Закон зростання потреб

Економічні потреби суспільства: їх сутність і класифікація.

Сутність економічних потреб. За формую вияву своєї сутності потреба суб'єктивним психологічним явищем – відчуття людини нестатку чого-небудь, бажанням його задовольнити певними благами чи послугами. За цим психологічним явищем приховується явище економічне - об'єктивна необхідність привласнення людьми благ як передумова їх споживання, у процесі якого вгамовується голод, спрага, задовольняються інші потреби. Щоб привласнити і спожити блага, їх необхідно створити, що відбувається в процесі виробництва, від час якого люди певним чином ставляться не лише до благ, а й одне до одного. Тому потребу необхідно розглядати і як економічну категорію.

Потреба – відношення людини до блага, яке опосередковується відносним між людьми з приводу привласнення та присвоєння благ.

Вона є внутрішнім спонукальним мотивом, передумовою виробництва, чинником його розвитку. У цьому сенсі потреба виражає матеріальне життя людей на певному рівні розвитку суспільства, зводячи до об'єктивних умов існування людства як певної суми економічних благ, споживання яких забезпечує життєдіяльність людей, суспільства.

Класифікація економічних потреб. Загальні властивості усьо­го різноманіття потреб слугують основою їх класифікації за чо­тирма ознаками:

1. За способом задоволення потреби поділяють на суспільні, колективні та особисті. У межах особистих потреб виокремлюють фізичні, інтелектуальні та соціальні.

Фізичні потреби. Це потреби першого рівня, реалізація яких забезпечує нормальне фізіологічне життя людини.

Інтелектуальні потреби. Сукупність потреб людини у пізнан­ні властивостей природи, себе та суспільства, тобто потреби у твор­чій діяльності як самореалізації сутнісних сил людини.

Соціальні потреби. Потреби вищого рівня, сутність яких вияв­ляється у взаємозв'язку (відносинах) людини і суспільства, що за­безпечує необхідні умови існування та розвитку людини як соці­альної особи, суб'єкта соціуму, її самореалізацію. У цих відноси­нах суспільство є суб'єктом і джерелом задоволення соціальних потреб. Ступінь їх задоволення відображає рівень розвитку еконо­міки, благополуччя людини і суспільства.

2. За ступенем реалізації вирізняють абсолютні, реальні, пла­тоспроможні та задоволені потреби.

Абсолютні потреби. Це максимальні потреби, що підлягають задоволенню в більш чи менш віддаленій перспективі. Вони фор­муються відповідно до загального світового рівня розвитку вироб­ництва і відображають максимально досягнутий у світовій еконо­міці рівень задоволення потреб людини.

Реальні потреби. Вони склалися на основі досягнутого рівня виробництва, будучи нормальними на даний час.

Платоспроможні потреби. Це потреби, які визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Задоволені потреби. Сукупність потреб, які фактично задо­вольняються існуючими на ринку благами та послугами.

Між абсолютними, реальними, платоспроможними та задо­воленими потребами існує взаємозв'язок. Абсолютна потреба під впливом досягнутого рівня виробництва перетворюється на реальну, яка в результаті розподілу суспільного продукту набу­ває форми платоспроможної шляхом купівлі товарів і послуг на ринку.

3. За формою вираження виокремлюють матеріальні та духов­ні потреби.

Матеріальні потреби. Вони пов'язані зі сферою матеріальної життєдіяльності людини. їх об'єктом є необхідні для відтворен­ня життєдіяльності людини, її робочої сили матеріальні блага та послуги. Матеріальні потреби є тією частиною фізичних, яка задо­вольняється за допомогою лише матеріальних благ і послуг, Крім них, фізичні потреби включають у себе й суто фізіологічні — пот­реби в руховій активності, сні тощо, які можуть задовольнятися і без участі матеріальних благ і послуг.

Духовні потреби. Пов'язані з духовною діяльністю людини, яка охоплює не лише інтелектуальну, а й іншу, насамперед психо­логічну діяльність, спонукою до якої є внутрішній стан людини. Із цього погляду духовні потреби ширші інтелектуальних, а їх за­доволення забезпечує духовне відтворення людини.

4. За критерієм раціональності потреби поділяють на розумні та ірраціональні.

