Синоніми. Особливості вживання термінів-синонімів. Синонімічний вибір слова

Синоніми - це слова, що звучать по-різному, але мають спільне основне лексичне значення: горизонт, обрій, краєвид, небосхил, видноколо, крайнебо, небозвід. Зрозуміти, збагнути, втямити, дібрати, дібрати, уторопати, розшолопати. Вони називають 1 й те ж поняття, але різними словами. Водночас вони різняться відтінками значення, експресивним забарвленням, стилістичною віднесеністю, здатністю сполучатися з іншими словами.

Групи синонімів:

1. Лексичні: відрізняються смисловими відтінками (відомий - видатний - славетний - знаменитий).

2. Стилістичні: відрізняються стилістичним і емоційним забарвленням (говорити – мовити – пророчити - верзти).

3. Абсолютні: зовсім не відрізняються значенням (століття-сторіччя). Вони цілком ідентичні за значенням і належать здебільшого до стилістично нейтральної лескиси: процент - відсоток, буква - літера, екземпляр - примірник.

Синоніми об’єднаються в синонімічний ряд (група слів, що мають спільне значення), у якому виділяється стрижневе слово - домінанта. Це слово, що найбільш чітко передає значення, властиве всім членам ряду, і позбавлене експресивних відтінків. Воно є носієм основного значення, спільного всьому синонімічному ряду, стилістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим: кричати, горлати, лементувати, галасувати, репетувати, верещати, волати. Багатозначне слово залежно від значень може бути домінантою різних рядів: добрий (про людину) чуйний,, людяний, співчутливий, доброзичливий, людяний, уважний, приязний, прихильний. Добрий (спеціаліст) - кваліфікований, досвідчений, умілий, знаючий,

компетентний. Добрий (врожай) - багатий, високий, щедрий, рясний, великий. Синонімічні ряди незамкнені, можуть постійно поповнюватися чи втрачати застарілі слова.

До складу синонімічних рядів можуть входити й фразеологізми: рано - на світанні, ні світ ні зоря, ще й на світ не благословлялося, ще 3 півні не співали, ще й чорти навкулачки не билися. Крім загальномовних, є також контекстуальні синоніми. Так, «тиша» може поєднуватися не лише з постійними словами безгомінна,, беззвучна, безгучна, безшелесна, німа, а й зі словами мертва, глибока, повна, цілковита, абсолютна, які не є синонімами до названих слів. При слові настрій синонімічними означеннями можуть виступати як постійні синоніми (веселий, радісний), так і контекстуальні (весняний, світлий).

20.Синоніми. Особливості вживання термінів-синонімів. Синонімічний вибір слова.

Синоніми, синонімічний вибір слова Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі мовлення відбувається певний відбір і комбінування найточніших, найвлучніших для цієї мовної ситуації слів. Іноді дуже важко, щоб точно, недвозначно висловити думку. Зумовлено це багатьма призначеннями: недостатнім володінням рідною мовою, впливом російської мови, незнанням синонімічного багатства мови, яке є одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову, культурним надбанням народу, його інтелектуальною зброєю. Синоніми – це слова, що різні за звучанням, але мають тотожні значення або відрізняються відтінками значень: обов’язково – неодмінно – конче – доконче – неминуче; властивий – притаманний; проживати – мешкати. Розрізняють абсолютні та відносні синоніми. Абсолютні синоніми виявляють повний збіг значення, а відносні часто вирізняють лише їх відтінки. Слова лінгвістика та мовознавство, азбука і абетка, правознавство та юриспруденція, юрист і правник, громадянство та підданство вважають абсолютними синонімами. Відносні синоніми можуть різнитися за сферою використання (наприклад, адвокат — захисник, оборонець; вада, недолік — дефект) та за відтінками значень (наприклад, бандит — гангстер або говорити — ректи, виголошувати). Для текстів книжного мовлення (офіційно- діловий та науковий стилі) характерне використання таких слів, що забезпечують нейтральність викладу й допомагають точно висловити думку. Отже, при використанні синонімів слід зважати на семантико- стилістичні особливості цих слів, оскільки деякі з них можуть мати додаткові експресивні відтінки. Книжне мовлення позбавлене експресивності та емоційності. Володіти синонімічним багатством мови – значить вміти: уникнути малозрозумілого (особливо іншомовного) слова;Ø уникнути повторення того самого слова;Ø знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;Ø відшукати найвлучніше слово;Ø якнайточніше висловити свою думку.Ø 3. 86 Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, через це точності слів надається неабияке значення. Адже для точної регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт. Синоніми об'єднуються у групи і творять синонімічні ряди. У складі синонімічного ряду одне слово є основним (домінанта), а всі інші групуються навколо нього. Домінанта — найбільш уживане та стилістично нейтральне слово, яке не має додаткових конотацій. Наприклад, у синонімічному ряді демократія, народовладдя, народоправство домінантою є слово демократія, що не має будь- яких додаткових відтінків значення. Щоб збагатити активний запас слів, радимо частіше звертатися до тлумачних, перекладних словників, а тепер пропонуємо невеличкий словничок синонімів, яким можна скористатися під час складання документів.

21.Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.

Абревіатура – скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових звуків, початкових літер чи початкових частин слів, на основі яких твориться скорочення. Розрізняють такі види абревіатур: - ініціальні (буквені) – утворені поєднанням назв перших букв кількох слів; на письмі вони передаються великими літерами, наприклад: МВС, ДАІ, КПК, ЧАЕС, СБУ, ГУ, МВС, КРУ тощо; - звукові – утворені від перших літер тих слів, які стали основою для їх утворення: вуз, райвно, завуч тощо; - складові – утворені від початкових частин кожного твірного слова: Мін’юст, Інтерпол, Донбас, Мінфін, юрфак, комбат, виконком тощо; - змішані – утворені за допомогою частини слова та цілого слова: спец- полк, опергрупа, райвідділ, адміннагляд, меддопомога, техплан, 1. 88 Державтоінспекція, оперуповноважений, будматеріали, ощадкаса тощо. Абревіатура має граматичне значення, функціонує як в усному, так і в писемному мовленні. У наш час абревіатури досить часто використовуються у сфері діловодства. Багато з них стали загальновживаними й увійшли в словниковий запас людей як повноправні лексичні одиниці. Вони постійно вживаються в різних стилях писемної мови, в тому числі й в офіційно–діловому.

Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочень значень метричних мір: м – метр, мм – міліметр, см – сантиметр тощо) пишуться з крапками на місці скорочення. Зберігається написання великих та малих літер, дефісів, наприклад: півн.-сх. (північно- східний), Півн.-Крим..канал (Північно-Кримський канал). Не скорочуються слова на голосну, якщо вона не початкова в слові, і та ь. Наприклад: український може бути скорочене укр., україн., українськ. При збігу двох однакових приголосних скорочення робимо після першого приголосного: змін. робота, відмін. навчання. За збігом двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного: мід., мідн. (мідний), висот., висотн.(висотний).

22.Орфографічні норми сучасної української літературної мови.

Орфографія — це система загальноприйнятих правил про способи передачі звукової мови на письмі. Значення орфографії в курсі української мови витікає із соціального значення орфографічної норми, яка, як і інші норми, є невід'ємною рисою літературної мови. Дотримання норм, визначених орфографією, полегшує письмове спілкування, е свідченням належної мовної культури. Орфографія української мови базується на особливостях її графіки, фонетичної системи, граматичної будови. У зв'язку з цим вона не виділяється в окремий розділ, а вивчається паралельно з опрацюванням відомостей з фонетики, графіки, словотвору, морфеміки, морфології.

Орфографія — історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами. Орфографія як розділ мовознавства вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Правила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи: передача літерами фонемного складу слів зі спеціальним виділенням адаптованих на ґрунті української мови іншомовних слів та їх частин разом, окремо і через дефіс; вживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший; 2. 91 вживання апострофа та інших небуквених графічних знаків; графічні скорочення слів. Центральним поняттям правопису є орфограма, під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і грунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правилі. На місці орфограми можуть допускатися помилки, типологічна природа яких зумовлюється належністю до певної частини орфографічної системи — передачі фонемного складу або написання окремо чи разом відповідних слів, вживання великої літери замість малої і навпаки тощо. Основу української орфографії складають три головні принципи - фонематичний, морфологічний та смисловий. До конкретних випадків реалізації фонетичного принципу належать, зокрема, такі орфограми: 1) о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: шостий - шести, чотири - четвертий, жонатий - женитися; 2) літера а на місці етимологічного [о] перед складом з наголошеним [а]: гарячий, качан, гаразд, багатий; 3) суфікси, що сформувалися внаслідок ряду фонетичних перетворень: товари-ств-о, боягу-зтв-о, моло-де-цтв-о, коза-цьк-ий; 4) о, а в дієсловах, гонити — ганяти, котити — качати, кроїти — краяти, скочити — скакати, схопити — хапати, поклонитися — кланятися, перемогти — перемагати: 5) спрощені групи приголосних: со-нц-е, пі-зн-о. Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те, що вони в різних формах того самого слова або в споріднених словах звучать по-різному. Наприклад, у слові крутишся пишеться ш всупереч вимові /с'/ за нормами сучасної орфоепії. Ця ж орфограма у складі відповідної морфеми виступає у формі крутиш. Роль морфологічного принципу орфографії особливо важлива у тих випадках, коли відбувається зумовлюване асимілятивними змінами чергування приголосних і виникають фонетичні варіанти морфем. За морфологічним принципом пишуться: 1) е та и на позначення ненаголошених /е/ та /и/, а в позиції перед постійно наголошеним /у/ також і о: весна, степи, живемо, голубка, тому; 2) літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий /г/ перед глухими: просьба, молотьба, дьогтю; 3) префікс з- перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зсадити, зцілити, зчорнити, зшити; 4) префікси роз-, без- перед шиплячими: розжувати, безживний, безчесні, розчути, розщедритися, безшовний; 5) дієслівні форми на –шся, -ться: намагаєшся, вагаєшся, зустрічаються. 92 Смисловий принцип орфографії лежить в основі диференціації за допомогою різних написань: 1) власних і загальних назв (велика—мала літера): високе приміщення — село Високе, 2) слів і прийменниково-іменникових конструкцій та часток не, ні з самостійними словами (разом — окремо): убік — у бік, вгору — в гору, посередині — по середині; недруг — не друг, невисокий — не високий, він ніде ніколи про це не говорив — я не знаю, ні де він був, ні коли говорив про це; 3) складних слів і словосполучень (разом — окремо: відвідати палату легкопоранених — у палаті було кілька легко поранених осколками).

23.Особливості використання граматичних форм іменників, прикметників у професійному мовленні.

Іменники та означення статусу, професій, посад, звань В офіційному діловому мовленні слід віддавати перевагу формам чоловічого роду, навіть якщо вони мають у сучасній українській мові співвідносні форми жіночого роду іменників, що називають осіб за посадою, професією, званням тощо: зарахувати на 3. 101 посаду касира Л.І.Петрову; нагородити лейтенанта О.В.Павлишину; виступила професор Т.О.Біла; доручити інспекторові С.В.Дем’янківській. Вживання форм жіночого роду вмотивоване лише тоді, коли вказівка на стать є обов’язковою й не може бути виражена іншими засобами: виступи українських фігуристок; концерт відомої піаністки. Суто офіційного характеру ділові документи набувають за умови, якщо з іменниками на позначення посад, професій, звань та ін. залежні прикметники узгоджуються у формі чоловічого роду, хоч у тексті йдеться про жінок, пор.: старший сержант Г.І.Лиса; провідний науковий співробітник Г.П.Вишневська. Із жіночим прізвищем узгоджуються лише дієслова у формі минулого часу жіночого роду, пор.: професор Т.О.Біла зауважила, старший сержант О.Г.Батурська доповіла. Іменники жіночого роду із суфіксами -ш-(-а), -их-(-а) та деякі із суфіксом -к- не можуть бути використанні в офіційному діловому мовленні через свій розмовний або жаргонний характер: секретарка, касирша, лікарка, головиха, професорка.

