Обробка відливків

Після заливки у форму рідкого металу в кінці основного ливника (стояка) утворюється конус з металу, забруднений плівками, окислами, який заважає подальшій обробці відлитих деталей. Тому для цього вибивку з форми треба починати зі звільнення конуса залитої форми ще в гарячому стані (біля 800⁰С) легким ударом молотка (іноді цю операцію не виконують).

Після охолодження опоки легкими ударами молотка розбивають ливарну форму і звільняють відливки з ливниками від формувальної маси. У залежності від оснащення зуботехнічної лабораторії для очищення поверхні від формувальної маси використовують наступні методи:

а) очищення металевою щіткою;

б) хімічне очищення;

в) очищення з допомогою корундоструминного (піскоструминного) апарату.

Для очищення відливків металевими щітками використовують типові шліф-мотори потужністю 0,5 кВт, обладнаних пилоуловлювачем. Очищення виконується щітками діаметром 100-150 мм.

Хімічна обробка дає хороші результати, економить час, але вимагає встановлення пристосувань у витяжній шафі.

Найбільш активний спосіб очистки виконується в розплаві гідроокису калію (КОН). Для цього посудину з нержавіючої сталі наполовину заповнюють гідроокисом калію і розплавляють його до рідкого стану (температура 360⁰С). Далі щипцями (обов’язково сухими) беруть відливок (також сухий) і опускають на 2 хв у розплав, після того швидко виймають і промивають водою. Цією операцією відливки очищаються від залишків формувальної маси. Під час цієї обробки слід строго дотримуватися правил техніки безпеки: шафа повинна бути підключена до хорошої вентиляції, щипці і відливок повинні бути сухими (попередньо нагрітими до температури 100-150⁰С), викорстовувати індивідуальні засоби захисту. Крім того, слід пам’ятати, що

попадання вологи в розплав гідроокису калію приводить до миттєвого пароутворення і викидання рідкого розплаву гідроокису калію, а при попаданні його на тіло людини це може призвести до хімічних і термічних опіків.

Очищення відливок від залишків формувального матеріалу можна здійснити з допомогою піскоструминного апарату, який складається з корпусу, в якому розміщений пристрій для розпилювання корундового абразиву, камери для пилоуловлювання, компресора для нагнітання повітря, пилососу. Цей пристрій працює наступним чином. В бункер насипають абразив зернистістю біля 1 мм. Під розпилювач поміщується деталь, що потребує очистки. Одночасно включають компресор і пилосос. В пилозбірній камері створюється розрідження, яке переважає величину надлишкового тиску, створеного компресором, у результаті чого пил, що утворився при обробці деталі потоком абразивних зерен, витягується пилососом у пилозбірну камеру, а абразивна фракція через сітчасту перегородку осипається в бункер. По закінченню роботи для повного видалення пилу з установки пилосос виключають пізніше ніж компресор.

Під час роботи ця установка не потребує

розміщення у витяжну шафу. Обробка одного протезу бюгельного каркасу триває біля 2 хв.

Після звільнення відливків від залишків формувальних мас їх відділяють від ливників за допомогою тонкого (1-1,5 мм) прорізного абразивного вулканітового круга діаметром 100-150 мм. Абразивний круг на шліф-моторі повинен мати захисний козирок, щоб осколки металу і абразивних зерен не потрапляли на обличчя техніка.

Після повної очистки від залишків формувальних матеріалів і звільнення від ливників відливки ретельно контролюють, виявляють можливі дефекти. Ливарні відходи кобальтохромових сплавів (зрізані ливники) мають певну цінність і їх потрібно збирати. Їх можна здавати на переплавку з коректуванням хімічного

складу або після ретельного очищення від шлаків, окисних плівок, забруднень тощо, можна використовувати для литва як добавку до стандартних заготовок у кількості не більше 40% від загальної ваги металу, що закладається в тигель для плавлення.

Вироби з явними ознаками дефектів (усадочні, газові пори, недоливи, тріщини, сторонні включення) віддаються на переплавку. Скриті дефекти литва (ситоподібна пористість, газові пори, ліквація, крупнозернистість і ін.) можна виявити тільки з допомогою рентгенівського або спектрографічного аналізів.

Термічна обробка. Для усунення або зменшення впливу ряду дефектів (внутрішніх напруг, дислокацій), створення однофазної аустенітної структури, надання виробам потрібних механічних властивостей обов’язково проводять температурну обробку (рекристалізацію) в муфельних печах. Термічна обробка полягає в нагріванні відлитих конструкцій до температури 1050-1100⁰С, витримуванні при цій температурі деякий час з наступним повільним охолодженням.

Вибілювання (відбілювання). Під час термічної обробки під дією високої температури відбувається інтенсивне окислення сплаву з утворенням специфічної окисної плівки – окалини. Окалина має неестетичний вигляд, не захищає поверхню металу від корозії, в порожнині рота є шкідливою для організму людини, дуже твердою, а це утруднює обробку протезів абразивним інструментом. Тому необхідно позбутися її з поверхні виробів. Для цього використовують розчини неорганічних кислот (азотної, соляної, сірчаної) або їх суміші.

