Психологічна сутність здібностей

Проблема здібностей людини – одна з основних теоретичних проблем психології і найважливіша практична проблема. Оцінка здібностей учнів, завершує їх психологічне вивчення, а формування їх особистості своєю метою ставить формування професійних здібностей.

На відміну від характеру і всіх інших якостей особистості – це якість, яка здійснюється лише відносно тієї чи іншої, але обов’язково визначеної діяльності. Здібності існують лише до певної діяльності, і тому доки не з’ясовано, якою діяльністю буде займатися людина, неможливо нічого сказати про її здібності до цієї діяльності. Змінювалась виробнича техніка – змінювався і характер діяльності робітника, а разом з тим і змінювалися вимоги до його здібностей: від косаря вимагались одні здібності, від комбайнера – зовсім інші.

Здібності – це сукупність індивідуально-психічних якостей особистості, які виражають її готовність до оволодіння певними видами діяльності й до їхнього успішного виконання та вдосконалення в них. Під ними розуміються високий рівень інтеграції та генералізації психічних процесів, властивостей, дій та їхніх систем, що відповідають вимогам діяльності.

Так само як і характер, здібності не самостійна, подібно до інших підструктура особистості, а певне поєднання її різних властивостей. Різниця між характером і здібностями полягає в тому, що характер проявляється у всіх видах діяльності, а здібності – лише в одному, певному.

Завдання всебічного і гармонійного розвитку особистості робить необхідним глибоке дослідження здібностей людей до певних видів діяльності. Правильний розподіл кадрів в системі народного господарства передбачає максимальну реалізацію можливостей кожної людини, а для цього важливо навчитися виявляти і розвивати ці можливості.

У формуванні і розвитку здібностей вирішальну роль відіграють зовнішні умови, навчання і виховання, різні види діяльності. Особистість формує і розвиває свої здібності в процесі накопичення і засвоєння досвіду минулих поколінь.

Здібності успішно виховуються в такій діяльності, яка організована у відповідності з наступними вимогами: носить не репродуктивний, чисто виконавчий, а творчий характер; відповідає принципам розвивального навчання, яке випереджує розумовий розвиток і веде його за собою, орієнтуючись на ті компоненти здібностей, які ще знаходяться у стадії формування. Така діяльність повинна бути позитивно мотивована: школярі відчувають почуття радості, здійснюючи її, тому що вони легко усвідомлюють загальне і особисте значення того, що роблять. Діяльність необхідно будувати так, щоб учень чітко розумів результати своїх дій, бачив успіхи, помилки, недоліки, усвідомлював і об’єктивно оцінював своє просування до мети на кожному етапі.

Стосовно вмінь, навичок, знань і майстерності здібності людини виступають як деяка можливість. “Подібно до того як кинуте в землю зерня є лише можливістю стосовно колоска, який може вирости з цього зерна, але лише при умові, що структура, склад і вологість ґрунту, погода і т.п. будуть сприятливими, здібності людини є лише можливістю для набуття знань і вмінь. А будуть чи не будуть набуті ці знання і вміння, чи перетвориться можливість в дію, залежить від багатьох умов”.

Здібності забезпечують легкість і швидкість набуття знань і вмінь. Але не слід думати, що якщо є здібності, то знання і вміння можна легко набути. Здібності виступають і як передумова засвоєння знань і вмінь, і, частково, як результат. Здібності проявляються і розвиваються в процесі засвоєння знань і вмінь. Швидкість їх засвоєння – це своєрідний показник наявності у людини тих чи інших здібностей. Знання і вміння разом із здібностями забезпечують дійсну майстерність, високі досягнення в діяльності. Людина з гарними задатками здібностей, але яка не володіє знаннями і вміннями в якійсь галузі, не може досягти високих результатів. Знання і вміння можуть компенсувати здібності яких не вистачає або доповнити їх недостатній розвиток.

Визнаючи здібності продуктом історичного та індивідуального формування і розвитку, наші психологи не заперечують значення природних задатків для формування здібностей. Було б помилкою стверджувати, що в будь-якої людини будь-яку здібність можна розвивати безмежно. Все-таки Рафаелем стає не кожний, кому надається можливість розвиватися без перешкод, а тільки той, “в кому сидить Рафаель”, тобто той, хто має відповідні природні задатки. Не кожний може стати І.П. Павловим, В. Моцартом або А. Ейнштейном, хоча абсолютно всі нормальні люди здатні до всебічного розвитку.

Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості центральної нервової системи людини і мозку, що складають природну основу розвитку здібностей (сила, рухливість, врівноваженість нервових процесів, природні властивості аналізаторів, індивідуальні варіації будови і функціонування кори великих півкуль, відношення першої та другої сигнальних систем і т. д.). Задатки не є “нейтральними” стосовно майбутніх здібностей. У якості задатків для розвитку загальних і спеціальних здібностей виступають: 1) типологічні властивості нервової системи, від яких залежить швидкість утворення в корі головного мозку тимчасових нервових зв’язків, їх міцність, зосередженість уваги, розумова працездатність тощо; 2) співвідношення першої та другої сигнальних систем; індивідуальні особливості будови аналізаторів, окремих ділянок кори головного мозку тощо. Розвиток задатків і формування на їх основі здібностей можливий лише за такої активної діяльності людини, яка вимагає постійної опори на ці задатки. В особистості можна виділити два види задатків: вроджені та набуті. Перші називаються природними, а другі – “соціальними”, “культурними”.

Здібності відчуттів, механічної пам’яті, емоційного збудження, психомоторики, темпераменту розвиваються на основі вроджених задатків.

