Свобода совісті в Україні

«Імператив, котрий стверджує, що ви повинні чинити у відповідності з ідеєю свободи, зобов’язує вас поважати свободу інших і не придушувати її. В не меншому ступені, однак, цей імператив передбачає ваш обов’язок стосовно вас самого. Ви повинні поводитися як вільна людина: оскільки ви були народжені вільним і наділені розумом, ви несете відповідальність за власну свободу. В заборонювальному формулюванні це звучатиме так: ви не повинні дозволяти поневолити себе, адже ви повинні поважати власну свободу.» (Агнес Хеллер)

В п. 1 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 г., проголошено: “Люди народжуються вільними і рівними в гідності і правах. Всі вони наділені розумом і совістю...”.

Право на свободу совісті є особистим немайновим правом фізичної особи. Як визначає ст. 269 Цивільного кодексу України, особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, не мають економічного змісту, тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав; володіє ними довічно.

У ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

В національному законодавстві свобода совісті в першу чергу задекларована в Конституції України. Так, згідно ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

На рівні кодифікованого акту про право на збереження своєї релігійної самобутності зазначено в ч. 2 ст. 300 Цивільного кодексу України.

Детальніше перелічені положення розкриваються в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі: Закон), статтею 3 котрого кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право, відповідно до зазначеної статті, включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Ч. 3 ст. 151 Сімейного кодексу України доповнює це положення, вказуючи, що батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства

Закон деталізує конституційне положення щодо обмеження права на свободу совісті, відзначаючи, що здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.

Окремо зазначено в Законі і те, що ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих

Як визначено у ст. 4 Закону, громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Разом з тим, згідно тієї ж ст. 35 Конституції України, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань; у разі ж, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Щодо цього в Законі зазначено, що заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Конституційна норма стверджує, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова [5]. Як передбачено з цього приводу в ст. 5 Закону, в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України, а церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави, проте держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом; встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

З іншої сторони, релігійні організації не виконують державних функцій, не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Проте релігійні організації вправі брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації, а священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань; зобов'язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Ст. 6 Закону містить положення, згідно яких державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії. Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму.

Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання.

Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування. Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань

4. Первісні вірування

В сучасній етнографічній, історичній, філософській та іншій літературі часто вживається термін "первісна релігія". Він досить точно визначає час існування явища, яке ми розглядаємо. Але він не зовсім точний у своєму буквальному змісті, бо в первісному суспільстві релігійні уявлення та ідеї ще не набрали системного вигляду, їх форма та зміст тільки становилися. Це був розпливчатий комплекс розрізнених поглядів і почуттів, але все ж пройнятих єдиною ідеєю про наявність надприродного, і доповнювався діями, спрямованими на нього. У первісному суспільстві ще не було релігії в повному розумінні слова, як не було "первісної" держави, суду, війська, церкви. Тому слід пам'ятати про умовність терміна "первісна релігія"; краще оперувати терміном "первісні вірування".

Первісні вірування досить повно висловлювали розуміння первісними людьми оточуючого їх світу. Вони виконували певні суспільні функції: регулювали відносини між людьми в первісній общині, сприяли організації колективного виробничого процесу, регулювали розподіл здобутого продукту, утверджували первісну мораль, задовольняли духовні потреби суспільства. Окремої релігійної общини не існувало, вона була тотожна родовій общині. Демократичний характер роду відбивався на демократичному характері релігійного культу, він здійснювався всіма членами общини спільно. Духовенства як окремої соціальної групи не було, природний авторитет старійшин включав в себе і авторитет керівника релігійного культу, якщо була потреба в такому.

Первісні релігійні вірування і релігійний культ перш за все започатковувалися на анімістичних уявленнях про нематеріальні, духовні сутності, про душу і духів. Ці уявлення спочатку мали дуже конкретний характер. Душу ототожнювали з диханням, з кров'ю, вважали, що вона міститься у серці, в очах. Згодом стали вважати, що вона розчинена в усій людині, вона є, але не міститься ніде, і може існувати без тіла. Так утворився первісний анімізм.

Свої уявлення про надприродне люди образно викладали в спеціальних розповідях — міфах, які усно передавалися з покоління в покоління. Предметом міфів були практичні дії людей в реальному світі, і тут міфи відігравали роль зберігача інформації. В міфах формувались і затверджувались моральні принципи і норми. Нарешті, міфи мали світоглядний зміст, вони у художній формі викладали погляди на світ, його походження, суть, порядок. Так, у гінейців йоруба існує міф про ориша — предків, які спустилися з неба і, перетворившись на каміння, пішли під землю. Серед ориша були і божества: Обатала та його дружина Одудава — уособлення неба і землі. Згідно з міфом Одудава народила п'ятнадцять дітей, які керують світом: Оругун відає повітрям, Олокун — сонцем, Ому — місяцем, Шаног — блискавкою і громом і таке інше. Такою була первісна міфологія.

Буйно розквітла в первісних релігійних віруваннях магія. Первісні люди вважали, що перш ніж братись до роботи, обов'язково треба вплинути на надприродні сили магічним засобом: заклинанням, особливими співами і танцями, жертвоприношенням. Це мало вблагати чи примусити діяти їх на користь людей. З цих специфічних дій утворились перші релігійні обряди, релігійний культ.

Жодна магія не може існувати без системи заборон і обмежень, так званих табу, які поширювалися на їжу, відносини з чужинцями, проживання на певній території, на певні предмети, особливо знаряддя праці і зброю, на певних осіб (вождів, царів, воїнів, породіль тощо). Багатьом з них можна знайти раціональне пояснення, інші несуть соціальні функції. З первісних табу виросли сучасні культові обмеження багатьох релігій: пости, харчові обмеження, специфічні культові заборони і правила та ін.

