2015-09-06
467
Причини унії: Велике князівство Литовське поступово занепадало. Внаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558-1583) воно опинилося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі.
Зміст унії:
¨ Польща і Литва об`єднувалися в єдину державу – Річ Посполиту (“Республіка”) з єдиним королем, сеймом, грошовою системою, законами, католицизмом, як державною релігією.
¨ Литовське князівство отримало статус автономії. Всі українські землі, що раніше належали Литві, переходили під владу безпосередньо Польщі.
Наслідки Люблінської унії:
· Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили собі окремий статус у політичній, соціально-правовій системі нової держави.
· На українську територію поширювалися через Польщу нові форми соціального та правового життя, у тому числі шляхетська демократія та міське самоврядування.
· Суспільна верхівка зазнала впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стала стрімка полонізація української шляхти.
|
|
|
· Втягнення України до міжнародної системи економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постійного зростання експлуатації, зосередження торгівлі в руках шляхти.
· Православним українцям заборонялося займати вищі державні посади, вони усувалися від участі в самоуправлінні, українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних умовах, ніж польські (більші податки, заборона займатися деякими ремеслами, обмеження торгівлі).
· Панувала тільки польська мова та латинь як мова освіти, судочинства, діловодства.
У 1596 р. була проголошена Брестська унія – об`єднання православної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилася нова уніатська (греко-католицька) церква. Уніатська церква зберігала слов`янську мову та православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і переходила під владу папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.
Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527-1608). Таким чином, з приходом Польщі, було поставлено під сумнів формування українців як окремої етнічної спільності. В Україні розгортається визвольний рух проти польського панування. Українська знать втрачає роль виразника національних інтересів. Цю функцію перебирає на себе козацтво.
Протягом XIII – XIV ст. історичні українські території були захоплені сусідніми державами: та Закарпаття було загарбане Угорським королівством, а Буковина – до складу Молдавського князівства, а з XVIII ст. – Австрійської імперії.
В результаті війни з Литвою (1500-1503) Московське царство закріпило за собою всю Чернігово-Сіверщину.
|
|
|
3) Перші письмові згадки про українських козаків датовані 1492 р. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI ст.
Козацтво виникло в південноукраїнських землях – на території від середнього Подніпров`я і майже до Дністра. Ці землі називалися Диким Полем: після монгольської навали та внаслідокв нападів Кримського ханства ці землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запоріжжя – степи за порогами Дніпра.
Причини виникнення козацтва:
Ø Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незалежною шляхтою та селянством.
Ø Посилення соціального та релігійного тиску, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.
Ø Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.
Ø В окремих випадках – організаторська роль місцевих прикордонних землевласників і урядовців.
Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об`єднувалися у військові загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам: спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах – “Чайках”, нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.
с/о) Утворення Запорозької Січі:
У 1552-1556 рр. Канівський і черкаський староста Дмитро (Байда) Вишневецький (?-1563) об`єднуе козаків, створюючи за порогами Дніпра на о.Мала Хортиця козацький центр – Запорозьку Січ. Згодом Січ неодноразово змінювала місце свого розташування, проте назва “Запрозька Січ” поширювалося на все об`єднане навколо Січі козацтво.
Запорозька Січ стала зародком нової української (козацької) державності. Її, як державне утворення, характеризують такі ознаки:
ü Військовий устрій. Січові козаки складали військо - кіш, кіш поділявся на військові одиниці – курені (38 куренів).
ü Територіальний устрій. Територія, яку контролювала Січ, поділялася на паланки (5-10 паланок) на чолі з полковниками. Паланкове козацтво проживало на хуторах та в містечках.
ü Форма правління. Запорозька Січ була козацькою республікою. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, брати участь в якій мали право всі козаки. Козацька рада обирала старшину: кошового отамана (гетьмана), писаря, обозного, суддю, осавулівю. Кожен курінь обирав аналогічну курінну старшину. Козацька рада збиралася щороку 1 січня.
ü Правова система. Вживалося звичаєве козацьке право, яке склалося в XV- сер. XVI ст. Козаки були рівними перед законом, рівними у праві користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, обирати старшину.
Запорізька Січ як державне утворення і як соціальна організація мала яскраво виражений демократичний характер. Це пояснюється тим, що:
§ По-перше, Запорозьку Січ створив сам народ, втіливши в ній свій свободолюбивий характер і ідеали суспільного життя;
§ По-друге, щоб вижити в умовах постійної зовнішньої загрози (з боку Криму, Туреччини, Речі Посполитої), козацтву потрібна була внутрішня злагода і стабільність, які забезпечувалися демократичними порядками.
