Творчість

Володимир Дрозд (1939—2003)

«У художньому світі Володимира Дрозда все можна віднайти і відкрити: і веселу фантастику, і життєву, нерідко сувору, безжальну правду, і невичерпно багату поетичну фантазію.»

Микола Жулинський

Біографія

Володимир Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Вінничині в хліборобській сім'ї. Коли хлопчикові було два роки, почалася Велика Вітчизняна війна, батька забрали на фронт. Мати тяжко бідувала з трьома дітьми.

У повоєнні роки було не легше, доводилося, як згадував митець у зрілі роки, «по цілісінькому дню стояти у чергах за буханкою хліба», «усе літо пасти свиню і теля на шляху».

Проте єдиною втіхою для хлопчини стали книжки. Навчився Володя читати ще у дошкільному віці від старших сестер. «Тепер думаю, - писав згодом,— що книжна окриленість душі... допомогла мені не очерствіти, не збайдужіти...»

З дитинства Володимир Дрозд увібрав у свою душу чарівні й неповторні таємниці поліського краю, які стали основою його творчості. Вірші почав писати у шкільні роки і дуже зрадів, коли у районній газеті надрукували один із них. Після закінчення школи здібному юнакові пощастило влаштуватися на роботу в редакцію газети.

Писав оповідання і статті, наполегливо добираючи влучне слово, шліфуючи кожну фразу. Відчуваючи брак професійної підготовки, вирішив здобути вищу освіту заочно.

У 1968 році Володимир Григорович закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працював у газетах «Літературна Україна» та «Молодь України», у видавництві «Радянський письменник», багато років був головним редактором журналу «Київ».

Володимир—це, здавалося б, звичайна людина, яка виросла в часи тоталітарного режиму та неволі з боку загарбників. Але ця звичайна людина була індивідуальністтю, яка не боялася висловлювати свої думки, стояла на своєму. Майбутній письменник виріс у родині колгоспників під час другої світової, що серйозно ускладнювало життя.

Творчість

У своїй творчості В. Дрозд звертається до алегоричного образу та міфологізму, «химерної» прози, що робило його твори популярними серед людей. Тут він показує індивідуальність у тих речах, серед яких виріс.

У новеллі «Білий кінь Шептало» стерта межа між людиною та її владою над тваринами. Риси характеру поєднують не тільки суто людські риси(Зловживання, годість, довірливість, розум), а й частина його тваринної поведінки, наприклад, коли він вирвав повід із приводу і дико звівся на задні ноги, перемогли тваринні інстинкти, що суворо казали коню бігти, тікати.

Автор звертає увагу читача на становище та місце роботи: колгосп або ферма. У новеллі Шептала принижує колгоспна робота, навіть сама легша: не для конів білої масті заняття, які виснажують і принижують.

Можливо тому, що це мотиви автора показати втрату індивіду, а можливо тому, що автор сам відчув гірку долю поневолення думок та дій.

Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1962) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи вряди-годи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

Основні твори — повісті й романи «Маслини» (1967), «Семирозум» (1967), «Ирій» (1974), «Катастрофа» (1968), «Спектакль» (1985), «Листя землі», багато новел — зображують, повторюють, доосмислюють поліську Йокнапатофу, малий всесвіт, що має всі ознаки великого світу, із центром у Пакулі. Якщо котрийсь із героїв і виривається поза межі цього світу, то за підтвердженням свого буття вертається назад, у Пакуль.

Особливо полюбилися читачам його оповідання «Білий кінь Шептало» (1969) та «химерна» повість «Ирій» (1974). У них письменник звернувся до пошуків нових можливостей зображення дійсності засобами художньої прози. Поштовхом до написання цих творів стали повісті Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», які любив читати Володимир Дрозд у дитинстві.

Згодом митець захопився великою епічною формою і написав більше десятка романів. Інколи він торкався гострих соціальних питань, що утруднювало друк творів. Були проблеми з дозволом на публікацію романів «Катастрофа» (1969) та «Спектакль» (1985), у яких Володимир Дрозд правдиво змалював життя української інтелігенції в умовах тоталітарного режиму.

У повісті «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» (1994) автор в іронічно-жартівливій формі відтворив атмосферу письменницького життя тієї доби.

За роман-епопею «Листя землі» у 1992 році письменник був відзначений Державною премією імені Тараса Шевченка.

Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року.