Риторика як наука і навчальна дисципліна, теорія красномовства, мистецтво впливового слова. Зв'язок з іншими науками

ВСТУП. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РИТОРИКИ

План

1. Риторика як наука і навчальна дисципліна, теорія красномовства, мистецтво впливового слова. Зв'язок з іншими науками.

2. Основи класичної риторики (основоположні категорії та розділи).

3. Закони риторики.

Ключові слова: риторика, ораторське мистецтво, логос, пафос, топос, етос, інвенція, диспозиція, елокуція, меморія, акція.

Одне я тільки знаю, що нам потрібно слово.

Як вогнище. Як доля. Як лінія судьби.

Л.Костенко

Мовлення – це людина в цілому.

Поль Сопер

Слова – ключ до серця.

Китайське прислів’я

Риторика як наука і навчальна дисципліна, теорія красномовства, мистецтво впливового слова. Зв'язок з іншими науками

За всіх часів найактуальнішою і найбажанішою метою освіченої людини була тріада практичних навичок та вмінь: красиво говорити і легко спілкуватись, активно слухати, реально і вагомо впливати мовленим словом. Саме цими аспектами, названими перлокуцією, здавна займалася риторика, яка за своєю природою є надзвичайною наукою: з часів античності, названих «золотим дитинством людства», вона має статус дисципліни, знанням якої визначається найвищий ступінь освіченості людини. «Для інтелігентної людини погано говорити вважається такою ж непристойністю, як невміння читати і писати» (А.Чехов). Риторична освіченість потрібна в кожній професії і в житті кожної людини. «Ступінь влади над мовою» (О.Потебня) є важливим і суттєвим, хоча не єдиним показником інтелекту і культури людини.

Лекцію розпочнемо з осмислення терміна «риторика», який, як відомо, ніколи в історії не відзначався однозначним тлумаченням. Витоки його різних інтерпретацій сягають глибокої давнини.

Термін «риторика» походить від давньогрецького слова «рητωр» («оратор») i означає теорію ораторського мистецтва, науку красномовства. Близьким за значенням до нього є латинське слово «oratoria».Ці терміни пов'язують із публічними виступами, живим словом. Ще в давнину люди, які майстерно володіли мистецтвом красномовства (ритори, оратори), відігравали значну роль у суспільному житті.

Упродовж історичного розвитку значення терміна «риторика» дещо розширилось. На сьогоднішній день серед науковців не існує одностайності щодо витлумачення цього терміна, навіть у визначенні риторики як науки. Більше того, у деяких фахівців викликає сумнів навіть те, чи можна риторику взагалі вважати наукою. У Стародавній Греції, де остаточно сформувалась ця сфера діяльності, риторика вважалась cкоріше мистецтвом.

Серед розмаїття визначень риторики можна виділити дві головні традиції, що мають дуже давню icтopiю.

Перша традиція найбільш яскраво репрезентована у творчості давньогрецького філософа Аристотеля (IV ст. до н. е.). У її межах риторика визначається як «мистецтво переконання». Відповідно до цієї традиції головне завдання оратора — переконання аудиторії. «Красномовство – це служниця переконання» (Коракс).

Друга традиція найбільш яскраво репрезентована у творчості давньоримського ритора Квінтиліана (I ст. н. е.). У її межах риторика визначається як «мистецтво говорити витончено». Відповідно до цієї традиції завдання оратора — краса, вишуканість, витонченість мовленого слова. Переконання ж виступає як можлива, але далеко не головна мета оратора.

Кожна з цих традицій, без сумніву, містить у собі раціональне зерно. Разом з тим наголос лише на одному аспекті ораторської діяльності призводить до втрати цілісності у розумінні предмета й завдань риторики.

3 одного боку, категорія переконання є, дійсно, однією з головних у риториці. Сфери, у яких одна людина намагається переконати інших людей, досить різноманітні: наука, політика, мистецтво, реклама, повсякденне спілкування тощо. Ми намагаємося зробити так, щоб інші люди прийняли наші ідеї, товари чи послуги, наші уявлення про життя, зрештою — нас самих.

3 іншого боку, у тих самих сферах не менш важливі позиції іноді займає повідомлення, інформування інших про щось. I тоді на перше місце виходить витонченість у виразі думки, на чому наполягав у свій час Квінтиліан. Маються на увазі випадки, коли завдання оратора полягає в тому, щоб привернути увагу слухачів до чогось нового, цікавого; зробити так, щоб інші люди запам'ятали ораторську промову.

Таким чином, можна зафіксувати дві головні мети оратора, між якими простягається поле риторики. Це переконання та інформування в процесі публічного виступу.