Ступені порівняння прикметників В українському діловому мовленні порівняно обмежено вживаються форми вищого та найвищого ступенів порівняння, тому що тут відносні прикметники переважають над якісними. Із двох форм (синтетичної та аналітичної) вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників перевагу слід надавати синтетичним формам, утвореним за допомогою суфікса -ш-/-іш- від основ звичайних прикметників (синтетична форма вищого ступеня порівняння) або префікса най-, що приєднується до синтетичної форми найвищого ступеня порівняння (синтетична форма найвищого ступеня порівняння): використати ефективніші методи; найсучасніші форми керівництва, найширший асортимент канцелярських товарів. Виняток становить аналітична форма найвищого ступеня порівняння, утворена зі слова найменш і звичайно прикметника, бо вона не має співвідносної синтетичної форми: найменш досконалий, найменш ефективний, найменш перспективний. Вживання самий + форма звичайного якісного прикметника (напр.: самий раціональний, самий важливий і под.) у сучасній українській літературній мові не нормативне. Привильно: найраціональніший, найважливіший. Аналітична форма найвищого ступеня порівняння прикметників із самый характерна для російської мови. В українській мові аналітичні форми вищого ступеня порівняння можна утворити поєднанням форм звичайного прикметника зі словами більш, менш, аналітичні форми вищого ступеня порівняння – зі словами найбільш, найменш, пор.: більш 4. 102 респектабельний, менш вдалий, найбільш перспективний, найменш досконалий. Вживання слів більш, менш, найбільш, найменш із формами вищого ступеня порівняння типу менш вдаліший, найбільш перспективніший суперечить нормам сучасної української літературної мови. Наприклад: сучасний – сучасніший, найсучасніший, якнайсучасніший, більш сучасний, найменш сучасний. Вищий ступінь порівняння прикметників у російській мові можуть виражати прислівники, пор.: практика полезнее учебы; прибыль больше затрат, миндаль дороже арахиса. В сучасній українській літературній мові вживання прислівників замість прикметників вищого ступеня є ненормативним. Правильно: практика корисніша, ніж навчання; прибуток більший за витрати, мигдаль дорожчий від арахісу.

24.Особливості використання займенників, числівників у професійному мовленні.

Відмінювання кількісних числівників 1. Числівники один, одна, одне (одно) в називному відмінку мають форми коротких прикметників. У середньому роді паралельно вживаються дві форми: одне й одно. 2. Прислівники від п’яти до десяти, від одинадцяти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюються за таким зразком: Н. п’ять сімнадцять Р. п’яти (п’ятьох) сімнадцяти(сімнадцятьох) Д. п’яти (п’ятьом) сімнадцяти(сімнадцятьом) З. п’ять (п’ятьох) сімнадцять сімнадцятьох) О. п’ятьма (п’ятьома) сімнадцятьма(сімнадцятьома) М. на п’яти (п’ятьох) на сімнадцяти сімнадцятьох) Н. п’ятдесят Р. п’ятдесяти (п’ятдесятьох) Д. п’ятдесяти (п’ятдесятьом) З. п’ятдесят (п’ятдесятьох) О. п’ятдесятьма (п’ятдесятьома) М. на п’ятдесяти (п’ятдесятьох) Запам’ятайте: В усіх відмінках, крім називного, маємо паралельні форми. У всіх складних числівниках на –дцять, -десят – відмінюється тільки друга частина. У числівниках одинадцять, чотирнадцять наголошується склад –на-, на відміну від російської мови. Але у знахідному відмінку – наголос на закінченні -ох: одинадцятьох, чотирнадцятьох. У числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування і з е, о: шести, семи, восьми. 3.Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного й знахідного, мають закінчення –а (сорока, дев’яноста,ста). 4.Складні числівники на визначення сотень відмінюються за зразком: Н. двісті триста п’ятсот Р. двохсот трьохсот п’ятисот Д. двомстам трьомстам п’ятистам З. двісті(двохсот) триста(трьохсот) п’ятсот(п’ятисот) О. двомастам трьомастами п’ятьмастами(п’ятьомастами) М. (на) двохстах (на) трьохстах (на) п’ятистах Числівник чотириста відмінюється як триста. Числівники шістсот, сімсот, вісімсот відмінюються як п’ятсот. У цих числівниках відмінюються обидві складові частини і пишуться вони разом. 104 5. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини: Н. Шістсот вісімдесят сім Р. Шестисот вісімдесяти семи Д. Шестистам вісімдесяти семи З. Шістсот вісімдесят сім О. Шістьмастами вісімдесятьма сьома М.(На) шестистах вісімдесяти семи. 6. У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово: дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ятий - … дев’ятого (дев’ятих), дев’ятому (дев’ятим), дев’ятий (дев’яті), дев’ятим (дев’ятими), на дев’ятому (дев’ятих). 7. У дробових числівниках чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник – як порядковий: дві п’ятих, двом п’ятим, двома п’ятими.. 8. Збірні числівники обидва, обидві відмінюються у непрямих відмінках так: обох, обом, обома, (на) обох.

Займенник – це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Своє конкретне лексичне значення займенник набуває лише в контексті, коли його співвідносять з певними частинами мови. Ділові документи пишуть найчастіше від імені установи, організації, яку представляє особовий займенник множини ми, проте його здебільшого опускають і починають ділові листи дієсловом у формі першої особи множини: Повідомляємо…; Надсилаємо… Крім цієї форми може вживатися форма третьої особи однини: Комісія просить…; Міністерство надсилає… У розпорядженнях, наказах тощо опускають займенник першої особи однини я і починають їх дієсловом у першій особі однини теперішнього часу: Пропоную…,Наказую… Особовий займенник я вживають лише в автобіографіях, пояснювальних записках, особистих дорученнях і розписках: Я, Король Ніна Василівна, народилася...; Я, Опанасенко Ніна Степанівна, не відвідувала занять...; Я, Пилипчук Іван Макарович, доручаю...; Я, Степанюк Василь Петрович, зобов’язуюся... Використання особових займенників Вам, Вас і под. залежить від характеру розпорядження: у менш категоричних розпорядженнях вони вживаються (Прошу Вас уточнити...; Рекомендую Вам вивчити…), у більш категоричних – ні (Прошу уточнити...; рекомендую вивчити…). Недоцільним є займенник Вас у заявах, оскільки в їхній верхній частині вказують посадову особу, якій адресоване прохання, і вживання займенника (Прошу Вас надати мені 7. 105 матеріальну допомогу…) знижує офіційність документа. Це доречно в ділових листах, а не в документах кадрово-контрактового характеру. Слід зазначити, що російським прислівникам по-моему, по- вашему, по-нашему в українській мові відповідають особові займенники, що стоять у знахідному відмінку з прийменником на: на нашу думку,на ваш розсуд, як на мене.

25.Особливості використання прийменників у професійному мовленні.