Уряд Річі Посполитої прагнув контролювати козаків та використовувати їх
у своїх інтересах: для захисту своїх володінь від татар, турків, у протистоянні з Москвою. З цією метою у 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 крозаків. Вони були вписані в список – реєстр, тому і називалися реєстровими. В різні часи кількість реєстрових козаків весь час змінювалася.
Реєстрові козаки користувалися особливими привілеями: отримували землю, плату грошима, звільнялися від податків і повинностей, мали власне самоуправління. Реєстрові повинні були також контролювати нереєстрових козаків, придушувати повстання. Але козаки часто брали участь у козацько-селянських повстаннях.
|
|
|
Запорозька Січ посіла важливе важливе місце в міжнародних відносинах країн Європи та Азії. Основні напрямки зовнішньої політики Запорозької Січі:
Ø боротьба проти турецько-татарської агресії;
Ø відносини з Московською державою, які характеризувалися складністю та неоднозначністю: від спльної боротьби проти татар і турок до взаємних конфліктів;
Ø уряди ряду європейських країн (Австрії, Франції) запрошували козаків на військову службу.
Успіхи Запорозької Січі на міжнародній арені сприяли її зміцненню,
стимулювали її внутрішньополітичну діяльність, спрямовану на захист українських інтересів. Наприкінці XVI - на поч. XVII ст. Січ стала центром визвольного руху українського народу.
Багато зусиль для мирного розвитку стосунків з Польщею доклав Петро Конашевич-Сагайдачний (1616-1622). Історики оцінюють П.Конашевича-Сагайдачного як найвизначнішого гетьмана до Б.Хмельницького. Намагаючись зміцнити становище України та козаків, Сагайдачний проводив компромісну політику щодо Річі Посполитої.
Він здійснив реформу козацького війська, вперше перетворивши його на регулярне військо з жорсткою дисципліною. Козацьке військо піднялося до рівня кращих європейських армій.
Найбільшою заслугою Сагайдачного було те, що він залучив українське козацтво до підтримки української культури та православної церкви. Так у
1620 р. сагайдачний разом з усім козацьким військом вступив до Київського братства, відраховуючина його діяльність значні кошти.
У 1620 р. розпочалася війна між Туреччиною та Річчю Посполитою. Річ Посполита опинилася на межі втрати державної незалежності. У битві під Хотином у 1621 р. військо Сагайдачного врятувало Польщу від політичної катастрофи. Але сам гетьман був важко поранений і помер у Києві в 1622 р.
Значення козацтва:
|
|
|
Козацтво стало провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України. Діяльність козаків стосувалася усіх сфер життя українського народу: вони боронили українські землі, освоювали південні степи, підтримували українську культуру і православну церкву, брали участь в антифеодальних виступах, зробили головний внесок у визволення України з-під влади Річі Посполитої. Козаки створили Запорозьку Січ, як5а стала важливим етапом у формуванні української державності і витоком Української держави.
С/О
1) Протягом к. XVI – поч. XVII ст. в Україні відбулося ряд козацько-селянських повстань, причинами якіх було:
ü посилення національного гніту польською шляхтою;
ü зростання соціальних суперечностей, утиски козацтва та селян з боку польських панів;
ü релігійний наступ католицизму в Україні, обмеження і утиск православної віри.
Проте більшість цих повстань потерпіли поразку:
| роки | повстання | результат | |
| 1577-1578 рр. | Козацьке повстання на чолі з І.Підковою | придушене | |
| 1591-1593 рр. | Козацько-селянське повстання на чолі з К.Косинським | поразка | |
| 1594-1597 рр. | Козацько-селянське повстання на чолі з С.Наливайком | поразка | |
| 1625 р. | Козацьке повстання на чолі з Марком Жмайло | поразка | |
| 1630 р. | Козацьке повстання на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясило) | перемир`я | |
| 1635 р. | Козацьке повстання на чолі з Іваном Сулимою (м.Кодак) | поразка | |
| 1637 р. | Козацьке повстання на чолі з Павлом Бутом (Павлюком) | поразка | |
| 1638 р. | Козацьке повстання на чолі з Яковом Острянином | відступили | |
| 1638 р. | Козацьке повстання на чолі з гетьманом Д.Гунею | відступили |
Таким чином, з 9 великих повстань лише одне не було розбито – козацьке повстання на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом). Проте жодне повстання не закінчілося перемогою козацько-селянського війська.
Це був період тимчасової поразки кураїнського національно-визвольного руху та “Золотого спокою” для польської держави. Цей період тривав 8 років з 1639 р. по 1647 р. Проте, це був затишок перед бурею: козацько-селянські повстання к.XVI – поч.XVII ст. стали передвісниками визвольної війни українського народу 1648-1657 рр.
