Правопис сполучників

1. Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: адже, зате, начебто, отож, ніж, аніж, якщо, якби, мовбито, немовби, наче, начеб, начебто, ніби, нібито, тобто, притому.

Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якже, якщо, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучних сполучень повнозначних слів з часткою або при­йменником.

2. Сполучник як службова частина мови виконує синтак­сичну функцію поєднання членів речення або окремих ре­чень. Однозвучні сполучення слів є членами речення, і до них можна поставити питання. Пор.: Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. Щоб жить — я всі кайдани розірву (Тич.). — Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б то зачепитись (Коц.); Якби я турбувавсь завжди про себе, вже б онімів давно від самоти (Павл.). — Як би йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти за свій вербовий човен (Стельм.).

3. Якщо частки би(б), же (ж) зберігають підсилюваль­не значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли б, хоча б, хоч би.

4. У складених сполучниках усі компоненти пишуться окремо: так що, через те що, замість того щоб, з тим щоб, незважаючи на те що, дарма що, задля того щоб, після того як, в міру того як.