Прийменник – це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв’язки між словами в реченні. За походженням прийменники поділяються на прості (первинні) і похідні (вторинні). До простих належать прийменники: в, до, від, у, з, за, над, під, при, про, через, без, для, по, серед. Похідні прийменники: попід, навколо, спереду, поза, понад, перед, близько, посеред. За будовою прийменники поділяються на: прості: у, до, на, з, за, під, перед і т.д.;Ø складні: з-за, з-між, з-поза, з-поміж, з-понад, поміж, проміж,Ø заради, утворені сполученням двох або кількох простих прийменників; складені: з метою, в галузі, під час, поруч з, незалежно від,Ø відповідно до, у зв’язку з, утворені з одного або двох прийменників, іменника з прийменником, прислівника з прийменником. Їх ще називають прийменниковими зворотами.

Особливості правопису прийменників у професійному мовленні Високий ступінь стандартизації ділового мовлення забезпечують похідні прийменники. Найбільшу групу становлять похідні прийменники сучасної української мови із причиновими й цільовими функціями, що вживаються з різними відмінковими формами іменників: з родовим відмінком поєднуються прийменники внаслідок, з приводу, з нагоди, з метою, в інтересах; зі знахідним відмінком – прийменники зважаючи на, з огляду на; з орудним відмінком – прийменники у зв’язку з, порівняно з, напр.: аварія сталася внаслідок технічної несправності гелікоптера; відбулися урочисті з нагоди Десятої річниці проголошення Незалежності України; вжито заходів з метою поліпшення роботи; зважаючи на ситуацію, що склалася в колективі, пропонуємо провести повторні вибори директора; з огляду на викладені вище факти рекомендуємо відмовити позивачеві; у зв’язку з аварійним станом будинку наказуємо відселити мешканців. Велику групу утворюють похідні прийменники зі значенням відповідності: відповідно до, залежно від, згідно з; перші два прийменники вживаються з формою родового відмінка іменників, а третій – з орудним відмінком, напр.: відповідно до указу Президента; залежно від потреб населення; згідно з розпорядженням голови комісії. В українському діловому мовленні активно використовується похідний прийменник на підставі, що визначає передумову для виконання певної дії чи прийняття відповідної ухвали: на підставі статті 10 Конституції України українській мові надано статус державної. 2. 108 Поширені в українському діловому мовленні похідні прийменники у відповідності з, у залежності від, по відношенню до, в порівнянні з є кальками відповідних прийменників російської мови – в соответствии с, в зависимости от, по отношению к, в сравнении с.

26.Синтаксичні норми сучасної української літературної мови. Складні випадки керування та узгодження членів речення.

Вживання різних типів синтаксичних конструкцій Для офіційно-ділового стилю (ділового мовлення) сучасної української мови характерні особливості щодо вживання різних типів синтаксичних конструкцій. У текстах ділового мовлення вживаються прості і складні речення, проте прості переважають над складними. Перетворення складних речень на прості внаслідок трансформації підрядних частин на прикладки, обставини, додатки, відокремлені й невідокремлені означення сприяє чіткості й лаконічності ділового спілкування, пор.: До уваги жителів Києва, що мешкають на масиві Оболонь! - До уваги киян - мешканців масиву Оболонь; Охоронцеві магазину № 1124 повідомили про те, що його звільнено з роботи - Охоронцеві магазину № 1124 повідомили про його звільнення з роботи; Переговори, які ми провели вчора, були успішними - Проведені вчора переговори були успішними. З-поміж складних речень перевага належить складнопідрядним, складносурядні й безсполучникові складні речення трапляються зрідка. У діловому писемному мовленні вживаються розповідні речення, бо ділові папери мають переважно розповідний характер. В усному діловому мовленні (телефонні розмови, наради, публічні виступи тощо) можуть використовуватися окличні й питальні речення. В офіційно-ділових текстах переважають двоскладні речення. З- поміж односкладних найширше представлені (у певних видах ділових документів) безособові речення, головний член яких виражений незмінними присудками (предикативними) формами на - но, -то, та інфінітивні речення, напр..: Цей акт складено в тому...; Комісію затверджено в складі п’яти осіб; Справу передано на до обстеження; Призначити Карпенка Івана Петровича на посаду заступника директора...; Перевести Кравченка Олега Васильовича на посаду завідувача лабораторії...; Звільнити Бондаренка Василя Степановича з посади інженера...

Складні випадки керування у ділових паперах Керування може не збігатися в близькозначних словах, пор.: властивий (кому?) і характерний (для кого?), опанувати (що?) й оволодіти (чим?), повідомити (кому?), але поінформувати (кого?). Порушення дієслівного керування в українській мові часто трапляється під впливом керування дієслів російської мови. Запам’ятайте конструкції з різними формами керування в російській та українській мовах: Конструкції російської мови Конструкції української мови уступить (что?) место поступитися (чим?) місцем аналогичный (чему?) предыдущему аналогічний (до чого?) до попереднього 5. 117 Запам’ятайте, якими формами керують деякі іменники в сучасній українській літературній мові: Ненормативна конструкція Правильна конструкція відгук на дисертацію / реферат відгук (про що?) про дисертацію / реферат характеристика на студента характеристика (кого?) студента тенденція зростання тенденція (до чого?) до зростання оплата за навчання оплата (чого?) навчання, але плата (за що?) за навчання Прикметники вищого ступеня порівняння керують кількома прийменниково-відмінковими формами. Основними з них є за + знахідний відмінок та від + родовий відмінок, пор.: рівень рентабельності повинен бути більшим за 60%; зафіксовано показники, вищі від очікуваних. Менш уживаними є форми порівняно з + орудний відмінок та щодо + родовий відмінок, пор.: цьогорічні прибутки є більшими порівняно з минулорічними; цей проект перспективніший щодо інших. Слід запам’ятати, що вживання прикметників вищого ступеня з родовим безприйменниковим типу це извените (кого?) меня вибачте (кому?) мені поблагодарить (кого?) родителей подякувати (кому?) батькам испытать (что?) поражение зазнати (чого?) поразки предотвратить (что?) падение запобігти (чому?) падінню изменить (кому?, чему?) Родине зрадити (кого?, що?) Батьківщину поступить(во что?) в институт / партию вступити (до чого?) до інституту / до партії предоставить справку (во что?) в деканат подати довідку (до чого?) до деканату включить (во что?) в список / повестку дня внести (до чого?) до списку / порядку денного смеяться (над кем?) над коллегой сміятися (з кого?) з колеги ухаживать (за кем?) за больным доглядати (кого?) хворого свидетельствует (о чем?) о высоком уровне засвідчує (що?) високий рівень приложить (что?) усилия докласти (чого?) зусиль заслуживать (чего?) внимания заслуговувати (на що?) на увагу понести (что?) убытки зазнати (чого?) збитків нуждаться (в чем?) в помощи потребувати (чого?) допомоги 118 завдання важливіше інших, прибутки більші витрат є ненормативним у сучасній українській літературній мові.