Розумні потреби. Відповідають науковим уявленням про спо­живання благ і послуг, необхідних для підтримання здорового способу життя людини, розвитку особистості.

Ірраціональні (лат. іггаііопаїіз — нерозумовий) потреби. Вони виходять за межі розумних, набувають гіпертрофованих, а іноді збочених форм.

Класифікують потреби і за іншими критеріями. Американ­ський соціолог Абрахам Маслоу (1908—1970) розробив «піраміду потреб», яка є своєрідною їх класифікацією та ієрархією. Згідно з нею потреби за ступенем їх значущості вибудувані в такій ієрархії: фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні потреби, потреби в повазі, потреби в самоутвердженні.

Необхідність задоволення різноманітних потреб спонукає людей до виробництва відповідних благ і послуг. Тому в будь-якому сус­пільстві загальною кінцевою метою виробництва є задоволення по­треб.

Складна структура потреб зумовлює розгалужену систему ці­лей, кореневою основою якої є кінцева мета суспільного виробниц­тва. У цій системі цілей кожна з них спрямована на задоволення конкретних потреб, а самі потреби з розвитком суспільства все біль­ше диференціюються (різняться). Наслідком цього є формування повної і різнобічної структури потреб як передумови оптимального вибору орієнтирів розвитку виробництва (рис. 1.2).

Рис. 1.2..Дерево потреб»

Для реалізації поставлених цілей необхідні відповідні засоби і практична діяльність людей, обумовлена їх потребами та інтересами. Саме економічні потреби та інтереси є головними рушійними сила­ми розвитку суспільства. Його прогрес безпосередньо залежить від того, наскільки цілі діяльності людей враховують нові потреби сус­пільства. Якщо цілі відірвані від реального змісту цих потреб, то зо­рієнтована на них практична діяльність стає даремним витрачанням людських сил. Отже, вихідним пунктом розвитку виробництва є но­ві потреби, які постійно виникають у всіх сферах життя суспільства.

У своєму розвитку потреби долають стадії зародження, інтен­сивного розвитку, стабілізації та згасання. На останній стадії потреба перестає бути рушійною силою розвитку виробництва. Натомість постають нові, складніші потреби, які вимагають задо­волення. Цей процес їх розвитку знаходить свій вияв у законі під­несення потреб, зміст якого полягає у стійкому, суперечливому зв'язку між потребами та виробництвом, а функція — в облагоро­джуванні існуючих та виникненні нових потреб через розвиток ви­робництва. Потреби є спонукальним мотивом розвитку виробниц­тва, а розвиток виробництва — засобом не лише задоволення існу­ючих потреб, а і їх розвитку. Закон піднесення потреб виявляється у зміні та розгалуженні кількісної та якісної структури системи потреб, набутті більшої ваги духовних і соціальних потреб, обла- городженні, окультуренні потреб фізичних.

Основою зростаючого впливу потреб на розвиток виробництва є підвищення ролі творчої праці та гуманізація виробництва як ознак постіндустріального суспільства.

Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи у певні економічні відносини. Конкретна потреба людини в чомусь у її свідомості перетворюється в інтерес, бажання, прагнення діяти. Так, відчуття спраги у свідомості перетворюється на інтерес, що спонукає людину до пошуків якогось питва; потреба в новій інформації переростає в інтерес до читання, відвідування публічних лекцій тощо.

Інтерес здебільшого має вибірковий характер і виявляється у стійкому зосередженні уваги на певному об'єкті. Як і потреби, інтереси людей численні й різноманітні. З інтересом тісно пов'язане поняття мотиву як спонукального чинника дій та вчинків людей. За мотивом логічно відбувається певна дія, що породжує конкретний результат у вигляді задоволення потреби. Таким чином, утворюється логічний ланцюжок: потреба--інтерес--мотив--дія--результат (задоволення потреби). Для економіки є дуже важливим зв'язок між економічними потребами, економічними інтересами і трудовою або підприємницькою поведінкою людини, між мотивацією і ставленням людей до економічної діяльності.

Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.

Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:

* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;
* за часовою ознакою - поточні та перспективні;
*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;
* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.

Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Види економічних ресурсів та їх обмеженість. У попередній темі ми з'ясували, які існують фактори виробництва та їх роль у цьому процесі. Поняття "фактор виробництва" походить від латинського "factor" (дослівно той, що робить), але земля і засоби виробництва самі не мають фізичної продуктивності. Дійсно продукуючою силою є лише праця, в тому числі підприємницька. Внаслідок цього землю, засоби виробництва, науку, інформацію та інші речові (матеріальні) фактори доцільно називати ресурсами (від франц. ressource — цінність, запас, джерело засобів).
Економічні ресурси — всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.
Умовно, з урахуванням особливостей особистісного фактора, який об'єднує працю і підприємницьку діяльність, що перебувають у статиці (тобто робоча сила, яка не функціонує), останні можна віднести до поняття "факторів виробництва".
Обмеженість ресурсів. У певній країні або у масштабі планети обсяги економічних ресурсів природно обмежені. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. м2 (понад 75%) припадає на моря; неоднакові природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо.
Про обмеженість людських ресурсів у межах планети говорити недоцільно, оскільки у світі налічується до 800 млн. безробітних. Значна їх кількість і у розвинутих країнах. Водночас у них відчувається нестача кваліфікованих кадрів певних професій. В Україні в 1998 р. на кожне вакантне місце припадало понад 50 безробітних.
Умовно можна говорити і про обмеженість засобів виробництва (як зазначалося вище, навіть у розвинутих країнах світу в період економічного піднесення залишаються незавантаженими майже 25% виробничих потужностей) та інших чинників. Отже, обмеженість людських ресурсів і засобів виробництва зумовлена сутністю (природою) економічної системи. Це свідчить також про значну недосконалість визначення економічної теорії як науки, що вивчає спосіб використання обмежених ресурсів.
Отже, про обмеженість можна із значною умовністю говорити лише стосовно безмежних потреб людини. У цьому разі краще вживати поняття "відносна обмеженість ресурсів". її ще називають їх рідкістю. Водночас справді обмежені лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ та ін.). Така обмеженість є абсолютною.
Критерії класифікації ресурсів. Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім особистісного і речового факторів, можна вирізняти також відтворювані та невідтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відновлюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворюваних — корисні копалини, які використовуються як сировина. Водночас існують фактори, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).
Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.
З урахуванням такого поділу обмеженість, наприклад інвестиційних ресурсів, також є умовною. Так, обсяг грошових коштів, які могли б бути вкладеними в економіку країн світу наприкінці 90-х років, становив понад 3 трлн дол. Тим часом в економіку України достатньо було б вкласти до 50 млрд. дол. Якщо інвестиційні ресурси вкладають в економіку іншої країни з метою отримання максимальних прибутків або завоювання ринків збуту тощо, вони перетворюються на грошовий капітал, а цей процес називається вивезенням (експортом) капіталу.
Ресурси, зумовлені НТР. Розглянемо специфіку окремих факторів, поява яких зумовлена розгортанням НТР. Так, науку в економічній літературі називають специфічною продуктивною силою. Причиною цього є перетворення науки у більшості галузей промисловості на початкову стадію безпосереднього виробництва, трансформація праці ученого у продуктивну силу сукупного працівника, перетворення результатів досліджень (патентів, ліцензій тощо) на товар та ін.
Ще складнішою для розуміння як окремого фактора економічного розвитку є інформація. Конструктивним її визначенням, яке допомагає з'ясувати цю проблему, є розуміння інформації як невід'ємної властивості процесів управління в різних системних об'єктах, зокрема економічних. Економічна інформація є матеріальною основою аналізу, планування та управління народним господарством, сприяє передусім процесу прискореного прийняття управлінських рішень. Основними видами економічної інформації є фінансова, комерційна, валютна, торговельна, банківська, техніко-технологічна, патентна та ін.
Кожний з названих ресурсів можна уявити у вигляді ресурсного ринку, який складається із декількох конкретніших ринків. Наприклад, ринок інвестицій формується у процесі взаємодії внутрішнього та зовнішнього ринків, ринку довго- та короткотермінових кредитів та ін.
Поряд з цими факторами (ресурсами) в економічній літературі називають науково-технічний прогрес, державне регулювання економіки та ін.