2015-09-06
475
Жанр: кіноповість («автобіографічне кінооповідання»).
Тема: зображення дитинства й джерел формування митця.
Головна ідея: оспівування краю дитинства, його людей, природи.
Головні герої твору: два ліричні герої — Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах); Одарка Єрмолаївна (мати), Петро Семенович (батько), баба Марусйна, дід Семен.
Сюжет: твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій — сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план — ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).
«У цьому нарисі автобіографічного кінооповідання автор поспішає зробити відразу деякі визнання: в його реальний повсякденний світ, що не день частіше починають вриватися спогади».
1) Опис городу. «До чого ж гарно й весело було на нашому городі».
2) Мати, дід Семен, прабаба Марусина.
|
|
|
3) Маленький Сашко повиривав моркву.
4) Поновлення втраченої святості, шанування дорослих людей Захарко.
5) Сашко в човні.
«Як неприємно, коли баба клене, або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку… Неприємно дивитися на великий вогонь, а от на малий — приємно. Приємно знайти в трав пташине кубло…»
«Але більш за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку музику я любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси».
6) Одночасна раптова смерть чотирьох братів.
7) Опис батька.
«Багато я бачив гарних людей, ну такого, як батько не бачив. Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів»
8) Народження сестри і смреть прабаби в один день.
«Закрились всевидящі вічки, ущухла народна пристрасна її творчість».
9) Старці у дворі.
«Мати боялась і ненавиділа старців, але подавала їм завжди щедро. Вона іула гонориста, і їй дуже хотілось, аби хоч сліпі вважали її за багату». Батько ненавидів всякий нестаток. Навіть слово „бідність» ніколи не вживав до своєї особи. Замість „моя бідність» міг сказати „моє багатство наприклад: „Моє багатство не дозволяє купити мені нові чоботи».
10) Повінь на Великдень.
«Жили ми в повній гармонії з силами природи… Як ми з батьком рятували людей, про це можна написати цілу книгу».
«Ярема Бобир, наш родич по дідовому коліну, знав прикмети до всіх природних явищ. Особливо вірив у мишей».
11) Про село.
«Загинуло й щезло геть з лиця землі моє село не від води, а від вогню. Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними.. «
|
|
|
12) Про призначення митця.
«Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам’ятати, що митці покликані народом для того, щоб показувати світові, що життя прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ».
13) Косовиця.
«Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на доргоу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх».
14) Бійки на косовиці (реальні й уявні). Зустріч з «руськими» людьми. Батько Сашкові про національну належність (ми мужики, хахли).
«Погодою у нас на сінокосі років з півтораста завідувала ворона».
«Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером. Він навіть не був добрим хлібором. Але, як і кожна майже людина, мав свій талант і знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий великий косар, що забули його прізвище і звали його Самійло-косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю».
15) Лев на березі Десни.
16) Про домашніх тварин: пес Пірат, один кінь Мурайи другий Тягнибіда. Уявна розмова коней.
17) Колядники в хаті.
«Молодець Сашечко та по торгу ходив…»
18) Сашко з батьком у вчителя Леонтія Созоновича Опанасенка (старий, нервовий, сердитий).
«Не развитий!» — промовив нерозумний учитель»
19) Ліричний відступ.
«Ні. Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм». Сучасне завжли на попозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане для них колись минулим у велику добу комунізму!»
«Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду…»