Узгодження членів речення. Серед складних випадків узгодження членів речення слід виділити такі: - з підметами типу п’ять осіб, десять працівників присудок вживається переважно у формі однини: п’ять осіб пише; десять працівників відвідує заняття;. - якщо підмет має у своєму складі числівник, що закінчується на одиницю (21, 31, 141, 231 і под.), то присудок із ним вживається у формі однини: двадцять один депутат балотується; тридцять одна жінка керує фірмами; сто сорок одне положення вимагає доопрацювання; - з підметами, до складу яких входять іменники більшість, меншість, частина, загал, ряд, прислівники багато, мало, чимало, числівники кілька, декілька, кільканадцять, присудки вживаються також у формі однини: більшість людей читає; меншість людей навчається; ряд положень потребує уточнення; багато дітей вивчає іноземні мови; кілька жінок працює в управлінні. З такими підметами присудок вживається у формі множини лише тоді, коли між ними є багато інших членів речення, пор.: Більшість жителів потребує оздоровлення й Більшість жителів, які проживають на забруднених територіях, потребують оздоровлення; Чимало киян шукає роботу й Чимало киян, які багато років пропрацювали на виробництві, тепер шукають роботу; - з підметами, до складу яких входять числівники два, три, чотири, означення вживаються у формі родового відмінка множини, пор.: два основних підрозділи; три найважливіших об’єкти; чотири останніх дні.

27.Документ — основний вид ділового мовлення. Загальні вимоги до складання документів.

Документ - основний вид ділового мовлення, що фіксує та передає інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу. З наукової точки зору документ – це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумової діяльності людини. Документи широко використовуються у повсякденній діяльності людей. Як носії інформації вони сприяють поліпшенню внутрішньої організації будь-якого підприємства чи установи, служать підставою для прийняття рішень, узагальнень, довідково-пошукової роботи. Документи є засобом свідчення, доведення певних фактів і, отже, мають велике правове значення. Для того щоб документ мав юридичну силу, необхідно у процесі створення враховувати його специфічні особливості. Залежно від функції документа встановлюється набір реквізитів, тобто елементів, розташованих у певній послідовності. Реквізит - це обов'язковий елемент, який властивий кожному окремому виду документа (дата, підпис, адреса, заголовок тощо). Документи з використанням реквізитів оформлюють відповідності до формуляра-зразка. Вимоги до оформлення документів відображені в постанові Кабінету Міністрів України “Про затвердження Примірної інструкції з діловодства” від 17 жовтня 1997 р. № 1153. Зазначена Інструкція регламентує не тільки склад реквізитів, а й послідовність їх розміщення у документі. З огляду на призначення документа до обов’язкових реквізитів можуть додаватися й інші реквізити. Оформлюють реквізити відповідно до формуляра-зразка. Формуляр-зразок — це єдина модель побудови комплексу документів, яка встановлює сукупність реквізитів, властивих документам цього комплексу, розташованих у встановленій послідовності. При розробці стандартів на систему документації перш за все визначається максимальний склад реквізитів документів, які входять до системи, і кожному реквізиту відводиться точно зазначене місце на аркуші паперу. Для організаційно-розпорядчих документів використовується папір форматом А4 (297 х 210мм) та А5 (146 х 210мм). Для окремих видів документів, які містять таблиці та графіки (відомості), можна використовувати формат АЗ (297 х 420мм). Формуляр зразок встановлює такий склад реквізитів та їх розташування: 1. Державний герб. 1. 120 2. Емблема організації, 3. Зображення державних нагород. 4. Код підприємства, установи або організації. 5. Код форми документа. 6. Найменування міністерства або відомства (вищої організації або засновника). засновника). 7 Найменування підприємства, установи або організації - автора документа. 8. Назва структурного підрозділу. 9. Індекс підприємства зв'язку, поштова та телеграфна адреса, номер телефону та телетайпу, факс, номер рахунку у банку. 10. Назва виду документа. 11. Дата. 12. Індекс (номер) документа. 13. Посипання на індекс та дату вхідного документа. 14. Місце складання або видання. 15. Гриф обмеження доступу до документа. 16. Адресат. 17. Гриф затвердження. 18. Резолюція. 19. Заголовок до тексту. 20. Відмітка про контроль. 21. Текст. 22. Відмітка про наявність додатків. 23. Підпис. 24. Гриф погодження. 25. Візи. 26. Печатка. 27. Відмітка про за свідчення копій. 28. Прізвище виконавця та його номер телефону. 29. Відмітка про виконання документа та направлення його до справи. 30. Відмітка про перенесення даних на машинний носій. 31. Відмітка про надходження. У формулярі-зразку вказано максимальний список реквізитів, проте при виготовленні установою бланків документів певного типу в них включаються реквізити, що відповідають документам тільки цього типу. Закріплення за реквізитами постійних місць робить документи зручними для сприйняття, спрощує їх обробку, дає можливість використовувати технічні засоби. Реквізити в документі розміщують з урахуванням послідовності операцій його підготовки, оформлення, виконання.