В первісних віруваннях широко практикувався фетишизм — наділення надприродними властивостями предметів, обожнення їх. Фетиші — важливі учасники магічних церемоній, їм надається неабияке надприродне значення, вони приймають участь у міфологічних розповідях. Фетиш супроводжує мисливця чи рибалку на його промислі, без фетиша неможлива щаслива подорож, фетиші присутні на будь-якій події в житті общини, родини чи окремої особи. Це такий значний атрибут релігії, що деякі дослідники зв'язують з ним початок її. Чисельні фетиші беруть участь і у сучасному релігійному культі.

Всі ці елементи первісних вірувань — анімізм, міфологія, магія, фетишизм — ніколи не існували поодинці, вони завжди були в комплексі.

Сукупність названих елементів утворюють форми первісних релігійних вірувань, а ця сукупність в свою чергу обумовлена природними, виробничими, історичними та етнічними особливостями розвитку окремих племен і народів. Оскільки такі особливості вкрай різноманітні і численні, то такі є і форми вірувань. Всі вони давно стали предметом етнографічних досліджень і описані досить грунтовно. До них звичайно відносять тотемізм, культ предків, поховальні, промислові, землеробські культи, культ духів покровителів, таємничі союзи, шаманство, обожнювання вождів і царів, культ богів племен і союзів племен. Всі ці окремі форми вірувань в історії племен і народів утворюють строкату картину релігійного життя, вони мають багато спільного і запозичень, хоч і повільно, але змінюються, вільно співіснують, як в одному племені, так і в декількох. Питання про їх історичну послідовність досить утруднено, але виразно видні найбільш давні чи молоді.

До найбільш давніх відносять, в першу чергу, тотемізм і культ предків, мабуть, вони починають історію релігій.

Тотемізм — це така форма первісних релігійних уявлень, в якій головну ідею складають уявлення про надприродний зв'язок між певною групою людей і якимсь предметом, явищем природи чи видом тварин або рослин. Назва ця йде від слова "тотем", "ототем" з мови племені алгонкинів, індійців Північної Америки, воно означає — "його рід". Такі вірування були поширені також серед племен аборигенів Австралії. Люди певного роду чи фратрії вважають себе спорідненими з якимось тотемом. Так, деякі австралійці звуть себе "людьми кунгуру", "людьми водяної лілії", "дітьми ворона". Тотему не вклоняються як богові, але дуже поважають його, сподіваються і спираються на його допомогу, вчиняють магічні церемонії на його честь і за його участю. Тотемічну рослину чи тварину часто забороняють вживати в їжу, а якщо і дозволяють, то обов'язково з певними магічними церемоніями, певний час, в певних умовах.

V тотемізмі відобразилася виробнича діяльність общин родового ладу, коли головним засобом добування їжі було збиральництво та полювання і вже існували міцні родові зв'язки. Спроби пізнання людиною природи скеровувалися на той рослинний і тваринний світ, від якого залежав добробут цих людей, а існуючі зв'язки кровної спорідненості між людьми переносилися на ставлення до навколишнього світу.

В умовах дальшого розвитку родового ладу, зростання авторитету старійшин, а також дальшого розвитку уявлень про душу, про її існування після того, як вона покине тіло, привело до культу предків. Усі важливі події, що відбувалися в роді, пов'язувалися т предками. Предки створили знаряддя праці, винайшли виробничі прийоми і навички, встановили звичаї. їх духи і тепер тримають зв'язок з общиною, допомагають або шкодять нащадкам. Ось тому живі повинні піклуватись про душі предків, це і відбилось у поховальних обрядах. Виникли і інші обряди шанування душ предків, задоволення їх потреб, тотожних потребам живих.

Зміцнення зв'язків між родами веде до утворення племен, з спільною для цих родів територією, ім'ям, мовою, релігією, з'являються племінні боги поруч родів, часто з цих родових богів, тому існує політеїзм. Племенні релігії остаточно затверджуються тоді, коли в племені виконання релігійних функцій монополізує окрема група — духовенство, з'являються жерці, шамани, маги, ворожії тощо. Поступово формується нова суспільна організація — храмова, церковна.

Наступний і завершаючий крок в первісному суспільстві — утворення міжплеменних релігій. Це відбувається вже тоді, коли виникають союзи племен, складаються народності.

І вже в епоху переходу до класового суспільства, виникнення держави, на основі племенних і міжплеменних релігій утворюються національно-державні релігії стародавнього світу.

Первісні релігійні вірування відіграли певну позитивну роль в розвитку людства, внесли свій внесок в суспільний прогрес. Вони сприяли накопиченню знань і виробничих навичок, в них відбилися принципи колективізму, на яких була побудована первісна община, вони затверджували моральні норми, що єднали суспільство.

Проте релігійне усвідомлення світу не було єдиним у свідомості первісної людини. Поряд з ним вже існувало реалістичне, раціональне мислення, без якого було зовсім неможливо взаємодіяти людині з природою. Слід також зазначити, що анімістичні уявлення затемнювали пізнання реальних зв'язків у світі, первісна магія стримувала активний вплив людини на природу, міфологія і культ предків породжували консерватизм. Отже, до виникнення релігії і оцінки первісних релігійних уявлень потрібний зважений науковий підхід, який відкидає таврування цього складного історичного процесу як помилки людства і знаходить йому раціональне наукове пояснення і гідне місце в історії людської цивілізації.