Так, для зняття окалини зі сплавів золота використовують 30-40% розчин соляної кислоти. Виріб нагрівають до червоного кольору і опускають у посудину з цим розчином, закривають кришкою. Через 1-2 хв виріб виймають і ретельно промивають проточною водою.

Для срібнопаладієвих сплавів вибілювачем є 10-15% розчин соляної кислоти.

Для нержавіючої сталі одним з вибілювачів є наступна суміш: азотна кислота – 6 частин, соляна кислота – 47 частин, вода – 47 частин. Сталеві вироби кип’ятять у цьому розчині 0,5-1 хв і ретельно промивають водою.

Для кобальтохромових сплавів вибілювачем служить розплав гідроокису калію, в який вироби поміщують на 2 хв, після чого їх опускають у воду.

Розчини-вибілювачі взаємодіють не тільки з окисною плівкою на поверхні виробу, але й часково розчиняють і сам виріб. Щоб поверхня виробу не псувалася, слід суворо дотримуватися режиму вибілювання.

Під час роботи з кислотами є певна небезпека для здоров’я зубного техніка, тому при їх використанні необхідно суворо дотримуватися правил і норм техніки безпеки.

Механічна обробка. Після зняття окалини з поверхні відливків переходять до попередньої механічної обробки. На цьому етапі використовуються пильники і надфілі (для м’яких сплавів) або спеціальний набір абразивних кругів, головок (для твердих сплавів).

При акуратно і гладенько відмодельованій восковій моделі зубного протезу обробка відливку не викликає великих труднощів і полягає лише в зачистці задироктаїї поверхні. Зачистку потрібно проводити акуратно, уважно і дуже обережно, щоб перерізи в окремих місцях елементів каркасу не були послаблені і не спотворювалися в профілі, щоб не було виривання металу.

Тільки після цієї обробки переходять до перевірки точності відлитої деталі по контрольній гіпсовій моделі. Завчасне прилаштування відливка на гіпсову модель без попереднього видалення задирок, напливів, шорсткості може викликати пошкодження моделі і зробити її непридатною для подальших робіт, пов’язаних з виготовленням протезу (постановка штучних зубів, формування пластмасового базису і ін.).

Шліфування. Після механічної обробки відливка переходять до шліфування, мета якого згладити всі подряпини, що виникли при попередній обробці і підготувати відливок до полірування. Шліфування виконується еластичними кругами на вулканітовій зв’язці з абразивним зернами різних розмірів. Шліфування широких поверхонь відливка, сідлоподібних частин, дуг та ін. проводиться кругами діаметром 50-60 мм, товщиною 6-8 мм, призначеними для настільних шліф-моторів. Для шліфування обмежених за розміром поверхней конструктивних елементів каркасу протеза (кламери, кути, малі радіуси та інші малодоступні місця) використовують еластичні вулканітові круги діаметром 18-20 мм, товщиною 3-4 мм, що призначені для бормашин і підвісних зуботехнічних шліф-моторів. Шліфування потрібно вести плавно, запобігаючи надмірному зняттю металу, оскільки це може призвести до послаблення окремих конструктивних елементів каркасу протезу, спотворення його розмірів і профілю, а це, в свою чергу, може вплинути на придатність конструкції.

Полірування. Завершальним етапом обробки каркасу є його полірування. Воно повинно бути проведене і повністю закінчене у всіх частинах конструктивних елементів суцільнолитого каркасу зубного протезу до встановлення зубів і формування базису бюгельного протеза пластмасою або керамікою. Полірування каркасу проводять на настільному шліф-моторі з допомогою фільца або щітки, на які наносять полірувальні пасти (крокус, паста ГОІ та ін.) різного ступеня абразивності. Найбільш вживаною є паста ГОІ, бо крокус для полірування виробів з нержавіючої сталі непридатний, оскільки він знижує антикорозійні властивості сталі. При поліруванні поступово переходять від грубих сортів до тонких сортів паст, добиваються надання каркасу протеза дзеркального блиску, чим покращується антикорозійна стійкість металу, забезпечується гігієнічність і естетичність протезу, збільшується міцність його конструктивних елементів, особливо клакерів. Поліруванню підлягають всі поверхні елементів каркасу протеза, за виключенням тих частин, які служать для з’єднання його з пластмасовим базисом протеза.

Електрохімічна обробка. Каркаси протезів з кобальтохромових сплавів із-за їх твердості важко підддаються обробці звичайними абразивними полірувальними пастами, тому полірування цих сплавів можна проводити і електрохімічним способом. Так, у кислотостійку посудину наливають спеціальний розчин електроліту і розміщують два електроди. Катодом служить металева пластинка розміром 76х38х0,8 мм, а анодом служить протез з КХС, який підлягає поліруванню. Склад одного з електролітів (в процентах):

етиленгліколь 53