Текст - головний реквізит документа. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких - достовірність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість. Повним називається такий текст документа, зміст якого вичерпує всі обставини справи. Переконливо складений діловий лист може прискорити прийняття управлінського рішення, запобігти назріванню конфлікту. При оформленні службового документа необхідно пам'ятати, що його автор є не службовою особою, а юридичною - підприємство, установа або організація. Це покладає велику відповідальність на його укладачів та виконавців, форми вираження інтересів юридичних осіб повинні відповідати нормам адміністративного права. Правильно складеним є лише той діловий папір, який написано офіційно-діловою мовою. У стилістичному відношенні ділове мовлення відрізняється суворою логічністю міркування, послідовністю та переконливістю. Текст будь-якого документа складається з вступу, доказу, закінчення. У вступі адресат готується до сприйняття теми (зазначається привід, що призвів до укладення документа, викладається історія питання і т. ін.). У доказі викладається суть питання (докази, пояснення, міркування, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланням на законодавчі акти й інші матеріали). У закінченні формулюється мета, заради якої складено документ. Мета закінчення - проінформувати адресата про якийсь факт, обставину тощо. Текст документа, що складається з одного закінчення, називається простим, а той що містить ще й інші логічні елементи - складним. За ступенем викладу матеріалу документи можна поділити на дві категорії: документи з високим рівнем стандартизації; документи з низьким рівнем стандартизації. Документи з високим рівнем стандартизації складаються за затвердженою формою. Уніфікація документів у наш час втілюється в розробці й застосуванні на практиці типізованих та трафаретних текстів. Типізація текстів - процес створення тексту-зразка, тексту- стереотипу, на основі якого можуть бути збудовані тексти аналогічного змісту, що відповідають подібним управлінським ситуаціям. При цьому мають бути якнайточніше зображені основні конструкції формування тексту зразка. Типові тексти, як правило, оформляють у вигляді спеціальних збірників. Трафаретизація текстів - процес поділу всієї інформації групи однорідних документів на постійну і змінну з наступним включенням постійної інформації до бланка документа. Отже, трафаретні тексти - це дослівне відтворення постійної інформації групи документів з пропусками для подальшого заповнення конкретного документа. У документах з низьким рівнем стандартизації добір слів та 122 словосполучень кожен раз залежить від конкретних ситуацій (н-д: автобіографія, пояснювальна записка, замітка, протокол, наказ, звіт, постанова та ін.). При підготовці тексту документа слід дотримуватися таких правил. 1. Замінювати складні речення простими, що сприяє прискореному сприйняттю тексту документа. 2. Вживати стійкі (трафаретні) словосполучення, що виражають стандартні аспекти змісту (з метою надання допомоги, у зв'язку з погіршенням стану, згідно з рішенням комісії, у зв'язку з вказівкою, нагадуємо Вам, що та ін.). Такі стійкі словосполучення й стандартні вирази полегшують сприйняття службового документа, а також увесь процес його складання, дозволяючи не витрачати час на пошуки формулювань. 3. Для чіткості висловлювання в простих реченнях вживається певний порядок розташування їх членів (означення мають передувати словам, вставні слова краще ставити на початку речення). 4. З метою скорочення тексту можна вживати дієприслівникові звороти, за допомогою яких можна сформулювати причини, що викликали прийняття того чи іншого управлінського рішення. Дієприслівниковим зворотом треба починати, а не завершувати фразу. Наприклад: «Враховуючи... Вважаючи... Беручи до уваги... Керуючись... Розглянувши поданий до затвердження проект...». 5. Не вживати емоційних виразів. У документації не повинно бути особистого моменту (суб'єктивного ставлення до оцінки фактів, що констатуються у тексті документа). Тон службового документа - нейтральний. Слід пам'ятати, що автором управлінського документа є юридична особа і через це його текст викладається від третьої особи. Наприклад: фірма просить...; дирекція ухвалила... Від першої особи викладаються накази, заяви, службові листи, доповідні й пояснювальні записки, автобіографії. 6. Кожну нову думку в документі треба починати з абзацу. Текст складних документів (доповіді, інструкції, протоколи) поділяється на складові частини: розділи, пункти та підпункти. Кожна складова частина нумерується. Існує дві системи нумерації – комбінована (традиційна) й нова. Комбінована ґрунтується на використанні різних типів знаків – слів, літер, арабських та римських цифр. Ця система використання різних позначень обов’язково має бути логічною, послідовною і будуватися за ознакою зростання. Нова система базується на використанні лише арабських цифр, розміщених у певній послідовності. Застосовуючи цю систему, слід дотримуватись таких правил: після номера частини, розділу, пункту, підпункту ставиться крапка; номер кожної складової частини включає номери вищих ступенів поділу: розділи – 1.; 2.; 3.; 4.; номер підрозділу складається з номеру розділу й порядкового номера підрозділу, відокремлених 123 крапкою – 1.2.; 1.3.; 1.4.; номер пункту містить порядковий номер розділу, підрозділу й пункту, відокремлених крапкою – 1.1.1.; 1.2.2.; і т. д. Застосування нової системи нумерації спрощує обробку документів та дозволяє не вживати словесних найменувань і символів (слів розділ, частина, пункт). 7. Якщо в тексті наведено одну таблицю, то її не нумерують. Якщо таблиць декілька, то над таблицею пишеться слово «Таблиця» з порядковим номером (без знаку №). Наприклад: «Таблиця 6. Основні економічні показники діяльності агенства». На всі таблиці повинне бути посилання в тексті документа. Для зручності обробки документа з усіх боків сторінки залишаються вільні місця, так звані поля. Поле з лівого боку - 35мм, воно використовується для резолюції та інших позначок, а також дає можливість вільно читати текст, підшитий до справи документа. Праворуч залишається поле не менше 8мм (це зберігає текст від пошкодження). Поле верхнього кінця сторінки повинно мати 20мм. На ньому розміщуються відмітки діловода. На нижньому кінці сторінки поле не повинно бути меншим за 16 мм. Тексти документів постійного зберігання друкуються з одного боку аркуша, документи зі строком зберігання до 5 років можна друкувати на лицьовому й зворотному боці аркуша. Якщо текст документа займає більше, ніж один аркуш паперу, то на наступний аркуш паперу не можна переносити лише підпис. Крім підписів там має бути не менше двох рядків тексту. Крапка в кінці заголовка не ставиться. Текст документів на папері формату А4 друкують через 1,5 між- рядкових інтервалу, а формату А5 — через 1 міжрядковий інтервал. Тексти документів, що готуються до друку, друкуються через 2 міжрядкових інтервали. Реквізити (крім тексту), які складаються з кількох рядків, друкуються через 1 міжрядковий інтервал. Складові реквізитів “Адресат”, “Гриф затвердження”, “Гриф погодження” відокремлюються один від одного 1,5–2 міжрядковими інтервалами. За наявності кількох грифів затвердження й погодження їх розміщують на одному рівні вертикальними рядками. Нумерація сторінок проставляється, починаючи з другої сторінки. Номери сторінок позначаються на верхньому полі без крапок і тире. Слово „сторінка” не пишеться, а також біля цифр не ставляться ніякі позначення. Датування документів. Позбавлений дати документ певною мірою втрачає юридичну силу. Датою документа може стати або день підписання (лист, наказ), або день затвердження (план, звіт, інструкція), або час здійснення зафіксованих у них вчинків (акт, протокол). До складу реквізиту "дата" входять: число, місяць, рік. Найраціональніше написання трьома парами арабських цифр, 124 розділених крапками. Рік, місяць та число позначаються двома цифрами. Якщо цифра одна, перед нею ставлять нуль. 04.03.2009 - четверте березня 2009р. Починаючи з 2001 року, рекомендується рік писати повністю. Тобто запис словесно-цифровим способом дати 25 лютого 2001 року матиме такий вигляд: 25.02.2001. Деякі особливості датування документів у США: спочатку вказується місяць, потім день, рік. 04.03.2009 - третє квітня 2009р. Американський варіант дати "4 березня" виглядатиме так 03.04. У тексті самого документа користуються традиційним записом (18 грудня 2009 року). На документах, які містять інформацію фінансового характеру, дату проставляють словесно-цифровим способом: 30 березня 2001 року. Місце дати - в лівому верхньому кутку документа разом з індексом або поряд з підписом, або у грифі затвердження. На документах також ставляться дати написання резолюцій, погодження документа та ознайомлення з ним, контролю виконання. Проставляються також усі дати, пов'язані з проходженням документа та його виконанням: дата отримання (вхідний реєстраційний номер, штамп), дата виконання та направлення документа до справи, дата перенесення даних на машинний носій. Індекс - вихідний номер документа, який відправляється з підприємства, номер - порядковий номер внутрішнього документа. Нумерація документів ведеться з січня до грудня. Лише в учбових закладах нумерація внутрішніх документів ведеться з початку учбового року (з вересня) та ведеться навчальними роками.