Моральні якості особистості, як всі якості спрямованості, не мають задатків зовсім і формуються лише в процесі виховання. Але і здібності, які мають задатки, розвиваються з них далеко не безпосередньо. Із задатків гарного слуху можуть в процесі розвитку особистості, в залежності від умов життя, сформуватися і музичні здібності, і здібності радіоакустика. Задатки доброго зору можуть перетворитися в художні здібності і в здібності годинникаря чи налагоджувальника приладів.

Не можна думати, що для кожної здібності відповідає певний задаток. В дійсності на основі одного і того ж задатку можуть сформуватися різні здібності. Наприклад, на основі задатків художнього типу можуть сформуватися різні здібності: і акторські, і писемні, і музичні, а на основі розумового типу – здібності математика, філософа, лінгвіста та ін. Тому переважна більшість професій доступна для людей з різними психофізіологічними здібностями.

Слід зазначити, що наявність у дитини сприятливих задатків ще не гарантує розвитку на їх основі здібностей. Задатки – це одна з умов формування здібностей. Задатки, які проявляються в нахилах, тобто в нездоланному потягу до певної діяльності, спонукають дитину до повторної дії чи сприйняття того, що здійснило вплив на неї в минулому. Нерідко намагання до окремих видів діяльності (малювання, моделювання, ліпка та ін.) проявляються в ранньому дитинстві і навіть в несприятливих умовах. Наприклад, дитина, батьки якої не цікавляться технікою, починає захоплюватися технічними іграшками і за власною ініціативою конструювати їх. А систематичні заняття будь-якою діяльністю приводять до того, що в людини нагромаджується досвід сприйняття і дій, який сприяє формуванню і розвитку здібностей до цієї діяльності.

У психології рахується аксіомою положення про те, що навіть при наявності дуже добрих задатків треба багато вчитися і працювати, щоб стати здібним до чогось. Чим нижчий вихідний рівень задатків, тим більше при інших рівних умовах потрібно праці і часу для розвитку тієї чи іншої спеціальної здібності. Без великої праці навіть самі видатні задатки не перетворюються в здібності, талант. Історія життя видатних людей різних часів і народів доводить це.

Відомий американський винахідник Т. Едісон сказав: “Геній – це на один процент натхнення, а на 99% хотіння”. Життя Едісона найкраще підтверджує цей вислів. Едісон був виключно працелюбним та наполегливим шукачем нового. До 50-річного віку його робочий день тривав в середньому 19,5 годин. Пізніше він працював біля 18 годин щоденно. Працюючи над створенням акумулятора, Едісон провів десятки тисяч дослідів, іноді по декілька діб без відпочинку. Його життя – приклад для молоді. “Весь світ в боргу в Едісона, але більше всіх винен йому педагогічний світ… для цілого покоління він сам являв собою першокласний виховний заклад.”

У виявленні і розвитку здібностей на основі задатків вирішальну роль відіграє ставлення людини до тієї чи іншої діяльності. Позитивне ставлення сприяє найповнішому виявленню і розвитку здібностей, а негативне перешкоджає цьому. О.М. Горький писав, що талант є не що інше як любов до праці.

Дослідами психологів встановлено, що нахил до праці, добре виражена потреба в певній діяльності є джерелом виховання різних здібностей.

Таким чином здібності можуть бути так чи інакше пов’язані з багатьма сторонами особистості. Неоднаковий ступінь розвитку основних компонентів здібностей та їх різне поєднання з тими чи іншими якостями особистості у різних людей обумовлюють той факт, що не можливо зустріти двох людей з однаковим “ансамблем” властивостей, які лежать в основі здібностей. Це створює якісну своєрідність здібностей і ускладнює їх порівняння за рівнем розвитку в різних осіб.

Відмінності у здібностях виявляються в неоднаковій затраті енергії, часу і засобів у різних людей при оволодінні тією чи іншою системою знань чи діяльністю до певних меж. Можна умовно виділити два рівні здібностей: репродуктивний і творчий. Людина, яка знаходиться на першому рівні, швидко засвоює знання, вміння і оволодіває певною діяльністю, здійснюючи її за готовим зразком. На другому рівні людина здатна створити щось нове, оригінальне. Але ці рівні не мають між собою чіткої межі, оскільки репродуктивна діяльність включає в себе елементи творчості, а творча діяльність недопустима без опори на репродуктивну. Крім того, людина в процесі оволодіння знаннями і вміннями переходить з одного рівня діяльності на інший.

Індивідуальні відмінності в здібностях школярів проявляються в тому, що одним порівняно легко даються предмети гуманітарного циклу, а іншим – математичного. Зустрічаються учні, які не відрізняються високим рівнем загальних розумових здібностей, але добре проявляють себе в практичній діяльності: на лабораторних і гурткових заняттях з фізики, креслення, хімії, біології, в шкільних майстернях. А деякі відмінники, які в навчанні проявляють добре виражені розумові здібності, почувають себе безпорадними в тих видах діяльності, які потребують спеціальних професійних здібностей. Але “для кожної людини може бути знайдена така галузь діяльності, такий режим роботи чи такі її здібності, при яких зможуть виявитися будь-які позитивні сторони її індивідуальних здібностей. Це означає, що не буває людей, які ні до чого не здатні. Безперечна цінність для суспільства – своєрідність здібностей кожного, своєрідність індивідуальностей”.

Психологи в структурі здібностей розрізняють не однакові за значенням компоненти: провідні, опорні, додаткові. Різними авторами виділяються наступні види здібностей: складні і прості, загальні і часткові (спеціальні, професійні), потенційні і актуальні, творчі і виконавські. Після короткого знайомства із здібностями загалом ми перейдемо до з’ясування сутності і структури технічних здібностей, але перед цим розглянемо їх класифікацію.