Приєднання українських земель до складу Великого князівства. Литовського. Литовсько-Руська держава

У середині ХІV ст. переважна більшість українських земель потрапила під вплив Великого князівства Литовського. Першою під вплив Литви потрапила Волинь, коли у 1340 р. на галицько-волинський престол було поставлено Любарта – сина великого литовського князя Гедиміна. Наступний литовський князь Ольгерд у 1355-1356 рр. зайняв Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р., перемігши ординців у битві на р. Сині Води, підпорядкував своєму впливу Київщину, Переяславщину і Поділля. Таким чином, Волинь, Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина і Поділля були інкорпоровані (включені) до Великого князівства Литовського. Процес приєднання цих земель носив мирний характер. Українське населення не чинило опору Литві, оскільки литовські князі несли визволення з-під ординського гніту, не порушували внутрішнього устрою руських земель. Литовські князі в управлінні дотримувались правила: «Ми старого не змінюємо, нового не впроваджуємо», що цілком влаштовувало місцеве населення. Навпаки, руські землі, які перебували на вищому рівні суспільно-політичного, культурного розвитку, справили вплив на Литву: руська мова стала у державі офіційною, довгий час діяли норми руського права, руський адміністративний устрій, переймався досвід будівництва фортець, налагодження податкової системи, утверджувалась православна віра. Не випадково нове державне утворення називали Литовсько-Руським князівством.

Оцінюючи ситуацію у Литовській державі, яка склалась після 1362 р., відомий український історик середньовіччя Наталя Яковенко зазначає: «Витворений без помітних завойовницьких зусиль новий державний організм являв собою вельми неординарний суб’єкт історії – державу, у якій від народу-завойовника, по суті, зоставалася тільки назва: Велике князівство Литовське. Фактично ж майже 90% населення становили русини, тобто білоруси та українці».