28.Види документів та їх класифікація.

Класифікація документів - це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості та відмінності. Мета класифікації полягає в підвищенні оперативності роботи апарату управління та відповідальності виконавців. У поточній роботі класифікацію документів здійснюють на етапі групування їх у справи. Класифікації документів дозволяє встановити специфіку кожного виду і типу документу, допомагає орієнтуватися у всьому різноманітті документної інформації. Тому дуже важливо навчитися визначати види того або іншого документу по різних ознаках, аналізувати його за змістом, формою. Знання класифікації і типологізації документів необхідна для подальшого вивчення спеціальних дисциплін і практичної роботи.

Види документів визначають за такими ознаками:

- найменуванням — заяви, листи, телеграми, довідки, службові записки; інструкції, протоколи та ін.;

- походженням — службові (офіційні) й особисті: 3. 125 (службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють; вони оформляються в установленому порядку; особисті документи створюють окремі особи поза сферою їх службової діяльності);

місцем виникнення — внутрішні та зовнішні: (внутрішні документи мають чинність лише всередині тієї організації, установи чи підприємства, де їх складено; зовнішні є результатом спілкування установи з іншими установами чи організаціями);

призначенням - організаційні, розпорядчі, довідково-інфор- маційні, обліково-фінансові, господарсько-договірні, щодо особового складу;

напрямком - вхідні й вихідні;

формою - стандартні (типові) й індивідуальні (нестандартні): (стандартні — це документи, які мають однакову „форму та заповнюються в певній послідовності й за суворо визначеними правилами (типові листи, типові інструкції, типові положення); індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для розв'язання окремих ситуацій, їх друкують або пишуть від руки (протоколи, накази, заяви);

строками виконання — звичайні безстрокові, термінові й дуже термінові: (звичайні безстрокові - це такі, які виконуються в порядку загальної черги; термінові - зі встановленим строком виконання; до них належать також документи, які є терміновими за способом відправлення (телеграма, телефонограма); якщо службовий документ потребує негайного виконання, передання тексту документа може здійснюватися також телефоном, телеграфом чи телефаксом; дуже термінові - документи з позначенням «дуже терміново»);

ступенем гласності - секретні й несекретні (для службового користування); секретні документи мають угорі праворуч позначення «Секретно», розголошення змісту такого документа призводить до кримінальної відповідальності;

стадіями створення — оригінали, копії й виписки: (оригінал - це основний вид документа, перший і єдиний його примірник; він має підпис керівника установи й, у разі потреби, завірений штампом і печаткою;

копія - це точне відтворення оригіналу, на копії документа обов'язково робиться помітка «Копія» вгорі праворуч; оригінал і копія мають однакову юридичну силу; за потреби відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться виписка (витяг); якщо документ загублено, видається його другий примірник — 126 дублікат, юридично оригінал і дублікат рівноцінні);

складністю - прості (односкладові) й складні;

строками зберігання - постійного, тривалого (понад 10 років) і тимчасового (до 10 років) зберігання; технікою відтворення - рукописні й відтворені механічним способом; Організація роботи з документами та діяльність щодо їх ство- рення називаються діловодством.

За призначенням документи поділяються на:

- документи щодо особового складу (автобіографія, резюме, заява, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів);

- довідково-інформаційні документи (анотація, відгук, довідка, доповідна записка, пояснювальна записка, запрошення, звіт, лист, оголошення, план, протокол, телеграма);

- обліково-фінансові документи (акт, доручення, розписка);

- Господарсько-договірні документи (договір, трудова угода, контракт);

- Оганізаційні документи (інструкція, положення, правила,статут); - Розпорядчі документи (вказівка, наказ, постанова, розпорядження).

29.Правила оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.

30.Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, резюме, заява.

Заява

Заява - офіційний документ, у якому міститься прохання особи про виконання певних дій або захист інтересів.

За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні й зовнішні, які надходять від організацій, установ (службові) та окремих осіб (особисті). У зовнішній особистій заяві обов'язково зазначається повна домашня адреса, а у службовій - повна поштова та юридична адреса установи, підприємства. У внутрішній заяві визначені вище вимоги не обов'язкові.

Реквізити заяви:

1. Адресат - назва професії, місце роботи, вчене звання, прізвище й ініціали керівної особи, на чиє ім'я подається заява (в давальному відмінку).

2. Адресант - назва професії, місце роботи, прізвище, ім'я й по батькові, адреса (для зовнішніх заяв) особи, яка подає заяву (в родовому відмінку).

3. Назва виду документа (заява), що пишеться посередині рядка з великої літери.

4. Текст заяви, в якому чітко викладається прохання з коротким його обґрунтуванням.

5. Додатки. До складної заяви подаються відомості про те, які саме документи додано до заяви на підтвердження правомірності висловленого в ній прохання.

6. Дата написання (ставиться ліворуч).

7. Підпис особи, яка писала заяву (ставиться праворуч).

Заяву пишуть власноручно в одному примірнику, іноді заповнюють у вигляді бланка. Різновидами заяви є заява-зобов'язання (обліково-фінансовий документ - прохання про надання позики), заява про відкриття рахунку в банку, позовна заява тощо.

