськогосподарського призначення та інші природні ресурси, без яких неможливе ведення сільського господарства, знаряддя, засоби, кошти і продукцію сільськогосподарського виробництва. Державні сільськогосподарські підприємства володіють, користуються і розпоряджаються землею сільськогосподарського призначення на праві користування. Засоби і сільськогосподарська продукція належать їм на праві повного господарського відання. Зазначені форми власності і право власності забезпечують рівноправність виробникам продуктів харчування і сільськогосподарської сировини у здійсненні аграрно-підприємницької діяльності та їхньої участі у ринкових економічних відносинах. Вони створюють необхідні засади і умови для членів колективних та працівників державних сільськогосподарських підприємств брати участь у суспільному виробництві і одержувати винагороду за свою працю, вирішувати соціальні, культурно-побутові та інші питання суспільного співжиття.
За сучасних умов функціонування цих форм власності суб'єктів сільськогосподарського виробництва розвивається у взаємозв'язку з приватною власністю працівників сільського господарства у вигляді паю і дивідендів від їхньої частки в основних та обігових фондах та обсягу вкладеної праці. У найближчі роки зростатиме роль та значення паїв на земельні ділянки, що припадають на кожного члена КСГП як суб'єкта права власності в разі його виходу із колективного підприємства.
Власність і право власності в сільськогосподарському виробництві є визначальними для встановлення рівноправності сторін.
10. Притаманні суб'єктам аграрного підприємництва всіх форм власності і форм господарювання господарська самостійність і самофінансування, правомочності суб'єкта права власності або суб'єкта права повного господарського відання майном і коштами, піднесення самоврядування зумовили потребу в ширшому застосуванні локальної правотворчості. Тому цілком правомірно вважати поєднання правового регулювання діяльності всіх суб'єктів аграрного підприємництва за допомогою державно-правових і локальних внутрішньогосподарських правових актів принципом аграрного права.
11. Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" вперше на рівні законодавчого акта визначив зміст самоврядування, тобто зміст колективної демократії (ст. 22). Зазначена норма дала підставу вважати правове регулювання відносин колективної демократії правовим інститутом аграрного права під назвою право самоврядування. Подібна правова норма і є в Законі "пpo сільськогосподарську кооперацію" (статті 13—19).
Реалізація права самоврядування провадиться шляхом визначення компетенції органів управління колективних і державних сільськогосподарських підприємств, додержання їхніх статутів з питань колективної демократії. Зважаючи на важливу практичну значущість управлінської діяльності КСГП, цілком підставно додержання вимог колективної демократії вважати принципом аграрного права.
12. Право громадян організовувати господарства і ставати членами агропідприємства кооперативного типу, зокрема спілок селян, сільгоспкооперативу тощо, передбачено ст. 5 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство", згідно з якою членство в підприємстві грунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу з його членів. Таким чином, ця правова норма визначає важливий принцип аграрного права — принцип добровільного вступу до членів суб'єктів підприємництва колективного та кооперативного типу і право безперешкодного виходу з цих утворень.