Головні вимоги до оформлення тексту заяви: 1. Використовуйте такі форми родових і відмінкових закінчень у реквізитах "адресат" і "адресант":

1) "Адресат": паралельне вживання закінчення давального відмінка.

Ректорові НаУКМА проф. Іванюку С.С. або Ректору НаУКМА проф. Іванюкові С.С; 2) "Адресант": найменування посади частіше вживається у формі чоловічого роду.

Студента факультету журналістики Семенцової Натали Юріївни;

Асистента кафедри україністики Бондаренко Лесі Олександрівни.

1. Не вживайте прийменник від у реквізиті "адресант": Студента факультету журналістики

2. Назву документа пишіть з великої літери, крапку після неї не ставте:

Заява

3. Текст розпочинайте без звертань, з викладу прохання: Прошу надати мені академічну відпустку...

4. Додатки до заяви оформлюйте так: До заяви додаю (Додаток):

1. Копію диплома про вищу освіту - і прим.

2. Трудову книжку.

3. Особовий листок з обліку кадрів - 1 прим.

Або: Довідку про стан здоров'я додаю; До заяви додаю довідку про стан здоров'я.

5. Дату записуйте так:

10 липня 2003р.; 17.02.2004 р.

6. Підпис заявника не розшифровується. Не можна також замість підпису записувати прізвище.

Автобіографія - опис свого життя, документ, у якому особа повідомляє факти своєї біографії.

Цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації, укладається власноручно. Головні вимоги під час написання - вичерпність потрібних відомостей, лаконізм викладу.

Реквізити автобіографії:

1. Назва виду документа.

2. Прізвище, ім'я, по батькові.

3. Дата народження.

4. Місце народження (місто, село, селище, район, область, країна).

5. Відомості про навчання (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких людина вчилася).

6. Відомості про трудову діяльність (стисло, у хронологічній послідовності назви місць роботи й посад).

7. Відомості про громадську роботу (всі її види).

8. Короткі відомості про склад сім'ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти): рік народження, професія, місце роботи кожного члена родини.

9. Дата написання й підпис автора.

Заголовок "Автобіографія" пишеться посередині рядка, крапка після нього не ставиться. Кожне нове повідомлення слід починати з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч, підпис автора - праворуч. Зазвичай автобіографія пишеться у вигляді розповіді, з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей. Автобіографія - обов'язковий документ особової справи працівника.

Резюме (від. франц. resume - "висновок") - це документ, у якому особа подає короткі відомості про навчання, трудову діяльність, професійні навички й якості у спеціально встановленому порядку.

Щодо написання резюме, розташування його реквізитів немає суворих правил. Найпоширенішим є формуляр-зразок, у якому подаються такі реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Прізвище, ім'я та по батькові особи, яка складає резюме.

3. Контактні адреса та телефон (мобільний телефон, номер пейджера, факс, e-mail, адреса в Інтернеті).

4. Мета написання резюме.

5. Дані про освіту.

6. Дані про досвід роботи (обидва пункти заповнюються у зворотному хронологічному порядку).

7. Інші відомості на вимогу роботодавця (знання іноземних мов, володіння навичками роботи з комп'ютером, права водія, наявність друкованих праць тощо, в тому числі уподобання).

8. Особисті дані (місце проживання, сімейний стан).

Основна вимога до такого документа - вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. На відміну від автобіографії, резюме позбавлено елемента описовості.

У фірмах, інституціях, агенціях, установах зазвичай здійснюється комп'ютерне вивчення резюме (тому іноді воно подається не особисто, а надсилається електронною поштою). Принцип комп'ютерного оброблення резюме - виокремлення головних (стрижневих) слів: назв компаній, фірм, посад, стажу роботи, здобутої освіти. Комп'ютер "переглядає" резюме кожного з претендентів на заміщення вакантних посад і відповідно до кількості знайдених стрижневих слів надає документові певний порядковий номер.

Аби досягти успіху у складанні резюме, дотримуйтеся таких вимог:

Формулюйте свою мету чітко, зрозуміло, дохідливо.

o Намагайтеся вжити якомога більше фахових слів, що відповідають посаді, яку хочете обійняти. Підчас комп'ютерного вивчення дієслова не "читаються", а враховуються іменники, що є назвами посад, та професійні терміни,

o Для кожного конкретного конкурсу складайте окреме резюме.

o Намагайтеся не вживати особових займенників "я", "ми". Замість них уживайте на початку речення активні дієслова: організував, створив, керував, виконував, вивчав, обізнаний з.

o Не надсилайте своєї фотокартки, якщо цього спеціально не передбачено.

o Не зазначайте про обсяг заробітної плати.

o Для друкування резюме використовуйте папір формату A4 (у жодному разі не крейдований).

o Якщо обіймаєте не надто високу посаду, то під час складання резюме краще зосередьтеся на досвіді роботи й набутих навичках.

Різновидом резюме у практиці іноземних, зокрема американських компаній, є так званий життєпис (curriculum vitae, CV). Від класичного резюме він відрізняється тим, що в ньому зазначені дані подаються якомога детальніше; за наявності друкованих праць наводять їх бібліографічний список, оформ* лений за чинними стандартами; особисті дані подають на початку документа. У фірмах, установах та агенціях завжди наявні зразки оформлення резюме та життєписів.

У центрах зайнятості резюме найчастіше пропонують заповнити на місці у вигляді анкети.

Текстовий редактор Microsoft Word містить шаблон Резюме, до якого входять три зразки: Изысканное резюме, Современное резюме, Стандартное резюме.

Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня).

Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу(у школі — класний керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керівником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.

Характеристика подається при вступі до навчальних закладів,висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу тощо. Залежно від призначення може бути виробничою, атестаційною, рекомендаційною,нейтральною.

Характеристика складається, як правило, з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім’я, по батькові особи (повністю), на яку складається характеристика, у родовому відмінку.

3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.

4. Рік народження (за необхідності — національність, домашня адреса, освіта).

5. Текст.

6.Дата укладання характеристики.

7. Підпис керівника установи (другим може бути підпис керівника структурного підрозділу, інших посадових осіб).

8. Печатка установи.

Текст характеристики містить, як правило, такі дані:

- короткі анкетні дані про особу, на яку складається характеристика;

- відомості про трудову (навчальну) діяльність особи (де, з якого часу працює, на яких посадах працює або дані про навчання);